Постанова № 71860562, 23.01.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа № 914/1751/17

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Давид Л.Л.

суддів Гриців В.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Оштук Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства Оборони України, м. Мукачево від 10.11.2017 з вих. № 2599 (вх. № ЛАГС 01-05/5509/17 від 23.11.2017)

на рішення господарського суду Львівської області від 26.10.2017 (суддя Пазичев В.М., повний текст складено 30.10.2017, м. Львів)

у справі № 914/1751/17

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства Оборони України, м. Мукачеве

до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства “Львівгаз”, м. Львів

про визнання протиправним та скасування повністю акту про порушення пломби на фланцях газового лічильника за № 000019 від 02.02.2017; визнання протиправними дій працівників відділу економічної безпеки ПАТ “Львівгаз”

за участю представників сторін:

від позивача (особа, яка подала апеляційну скаргу): ОСОБА_3 – представник згідно довіреності № 1963 від 01.09.2017;

від відповідача: ОСОБА_4 (адвокат) - представник згідно довіреності №007.1Др-16-0118 від 02.01.2018; (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №000542 від 23.02.2017.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України до ОСОБА_2 акціонерного товариства “Львівгаз” про визнання протиправним та скасування повністю акту про порушення пломби на фланцях газового лічильника за № 000019 від 02.02.2017; визнання протиправними дій працівників відділу економічної безпеки ПАТ “Львівгаз”.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.10.2017 (суддя Пазичев В.М.) у справі № 914/1751/17 відмовлено в позові.

Рішення суду мотивоване, зокрема, тим, що оскаржений Позивачем акт комісії відділу економічної безпеки ПАТ “ Львівгаз”, яким оформлено факт пошкодження пломби на фланцях газового лічильника № 000019 від 02.02.2017 за своїми ознаками не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки не носить характеру обов’язкових до виконання ненормативних актів, а є лише фіксацією порушення, яке було виявлено при проведенні перевірки дотримання умов Договору постачання газу, а відтак визнання недійсним такого акту не буде ефективним засобом забезпечення поновлення порушеного права.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дій працівників відділу економічної безпеки ПАТ “Львівгаз”, суд першої інстанції дійшов висновку, що ПАТ “Львівгаз” та його посадові особи не належать до структурних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, а ні їх посадових осіб, а відтак суд не може визнати такі дії протиправними, так як такого способу захисту не передбачено чинним законодавством України, а також зазначає, що крім дій щодо проведення огляду вузла обліку газу та складання акту про порушення пломби, зміст якого відповідає обставинам справи, Позивачем не наведено будь-яких інших обставин, які би свідчили про вчинення дій, якими порушені права Позивача чи завдано йому збитки.

Позивач, не погодившись з рішенням суду, звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 26.10.2017 у справі № 914/1751/17 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

В апеляційній скарзі Позивач не погоджується з висновками місцевого господарського суду, зокрема з наступних підстав.

За твердженням Апелянта, суд першої інстанції невмотивовано не врахував доводів Позивача щодо недослідження комісією ПАТ «Львівгаз» при здійсненні розрахунку, щоденних звітів коректора лічильника газу про спожитий об’єм природного газу, які щомісячно до 5 числа звітного періоду надходять до Відповідача та накопичують та зберігають інформацію про час і характер аварійних ситуацій із зазначенням часу початку та кінця таких ситуацій, інформацію про втручання в роботу обчислювачів.

Апелянт зазначає, що ПАТ «Львівгаз» не зафіксовано несанкціонованого втручання сторонніх осіб в роботу обладнання комерційного ВОГ на котельні на НСБ ЗВС «Тисовець», окрім пошкодження проволоки пломби на фланцях лічильника, яку, на думку Апелянта, навмисно пошкодили під час перевірки самі працівники ПАТ «Львівгаз», які здійснювали перевірку.

Судом, на думку Апелянта, перерахунок обсягів постачання природного газу повинен здійснюватися за наявності документально підтвердженого факту непридатності лічильника до застосування, що не було встановлено в акті від 02.02.2017 про виявлене порушення, який не підписаний споживачем.

Стосовно висновку суду про неправильно обраний спосіб захисту Апелянт, посилаючись на п.п. 1,4 гл. 5 Розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015, № 2494, ст. 218 ГК України, зазначає, що акт про порушення № 000019 від 02.02.2017 підлягає оцінці судом на предмет належності та допустимості такого акта в якості доказу на підтвердження визначеного в ньому обсягу газу.

Крім того, Апелянт звертає увагу суду на те, що Відповідачем на підставі акту про порушення № 000019 від 02.02.2017 було складено акт–розрахунок від 01.03.2017 не облікованого об’єму природного газу за період з 26.08.2016 по 02.02.2017 на неопломбоване обладнання потужністю 514,2 куб. м вартістю 12 426 502,53 грн., а на підставі нового акту-розрахунку від 01.03.2017 вартість такого донарахованого об’єму природного газу склала вже 1 114 387,74 грн. Дані акти були визнані Відповідачем помилковими недійсними на підставі нового акту-розрахунку від 18.10.2017 нараховано 407 400,33 грн. вартості донарахованого об’єму природного газу.

Сукупність наведених вище обставин, Апелянт вважає достатньою підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового судового рішення про задоволення позову.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу в повному обсязі заперечує щодо всіх наведених в апеляційній скарзі обставин та правових підстав, вважає їх незаконними та не обґрунтованими, а рішення господарського суду Львівської області від 26.10.2017 у справі № 914/1751/17 – вірним. Зокрема, Відповідач вказує про те, що акт про порушення від 02.02.2017, яким зафіксовано розірвання пломбувального матеріалу, складений працівниками ПАТ «Львівгаз» відповідно до п. 7 гл. 9 Розділу Х Кодексу газорозподільних систем, нормами якого передбачено складення такого акту при виявленні пошкодження пломб. Як стверджує Відповідач, такий акт є дійсний відповідно до п.п. 2,4 гл. 5 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, оскільки факт відмови представника Позивача від підписання такого акту підтверджується відеозйомкою та не заперечується самим Позивачем.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 прийнято апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства Оборони України, м. Мукачево від 10.11.2017 з вих. № 2599 (вх. № ЛАГС 01-05/5509/17 від 23.11.2017) на рішення господарського суду Львівської області від 26.10.2017 у справі № 914/1751/17 до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 12.12.2017 в складі колегії суддів: Давид Л.Л., Гриців В.М. та Кордюк Г.Т. та призначено до розгляду на 12.12.2017.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 продовжено строк розгляду справи № 914/1751/17 в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України та розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.01.2018.

15 грудня 2017 року набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017 року №2147-VIII.

23 січня 2018 року справа розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України в новій редакції.

У судовому засіданні 23.01.2018 представники Сторін підтримали доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 23.01.2018 проголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства “Львівгаз” про визнання протиправним та скасування повністю акту про порушення пломби на фланцях газового лічильника за № 000019 від 02.02.2017 та про визнання протиправними дій працівників відділу економічної безпеки ПАТ “Львівгаз”.

В обґрунтування своїх позовних вимог, Позивач зазначає те, що 02.02.2017 приблизно о 10:00 - 10:30 год., під час чергування оператора-працівника ЗСУ ОСОБА_5, на територію котельні, зайшли троє представників відділу економічної безпеки ПАТ “Львівгаз”. Далі, без будь-яких пояснень чи попереджень та дозволу начальника теплогосподарства, не надавши можливості пересвідчитись у їх повноваженнях, пройшли в приміщення котельні, і самостійно, без супроводу та участі представників КЕВ м. Мукачево, почали огляд і перевірку газового обладнання та вузла газового обліку, при цьому всі троє розійшлися по приміщенні котельні в різні сторони: один з них почав розмову з оператором котельні ОСОБА_5, інший оглядав коректор газу, третій одразу ж пішов перевіряти вузол обліку газу. Оператор котельні НСБ ЗС “Тисовець” ОСОБА_5, виконуючи свої службові обов'язки з подачі гарячої води та центрального опалення, не мав можливості супроводжувати відразу трьох представників газової служби і по телефону повідомив відповідальному за газове господарство ОСОБА_6, що в котельні проводиться перевірка вузла обліку газу. За 15-20 хвилин до котельні підійшов відповідальний за газове господарство ОСОБА_6, якому представники газової служби повідомили, що ними під час огляду виявлено пошкодження проволоки пломби на фланці газового лічильника.

За результатами перевірки представники відділу економічної безпеки ПАТ “Львівгаз” складено акт про порушення за № 000019 від 02.02.2017, яким зафіксовано факт розірвання пломбувального матеріалу на пломбі, яким зафіксовано розірвання пломби № 020121573 оператора ГРМ на фланцях лічильника РГК – 600, заводський номер 1703, 2007 р.в. (Т. І, а.с. 116). Виявлене порушення зафіксовано відеозйомкою на камеру телефону «Самсунг».

Від підпису акту про порушення відповідальний за газове господарство ОСОБА_6 відмовився, про що проставлена відповідна відмітка.

Покликаючись на ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п. 29 Правил надання населенню послуг з газопостачання та норми Кодексу газорозподільних систем, затвердженим постановою НКДРЕКП від 30.09.2015 № 2494, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824, а також вказуючи про те, що в акті зазначено обладнання, яке не є відповідає реально встановленим в приміщенні котельні НСБ «Тисовець», Позивач просить суд визнати протиправним та скасувати повністю акт про порушення пломби на фланцях газового лічильника за № 000019 від 02.02.2017, складений працівниками відділу економічної безпеки ПАТ “Львівгаз” та визнати протиправними дії працівників відділу економічної безпеки ПАТ “Львівгаз”.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 лютого на засіданні комісії з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу ГРС ПАТ “Львівгаз”, за участю начальника електрогосподарства КЕВ м. Мукачево УСБ Тисовець (ОСОБА_6В.) було вирішено задоволити акт про порушення Кодексу ГРС від 02.02.2017 № 000019 (Т. І, а.с. 117-121). Рішення комісії було оформлене протоколом № 1/02 від 16.02.2017, яке в судовому порядку споживачем не оскаржено.

На підставі акту про порушення від 02.02.2017 № 000019 ПАТ “Львівгаз” було складено акти-розрахунки на суму в розмірі 12 426 502,53 грн. та 1 114 387,74 , які надалі були визнані недійсними на підставі рішення комісії ПАТ “Львівгаз” з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу ГРС, проведення нарахувань обсягів спожитого газу та перерахунків споживачами, оформленого протоколом № 3/10 від 18.10.2017 (Т. І, а.с. 230-231). Даним рішенням також було затверджено акт-розрахунок на суму 407 400,33 грн. згідно задоволеного акту про порушення від 02.02.2017 № 000019.

Розглянувши позовні вимог, заявлені в даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. З’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, зібраними у справі, судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 вказаної статті Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України , застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відносяться: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним. (Лист Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз Верховного суду України щодо практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").

Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

За приписами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частинами 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України визначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: 1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною; відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; 2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); 3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; 4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Так, частина 2 ст. 20 ГК України, яка кореспондується з положенням ст. 16 ЦК України, встановлює, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.

Тобто, за змістом вказаної норми, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язків характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Відповідно до п. 10 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2494, споживач (несанкціонований споживач) зобов'язаний бути присутнім на засіданні комісії з розгляду актів про порушення, на якому буде розглядатися складений на нього акт про порушення.

За неможливості бути присутнім на засіданні особисто споживач (несанкціонований споживач) має право дати письмову згоду у довільній формі на проведення засідання без його присутності або у присутності його уповноваженої особи.

У разі неприбуття споживача (несанкціонованого споживача) та/або уповноваженої ним особи на засідання комісії остання розглядає складений акт про порушення без його (її) участі.

За результатами розгляду акта про порушення на засіданні комісії може бути прийнято рішення про його задоволення (повністю або частково), або необхідність додаткового обстеження чи перевірки, або додаткових пояснень тощо, або скасування акта про порушення.

При задоволенні комісією акта про порушення складається акт-розрахунок необлікованого (донарахованого) об'єму та обсягу природного газу і його вартості.

За таких обставин із спірних правовідносин не вбачається, що акт про порушення є актом в розумінні вищезазначених положень, оскільки він лише фіксує порушення, які були виявленні при проведенні перевірки працівниками Відповідача ОСОБА_7 ГРС. Тобто, оскаржений акт може бути використаний в якості доказу в разі звернення з позовом до суду у спорі про право і підлягає оцінці судом при розгляді господарського спору.

З врахуванням вищенаведеного вбачається, що чинне законодавство дозволяє споживачу (Позивачу у справі) оскаржити в судовому порядку саме рішення комісії з розгляду акту про порушення, яке оформлене протоколом, а не сам факт про порушення, який за рішенням комісії може бути задоволений або ж скасований.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про те, що Позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, звернувшись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування повністю акту про порушення № 000019 від 02.02.2017, що є підставою для відмови в його задоволенні.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що обраний спосіб захисту не є єдино можливим правовим засобом для захисту порушеного права Позивача.

Як зазначено вище, нормами статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що один із способів захисту - це визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Цим підтверджує, що визнає дії протиправними, саме посадових осіб органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про запобігання корупції”, державний орган - орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб'єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю.

ПАТ “Львівгаз” та його посадові особи не належать до структурних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, а ні їх посадових осіб.

З огляду на вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду про те, що позовна вимога про визнання протиправними дій працівників відділу економічної безпеки ПАТ “Львівгаз” не підлягає задоволенню, так як такого способу захисту не передбачено законодавством України, а працівники відділу економічної безпеки ПАТ “Львівгаз” не можуть бути суб’єктами господарського судочинства.

Доводи Апелянта стосовно того, що акт про порушення № 000019 від 02.02.2017 підлягає оцінці судом на предмет належності та допустимості такого акта в якості доказу на підтвердження визначеного в ньому обсягу газу, спростовуються вищенаведеними висновками, до яких дійшов суд при розгляді цього питання.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно порушень, які на думку Апелянта були допущені Відповідачем при складенні оспорюваного акта, не слугують підставою для скасування чи зміни рішення суду про відмову в задоволенні позову з огляду на помилковість вибору Позивачем способу захисту свого порушеного права.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве Міністерства Оборони України, м. Мукачево від 10.11.2017 з вих. № 2599 (вх. № ЛАГС 01-05/5509/17 від 23.11.2017) залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 26.10.2017 - без змін.

2. Судові витрати по розгляду справи в апеляційному суді віднести на рахунок позивача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 29.01.2018.

Головуючий суддя Л.Л. Давид

Суддя В.М.Гриців

Суддя Г.Т.Кордюк