Постанова № 71860484, 23.01.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа № 922/2513/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І. , суддя Сіверін В. І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1

третьої особи – не з’явився

відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу громадської організації "Грінда Інтернешенл" (вх. №3569 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 02.11.2017 (повний текст якого складено 07.11.2017) у справі № 922/2513/17 (головуючий суддя Добреля Н.С., судді: Светлічний Ю.В. , Прохоров С.А.)

за позовомгромадська організація "Грінда Інтернешнл", м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 екологічна інспекція у Харківській області доНаціональний природний парк "Гомільшанські ліси", м. Харків про стягнення 39703,00 грн. ВСТАНОВИЛА:

В липні 2017 громадська організація "Грінда Інтернешнл" звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Національного природного парку "Гомільшанські ліси" про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища в розмірі 39703,00 грн. Позивач просить суд покласти витрати зі сплати судового збору на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.08.2017 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 екологічну інспекцію у Харківській області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.11.2017 (повний текст якого складено 07.11.2017) у справі № 922/2513/17 (головуючий суддя Добреля Н.С., судді: Светлічний Ю.В. , Прохоров С.А.) в позові відмовлено повністю.

Позивач не погодившись з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи. Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.12.2017.

Відповідач 19.12.2017 надав за вх. № 131335 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги позивача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 оголошено перерву у розгляді справи до 17.01.2018.

В судове засідання, призначене на 17.01.2018 представник третьої особи не з’явився, причину неявки не повідомив, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) не заявляв.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності представника третьої особи, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі, відзиві та поясненнях до нього доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

При цьому колегія суддів зазначає про свою незгоду із висновками, викладеними у оскаржуваному рішенні у даній справі і вважає, що позов підлягає залишенню без задоволення з інших підстав, аніж зазначені в оскаржуваному рішенні.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що Громадська організація "Грінда Інтернешнл" не наділена правом здійснювати громадський нагляд в сфері природоохоронного законодавства та відповідні функції покладено на Держекоінспекцію та громадських інспекторів, закріплених за відповідним підрозділом органу Держекоінспекції, які в свою чергу не приймали участі у складанні акту огляду незаконної рубки лісу від 25.05.2017 року. З цих же підстав місцевий господарський суд вважав надані позивачем докази неналежними, а факт спричинення шкоди та її розмір недоведеними.

З цими висновками колегія суддів погодитися не може.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 23.05.2017 року Громадській організації "Грінда Інтернешнл" стало відомо про здійснення незаконної рубки лісу на території Національного природного парку "Гомільшанські ліси" (відповідач) поблизу села Коропове, Зміївського району, Харківської області.

Дана ділянка перебуває у віданні Коропівського природоохоронного відділення Національного природного парку "Гомільшанські ліси", що визнано усіма учасниками спору.

25.05.2017 року комісією у складі Голови правління Громадської організації "Грінда Інтернешнл" ОСОБА_4 та членів Громадської організації "Грінда Інтернешнл" ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 було здійснено виїзд на місце вчинення незаконної рубки лісу та було проведено його огляд.

Під час вищезазначеного огляду позивачем було виявлено 20 незаконно зрублених дерев, у тому числі буреломних та сухостійних та встановлено, що рубка лісу проводилась в зоні регульованої рекреації Національного природного парку "Гомільшанські ліси".

На підставі наведеного, комісією позивача було складено акт огляду місця незаконної рубки лісу, для чого були виконані необхідні заходи заміри за допомогою законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, а саме: лінійки вимірювальної металевої № 7 (свідоцтво № 03/2078 від 20.04.2017 року) та № 8 (свідоцтво № 03/2079 від 20.04.2017 року), що відповідають вимогам ДСТУ ГОСТ 427:2009.

Позивач у своєму позові і додаткових поясненнях зазначає, що по-перше, рубка дерев проводилася у зоні регульованої рекреації національного природного парку, в якій чинним законодавством України заборонено проведення рубок головного користування, по-друге, незаконна рубка лісу проводилася в період масового розмноження тварин, що також суперечить чинному законодавству, по-третє, про незаконний характер рубки свідчить відсутність відмежування лісосік та маркування дерев, встановлених чинним законодавством.

Після цього позивачем було надіслано відповідні заяви, у яких повідомлялося про виявлені факти незаконної рубки лісу на території Національного природного парка “ГОМІЛЬШАНСЬКІ ЛІСИ”, до Державної екологічної інспекції у Харківській області (заява від 07.06.2017 року № GI-40-GL), Зміївського відділу поліції ГУ НП в Харківській області (заява від 07.06.2017 року № GI-42-GL) та до Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства (заява від 08.06.2017 року № GI-43-GL).

Як зазначає позивач, на підставі отриманих даних за методикою, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд” від 24.07.2013 року № 541, був розрахований розмір шкоди, заподіяної лісу, який склав 39703,00 грн.

Враховуючи виявлені порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, які мали місце на території природно-заповідного фонду України, та шкоду, спричинену державі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача майнової шкоди, спричиненої неналежним виконанням обов`язків та порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 39703,00 грн.

На думку колегії суддів, встановлені судом правовідносини однозначно свідчать про те, що позивач має право подавати позови до суду від свого імені, з метою реалізації статутних цілей і на захист суспільного інтересу, а висновки місцевого господарського суду в цій частині не відповідають закону та практиці ЄСПЛ.

Так, позивач є громадською організацією, правові засади діяльності яких в Україні регулюються Законом України “Про громадські об’єднання” від 22.03.2012 №4572-VI. На відміну від попереднього Закону України “Про об’єднання громадян” від 16.06.1992 №2460-XII, який втратив чинність 01.01.2013, Закон України “Про громадські об’єднання” (далі – Закон) не обмежує “захист інтересів” від імені громадських організацій лише “власними інтересами” членів цих організацій.

Навпаки, Закон №4572-VI у статті 1 визначає громадську організацію як добровільне об’єднання фізичних осіб для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Таким чином, відповідно до закону, діяльність громадських організацій спрямована не лише на задоволення інтересів їх членів, а й покликана захищати суспільні інтереси, тобто суспільства в цілому. При цьому, держава як форма організації суспільства повинна діяти в його інтересах, у противному випадку, суспільство в особі громадян та створюваних ними організацій має право реагувати на будь-які порушення, у тому числі через механізми судового захисту.

Крім того, в аспекті повноважень громадських обєднань колегія суддів зазначає, що перелік прав громадських об’єднань, передбачений ч.1 ст. 21 закону України “Про громадські об’єднання” не є вичерпним. Відповідно до п.6 ч.1 ст.21 Закону: “Для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право: здійснювати інші права, не заборонені законом”.

Більш того, відповідно до п.2 ч.1 ст.21 Закону: “громадське об'єднання має право: звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами”.

Перелік державних органів, у розумінні закону України “Про громадські об’єднання”, наведений у п.1 ч.5 ст.10 Закону та включає в склад державних органів і суди.

Таким чином, такі об'єднання можуть діяти в інтересах членів організації, для задоволення суспільних, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Отже, право представляти інтереси своїх членів громадська організація реалізує відповідно до Конституції України та законодавства про об'єднання громадян.

В аспекті визнання наявності суспільного інтересу колегія суддів зазначає, що поняття суспільного інтересу, для задоволення і захисту якого створюються громадські організації, не конкретизовано в національному законодавстві України, тому колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин прецедентну практику ЄСПЛ, яка достатньо повно регламентує право об’єднань громадян на захист інтересів у судах і є відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” обов’язковою для застосування судами України як джерела права.

Низкою рішень Європейського суду з прав людини встановлено, що асоціації, громадські об’єднання, громадські організації мають право на звернення із позовом в інтересах своїх членів, які одночасно є членами відповідної територіальної громади, або на захист суспільного інтересу.

Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Трегубенко проти України” від 2 листопада 2004 року зазначив, що “правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес” (п. 54 рішення).

У рішенні у справі “ОСОБА_8С.Б.Л. проти Бельгії” (L’Erabliиre A.S.B.L. v. Belgium) від 24 лютого 2009 року, в якій екологічною організацією оскаржувалась відмова держави у перегляді дозволу на розширення сміттєвого полігону, Європейський суд прийшов до висновку щодо можливості громадської організації здійснювати захист суспільних інтересів в судовому порядку відповідно до статті 6 Конвенції, у випадку, якщо мета такого захисту обмежується просторовими та часовими межами. Так, Суд зазначив, що Конвенція не допускає народних позовів з метою уникнути звернення до Європейського Суду осіб зі скаргами на сам факт прийняття закону, що застосовується до будь-якого громадянина країни, або на судове рішення у справі, сторонами якого вони не є. Однак за обставин даної справи і особливої природи оспорюваного заходу, з урахуванням статусу організації-заявника та його членів, а також того факту, що мета, що ними переслідується, обмежувалася простором і предметом, і він захищав суспільний інтерес, вимога організації-заявника не є народним позовом (actio popularis). Відповідно, питання, порушене організацією-заявником, має достатній зв’язок з правом, на підставі якого він може стверджувати, що володіє ним як юридична особа, для того щоб стаття 6 Конвенції була прийнятною.

По справі Горраіз Лізаррага та інші проти Іспанії (Gorraiz Lizarraga and Others v. Spain від 27 травня 2004 № 62543/00, ECHR 2004 III, § 36): “ 45. Суд зазначає, що, доповнюючи захист громадських інтересів, провадження в Національній юрисдикції, а згодом у Верховному суді були призначені для захисту певних конкретних інтересів членів асоціації”.

І там же:

“ 48. Відповідно, § 1 статті 6 Конвенції застосовується до конкретного провадження”.

По справі Національна група інформації та протидії заводу “Мелокс” - Група “Ні заводу “Мелокс” та змішаному оксидному паливу” проти Франції (Collectif national d’information et d’opposition а l’usine Melox – Collectif Stop Melox et Mox v. France №75218/01, 28.03.2006), уряд Франції, як і відповідач у даному провадженні, перш за все посилався на відсутність порушеного права позивача.

ЄСПЛ на це вказав: “З цієї точки зору, як вказувалося урядом, "спір" йде не про "права" цивільно-правового характеру, на які асоціація-заявник може претендувати як власник. Буквальне тлумачення пункту 1 статті 6, відповідно, призводить до висновку, що він не може бути застосований до справи, про яку йде мова.

Проте, Суд вважає, що такий підхід не відповідав би реальності сьогоднішнього громадянського суспільства, в якому асоціації відіграють важливу роль, особливо, захищаючи деякі справи в державних органах або в національних судах, зокрема, в області охорони навколишнього середовища. Він також зазначає, що "в демократичному суспільстві, відповідно до Конвенції, право належного відправлення правосуддя займає настільки важливе місце, що обмежувальне тлумачення пункту 1 статті 6 не відповідає цілі і меті цього положення" (див серед іншого, справа Delcourt проти Бельгії від 26 березня 1992 року, серія № 234-B, § 25).

Суд прийшов до висновку в цьому випадку що, якщо предметом розгляду був в значній мірі захист спільних інтересів, “спір”, порушений асоціацією – заявником мав на додаток достатній зв'язок з "правом", яке належить їй як юридичній особі на підставі статті 6 § 1 Конвенції”.

Отже, громадські організації, яким стали відомі порушення діючого законодавства у галузі, що відноситься до їх статутної діяльності, мають усі підстави для представництва в суді суспільних інтересів з цих питань.

За таких умов висновок місцевого господарського суду про те, що громадський контроль в сфері природоохоронного законодавства може здійснюватися виключно Держекоінспекцією та громадськими інспекторами, закріпленими за відповідним підрозділом органу Держекоінспекції, на думку колегії суддів, є хибним.

На думку колегії суддів, громадські організації мають безспірне право звернення до суду із позовами про усунення порушень природоохоронного законодавства, в тому числі шляхом стягнення шкоди, якщо такі позови подані на захист статутних цілей або в суспільному інтересі, і, відповідно, мають право здійснювати громадський контроль в сфері природоохоронного законодавства.

Однак, колегія суддів зазначає, що даний позов не є позовом, який поданий у статутних цілях або з метою захисту суспільного інтересу.

Так, місцевим господарським судом при вирішенні спору, рівно як і позивачем при поданні позову, не звернена увага на той факт, що у прохальній частині позовної заяви взагалі відсутнє зазначення, в чиїх інтересах поданий позов і на чию користь слід стягнути спричинену шкоду в розмірі 39 703,00 грн.

За таких умов колегія суддів не вбачає жодної можливості задоволення позовних вимог, оскільки допущене при поданні позову порушення і бездіяльність місцевого господарського суду щодо дослідження цього порушення, потягли неможливість виконання місцевим судом вимог ч.2 ст. 84 ГПК України (ред. 1992 року) і неможливість додержання колегією суддів апеляційного суду приписів ч.2, 5 ст. 238 ГПК України, оскільки зазначені норми зобов’язують суд вказати у рішенні суб’єкта, на користь якого стягується шкода, а такий суб’єкт у спорі не визначений.

В цьому аспекті колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять незареєстровані судом, поміщені в справу без опису та нумерації, з порушенням логічного порядку розташування матеріалів (всередину інших, чужих пояснень) пояснення позивача від 02.11.2017 (а.с. між 49 та 50 аркушами т.1), в яких позивач стверджує, що позов поданий в інтересах держави і наводить реквізити отримувача коштів – Управління казначейства у Змієвському районі Харківської області.

Достовірність цих письмових пояснень підтвердив представник позивача в ході вирішення спору судом апеляційної інстанції, тому колегія суддів приймає їх як належні і такі, що відображають правову позицію позивача.

З огляду на ці пояснення, колегія суддів вбачає дві самостійні підстави відмови в задоволенні позовних вимог – процесуальну у вигляді відсутність у справі суб’єкта, на користь якого слід задовольнити позовні вимоги; матеріальну у вигляді відсутності у позивача права звертатися до суду в інтересах держави.

Щодо першої підстави відмови колегія суддів зазначає, що зазначення суб’єкта, на користь якого слід задовольнити позовні вимоги, de jure є доповненням (зміною) позовних вимог.

Між тим, відповідна заява, передбачена ч.3 ст. 22 ГПК України (ред. 1992), позивачем не подавалася, іншим учасникам не вручалася, а також не розглядалася і не була прийнята судом.

В ході вирішення спору судом апеляційної інстанції представники позивача наполягали на тому, що зазначене пояснення є по суті заявою про зміну позовних вимог.

Оцінюючи це твердження, колегія суддів зазначає, що по-перше, розгляд справи по суті розпочався не пізніше 05.09.2017, про що свідчить протокол судового засідання від 05.09.2017 (а.с. 115 т.1), і до цією дати позивачем не подавалося жодних пояснень, заяв, клопотань тощо, в яких був би зазначений суб’єкт, на користь якого слід стягнути кошти. Між тим, ч.3 ст. 22 ГПК України (ред. 1992) встановлює заборону на здійснення зміни предмету позову після початку розгляду справи по суті. По-друге, позивач ніколи не заявляв місцевому господарському суду про подання заяви про зміну предмету позову, не підтримував такої заяви, не направляв її копій іншим учасникам і судом не вирішувалося питання щодо прийняття заяви про зміну предмету позову.

Колегія суддів звертає увагу учасників спору, що зміна предмету позову не може відбутися «за умовчанням», оскільки це порушує наведені вище норми закону і суперечить принципу верховенства права, одним з аспектів якого є неможливість настання внаслідок незаконної дії тих же наслідків, що і в разі здійснення легальної дії.

За таких умов зміна предмету позову у даній справі не відбулася і в суду відсутня жодна підстава стягнути кошти на користь будь-якого суб’єкта, оскільки такий суб’єкт у спорі не визначений.

Щодо другої підстави відмови, приймаючи до уваги наполягання позивача на тому, що спір з самого поданий ГО «Грінда Інтернешнл» саме в інтересах держави Україна, однак відбулася описка при виготовленні тексту позову, колегія суддів зазначає, що в позивача відсутнє право звертатися до суду із позовами в інтересах держави.

Так, згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України “Про громадські об’єднання” громадське об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадська організація – це громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Відомості про мету (цілі) та напрями діяльності громадського об’єднання має містити його статут (стаття 11 Закону України “Про громадські об’єднання”), а статтями 21, 22 Закону України “Про громадські об’єднання” визначені права громадських об’єднань, які утворюються в Україні, та їх взаємодія з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Статтями 1 та 21 Закону України “Про громадські об’єднання” громадським організаціям надано право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами. При цьому, право громадських організацій на звернення до суду із відповідними позовами у розумінні пункту другого частини першої статті 21 наведеного Закону є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов’язана статутна діяльність громадських організацій, та законодавством, яке безпосередньо регулює відповідні правовідносини.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України “Про громадські об’єднання” громадським об’єднанням не можуть надаватися владні повноваження, крім випадків, передбачених законом.

Зокрема, статтею 21 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачено повноваження громадських об’єднань у галузі охорони навколишнього середовища і перелік цих повноважень не містить права подання позовів в інтересах держави.

В цій частині колегія суддів звертає увагу позивача, що приписи п. ж ст. 21 наведеного закону, на яку неодноразово посилалися представники позивача, також не надають громадській організації права звертатися до суду в інтересах держави. Як вже зазначала колегія суддів, таке звернення можливо або в інтересах самої громадської організації з метою досягнення статутних цілей, або на захист інтересів членів ГО чи осіб, які звернулися до ГО у встановлених законом випадках, або на захист громадського інтересу відповідно до наведеної вище практики ЄСПЛ.

Аналогічного тлумачення закону дотримується і Конституційний суд України, який у рішенні від 28.11.2013року № 12-рп/2013 у справі за конституційним зверненням асоціації “Дім авторів музики в Україні” зазначив, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб. Закон України “Про громадські об’єднання” не передбачає право громадських об’єднань на звернення до суду за захистом інтересів органів державної влади чи держави в цілому.

За таких умов, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб.

Тобто вимога ГО «Грінда Інтернешнл» про стягнення шкоди на користь держави Україна не підлягає задоволенню незалежно від наслідків процесуальних порушень, допущених позивачем при поданні позову.

Крім того, розглядаючи гіпотетичну можливість зміни позивачем правової позиції і зазначення ним, що він вимагає стягнення шкоди на власну користь (що можливо внаслідок характеру допущеного позивачем порушення при поданні позову), колегія суддів зазначає, що в такому випадку позивач не має права вимагати стягнення шкоди у розмірі, обумовленому методикою розрахунку шкоди, спричиненої державі. У такому випадку шкода має інший характер і розмір, і розрахунок такої шкоди в матеріалах справи відсутній.

На підставі викладеного судова колегія доходить до висновку про відмову у задоволенні позову, але з інших підстав, аніж зазначені у оскарженому рішенні місцевого господарського суду.

У абзаці 6 пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 07.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначено про те, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

За таких умов рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню в силі із зазначенням у постанові апеляційного суду про іншу правову оцінку обставин справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу громадської організації "Грінда Інтернешенл" на рішення господарського суду Харківської області від 02.11.2017 у справі № 922/2513/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.11.2017 у справі № 922/2513/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 29.01.2018.

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.