Постанова № 71854015, 24.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Т.С. Канигіна

Суддя-доповідач: Кононенко З.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1243/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Кононенко З.О.

суддів: Калитки О. М. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2017, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 23.11.17 по справі № 816/1243/17

за позовом ОСОБА_2

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області

про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

31.07.2017 ОСОБА_2 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби в Полтавській області, в якому просила суд:

- визнати протиправною відмову ТУ ДСА України в Полтавській області щодо нарахування та виплати з 01.01.2017 ОСОБА_2 суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною першою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VII;

- зобов'язати ТУ ДСА України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 суддівську винагороду за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2017 року в розмірі, встановленому частинами другою, третьою, п'ятою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, тобто 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VII, у розмірі 3200,00 грн з виплатою доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу та доплатою за адміністративну посаду в розмірі 10% посадового окладу.

В обґрунтування адміністративного позову ОСОБА_2 зазначала, що з 01.01.2017, працюючи на посаді судді Оржицького районного суду Полтавської області, повинна одержувати заробітну плату виходячи із розрахунку мінімальної заробітної плати на рівні 3200 грн відповідно до положень частини першої статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а не із розміру 1600 грн, як це здійснює відповідач.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби в Полтавській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною першою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VII, за період з січня по червень 2017 року.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 суддівську винагороду за січень-червень 2017 року в розмірі, встановленому частинами другою, третьою, п'ятою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, тобто 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VII, у розмірі 3200,00 грн з виплатою доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу та доплатою за адміністративну посаду в розмірі 10% посадового окладу.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 призначена на посаду судді Оржицького районного суду Полтавської області указом Президента України від 22.09.2005 № 1308/2005 /а.с. 20 зворотний бік/.

Наказом ТУ ДСА України в Полтавській області від 02.11.2005 № 124 та наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 04.11.2005 № 77.1 ОСОБА_2 зарахована з 02.11.2005 на посаду судді Оржицького районного суду Полтавської області, з окладом згідно штатного розпису /а.с. 17, 94/.

Постановою Верховної Ради України від 09.09.2010 № 2512-VІ позивач обрана на посаду судді Оржицького районного суду Полтавської області безстроково /а.с. 18-19/.

Листом від 14.09.2017 № 21-4771/17 Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомила начальника ТУ ДСА України в Полтавській області про те, що позивач не проходила кваліфікаційного оцінювання, зокрема для підтвердження відповідності займаній посаді судді /а.с. 93/.

Згідно зі штатним розписом Оржицького районного суду Полтавської області на 2017 рік посадові оклади суддів затверджені на рівні 16000 грн /а.с. 56/.

Відповідно до наказу Оржицького районного суду Полтавської області від 22.06.2015 № 21 (ОС)с ОСОБА_2 встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу з 03.07.2015 (15 років вислуги) /а.с. 15/.

Наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 29.04.2015 № 13 (ОС)с встановлено ОСОБА_2 нарахування виплати за перебування на адміністративній посаді голови суду в розмірі 10% від посадового окладу з 29.04.2015 до 28.04.2017 /а.с. 16/.

Наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 03.05.2017 № 5 (ОС)с встановлено ОСОБА_2 нарахування виплати за перебування на адміністративній посаді голови суду в розмірі 10% від посадового окладу з 03.05.2017 по 02.05.2020 /а.с. 57/.

Зі змісту пояснень до бухгалтерського розрахунку ТУ ДСА України в Полтавській області вбачається, що суддівська винагорода позивачу в період з 01.01.2017 по 30.06.2017 нараховувалася виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат у розмірі 1600,00 грн, визначених згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (у загальному розмірі 16 000 грн) /а.с. 69-71/.

Доплата за вислугу років позивачу нараховувалася виходячи із цього ж окладу, у розмірі 40% від посадового окладу з 01.01.2017 по 30.06.2017; доплата за перебування на адміністративній посаді 10% від посадового окладу /а.с. 69/.

Також у спірному періоді позивачу надавалися відпустки, а саме:

- згідно з наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 27.03.2017 № 7 (В)с /а.с. 14/ - частина щорічної додаткової відпустки за 2016 рік тривалістю 5 календарних днів з 17.04.2017 по 21.04.2017 включно;

- наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 06.04.2017 № 9 (В)с перервано частину додаткової відпустки за 2015 рік на один календарний день 13.04.2017 /а.с. 12/;

- згідно з наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 30.05.2017 № 12(В)с - частина щорічної додаткової відпустки за 2015 рік тривалістю один календарний день 01.06.2017 /а.с. 11/;

- згідно з наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 08.06.2017 № 13(В)с - частина щорічної додаткової відпустки за 2016 рік тривалістю три календарні дні з 12.06.2017 по 14.06.2017 /а.с. 10/;

- згідно з наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 22.06.2017 № 16(В)с - частина щорічної додаткової відпустки за 2016 рік тривалістю один календарний день 23.06.2017 /а.с. 9/.

Щорічні додаткові відпустки у вказаних періодах також оплачувалися позивачу із розрахунку окладу в розмірі 16000 грн.

ОСОБА_2 не погодилась із таким нарахуванням та звернулася до ТУ ДСА України в Полтавській області із заявою, у якій просила нарахувати та виплатити їй суддівську винагороду за січень-червень 2017 року в розмірі, встановленому частинами другою, третьою, п'ятою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, тобто посадовий оклад 10 мінімальних заробітних плат, з урахування розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII, у розмірі 3200,00 грн, з виплатою доплати за вислугу років - з 01.01.2017 у розмірі 40% посадового окладу, 10 % посадового окладу за перебування на адміністративній посаді /а.с. 21/.

Листом ТУ ДСА України в Полтавській області від 18.07.2017 № 02-19/1435 повідомлено позивача про те, що посадовий оклад ОСОБА_2 з 01.01.2017 установлений у розмірі 16000,00 грн згідно з затвердженим штатним розписом Оржицького районного суду Полтавської області від 24.01.2017. Посадові оклади встановлені відповідно до Законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, від 02.06.2016 № 1402-VIII, та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII /а.с. 22/.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в Законі України "Про Державний бюджет на 2017 рік" відсутній будь-який інший місячний розмір мінімальної заробітної плати ніж 3200 гривень, то з 01 січня 2017 року 1600 гривень є розміром спеціальної тимчасової розрахункової величини, але не іншим розміром мінімальної заробітної плати на 2017 рік. Із посиланням на практику Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02.06.2016р. № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною третьою статті 135 цього Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В свою чергу, пунктом 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41-45, ст.529; 2015 р., NN 18-20, ст. 132 із наступними змінами").

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VІ "Про судоустрій та статус суддів" (далі - Закон № 2453-VІ).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач призначений на посаду судді Оржицького районного суду Полтавської області до набрання чинності Законом № 1402 та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), що нею самою не заперечується у позовній заяві.

При цьому, відповідно до частини третьої статті 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді встановлюється, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Згідно з статтею 7 Закону України від 21.12.2016р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774 встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

На час розгляду цієї справи Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним.

Вищезазначена правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 28.11.17 р. у справах № 805/2461/17-а, №805/2366/17-а.

Також, Закон № 1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно - правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Також колегія суддів звертає увагу, що в зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення: з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абзац 2 статті 8 Закону України від 25.12.2015р. № 928-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2016 рік"), так само як і з 01.01.2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2017 рік"), а тому права позивача ніяким чином не порушені.

Крім того, в рішенні ЄСПЛ від 10.03.2011 р. у справі "Сук проти України" (заява № 10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Тобто, практика ЄСПЛ полягає в тому, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Так, згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.16р. №1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн., не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.07.16р. у справі № 820/4653/15.

Враховуючи наведені обставини та здійснений аналіз норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області при виплаті ОСОБА_2 суддівської винагороди діяло на підставі, в межах і спосіб, передбачені Конституцією України та Законами України, оскільки з січня 2017 року суддям місцевих загальних судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 16000 грн.

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зробив передчасні висновки задовольняючи позов частково.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 року по справі № 816/1243/17, прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ч.4 ст.229, ст. 243, 250, 310, 315, п. 4 ч.1 ст. 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 по справі № 816/1243/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби в Полтавській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.О. КононенкоСудді(підпис) (підпис) О.М. Калитка В.О. Бондар Повний текст постанови складено 29.01.2018.