Постанова № 71860511, 23.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа№ 910/8923/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Буравльова С.І.

за участю секретаря судового засідання: Добрицької В.С.

учасники справи:

позивача Розумовський О.С.

позивача Руденко А.С.

відповідача: не з'явився

третьої особи 1: не з'явився

третьої особи 2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017

у справі №910/8923/17 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімсен"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1) ОСОБА_4

2) Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дегтярьова Ангеліна Володимирівна

про визнання договору купівлі-продажу недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі №910/8923/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 06.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тімсен", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дегтярьовою А.В. за реєстровим №12. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімсен" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 31.07.2017 у справі №910/8923/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема апелянт стверджує, що висновки суду не відповідають обставинам справи,оскільки судом не враховано, що фактично відповідач ТОВ «Тімсен» розпорядився в подальшому придбаним майном (яке було первісно придбане за оскарженим договором купівлі-продажу) - продав через деякий час відповідне майно на користь ОСОБА_4

В обґрунтування своїх вимог апелянт також посилався неправильне застосування місцевим господарським судом ст. 234 ЦК України. Зокрема апелянт стверджує, що внаслідок укладання та виконання спірного договору до відповідача ТОВ «Тімсен» від позивача перейшло право власності на спірне майно, яке було відповідним чином зареєстроване за набувачем ТОВ «Тімсен». Апелянт стверджує, що у даному випадку відбулось реальне виконання спірного договору на виконання якого були передані приміщення. На думку апелянта суд першої інстанції, встановивши обставини реального виконання спірного правочину та фактичної передачі майна на його виконання, дійшов помилкового та безпідставного висновку щодо наявності визначених законом матеріально-правових підстав для визнання спірного правочину недійсним. Апелянт вважає, що можливість задоволення позову виключається, оскільки відбулось реальне виконання спірного договору у вигляді фактичної передачі приміщень та державна реєстрація права власності на них за покупцем.

На думку апелянта висновки суду щодо укладення спірного договору з метою нібито уникнення зобов'язань перед банком за поданим позовом у справі № 922/254/15 є безпідставними, надуманими та бездоказовими. Так само апелянт вважає бездоказовими припущеннями твердження про співпадання продавця і покупця.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 справу № 910/8923/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г. (доповідач), судді: Коротун О.М., Хрипун О.О., розгляд скарги призначено на 09.10.2017.

09.10.2017 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Коротун О.М. автоматизованою системою здійснено її заміну на суддю Корсакову Г.В.

Ухвалою суду від 09.10.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 прийнято до свого у складі: головуючий суддя Суховий В.Г. (доповідач), судді: Корсакова Г.В. та Хрипун О.О.

У зв'язку з призначенням головуючого судді (судді-доповідача) Сухового В.Г. на посаду судді Верховного Суду було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2017 визначена колегія для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у складі: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_4 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 30.11.2017.

Ухвалою від 30.11.2017 розгляд справи відкладено на 26.12.2017.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Руденко М.А., протоколом автоматичної зміни складу суду від 26.12.2017 у справі №910/8923/17 визначена колегія для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 у складі: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Власов Ю.Л., Буравльов С.І.

Відповідно до ч. 2 ст. 281 ГПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_4 до провадження у визначеному складі суддів.

В судове засідання, яке відбулось 26.12.2017 не з'явились представники відповідача, третьої особи 1 (апелянт) та третьої особи 2.

Ухвалою від 26.12.2017 розгляд справи було відкладений до 23.01.2018.

В судове засідання 23.01.2018 повторно не з'явились представники відповідача, третьої особи 1 (апелянт) та третьої особи 2. При цьому ухвала, направлена судом за адресою відповідача, була повернута відділенням поштового зв'язку на підставі закінчення терміну зберігання. Місцезнаходження відповідача за адресою: 02002, м. Київ, вул. Луначарського, 4, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Доказів зміни місцезнаходження вказаної юридичної особи матеріали справи не містять.

Ухвала, направлена судом за адресою апелянта, була отримана ОСОБА_4 особисто 03.01.2018.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи викладене, а також те, що сторони у справі були повідомлені про дату, час і місце судового розгляду належним чином, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача, третьої особи 1 (апелянта) та третьої особи 2.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

06.01.2015 між ТОВ Інженерний центр "Енергомаш" (продавець) та ТОВ "Тімсен" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дегтярьовою А.В. за реєстровим №12.

Згідно із п. 1.1 даного договору продавець передає у власність покупця нежитлове приміщення 1-го поверху №284 загальною площею 126,6 кв.м в літ. "Ч-3" (нежитлове приміщення), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а покупець набуває у власність та зобов'язується сплатити оговорену грошову суму.

У п. 2.1 Договору сторони встановили, що продаж нежитлового приміщення вчиняється за ціною 8162,77 грн, у тому числі ПДВ 20%, які покупець зобов'язується сплатити на розрахунковий рахунок продавця за згодою сторін до 06.06.2015.

Згідно з п. 4.1 Договору передача вказаного приміщення продавцем у користування покупця та прийняття покупцем відбувається шляхом підписання акту прийому-передачі нежитлового приміщення, що підписується уповноваженими на це представниками сторін упродовж 3 днів після підписання цього договору.

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу від 06.01.2015, укладений між ТОВ Інженерний центр "Енергомаш" та ТОВ "Тімсен", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дегтярьовою А.В. за реєстровим №12, не спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому є фіктивним правочином, у зв'язку з чим згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є недійсним.

Відповідач 1 проти заявлених позовних вимог заперечує, вказуючи на відсутність достатніх правових підстав для визнання спірної угоди недійсною.

Враховуючи підстави, наведені в апеляцій скарзі, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Як на підставу недійсності Договору позивач вказує на те, що він є фіктивним, тобто не спрямованим на настання реальних наслідків, що обумовлені ним, і таким, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203, ч. 1,3 ст. 216 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Станом на момент укладення Договору позивач був власником нежитлового приміщення 1-го поверху №284 загальною площею 126,6 кв.м в літ. "Ч-3", розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 32061435.

На підставі оспорюваного у даній справі Договору вказане майно було відчужене на користь відповідача, про що було внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач вказує, що в момент укладення спірного Договору ТОВ Інженерний центр "Енергомаш" перебувало у скрутному фінансовому становищі, оскільки у 2014 році ним було отримано позов від ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" про стягнення грошових коштів в сумі 42 450 362,92 грн та 7 729 458,42 дол. США, за яким у січні 2015 року було порушено провадження Господарським судом Харківської області у справі № 922/254/15, що і зумовило укладення оспорюваного правочину з метою уникнення звернення стягнення на майно. При цьому, відчуження спірного нерухомого майна відбулося на користь пов'язаних юридичних осіб.

Зокрема, на момент укладення Договору (06.01.2015) єдиним учасником ТОВ Інженерний центр "Енергомаш" було Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління "Енергомаш", єдиним учасником якого було Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енергомаш-Проект".

Як вбачається із витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 06.01.2015 керівником позивача, який підписав оспорюваний Договір, був ОСОБА_6, який одночасно був керівником ТОВ "Будівельно-монтажне управління "Енергомаш" та учасником ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Енергомаш-Проект" з часткою в статутному капіталі у розмірі 50,0%.

При цьому, керівником ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Енергомаш-Проект" (учасником якого був директор позивача) станом на момент укладення спірного Договору був ОСОБА_7, який в свою чергу був єдиним учасником відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.01.2016 у справі №922/254/15, яке згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, набрало законної сили, позов банку до позивача та заставодваців і іпотекодавців задоволено повністю, стягнуто солідарно 4 185 927,38 грн та 7 433 746,77 дол. США заборгованості.

23.02.2016 між відповідачем як продавцем та ОСОБА_4 як покупцем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким продавець продав, а покупець придбав нежитлове приміщення 1-го поверху №284 загальною площею 126,6 кв.м в літ. "Ч-3", розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Станом на момент розгляду даної справи по суті згідно інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_4 визначений власником спірного нерухомого майна.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1001758410 від 28.11.2016 підтверджується, що на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.02.2016 та відчуження спірного майна на користь ОСОБА_4, керівником ТОВ "Тімсен" був ОСОБА_6, який і підписав оскаржуваний у даній справі Договір.

Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з п. 24 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ч. 3 п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 у розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Тобто, для дослідження фіктивності правочину необхідно встановити обставини щодо відсутності наміру в усіх учасників правочину створити правові наслідки та наявності умислу сторін такого правочину, що може полягати в т.ч. в настанні несприятливих наслідків для третіх осіб.

Згідно позиції Вищого господарського суду України, викладеної в постанові від 22.04.2014 у справі № 912/856/13, сторони за допомогою фіктивного правочину намагаються прикрити свої неправомірні дії, зокрема: заволодіння майном, несплата податків, кредитних зобов'язань тощо.

Позивач в особі колишнього керівника, відчужуючи на користь відповідача за оспорюваним Договором нерухоме майно, був обізнаний про наявність судового спору стосовно стягнення з нього (як боржника за кредитним договором) заборгованості на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", а отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на таке нерухоме майно.

При цьому, відчуження такого нерухомого майна відбулося на користь пов'язаної юридичної особи - ТОВ "Тімсен", єдиним учасником якого виступав ОСОБА_7, який також одночасно з цим був керівником ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Енергомаш-Проект", учасником якого в свою чергу був керівник позивача.

Суд відзначає, що ознака вчинення фіктивного правочину лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Докази здійснення відповідачем оплати за придбане нерухоме майно за Договором на користь позивача в матеріалах справи відсутні, і протягом 2015-2017 років позивач не вчиняв жодних дій на стягнення вартості відчуженої нерухомості, що в сукупності свідчить про свідомий намір сторін щодо невиконання зобов'язань по такому Договору, а також про намір сторін приховати справжні наміри учасників правочину, зокрема щодо уникнення звернення стягнення на нерухоме майно, і що свідчить про те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Твердження апелянта про те, що нерухоме майно за спірним Договору було передано на користь покупця, судом до уваги не проймається, оскільки за змістом п. 4.1 Договору передача вказаного приміщення продавцем у користування покупця та прийняття покупцем відбувається шляхом підписання акту прийому-передачі нежитлового приміщення. Жодних належних та допустимих доказів в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження факту складання акту прийому-передачі спірного майна в порядку п. 4.1 Договору ні відповідачем, ні ОСОБА_4 суду не було надано.

Також при прийнятті постанови судом береться до уваги факт наявності кримінального провадження № 12015220540002023 від 03.09.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 388, ч. 1 ст. 188-1, ч. 1 ст. 172, ч. 1 та ч. 5 ст. 191 та ч. 4 ст. 190 КК України, яке перебуває в провадженні Головного слідчого управління Національної поліції України, та яке порушено зокрема за фактами вчинення відносно ТОВ "Тімсен", ТОВ "Інженерний центр "Енергомаш", і ТОВ "Завод енергетичного машинобудування" кримінальних правопорушень, передбачених наведеними статтями щодо розтрати майна товариства, захоплення приміщень, заволодіння злочинним шляхом майном підприємств.

Усі вищенаведені обставини в сукупності свідчать про умисел обох сторін оспорюваного правочину (і продавця, в особі колишнього керівника, і відповідача, як покупця) приховати справжні наміри учасників правочину, який полягав в уникненні звернення стягнення на майно в процесі виконання судового рішення про стягнення заборгованості та виведення нерухомості з власності позивача.

Укладений між сторонами Договір за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України.

Вказана обставина згідно із ст. 215 Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність достатніх правових підстав для визнання Договору недійсним.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про не порушення місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи, підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, керуючись законом та нормами матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Вищезазначені обставини свідчать про безпідставність вимог ОСОБА_4, викладених у апеляційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі №910/8923/17.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі №910/8923/17 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покладаються на ОСОБА_4.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі №910/8923/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8923/17.

Повний текст постанови підписаний 29.01.2018.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді Ю.Л. Власов

С.І. Буравльов