Постанова № 71860471, 24.01.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2018 р. Справа № 917/1826/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Шутенко І.А.,

при секретарі судового засідання Міракові Г.А.,

за участю представників сторін:

відповідача - ОСОБА_1 на підставі наказу №2 від 15.01.2018,

представник позивача з належним чином оформленими повноваженнями не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" (вх.№3674П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017, ухвалене у приміщенні господарського суду Полтавської області суддею Кульбако М.М., час ухвалення рішення - не зазначено, дата складання повного тексту рішення - не зазначено, у справі №917/1826/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "Тернопільський молокозавод", м. Тернопіль

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір"я молокопродукт", м. Гадяч, Полтавська обл.

про стягнення 485 902, 00грн

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Тернопільський молокозавод" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" про стягнення 485 902, 00грн заборгованості, з яких 388 348, 62грн основного боргу, 91 524, 09грн пені, 6 028, 00грн 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язання за укладеним між сторонами 12.03.2016 договором поставки №2.

06.02.2017 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, яку суд першої інстанції розцінив як заяву про зменшення розміру позовних вимог, та прийняв її до розгляду.

У поданій заяві позивач просить стягнути з відповідача 376 348, 62грн основного боргу, 90 808, 09грн пені, 6 015, 00грн 3 % річних.

17.10.2017 від відповідача надійшла заява про відстрочку виконання рішення суду на 6 місяців, яка прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1826/16 (суддя Кульбако М.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" на користь Приватного акціонерного товариства "Тернопільський молокозавод" 376 348, 72грн основного боргу, 78 583, 34грн пені, 6 015, 00грн 3% річних та 6 914, 19грн витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено; заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" про відстрочку виконання рішення суду залишено без задоволення.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем; порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати поставленого товару є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 7.2. договору та нарахування 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України; враховуючи здійснений експертом розрахунок, до стягнення підлягають 78 583, 34грн пені та 6 015, 00грн 3% річних (3% річних в межах заявлених вимог позивача). Щодо заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду на 6 місяців, суд дійшов висновку, що наведені відповідачем аргументи не свідчать про неможливість виконання ним судового рішення, а вказані обставини не мають характер виняткових випадків, які можуть бути підставою для надання відстрочки виконання рішення суду, а є результатом неналежного ставлення до виконання своїх договірних обов'язків по поверненню коштів, а також недостатності заходів, що приймаються ним по погашенню дебіторської заборгованості та направленню одержаних коштів на оплату боргів. До того ж, при вирішенні питання щодо відстрочки виконання рішення суд враховує наявність вини відповідача у виникненні спору, невиконання ним зобов'язань за укладеним між сторонами договором від 12.03.2016, а також інтереси та фінансовий стан підприємства позивача.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у наданні відстрочки його виконання та прийняти нове рішення, яким заяву ТОВ "Білогір'я молокопродукт" про відстрочку виконання рішення задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що відповідачем було в повному обсязі доведено наявність об’єктивних обставин, що можуть ускладнити виконання рішення у зв’язку з тяжким економічним становищем останнього, яке зумовлено значним скороченням обсягів виробництва та реалізації молочної продукції внаслідок обставин, які склалися на ринку (зокрема, введення з 2014 року Російською Федерацією продуктового ембарго для продукції українського виробництва, наявність стрімких інфляційних процесів в економіці), збільшення вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, наявність дебіторської заборгованості; на примусовому виконанні у відділах державної виконавчої служби щодо відповідача відкрито 22 виконавчих провадження про стягнення за рішеннями судів заборгованості на суму більше 17млн.грн., переважна більшість яких відкрита понад 3 місяців тому, що дає можливість ставити питання про банкрутство апелянта.

На думку апелянта, ним надані всі необхідні докази в обґрунтування наведених обставин, які перешкоджають одномоментному виконанню рішення без його відстрочення, при цьому, апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано, що заявлені до стягнення суми, відстрочити сплату яких просить відповідач, складаються із сум основної заборгованості, 3% річних, пені, тоді як основна заборгованість за поставлений товар частково погашена до подання позовної заяви. Як вказує апелянт, з огляду на реальну економічну ситуацію відповідач планує погасити існуючу на даний час заборгованість через 6 місяців.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Від позивача до апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№13341), зазначає, що обставини, на які посилається відповідач, не є винятковими, з урахуванням матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, неможливість перекладати комерційні ризики відповідача та/або його недбалість у веденні власних справ на позивача, вважає, що заява відповідача про надання відстрочки виконання рішення задоволенню не підлягає. За таких обставин, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду від 17.10.2017 - без змін.

Також позивач просить забезпечити його участь у розгляді даної справи у режимі відеоконференції, проведення якої просить доручити господарському суду Тернопільської області, посилаючись на значну віддаленість Харківського апеляційного господарського суду від місцезнаходження позивача, який знаходиться у місті Тернопіль.

У зв'язку з відпусткою судді Шутенко І.А. та необхідністю розгляду клопотання позивача про його участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.01.2018 задоволено клопотання позивача про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; доручено господарському суду Тернопільської області забезпечити проведення судового засідання у справі №917/1826/16.

У зв'язку з лікарняним судді Плахова О.В., для розгляду даної справи протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.01.2018 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2018 у справі №917/1826/16 задоволено клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 24.01.2018; доручено господарському суду Тернопільської області забезпечити проведення судового засідання у справі №917/1826/16, яке відбудеться 24.01.2018 о 16:30год. у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду в залі судового засідання №105, у режимі відеоконференції.

У судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 24.01.2018, що відбулось у режимі відеоконференції з господарським судом Тернопільської області, до господарського суду Тернопільської області представник позивача з належним чином оформленими повноваженнями у розумінні статті 58 Господарського процесуального кодексу України не з'явився, при цьому, позивач був належним чином завчасно повідомлений про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги (т.1 а.с.260)

Представник відповідача, який з'явився до Харківського апеляційного господарського суду, оголосив доводи апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у наданні відстрочки його виконання та прийняти нове рішення, яким заяву ТОВ "Білогір'я молокопродукт" про відстрочку виконання рішення задовольнити.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, представник апелянта з'явився в судове засідання та висловив свої доводи та вимоги апеляційної скарги, позивач належним чином повідомлений до час, дату і місце розгляду апеляційної скарги, а неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, з урахуванням строку розгляду апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Судова колегія зазначає, що 15.12.2017 набрав чинності Закон України №2147-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Відповідно до пункту 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України у редакції, що діє з 15.12.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, розгляд господарськими судами справ здійснюється за правилами Господарського процесуального кодексу України у редакції, що діє з 15.12.2017.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.03.2016 між ПрАТ “Тернопільський молокозавод” (надалі – постачальник) та ТОВ “Білогір’я молокопродукт” (надалі - покупець) був укладений договір поставки №2 (надалі – Договір), відповідно до пункту 1.1. якого, постачальник зобов’язався поставити та передати у власність покупцю молоко незбиране (надалі – товар), а покупець прийняти та сплатити за поставлений товар.

Відповідно до пункту 5.1. Договору, покупець сплачує постачальнику за товар по ціні, передбаченій в протоколі погодження цін на продукцію, що є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з пунктом 5.2. Договору, розрахунки за отриманий товар проводяться протягом 7 (семи) днів з моменту поставки товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2016. У випадку, коли жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 15 днів до його закінчення, то він вважається пролонгованим на той же термін та на тих же умовах (пункти 6.1., 6.2. Договору).

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками сторін.

Протоколами №1 від 12.03.2016 та №2 від 01.04.2016 сторонами узгоджено вартість товару.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору позивачем за період березень-квітень 2016 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2 597 204, 70грн.

Однак, відповідачем було здійснено часткову оплату за поставлений товар у розмірі 2 220 856, 08грн, у зв'язку з чим у відповідача виникла перед позивачем заборгованість в сумі 376 348, 62грн.

Сума основної заборгованості у розмірі 376 348, 62грн не заперечується відповідачем, що підтверджено представником відповідача у судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 24.01.2018.

Крім того, у матеріалах справи міститься висновок №195/196 від 23.08.2017, складений судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_2, в якому судовий експерт, досліджуючи договір поставки, протоколи, надані сторонами первинні бухгалтерські документи, дійшов висновку, що заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар по Договору становить 376 348, 62грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори.

Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 вказаного Кодексу передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У статті 526 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Пунктом 1 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 376 348, 62грн.

Наведене відповідачем не спростовується.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 376 348, 62грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 7.2 Договору, за несвоєчасне проведення розрахунків покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі чинної подвійної облікової ставки НБУ, що розраховується від суми заборгованості, за кожен день протермінування оплати.

Крім того, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача, сума пені становить 90 808, 09грн. та 6 015, 00грн 3 % річних.

Відповідно до висновку судового експерта, сума нарахованої пені за період з 16.03.2016 по 19.10.2016 (включно), станом на 20 жовтня 2016 року, становить 78 583, 34грн; різниця, яка виникла з проведеним позивачем в додатку до заяви про уточнення позовних вимог розрахунком, склалась за рахунок неврахування позивачем, що 2016 рік є високосним. Сума 3% річних за період з 16.03.2016 по 19.10.2017 включно, станом на 20 жовтня 2016 року, становить 6 815, 39грн.

Колегією суддів апеляційного господарського суду за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга. Підприємство 9.5.3" також здійснено перевірку розрахунків експерта 3% річних та пені, нарахованих на суму основного боргу, за результатами якого вважає вірними розрахунки експерта щодо нарахування 78 583, 34грн пені та 6 815, 39грн 3% річних.

Крім того, досліджуючи висновок експерта, судова колегія зазначає, що підсумкові висновки щодо сум заборгованості узгоджуються з дослідницькою частиною висновку, висновок є обґрунтованим, судом перевірено розрахунки експерта та встановлено їх вірність, отже, приймається судом як належний доказ здійснених розрахунків щодо сум заборгованості відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо стягнення з відповідача на користь позивача 78 583, 34грн пені та 6 015, 00грн 3% річних (3% річних в межах заявлених вимог позивача).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було подано суду першої інстанції заяву про відстрочення виконання рішення, в якій відповідач просить відстрочити виконання рішення суду на 6 місяців.

Розглянувши заяву відповідача та надані в її обґрунтування докази, дослідивши доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 83, частини 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до 15.12.2017), при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони у виняткових випадках, залежно від обставин справи, господарський суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Судова колегія зазначає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому, господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, відстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, за наявності доказів, що встановлюють обставини, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення; винятковість таких обставин встановлюється судом в кожному конкретному випадку. Надання відстрочки виконання рішення є правом господарського суду; закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки.

З аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду випливає, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

В обґрунтування поданої заяви про відстрочку виконання рішення суду, відповідач посилається на те, що втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальною та економічною ситуацією у державі, що склалась на даний час, збільшення вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, і, як наслідок, значне зменшення внутрішнього попиту на сирну продукцію, виробництвом та реалізацією якої займається відповідач, призвели до зниження обсягів виробництва та реалізації продукції відповідача; зазначені обставини позбавили відповідача можливості своєчасного проведення розрахунків з постачальником за отриману молочну сировину та інший товар; до відповідача звернулась велика кількість контрагентів з відповідними позовами про стягнення заборгованості. У зв’язку з викладеним, заявник перебуває у скрутному фінансовому становищі.

На підтвердження обставин викладених в заяві про відстрочку виконання рішення суду, апелянтом було додано до заяви наступні документи: копію постанови Уряду Російської Федерації від 07.08.2014 №778; копію постанови Уряду Російської Федерації від 13.08.2015 №842; копію звіту ТОВ "Білогір'я молокопродукт" про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2017, копію балансу (звіту про фінансовий стан) на 30.06.2017, копію звіту незалежного аудитора за наслідками виконання завдання з аудиторських послуг у формі завдання з виконання погоджених процедур ТОВ "Білогір'я молокопродукт" за період з 01.01.2016 по 31.12.2016; копію звіту із праці у вересні 2017 року.

Колегія суддів зазначає, що надані заявником документи жодним чином не підтверджують доводів апелянта щодо втрати останнім основних ринків збуту, оскільки із матеріалів справи не вбачається, на які ринки збуту спрямована діяльність відповідача, відсутні будь-які докази, що певні контрагенти відмовились від продукції відповідача.

Крім того, заявник посилається на те, що ще у 2014 році у нього відбулись складнощі зі збутом продукції, що виробляється відповідачем, проте, як вбачається із матеріалів справи, Договір був укладений між сторонами у справі у 2016 році, коли апелянт вже знав щодо складнощів при реалізації продукції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, відповідач, беручи на себе ризики підприємницької діяльності, мав на власний розсуд прогнозувати очікувані прибутки та можливі фінансові втрати.

Крім того, майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону (частина 1 статі 145 Господарського кодексу України).

Поняття "фінансовий стан підприємства" визначено у спільному наказі Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України №49/121 від 26.01.2001, яким затверджено Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації (надалі – Положення).

Пунктом 1.1. Положення визначено, що фінансовий стан підприємства – це сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні й потенційні фінансові можливості підприємства.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Положення, основним джерелом інформації для фінансового аналізу є фінансова звітність підприємства за два останні календарні роки та за останній звітній період. Фінансовий аналіз підприємства складається з таких етапів: оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни; аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; аналіз ліквідності; аналіз ділової активності; аналіз платоспроможності (фінансової стійкості); аналіз рентабельності.

Доказами матеріального становища можуть бути фінансова звітність, в тому числі Форма 1 "Баланс"; співвідношення загального обсягу кредиторської та дебіторської заборгованості – звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма N1-Б); наявність або відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках підприємства – Форма 2 "Звіт про рух грошових коштів"; наявність або відсутність основних та оборотних засобів та їх вартість; розмір та вартість інших матеріальних активів підприємства.

Судова колегія зазначає, що апелянтом ні до місцевого господарського суду, ні до апеляційного господарського суду не було надано належних та допустимих доказів в обґрунтування поданої заяви, зокрема не надано доказів, які б свідчили про існування загрози банкрутства підприємства, відсутності майна, на яке можливо було б звернути стягнення, крім того, не надано доказів відсутності грошових коштів на рахунках ТОВ "Білогір'я молокопродукт", зокрема, банківських довідок про відсутність необхідної суми коштів.

Апелянт посилається на те, що на примусовому виконанні у відділах державної виконавчої служби щодо відповідача відкрито 22 виконавчих провадження про стягнення за рішеннями судів заборгованості на суму більше 17млн.грн., переважна більшість яких відкрита понад 3 місяців тому, що дає можливість ставити питання про банкрутство апелянта, проте, в обґрунтування таких доводів апелянт не надає жодного доказу.

При цьому ж, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що більше ніж у 10 справах про стягнення з нього заборгованості на загальну суму більше 12 млн.грн. вже було припинено провадження у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди про погашення заборгованості на умовах розстрочення.

Проте, у даній справі відсутні докази, що відповідач вчиняв дії щодо укладення з позивачем мирової угоди на умовах розстрочення суми боргу та що позивач заперечував проти умов відповідача.

Окрім того, додані до заяви документи, а саме копія звіту ТОВ "Білогір'я молокопродукт" про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2017, копія балансу (звіту про фінансовий стан) на 30.06.2017, копія аудиторського звіту за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 не підтверджують доводів заявника щодо неможливості виконання відповідачем рішення суду станом на дату винесення рішення суду першої інстанції (жовтень 2017) та на даний час, а надана позивачем копія звіту із праці у вересні 2017 року свідчить про відсутність заборгованості із заробітної плати на товаристві.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ним вживаються всі можливі заходи з метою збереження виробництва, отримання прибутку для подальшого функціонування підприємства, сплати податків, соціальних платежів, виплати заробітної плати працівникам.

Проте, не зазначено жодних обставин, які саме вчиняються заходи з метою збереження виробництва та не надано доказів в обґрунтування своїх доводів, як і не надано жодних доказів, які заходи вчиняються відповідчаем для зменшення заборгованості, у тому числі, перед позивачем.

Разом з тим, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що складне фінансове становище заявника за змістом статті 121 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) не є обставинами, котрі ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим у встановленим господарським судом способом, а відтак не виступають підставою для відстрочки виконання рішення суду.

Колегія суддів також зазначає, що апелянт просить відстрочити рішення суду на 6 місяців; вказує, що з огляду на реальну економічну ситуацію відповідач планує погасити існуючу на даний час заборгованість через 6 місяців, при цьому, апелянт не обґрунтовує та не надає жодного доказу, з яких міркувань виходить апелянт щодо можливості погасити заборгованість саме через 6 місяців, та якими обставинами та документами це підтверджується.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта, що судом першої інстанції не враховано, що заявлені до стягнення суми, відстрочити сплату яких просить відповідач, складаються із сум основної заборгованості, 3% річних, пені, тоді як основна заборгованість за поставлений товар частково погашена до подання позовної заяви, оскільки позовними вимогами позивача є не лише стягнення пені та 3% річних, а також і основна заборгованість в сумі 376 348, 62грн, яка мала бути сплачена відповідачем ще у квітні 2016 року.

Крім того, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013, відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Судова колегія зазначає, що при вирішенні питання щодо відстрочки виконання рішення суд враховує наявність вини відповідача у виникненні спору, невиконання ним зобов'язань за укладеним між сторонами Договором, а також інтереси та право позивача на відновлення свого порушеного права щодо своєчасного отримання грошових коштів за поставлений товар; колегія суддів також враховує, що наведені відповідачем доводи в обґрунтування тяжкого економічного становища, яке зумовлено скороченням обсягів виробництва та реалізації молочної продукції внаслідок обставин, які склалися на ринку, збільшення вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення об'єктивно стосуються не лише відповідача, а й позивача.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на шість місяців є обґрунтованим.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 17.10.2017 у справі №917/1826/16 слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.254, 269, 275, 276, 282, п. 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1826/16 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29.01.2018.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Шутенко І.А.