Постанова № 71860323, 24.01.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2018, м. Дніпро Справа № 904/8211/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність №53 від 09.01.2018, представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення міста Новомосковська на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2017 у справі №904/8211/17 (суддя Юзіков С.Г.; рішення ухвалене о 15:30 год. у місті Дніпро, повне рішення складено 20.11.2017)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Дніпро

до Управління праці та соціального захисту населення міста Новомосковська, м.Новомосковськ, Дніпропетровська область

про стягнення 226795,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення міста Новомосковська про стягнення 226795,43 грн. заборгованості на фінансування пільг, пов'язаних з наданням телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2017 у справі №904/8211/17 (суддя Юзіков С.Г.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення міста Новомосковська на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 223695,08 грн. - компенсації, 3402,35 грн. - судового збору.

У решті позову відмовлено.

Означене рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що судом встановлені обставини, які свідчать про неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань з відшкодування витрат за надані послуги зв’язку пільговим категоріям населення.

Відповідач (Управління праці та соціального захисту населення міста Новомосковська), звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що на думку скаржника, потягло за собою неправильне вирішення господарського спору. Просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2017 у справі №904/8211/17 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління праці та соціального захисту населення міста Новомосковська про стягнення 226795,43 грн. та витрат зі сплати судового збору 3449,51 грн. відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою лише в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів, які можуть бути зареєстровані виключно за умови наявності документів, що підтверджують факт їх узяття на облік органом Державного казначейства України в передбаченому бюджетним законодавством порядку, зокрема, у відносинах між органами місцевого самоврядування з підприємствами некомунальної форми власності - на підставі відповідного договору. При цьому, обов'язковою також є наявність у розпорядника бюджетних коштів надходжень спеціального фонду. При відшкодуванні витрат на послуги зв'язку необхідно враховувати не тільки закони України, якими визначені пільги, а й розрахунки потреб в коштах субвенції з державного бюджету на фінансування визначеної бюджетної програми. Відповідач вказує, що відшкодування збитків за пільгове користування послугами зв'язку громадянами пільгової категорії у минулі роки забезпечувалось за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом. Також зазначає, що Законом України "Про Держаний бюджет України на 2016 рік" відповідні видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом не були передбачені. Тому договір з ПАТ "Укртелеком" по відшкодуванню збитків за пільгове користування послугами зв'язку окремим категоріям громадян не укладався та акти звіряння розрахунків між Управлінням праці та соціального захисту населення міста Новомосковськ та ПАТ "Укртелеком" не підписувались. Також відповідач вважає, що достовірність поданих ПАТ "Укртелеком" розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з надання пільг та зведених розрахунків витрат на відшкодування збитків, пов'язаних з наданням пільг за період з січня по грудень 2016 року не підтверджено, оскільки на підписання Актів звіряння розрахунків за надані послуги зв'язку Управління праці та соціального захисту населення міста Новомосковська не має правових підстав.

Позивач (ПАТ "Укртелеком") у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки господарські зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України та не залежать від їх бажання, тобто, відсутність договору у даному випадку не може бути підставою звільнення від виконання господарського зобов'язання, яке передбачене нормами чинного законодавства. Позивач вказує, що законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, тому надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог законів. Позивач вважає, що відсутність фінансування з боку Державного бюджету України не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, а доводи відповідача не ґрунтуються на нормах законодавства та не спростовують законності позовних вимог. Вказує, що суд звернув увагу на розбіжності в сумі 3100,35 грн. та врахував їх, задовольнивши позовні вимоги частково. Вважає, що Господарським судом Дніпропетровської області було з'ясовано всі обставини справи, постановлено справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено наступні неоспорені обставини.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (ПАТ "Укртелеком") є юридичною особою, що здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Статуту та внутрішніх актів ПАТ "Укртелеком".

Згідно п. 2.2.1. Статуту, одним з основних видів діяльності ПАТ "Укртелеком" є надання телекомунікаційних послуг, в тому числі послуг фіксованого місцевого, міжміського, міжнародного та рухомого (мобільного) зв'язку, радіозв'язку (з використанням радіочастот), послуг цифрового телебачення, інших послуг мультисервісних мереж та інших телекомунікаційних додаткових (супутніх) послуг.

20.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (Підприємство) та Управлінням праці та соціального захисту населення міста Новомосковська (Платник) укладено Договір №37 на фінансування пільг та субсидій населенню, предметом якого є відносини сторін щодо фінансування пільг, пов'язаних з наданням телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення.

Пунктом 1.2. вказаного Договору обумовлено, що Підприємство здійснює надання телекомунікаційних послуг (в т. ч. абонплата, встановлення телефонів, проведення додаткових робіт при позачерговому та пільговому встановленні квартирних телефонів) громадянам, які мають відповідні пільги, а Платник проводить розрахунки за надані пільги в межах своїх кошторисних призначень.

Згідно з п. 2.1. Договору сума Договору визначається додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною даного договору.

У п. 1 Додаткової угоди №1 від 20.02.2015 до Договору №37 від 20.02.2015 на фінансування пільг та субсидій населенню зазначено, що запланована сума на фінансування пільг та субсидій населенню, відшкодування яких проводиться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, на 2015 рік складає 250151,20 грн.

У січні-грудні 2016 року позивач надавав телекомунікаційні послуги споживачам, у тому числі, фізичним особам, які мають визначені законодавством пільги на їх оплату і проживають у м. Новомосковську на загальну суму 206305,70 грн.

За даними позивача, переліки споживачів-пільгових категорій за видами пільг складалися позивачем за формою №2-пільга, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 №535 "Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг "2-пільга", та Інструкції "Про порядок її заповнення", зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.10.2007 №1172/14439, а також направлялись в письмовому вигляді відповідачеві щомісячно. Відповідні звернення позивача відповідачем не опротестовані, зауважень та заперечень на них не надано. До матеріалів справи додано копії таких переліків.

Крім того, позивач щомісячно направляв відповідачеві відповідні розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг.

Відповідно до умов Договору, з урахуванням додаткових угод до нього, за період січень-грудень 2015 року відшкодуванню витрат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення підлягала сума у розмірі 304744,21 грн.

Станом на 01.01.2015 залишилась несплаченою заборгованість за надані телекомунікаційні послуги пільговій категорії громадян за 2014 рік у розмірі 246389,56 грн. Дану заборгованість відповідач сплатив у червні 2015 року та частково оплатив заборгованість за січень 2015 року. Таким чином, за 2015 рік відповідач перерахував на користь позивача 223394,72 грн., у зв'язку із чим борг за 2015 рік становив 81349,49 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2016 у справі №904/11156/16 стягнуто 27500,62 грн. заборгованості за вересень-грудень 2015 року, а також у 2017 році. Позивачем списано частину боргу у розмірі 33359,14 грн.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем обов'язків в частині оплати наданих позивачем телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015 році, 2016 році виникла заборгованість у розмірі 226795,43 грн.

Позивач на адресу відповідача були направлені листи від 26.05.2017 №121250-705; від 06.02.2016 №121200-173; від 09.11.2016 №121200-1844; від 18.11.2016 №121200-1923 з вимогами про необхідність відшкодування пільг з оплати послуг зв'язку та, у разі виявлення розбіжностей, скласти та направити позивачеві ОСОБА_2 звіряння за формою №3-пільга, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих листів.

Листами від 08.12.2016 №2928 та 22.02.2017 №44 відповідач повідомив позивача про відсутність у нього фінансування на відшкодування пільг у 2016 році.

04.07.2017 позивач направив відповідачеві претензію №177 від 16.06.2017 з вимогою відшкодування витрат позивача, понесені при наданні телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян. Однак, за даними позивача, відповідач не задовольнив вимог позивача.

Відтак причиною спору є питання неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо відшкодування витрат за послуги зв’язку, які надані пільговим категоріям населення (фінансування пільг).

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив із того, що враховуючи на встановлені судом обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань з відшкодування витрат за надані послуги зв’язку пільговим категоріям населення у розмірі 223695,08 грн., відповідно до вимог чинного законодавства, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача цих коштів в судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та про державні соціальні гарантії".

Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та про державні соціальні гарантії" встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг і зв'язку та критерії їх надання.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг ряду категорій громадян встановлено Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства".

Загальні засади фінансування витрат пов'язаних з наданням пільг на підставі вищезазначених законів визначено безпосередньо у даних законах, зокрема, статті 17 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", статті 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, відповідно до частини 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікаційні послуги", телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії, тому безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодовувати такі пільги.

Статтями 89 та 102 Бюджетного кодексу України передбачено, що видатки на державні програми соціального захисту (пільги окремим категоріям громадян) здійснюються з місцевих бюджетів та проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" передбачено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

З метою реалізації означених приписів законодавства між позивачем та відповідачем й був укладений вказаний вище Договір.

За визначенням, яке наведене в частині 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання йог обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Водночас частина 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допоміг, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

З огляду на встановлені обставини та наведені положення законодавства колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності правових підстав для виконання зобов'язання щодо сплати заборгованості за надані позивачем послуги зв'язку пільговій категорії населення з тих підстав, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не було передбачено коштів субвенцій з Державного бюджету України на надання вказаних послуг, оскільки чинним законодавством не передбачено залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог законодавства.

Відповідно до роз'яснень викладених у листі Міністерства фінансів України №31-07310-10-24/16584 від 30.06.2011, статтею 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України.

Разом з тим, деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Крім того, частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Крім того, пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 №01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України" від 15.03.2011 №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446).

З огляду на вищевикладене та з урахуванням приписів чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що відсутність фінансування з боку Державного бюджету України не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та відповідно відхиляє доводи апеляційної скарги про скасування оскарженого рішення, оскільки погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості з витрат, понесених позивачем внаслідок надання послуг зв'язку на пільгових умовах у розмірі.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про недостовірність розрахунків видатків позивача через існування розбіжностей між даними позивача та відповідача в отриманні пільг за січень-грудень 2016 року на суму 3100,35 грн., то вони відхиляються судом апеляційної інстанції з тих підстав, що судом першої інстанції враховано при визначенні суми заборгованості таку розбіжність, що й стало підставою для часткового задоволення позовних вимог позивача.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржене рішення місцевого господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтями 277-280 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі, але оскільки відповідач в силу дії пункту 19 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, яка діяла на 28.11.2017 – дату подання апеляційної скарги) звільнений від сплати судового збору до Державного бюджету України, то у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для стягнення з відповідача судового збору в сумі 3742,12 грн. в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення міста Новомосковська - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2017 у справі №904/8211/17 - залишити без змін.

Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Управління праці та соціального захисту населення міста Новомосковська.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена – 29.01.2018.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя Е.В. Орєшкіна