Рішення № 71859822, 24.01.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2018

Справа №910/20797/17

Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - Князьков В.В.,

при секретарі судового засідання Коваленко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Колективного підприємства «Фірма «Азовбудматеріали», м. Маріуполь, Донецька обл.,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ

про стягнення 10 227,25 грн.

За участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Колективне підприємство «Фірма «Азовбудматеріали» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення суми збитків, які виникли у зв’язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 10 227,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги №ДФ/10058 від 28.12.2015 в частині виконання обов’язку забезпечити збереження вантажу в процесі перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки у розмірі вартості втраченого вантажу на суму 10 227,25 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2017, у зв'язку з набранням 15.12.2017 законної сили Господарським процесуальним кодексом України в новій редакції, вирішено розгляд справи №910/20797/17 здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання на 10.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.01.2018.

15.01.2018 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив, посилаючись на недоведення позивачем вартості втраченого вантажу, а також наявність підстав для застосування при розрахунку ціни позову норми природних втрат у розмірі 2% від маси вантажу, оскільки, на думку відповідача, вантаж перебував у вологому стані.

Представники сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились.

З огляду на неявку представників сторін, приймаючи до уваги, що відповідачем було подано письмовий відзив на позовну заяву, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами за відсутності учасників справи

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

28.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (виконавець) та Колективним підприємством «Фірма «Азовбудматеріали» (відправник, одержувач, вантажовласник) укладено договір №ДФ/10058 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги (далі – Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору вантажовласник зобов'язався пред’являти виконавцю у визначені терміни місячні плани перевезень, заявки на подачу вагонів (контейнерів) та здійснювати навантаження (вивантаження) вантажів, що відправляються ним, або прибувають на його адресу. В свою чергу, у п. 2.2 Договору виконавець зобов’язався приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласника, подавати під навантаження (вивантаження) вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками вантажовласника та надавати йому додаткові послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається у додатку до цього договору.

У розділі 3 Договору сторони передбачили порядок проведення розрахунків за надані виконавцем послуги.

Згідно з пунктом 7.1 Договору виконавець надає вантажовласнику послуги на станціях Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за умови наявності коштів на його особовому рахунку.

Пунктом 7.4 Договору (в редакції додаткової годи від 09.03.2017 до Договору) визначено строк його дії до 31.12.2017 включно.

На виконання договору поставки №13/07-17 від 13.07.2017 та додаткової угоди №3 від 18.07.2017 до вказаного договору поставки (специфікація №3 від 18.07.2017), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Презент Дом» та Колективним підприємством «Фірма «Азовбудматеріали», 25.07.2017 на станцію призначення Велико-Анадоль Донецької залізниці надійшов вантаж, а саме антрацит, відправником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром», а одержувачем - позивач, що підтверджується залізничною накладною №43582048 від 18.07.2017. Власником вантажу у накладній вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеркоалтрейдінг».

На станції одержувача залізницею проведено комісійну перевірку маси вантажу та за результатами зважування виявлено, що частину вантажу у №56234503 було втрачено, про що складено комерційний акт №БИ573636/11 від 25.07.2017.

Спір у справі виник у зв’язку з наявністю, на думку позивача, вини відповідача у частковій втраті вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 10 227,25 грн.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги №ДФ/10058 від 28.12.2015 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання глави 64 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України, положень Закону України «Про залізничний транспорт».

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі (ч. 3 ст. 307 Господарського кодексу України).

Матеріалами справи (накладна №43582048 від 18.07.2017) підтверджується прийняття вантажу до перевезення Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» (вантажовідправник) та здійснення його перевезення зі станції відправлення до станції призначення – Велико-Анадоль Донецької залізниці.

За приписами ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно з ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 (надалі – Статут залізниць України), передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Як встановлено судом вище, за результатами зважування вантажу, який перевезено згідно з накладною №43582048 від 18.07.2017, було виявлено його часткову втрату у вагоні №56234503, на підтвердження чого перевізником складено відповідний комерційний акт.

Так, зі змісту комерційного акту №БИ573636/11 від 25.07.2017 вбачається, що на підставі акту загальної форми №128 від 25.06.2017 станції Велико-Анадоль проведено контрольне переважування вантажу у вагоні №56234503. За документами значиться вага нетто 69 050 кг. При зважуванні вага нетто склала 66 500 кг, що менше на 2 550 кг. Вантаж прибув в справному піввагоні. Маркування відсутнє. Поверхня вантажу нерівномірна, завантажене навалом вугілля має скоси з обох торцевих сторін на всю ширину піввагону, заглиблення по всій довжині вагону ліворуч по ходу потягу та в середині конусу -заглиблення розміром 1000 х 70 х 500.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Частинами 1, 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. (ст. ст. 113, 114 Статуту залізниць України).

За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, враховуючи обставини, встановлені у комерційному акті №БИ573636/11 від 25.07.2017, відповідачем не було спростовано надані позивачем докази та не доведено суду, що втрата вантажу сталася не з вини перевізника.

Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду копію специфікації №3 від 18.07.2017 до договору поставки №13/07-17 від 13.07.2017, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Презент-Дом», а також копію рахунку на оплату №17 від 25.07.2017, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Презент-Дом», відповідно до якого вартість 1 тони вугілля марки АО (25-50) становить 4 583,33 грн. без ПДВ (5 500,00 грн. з ПДВ).

При цьому, враховуючи, що власником вантажу у залізничній накладній №43582048 від 18.07.2017 вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеркоалтрейдінг», позивач надав суду копію листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркоалтрейдінг» вих.№б/н від 25.07.2017, в якому підтверджено, що власником відправленого вантажу є саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Презент-Дом».

З огляду на заперечення відповідача щодо відсутності у матеріалах справи доказів вартості втраченого вантажу, господарський суд зазначає, що положення статті 115 Статуту залізниць України не визначають вичерпного переліку документів, які можуть підтверджувати вартість вантажу. Відтак, вказані обставини можуть бути встановлені судом за допомогою наданих позивачем доказів. За висновками суду, документи, складені постачальником товару, є належними та допустимими доказами, що підтверджують вартість відправленого вантажу.

Крім того, позивачем також правомірно враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно з п. «г» ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.

Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083, визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, враховуючи, що втраченим вантажем було вугілля кам’яне, позивачем обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 1% від маси вантажу.

Одночасно з цим, доводи відповідача про наявність підстав для застосування норми природних втрат у розмірі 2% від маси вантажу (як до вантажу у вологому стані) є безпідставними, оскільки як залізнична накладна №43582048 від 18.07.2017, так і комерційний акт №БИ573636/11 від 25.07.2017 не містять відомостей, що вантаж, одержувачем якого є позивач, перебував у вологому стані. При цьому, посилання відповідача на вказаний у специфікації №3 від 18.07.2017 відсоток вологи (до 8,0%) вугілля марки АО (25-50) є помилковими, оскільки вказаний показник характеризує лише склад органічної маси вугілля та не свідчить, що вантаж перебував у вологому стані.

Так, поняття «вугілля» міститься в Інструкції про порядок та умови поставки, закладення, зберігання і відпуску вугілля державного резерву на пунктах відповідального зберігання, затвердженої наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №1157 від 19.10.2012 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.12.2012 за №2164/22476, за змістом якого вугілля - це тверда горюча осадова порода, що утворилася переважно з відмерлих рослин унаслідок їх біохімічних, фізико-хімічних та фізичних змін. Вугілля складається з органічних речовин та мінімальних домішок. Основними елементами, що входять в органічну масу вугілля, є вуглець, водень, кисень, азот та органічна сірка. У вугіллі містяться також хімічні з'єднання деяких металів. Для оцінки вугілля як палива його умовно поділяють на горючу масу, яка є безводною та беззольною частиною вугілля, та негорючу - баласт, що складається із золи та вологи.

Отже, природна втрата вантажу у вагоні №56234503 становить 0,6905 т (69,05 т х 1% = 0,6905 т).

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, господарським судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 10 227,25 грн. (5 500,00 грн. х (2,550 т – 0,6905 т) = 5 500,00 грн. х 1,8595 т = 10 227,25 грн.).

Таким чином, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Колективного підприємства «Фірма «Азовбудматеріали» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення суми збитків, які виникли у зв’язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 10 227,25 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 1 600,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Колективного підприємства «Фірма «Азовбудматеріали» задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Колективного підприємства «Фірма «Азовбудматеріали» (87538, Донецька обл., м. Маріуполь, Мартенівський масив, 135; ідентифікаційний код 00290541) суму збитків у розмірі 10 227 (десять тисяч двісті двадцять сім) грн. 25 коп. та судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 29.01.2018.

Суддя В.В. Князьков