Постанова № 71853946, 23.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2666/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: П'янової Я.В.

суддів: Зеленського В.В. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Коваленко Л.І.

представника третьої особи: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 (головуючий суддя Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 26.09.17 р.) по справі № 820/2666/17

за позовом ОСОБА_4

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

третя особа: ОСОБА_5

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_6, позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДМС в Харківській області), третя особа: ОСОБА_5, в якому просив суд скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 24.05.2017 р. про набуття ОСОБА_4 громадянства України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 року адміністративний позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову - про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою перевищення відповідачем при прийнятті рішення від 24.05.2017 р. своїх повноважень.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Відповідач та третя особа у відзивах (запереченнях) на апеляційну скаргу погоджуються з рішенням суду першої інстанції, вважають його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною, у зв'язку з чим просять її залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 року - без змін.

В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи повністю підтримали свою позицію, викладену у відзивах на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.05.2017 року ОСОБА_5 звернулась до ГУДМС України в Харківській області з клопотанням щодо оформлення набуття дитиною позивача - ОСОБА_4 громадянства України за народженням відповідно до ч. 1 статті 7 Закону України "Про громадянство України", дитина позивача народжена від громадянки України 27.01.2010 р.

24.05.2017 року ГУДМС України в Харківській області прийнято рішення про набуття ОСОБА_4 громадянства України за народженням відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про громадянство України" з моменту його народження. Цього ж дня заявниця під особистий підпис отримала довідку про реєстрацію ОСОБА_4 громадянином України.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування, вважаючи його, зокрема, таким, що прийнято з порушенням встановленого законом порядку прийняття такого роду рішень, який закріплений в Законі України "Про громадянство України" та Указі Президента "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем на підставі визначених законом повноважень прийнято правомірне рішення про набуття ОСОБА_4 громадянства України за народженням відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про громадянство України" з моменту його народження.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року № 2235-III відповідно до Конституції України визначено правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 статті 7 Закону України "Про громадянство України" особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 на момент народження сина, ОСОБА_4, та на момент звернення із заявою про оформлення набуття сином громадянства України є громадянкою України, відомості щодо виходу з громадянства чи його втрати заявницею відсутні.

Положеннями частини 8 статті 7 Закону України "Про громадянство України" визначено, що особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Керуючись вищезазначеними нормами законодавства та наданням ОСОБА_5 пакету документів, суд першої інстанції погодився з рішенням відповідача про те, що ОСОБА_4 є громадянином України.

В свою чергу, колегія суддів апеляційної інстанції, проаналізувавши положення чинного законодавства України, дійшла висновку про те, що відповідач не наділений правом приймати оскаржуване рішення відносно сина позивача, який народився та все своє життя проживав за межами України, а відтак повноваження на прийняття рішення про належність його до громадянства України має право приймати тільки Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України.

Так, статтею 25 Закону України "Про громадянство України" визначені повноваження Міністерства закордонних справ України, дипломатичних представництв та консульських установ України.

Відповідно до цієї норми Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України здійснюють такі повноваження:

1) встановлюють належність до громадянства України відповідно до статті 3 цього Закону;

2) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України, перевіряють правильність їх оформлення, наявність умов для прийняття до громадянства України і відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, і разом з висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

3) приймають заяви разом з необхідними документами щодо виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення, наявність підстав для виходу з громадянства України, відсутність підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом з висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

4) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

5) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за підставами, передбаченими пунктами 1, 2, 4 - 10 статті 6 цього Закону;

6) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 цього Закону;

7) виконують рішення Президента України з питань громадянства;

8) видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, тимчасові посвідчення громадянина України, довідки про реєстрацію осіб громадянами України;

9) вилучають в осіб, громадянство України яких припинено або стосовно яких скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, тимчасові посвідчення громадянина України та видають довідки про припинення громадянства України;

10) ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України;

11) перевіряють за заявами осіб, які перебувають за кордоном, належність до громадянства України.

При цьому, частиною 2 вказаної норми чітко встановлено, що Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України здійснюють повноваження, передбачені пунктами 1-10 частини першої цієї статті, стосовно осіб, які відповідно до чинного законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном, а також приймають рішення про оформлення набуття громадянства України за підставою, передбаченою пунктом 1 статті 6 цього Закону, стосовно осіб, які народилися за межами України.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Закону України "Про громадянство України" громадянство України набувається, зокрема, за народженням.

Згідно з копією свідоцтва про народження, виданого Департаментом охорони здоров'я і психічної гігієни Нью-Йорка, ОСОБА_4 народився в однойменному штаті від батьків, які там постійно проживали.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 постійно проживав в Сполучених Штатах Америки.

Вищезазначені факти не заперечувалися сторонами в ході розгляду справи.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в даному випадку норми статті 25 Закону України "Про громадянство України" є спеціальними на відміну від тієї, що закріплена в статті 24 вказаного Закону, яка визначає повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

З матеріалів справи вбачається, що дитина народилась в Сполучених Штатах Америки, а тому жодних сумнівів немає щодо тієї єдиної обставини, наявність якої розділяє компетенцію органів зі структури МЗС України та Державної міграційної служби.

Крім того, редакція статті 25 Закону до червня 2005 року дійсно обмежувала компетенцію МЗС тільки особами, які постійно проживають за кордоном, тобто критерієм було поточне місцезнаходження особи. Згодом була додана ще одна ознака - місце народження.

В запереченнях на апеляційну скаргу та в ході розгляду справи представник відповідача не спростував відсутності у нього компетенції на прийняття оскаржуваного рішення, при цьому вказуючи на право дитини мати громадянство України.

Проте, колегія суддів зазначає, що позивач не ставить під сумнів наявність або відсутність будь-яких обставин, які приймались до уваги при прийнятті рішення, що оскаржується. Підставою звернення до суду та єдиною підставою апеляційної скарги була відсутність саме у відповідача повноважень на прийняття оскаржуваного рішення.

Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року за № 215, на який посилаються відповідач та третя особа, не наділяє жоден орган повноваженнями або компетенцією при прийнятті тих чи інших рішень щодо належності особи до громадянства України.

Такі повноваження визначаються виключно законом.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне зауважити на таке.

Юридична сила закону, як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади.

Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп (щодо повноважень Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно - правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена в положеннях Конституції України.

Так, відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Згідно з приписами ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акту України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону, слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Враховуючи викладене, в даному випадку застосуванню підлягають положення ст. 25 Закону України "Про громадянство України", яка водночас є спеціальною нормою та чітко встановлює, що Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України здійснюють повноваження, передбачені пунктами 1-10 частини першої цієї статті, стосовно осіб, які відповідно до чинного законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном, а також приймають рішення про оформлення набуття громадянства України за підставою, передбаченою пунктом 1 статті 6 цього Закону, стосовно осіб, які народилися за межами України.

З огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини та положення ст. 25 Закону України "Про громадянство України", відповідач не мав повноважень на прийняття оскаржуваного рішення від 24.05.2017 року.

Таким чином, оцінюючи докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення позовних вимог та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 24.05.2017 р. про набуття ОСОБА_4 громадянства України, як такого, що прийняте за відсутності на те повноважень.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального права, а тому постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, п.2 ч.1 ст. 315, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 по справі № 820/2666/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

Скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 24.05.2017 року про набуття ОСОБА_4 громадянства України.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя Я.В. П'яноваСудді В.В. Зеленський О.М. Калитка Повний текст постанови складено 29.01.2018.