Ухвала суду № 71853986, 23.01.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/6540/16

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.

при секретарі - Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення рішення від 30.11.2016 р., -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ФОП ОСОБА_2 звернулась з вищевказаним адміністративним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що аналіз положень пункту 12 статті 3, статті 6, статті 20 Закону України про РРО, дає підстави для висновку, що цим законом передбачено обов'язок фізичних осіб - підприємців, що знаходяться на загальній системі оподаткування, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, вести облік товарних запасів за місцем їх реалізації. За реалізацію товарів, які не обліковані за місцем реалізації, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, за цінами реалізації.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року скасовано податкове повідомлення-рішення №0016751304 від 30.11.2016 року ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області.

Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 39578136) судовий збір у розмірі 6 890, 00 грн. (шість тисяч вісімсот дев'яносто гривень).

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі пункту 75.1 статті 75 та статті 77, статті 82 Податкового Кодексу України, статті 13 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Наказу від 11 жовтня 2016р. № 526 ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, відповідно до плану-графіка на 4 квартал 2016р. та направлень проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, яка мешкає згідно свідоцтва про держреєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014р. по 31.12.2015р.

За результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 встановлені порушення порядку ведення книги обліку доходів та витрат, чим порушено вимоги п. 177.10 Податкового Кодексу України та вимоги п.6.5 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом від 16.09.2013 № 481:

- здійснено реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку на суму 397 661, 77 грн., в порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

За наслідками перевірки складено акт документальної планової виїзної перевірки від 21 листопада 2016 року № 3198/15-54-13-04/НОМЕР_1.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 30 листопада 2016 року за №0016751304, яким застосовано штрафну санкцію у розмірі 795 323,54 грн.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 30.11.2016 року № 0016751304 прийняте ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

За змістом статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані, зокрема: 12) вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг); 13) забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

На підставі статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», облік товарних запасів фізичною особою - підприємцем ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За правилами статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Згідно частин 1, 2, 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації; питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів; підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, та обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Як було встановлено, зазначений висновок зроблений виходячи з незабезпечення обліку товарних запасів підприємцем за місцем реалізації товарів.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" зобов'язує суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

На підставі статті 6 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Водночас, положення Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" не визначають самого порядку ведення обліку товарних запасів на складах та або за місцем їх реалізації, лише вказують на обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності на ведення такого обліку.

Порядок обліку товарних запасів на законодавчому рівні встановлено виключно для юридичних осіб, оскільки відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності ведуть Книгу обліку доходів і витрат, форма якої затверджена Наказом Міндоходів і зборів від 16.09.2013р. №481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення".

Форма Книги обліку доходів і витрат, затверджена вищевказаним наказом, не передбачає ведення обліку товарних запасів.

Відтак, суд зазначає, що у позивача не було обов'язку ведення товарних запасів.

Слід зазначити, що норма статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не визначає вимог до ведення обліку товарів, являється відсилочною. Водночас, податковим органом не наведено жодних посилань на порушення позивачем порядку обліку товарних запасів, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» або ж Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 р. за № 751/4044, відповідно до якого придбані (отримані) або вироблені записи зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю.

Таким чином, досліджені в ході судового розгляду матеріали перевірки не дають можливості з'ясувати яким чином відповідачем було встановлено ціну реалізації товару, яка була базою для обчислення штрафних санкцій, спосіб встановлення фактів реалізації не облікованих товарів, а також не дають можливості з'ясувати, яким чином відповідачем встановлено невідповідність готівкових коштів.

При цьому, досліджені судом первинні документи, які містяться у справі підтверджують ведення обліку товарних запасів.

Аналогічна правова позиція висловлена ВАСУ у справі № К/800/67656/14, № К/800/64324/13.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати розподіляються відповідно до приписів статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року у справі 815/6540/16 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 26 січня 2018 року.

Головуючий суддя Шляхтицький О.І.Судді Потапчук В.О. Семенюк Г.В.