Постанова № 71860458, 22.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2018 р. Справа№ 910/6842/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників учасників апеляційного провадження згідно протоколу судового засідання від 22.01.2018;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 (повний текст рішення складено та підписано 21.08.2017)

у справі № 910/6842/17 (суддя: Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс"

до Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Державна казначейська служба України

2) Міністерство молоді та спорту України

3) Державне агентство інфраструктурних проектів України

про стягнення 34 427 700,67 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" (надалі - відповідач) про стягнення 34 427 700,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором підряду по виготовленню та влаштуванню конструкції навісу над трибунами в межах "Реконструкції НСК "Олімпійський" по вул. Червоноармійській, 55 у Печерському районі міста Києва від 16.10.2009 в частині оплати виконаних позивачем робіт.

Із вказаних підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 30 284 317,89 грн - 3% річних (за період з 29.05.2012 по 20.04.2017), 4 143 382,078 грн - інфляційних втрат (за період з червня 2012 року по березень 2017 року) та 240 000,00 грн - судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс 27 301 103,30 грн - інфляційних втрат, 2 507 285,60 грн - 3% річних, 207 798,17 грн - судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 в частині розрахунку 3% річних та інфляційних витрат, щодо яких заявлено позов.

Доводи апеляційної скарги зводяться фактично до того, що спір щодо договірного забезпечення за договором підряду був зумовлений не діями чи бездіяльністю ДП «НСК «Олімпійський» з виконання цього договору, а внаслідок відсутності належного фінансування бюджетними та запозиченими не бюджетними коштами з боку держави. Окрім цього, апелянт зазначив про порушення судом першої інстанції ч. 3 ст. 35 ГК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення у даній справі судом першої інстанції) в частині неврахування обставин, встановлених постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2014 у справі № 910/15733/13. А тому просив апеляційну скаргу у даній справі задовольнити, рішення суду першої інстанції змінити в частині розрахунку 3% річних та інфляційних витрат, щодо яких заявлено позов.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 апеляційну скаргу Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі № 910/6842/17 було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.10.2017.

Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема ухвалою від 11.12.2017 - на 22.01.2018.

Представники відповідача та третьої особи 2 в судовому засіданні 22.01.2018 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити та відмовити в задоволенні позову повністю.

Представник позивача в судовому засіданні 22.01.2018 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін на підставі доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Зазначив, що не мав можливості сплатити кошти звернутися з апеляційною скаргою в частині відмови в позові.

Представники третіх осіб 1, 3 в судове засідання 22.01.2018 не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення 18.12.2017 ухвали суду від 11.12.2017 відсутнім учасникам апеляційного провадження. Жодних заяв, клопотань від останніх не надходило.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення присутніх учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 16.10.2009 між Акціонерним товариством холдинговою компанією "Київміськбуд" (як генпідрядником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" (як головним підрядником) укладено договір підряду по виготовленню та влаштуванню конструкції навісу над трибунами в межах "Реконструкції НСК "Олімпійський" по вул. Червоноармійській, 55 у Печерському районі міста Києва (далі по тексту - договір підряду).

Згідно предмету даного договору (пункт 1.1 договору підряду) головний підрядник зобов'язався виконати роботи по виготовленню та влаштуванню конструкції навісу над трибунами в межах "Реконструкції НСК "Олімпійський", що розташований за адресою: 03150, вул. Червоноармійська, 55 у Печерському районі міста Києва, Україна, а генпідрядник - прийняти та оплатити належним чином виконані роботи.

Ціна договору (вартість робіт за договором, у тому числі склад і обсяг робіт) є твердою договірною ціною (додаток №1 до договору підряду), яка формується на підставі ДБН Д. 1.1-1-2000 "Правила визначення вартості будівництва" та проектно-користорисної документації; ціна робіт становить 606 041 525 грн 83 коп, крім того ПДВ 121 208 305 грн 17 коп, всього 727 249 831 грн 00 коп (п. 2.1 договору підряду).

Згідно підпункту 3.1.2 пункту 3.1 договору підряду за умови отримання коштів від замовника генпідрядник здійснює оплату виконаних головним підрядником робіт протягом 10 (десяти) банківських днів у наступному місяці за звітним на підставі підписаних уповноваженими представниками сторін актів приймання виконаних робіт за формою № КБ-2в та довідок про вартість виконаних підрядних робіт за формою № КБ-3 за фактично виконані головним підрядником роботи за договором за винятком авансу, сплаченого відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 договору, та договірних зобов'язань (договірного забезпечення), передбачених підпунктом 3.1.4 пункту 3.1 договору.

Відповідно до підпункту 3.1.4 пункту 3.1 договору підряду договірне забезпечення зобов'язань головного підрядника у розмірі п'яти відсотків від вартості фактично виконаних робіт кожного звітного місяця утримуються генпідрядником та сплачуються головному підряднику протягом місяця з дати прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва відповідно до чинного законодавства України та лише за умови надходження коштів від замовника.

Окрім цього, між Акціонерним товариством Холдинговою компанією "Київміськбуд" (як генпідрядником), Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" (як головним підрядником) та Державним підприємством Національний спортивний комплекс "Олімпійський" (ДП НСК «Олімпійський») (як замовником) 17.06.2010 укладено договір про заміну сторони у договорі підряду від 16.10.2009 (надалі - договір зміни сторони).

За умовами договору зміни сторони (п.3) генпідрядник передав замовнику, а замовник - прийняв всі права та обов'язки сторони за договором (та за всіма додатковими угодами до договору), що виникли із дати укладення генпідрядником та головним підрядником договору.

За цим договором замовник одержав право (замість генпідрядника) вимагати від головного підрядника належного виконання всіх зобов'язань за договором підряду (п. 4 договору зміни сторони).

Відповідно до п.5 договору зміни сторони замовник став зобов'язаним перед головним підрядником виконати замість генпідрядника всі обов'язки за договором підряду.

ТОВ «Завод Майстер-Профі Україна», відповідно до умов укладеного договору підряду, з травня 2010 року по квітень 2012 року виконало та здало відповідачу будівельні роботи на загальну суму 737 478 776,53 грн, розмір договірного забезпечення складає 27 807 938,11 грн.

Об'єкт здано в експлуатацію 06.10.2011 (перша черга будівництва) та 28.04.2012 (друга черга будівництва), що підтверджується сертифікатами відповідності КВ №16511051950 та КВ № 16512067396 виданими Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва (т. 1, а.с. 63,64). А тому доводи апелянта щодо того, що об`єкт в цілому не введено в експлуатацію, а тому позивачу слід відмовити в позові, не приймаються судом апеляційної інстанції як такі, що суперечать матеріалам справи. Невиконаних за цим договором робіт позивачем не залишилося, що не заперечував і апелянт в судовому засіданні 22.01.2018 (в даному судовому засіданні здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу). Отже, у цій частині, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта з посиланням на п. 3.1.6 договору, як безпідставні.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно зазначено, що кінцевий термін здійснення ДП НСК «Олімпійський» оплати ТОВ «Завод Майстер-Профі Україна» договірного забезпечення сплив 28.05.2012.

Разом з цим, у зв'язку з невиконанням ДП НСК «Олімпійський» зобов'язань по оплаті договірного забезпечення в розмірі 27 807 938,11 грн ТОВ «Завод Майстер-Профі Україна» звертався до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення вищезазначеної суми (справа №910/15733/13).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі №910/15733/13 здійснено заміну позивача у справі (ТОВ «Завод Майстер-Профі Україна» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопорт «Південний-Плюс» (надалі - позивач, ТОВ «Автопорт «Південний-Плюс») (на підставі договору про відступлення права вимоги, укладеного 02.10.2014 між ТОВ «ЗавоД Майстер-Профі Україна» та «ТОВ «Автопорт Південний-Плюс», щодо відступлення права вимоги від Національного спортивного комплексу «Олімпійський» виконання зобов'язання по оплаті договірного забезпечення в розмірі 27 807 938,11 грн за договором підряду на виконання робіт по виготовленню та влаштуванню конструкції навісу над трибунами в межах реконструкції НСК «Олімпійський» по вул. Червоноармійській, 55 у Печерському районі м. Києва від 16.10.2009 та передбачених ст. 625 ЦК України інфляційних та 3 % річних).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 затверджено мирову угоду від 20.10.2014 у справі №910/15733/13, відповідно до якої ДП «НСК «Олімпійський» зобов'язується сплатити 27 807 938,11 грн ТОВ «Автопорт «Південний-Плюс» договірного забезпечення за договором підряду б/н від 16.10.2009 на виконання робіт по виготовленню та влаштуванню конструкції навісу над трибунами в межах «Реконструкції НСК «Олімпійський» по вул.. Червоноармійській, 55 у Печерському районі м. Києва».

Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 33, 34, 43 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення) та ст.ст. 76-79 ГПК України доведено суду, що станом на момент подання даного позову заборгованість відповідача перед позивачем за ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі №910/15733/13 (якою затверджено мирову угоду від 20.10.2014) становить 27 807 938,11 грн. Вказана обставина не заперечувалась та не була спростована, зокрема, відповідачем ні під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду.

Матеріали справи не містять жодних доказів виконання (сплати) відповідачем заборгованості перед позивачем на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі №910/15733/13.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав (не сплатив заборгованість) перед позивачем в розмірі 27 807 938,11 грн, що підтверджується мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі №910/15733/13, в зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача: 30 284 317,89 грн - 3% річних (за період з 29.05.2012 по 20.04.2017) та 4 143 382,078 грн - інфляційних втрат (за період з червня 2012 року по березень 2017 року). На виконання пп. г) п. 3) ч. 1 ст. 282 ГПК України, судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідачем було порушено майнове право позивача в частині оплати виконаних робіт за договором. А тому позовні вимоги частково є обґрунтованими з урахуванням наступного.

Розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки зобов'язання за договором підряду від 16.10.2009 відповідач повинен був виконати до 28.05.2012, то позивач розраховує 3% (за період з 29.05.2012 по 20.04.2017) та інфляційні втрати (за період з червня 2012 року по березень 2017 року), однак з урахуванням ч. 4 ст. 267 ЦК України позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 29.05.2012 по 19.04.2014 не підлягають задоволенню. Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок місцевого господарського суду таким, що суперечить нормам матеріального права, зокрема, положенням ст. 264 ЦК України, з урахуванням наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу, ст. 20 ГК України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу (при цьому підстави позову визначає позивач при зверненні до суду першої інстанції).

Статтями 525 ЦК України та 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Обов'язковість договору для виконання сторонами встановлено статтею 629 ЦК.

Разом з цим, звертаючись з позовом у даній справі, підставою позову ТОВ «Автопорт «Південний плюс» визначило невиконання саме договору, що обґрунтовується змістом позовної заяви та періодом, за який позивач просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати, а саме з 29.05.2012 по 20.04.2017.

В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта з посиланням на неврахуванням судом першої інстанції періодів оплати боргу, визначених мировою угодою, що обґрунтовується наступним.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема, за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.01.2011 у справі № 10/25, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 14.11.2011 у справі № 12/207, від 23.01.2012 у справі № 37/64).

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання за договором з урахуванням укладеної в іншій справі, але не виконаної мирової угоди.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 4/720, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 у справі № 12/207).

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що умови мирової угоди, укладеної сторонами в межах розгляду господарської справи № 910/15733/13, визначають строки сплати відповідачем грошових сум при цьому, будь-які пункти мирової угоди не містять положень про зміну умов договору щодо строків оплати.

Тобто умови мирової угоди не змінюють та не припиняють грошове зобов'язання відповідача за договором, а лише передбачають розстрочення платежів, та відповідно до положень ст. 625 ЦК України не звільняють відповідача від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 11 травня 2017 року у справі № 922/3850/16).

При цьому, з наданих позивачем та не спростованих відповідачем під час апеляційного перегляду доказів вбачається, що відповідач не виконав мирову угоду, затверджену ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі №910/15733/13.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції також приймає заперечення на апеляційну скаргу в частині того, що пунктом 3 мирової угоди сторони погодили, що сторона 2 (позивач) відмовляється від позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, витрат по сплаті судового збору. Однак, пунктом 4 вказаної мирової угоди сторони зазначили, що у разі невиконання стороною 1 (відповідачем) зобов'язань, передбачених п. 1 мирової угоди (щодо погашення суми основного боргу) п. 3 цієї мирової угоди втрачає силу.

Щодо поданої заяви про застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, у частині стягнення 3% річних судом першої інстанції було зазначено, що оскільки позивачем було пропущено строк позовної давності, з відповідача підлягає стягненню 3 % річних лише за період з 20.04.2014 по 20.04.2017. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ст.чт. 257, 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з цим, відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З матеріалів справи вбачається, що 16.08.2013 Господарським судом міста Києва було порушено провадження у справі № 910/15733/13 за позовом ТОВ «Автопорт «Південний-Плюс» до ДП НСК «Олімпійський» про стягнення 28 815 880 грн 64 коп, з яких: 27 807 938 грн 11 коп - основний борг та 3% річних в сумі 1 007 942 грн 50 коп за невиконання умов укладеного 16.10.2009 договору підряду по виготовленню та влаштуванню конструкції навісу над трибунами в межах "Реконструкції НСК "Олімпійський" по вул. Червоноармійській, 55 у Печерському районі міста Києва.

Тобто, з урахуванням звернення позивача з позовом у справі № 910/15733/13 на підставі ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність перервалась через пред'явлення ТОВ «Автопорт «Південний-Плюс» позову до ДП НСК «Олімпійський», оскільки предметом позову в наведеній справі була лише частина вимоги, право на яку має позивач (основний борг та 3% річних).

В подальшому у зв'язку з затвердженням 20.10.2014 мирової угоди в рамках розгляду справи № 910/15733/13 позовна давність вдруге перервалась на підставі ч. 1 ст. 264 ЦК України у зв'язку з вчиненням відповідачем дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку ( в даному випадку - підписання мирової угоди).

Таким чином щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 4 143 382,78 відбулося переривання строків позовної давності у момент звернення позивача з відповідним позовом у справі № 910/15733/13 - тобто 16.08.2013, а також укладенням мирової угоди 20.10.2014 (що за своєю правовою природою є визнанням боргу та є, відповідно, підставою для переривання строків позовної давності ч. 2 ст. 264 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Тому доводи апелянта відхиляються, а твердження позивача в цій частині приймаються судом апеляційної інстанції як обґрунтовані.

Таким чином, 3% річних було правомірно заявлено позивачем до стягнення за весь період прострочення сплати основного боргу, тобто з 29.05.2012 по 20.04.2017.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем при здійсненні розрахунку було допущено арифметичну помилку. А тому обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є 3 % річних у розмірі - 4 082 983,41 грн за період з 29.05.2012 по 20.04.2017 (з урахуванням переривання строків позовної давності).

Щодо позовних вимог про стягнення 30 284 317,89 грн інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки при зверненні з позовом у справі № 910/15733/13 позивачем не заявлялись вимоги про стягнення інфляційних втрат (відсутні докази про прийняття судом першої інстанції при розгляд справи № 910/15733/13 заяви про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат), а лише про стягнення суми основного боргу та 3 % річних, відсутні підстави для переривання позовної давності саме в частині стягнення інфляційних втрат. А тому висновок місцевого господарського суду про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за період з 29.05.2012 по 19.04.2014 - є обґрунтованим. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 27 301 103,30 грн лише за період з 20.01.2014 по 20.04.2017 - правомірно задоволено судом першої інстанції. А тому рішення місцевого господарського суду в цій частині слід залишити без змін.

При цьому суд апеляційної інстанції не приймає доводи позивача, що ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/15733/13 від 06.10.2013 було прийнято заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки суд у вказаній ухвалі навпаки зазначив: «Клопотання представника позивача про збільшення позовних вимог та про зупинення провадження у справі будуть розглянуті під час наступного судового засідання.» Разом з цим, з подальших процесуальних документів суду (в тому числі ухвали від 20.10.2014 про затвердження мирової угоди) судом не було зазначено при прийняття заяви про збільшення позовних вимог. А тому доводи позивача в ці частині не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки не відображені у процесуальних документах суду у справі № 910/15733/13.

Відносно доводів апелянта про порушення судом першої інстанції ч. 3 ст. 35 ГК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення у даній справі судом першої інстанції) в частині неврахування обставин, встановлених постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2014 у справі № 910/15733/13, суд апеляційної інстанції зазначає, що приймає в цій частині доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що вказаною постановою постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 січня 2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 14 жовтня 2013 року було скасовано, а справу № 910/15733/13 передано на новий розгляд до Господарсього суду міста Києва. За результатами нового розгляду суд першої інстанції прийняв ухвалу про затвердження мирової угоди, яка в розумінні ст. 35 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення) і була прийнята судом першої інстанції у відповідності з вимогами процесуального законодавства.

Щодо доводів апелянта про відсутність бюджетного фінансування, в результаті чого наявний перед позивачем основний борг не було погашено, суд апеляційної інстанції в цій частині погоджується з твердженням суду першої інстанції з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року, що відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у своїй постанові від 15.05.2012 року у справі № 11/446).

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає також, що відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 509 цього Кодексу зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зі змісту ст. 13 ЦК України слідує, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням правом слід розуміти передбачену нормами права поведінку управомоченої особи по здійсненню свого суб'єктивного цивільного права, якою може бути завдано шкоди іншим особам.

З урахуванням належного та повного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, суд апеляційної інстанції, враховуючи принцип справедливості, зазначає про обов'язок відповідачем оплати як виконаних робіт, так і відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. А тому відхиляє доводи апелянта в цій частині з посиланням на п. 3.1.6 договору, як безпідставні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 27 301 103,30 грн за період з 20.01.2014 по 20.04.2017 та 3% річних у розмірі 4 082 983,41 за період з 29.05.2012 по 20.04.2017.

Враховуючи, що суд першої інстанції обмежився трирічним строком позовної давності, тому задовольнив позовні вимог частково та стягнув з Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс 27 301 103,30 грн - інфляційних втрат, 2 507 285,60 грн - 3% річних, 207 798,17 грн - судового збору. Отже, рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 3%річних у розмірі 1 575 697,81 грн - підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову. В решті рішення місцевого господарського суду про стягнення 27 301 103,30 грн - інфляційних втрат, 2 507 285,60 грн - 3% річних та відмові в задоволенні на суму 60 399,37 грн 3% річних та 2 983 214,59 грн інфляційних втрат - слід залишити без мін.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд апеляційної скарги було розпочато судом апеляційної інстанції в редакції чинної ст. 101 ГПК України, якою апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Тоді як згідно ч. 1 ст. 269 ГПК України, в редакції, чинній на дату прийняття постанови судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Тоді як відповідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, під час перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального права, зокрема, ст. 264 ЦК України, що не була застосована судом першої інстанції в частині стягнення 3 % річних за період з 29.05.2012 по 20.01.2014 у зв'язку з перериванням строку позовної давності. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вказана норма матеріального права підлягає до застосування до спірних правовідносин. І, як наслідок, в цій частині також слід застосовувати ст. 625 ЦК України, задовольнивши позов про стягнення 3 % річних за період з 29.05.2012 по 20.01.2014.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині.

Згідно з ч. 2 ст. 277 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином у даному випадку таке порушення судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування ст. 264 ЦК України) призвело до частково неправильного вирішення справи (в частині відмови у стягненні 3% річних за період з 29.05.2012 по 20.01.2014).

Тобто, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача: 27 301 103,30 грн - інфляційних втрат та 4 082 983,41 грн - 3% річних.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням відстрочення сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги, в доход Державного бюджету України пропорційно задоволеним вимогам підлягає до стягнення з позивача та відповідача 264 000,00 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі № 910/6842/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі № 910/6842/17 в частині стягнення 27 301 103,30 грн - інфляційних втрат та 2 507 285,60 грн - 3% річних, відмові у стягненні 60 399,37 грн - 3% річних та відмові у стягненні 2 983 214,59 - інфляційних втрат - залишити без змін.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі № 910/6842/17 в частині відмови у стягненні 1 575 697,81 грн 3% річних - скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення в позову в цій частині з новим розподілом судових витрат.

Стягнути з Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" (03150, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВЕЛИКА ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 55, ідентифікаційний код юридичної особи 14297707) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ КРИВОРІЗЬКА, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 35165964) 1 575 697 (один мільйон п'ятсот сімдесят п'ять тисяч шістсот дев'яносто сім) грн 81 коп - 3% річних та 218 782 (двісті вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн 57 коп судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

4. Стягнути з Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" (03150, м.Київ, ВУЛИЦЯ ВЕЛИКА ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 55, ідентифікаційний код юридичної особи 14297707) в доход Державного бюджету України 240 660 (двісті сорок тисяч шістсот шістдесят) грн 83 коп судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопорт "Південний-Плюс" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ КРИВОРІЗЬКА, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 35165964) в доход Державного бюджету України 23 339 (двадцять три тисячі триста тридцять дев'ять) грн 17 коп судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Видачу наказів доручити місцевому господарському суду.

7. Матеріали справи № 910/6842/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.01.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім