Постанова № 71858177, 16.01.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/1545/17 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.

Провадження № 22-ц/783/5592/17 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія:6

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_2 -

ОСОБА_3, представника позивача -

ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2017 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_5 про визнання права власності на самочинно влаштовану прибудову до квартири,

в с т а н о в и л а:

У березні 2017 року Львівська міська рада звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за територіальною громадою міста Львова право власності на самочинно влаштовані прибудови до квартири АДРЕСА_1: коридор (веранду) під літ. «14-9» площею 22,4 кв.м., кухню під літ. «14-10» площею 14,30 кв.м.

Свої вимоги Львівська міська рада обґрунтовувала тим, що на підставі ордеру НОМЕР_1 від 14.10.1998 року батько відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 з сім'єю вселився в квартиру АДРЕСА_1, до якої у 2005 році під час реконструкції квартири самочинно влаштував спірну прибудову для покращення умов проживання своєї сім'ї, а оскільки спірна прибудова влаштована на земельній ділянці, що є комунальною власністю, відповідає будівельним, санітарно-технічним та протипожежним нормам, не порушує прав інших мешканців будинку і її демонтаж призведе до руйнації будинку, просила визнати за територіальною громадою м. Львова право власності на спірну прибудову в порядку ч.5 ст.376 ЦК України.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11.05.2017 року вказаний позов задоволено.

Визнано за територіальною громадою м. Львова право власності на самочинно влаштовані прибудови до квартири АДРЕСА_1: коридор (веранду) під літ. «14-9» пл. 22,4 кв.м., кухню під літ. «14-10» пл. 14,30 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Львівської міської ради судовий збір в розмірі 2620 грн. 89 коп.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2, який не брав участі у розгляді даної справи, однак, вважає, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про його законні права та інтереси, оскільки він є одним із мешканців будинку на другому поверсі, під вікнами квартири якого знаходиться спірна прибудова, а тому він звертався із скаргою до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про її демонтаж, яка була задоволена. Просить рішення суду скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Львівської міської ради відмовити.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що 11.11.2005 року Личаківською районною адміністрацією прийнято розпорядження №1596 про демонтаж самовільно здійсненої прибудови до будинку АДРЕСА_1, яким зобов'язано гр.ОСОБА_6 демонтувати цю прибудову в місячний строк за власні кошти. Зазначає, що законність цього розпорядження підтверджено постановою Личаківського районного суду м.Львова від 02.08.2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016 року, в адміністративній справі №463/465/15-а за позовом одного з членів сім'ї ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування вказаного розпорядження районної адміністрації, що розглядалась в порядку адміністративного судочинства. Крім того, звертає увагу, що 23.12.2009 року Личаківським районним судом м.Львова в цивільній справі №2-48/2009 було задоволено позов Личаківської районної адміністрації про зобов'язання ОСОБА_6 демонтувати самовільно здійснену ним прибудову до будинку, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29.05.2014 року і виконавчий лист по якому знаходиться на примусовому виконанні у відділі ДВС понад п'ять років. Апелянт вважає, що відповідачем у даній справі повинен бути основний квартиронаймач ОСОБА_6, оскільки саме йому видавався ордер на квартиру і саме він влаштував спірну прибудову, а не член його сім'ї - відповідач ОСОБА_5, а тому він є відповідальним за здійснення самочинного будівництва. Крім того, зазначає, що спірна прибудова знаходиться на прибудинковій території багатоквартирного будинку, яка знаходиться в загальному користуванні всіх мешканців будинку, і він заперечував проти влаштування такої прибудови. Вважає, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд перебрав на себе повноваження компетентних органів, які повинні видавати дозволи на будівництво та погоджувати забудови.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони апелянта в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Частиною першою статті 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 ЦК).

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст.376 ЦК).

З матеріалів справи встановлено, що основним наймачем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_6, яку він отримав на склад своєї сім'ї для проживання на підставі ордеру НОМЕР_1 від 14.10.1998 року і до якої ним у 2005 році самочинно на не відведеній для цієї мети земельній ділянці, без погодженої проектної документації та без дозволу Інспекції Держархбудконтролю на ведення будівельних робіт здійснено прибудову коридору (веранди) площею 22,4 кв.м. та кухні площею 14,3 кв.м. на рівні першого поверху вказаного будинку, за що він був притягнутий до адміністративної відповідальності.

Розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради №1596 від 11.11.2005 року, законність якого підтверджено в судовому порядку постановою Личаківського районного суду м.Львова від 02.08.2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016 року, зобов'язано ОСОБА_6 демонтувати спірну прибудову, однак, він це розпорядження не виконав, у зв'язку з чим Личаківська районна адміністрація звернулась до суду з позовом про демонтаж самочинного будівництва, який було задоволено рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 23.12.2009 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29.05.2014 року.

Таким чином, відповідно до норми ч.1 ст.376 ЦК України, спірна прибудова до будинку є самочинним будівництвом і знаходиться на земельній ділянці, яка є комунальною власністю територіальної громади м.Львова і не була відведена для будівництва цієї прибудови, і питання про відведення земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно не вирішувалось Львівською міською радою для узаконення самочинного будівництва спірної прибудови органами місцевого самоврядування, оскільки будинок з 2012 року було передано на баланс Львівської міської ради.

Крім того, предметом спору є прибудова до квартири, яка була надана як жиле приміщення батькові відповідача ОСОБА_5, а тому окремі її приміщення (коридор та кухня), які складають об'єкт самочинного будівництва, не можуть бути самостійним об'єктом права власності, оскільки відповідно до норми ст.382 ЦК України лише квартира, як ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного проживання у ньому, може бути об'єктом права власності.

Відповідно до ст.186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначення, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, враховуючи наведені вище норми матеріального права й те, що приміщення спірної прибудови: коридор (веранда) та кухня, - є приналежністю до головної речі - квартири АДРЕСА_1, не мають окремого функціонального призначення, а тому не можуть бути окремим об'єктом права власності.

Суд першої інстанції наведених вище норм матеріального закону не врахував і без законних на те підстав визнав право власності на спірні приміщення прибудови, які є приналежністю до квартири відповідача та членів її сім'ї і не мають окремого функціонального призначення, як жилі або нежилі приміщення, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням апеляційним судом нового рішення по суті спору про відмову в задоволенні вказаного позову Львівської міської ради з наведених вище мотивів.

Оскільки спірна прибудова знаходиться на земельній ділянці, яка хоч і належить на праві комунальної власності територіальній громаді м.Львова, але є прибудинковою територією вказаного будинку і знаходиться в спільному користуванні всіх мешканців будинку, колегія суддів вважає безпідставними твердження сторони позивача та відповідача про те, що оскаржуване рішення не стосується законних прав та інтересів апелянта.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2017 року скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову Львівської міської ради про визнання права власності на самочинно влаштовану прибудову до квартири відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 26 січня 2018 року.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Копняк С.М.

Ніткевич А.В.