Постанова № 71853778, 17.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14538/15 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

при секретарі: Кривди В.І.

за участю представника позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Ріелті Груп" - Горбан А.В.,

представника відповідача: Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві - Гайдай В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2017 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Ріелті Груп" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.03.2015, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2017 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 04.03.2015 №0000812202.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Лідер Медіа Груп», їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень 2014 року, за результатами якої складено відповідний Акт від 16 лютого 2015 року №184/26-53-22-02-21-35316423 (надалі - Акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198, п.п. 200.1., 200.2., 200.3., 200.4. ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого ним занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за вересень 2014 року на загальну суму 168238,00 грн.

Як вбачається з Акта, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер Медіа Груп».

За наслідками перевірки позивача контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 березня 2015 року №0000812202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 252357,00 грн., у тому числі: за основним платежем - на 168238,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на 84119,00 грн.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження, за результатами якого Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27.04.2015 року №7075/10/26-15-10-05-35 залишено без змін податкове повідомлення - рішення форми "Р" від 04 березня 2015 року №0000812202, а скаргу - без задоволення.

Рішенням Державної фіскальної служби України (ДФС) від 30 червня 2015 року №13552/6/99-99-10-01-04-25, копія якого наявна в матеріалах справи, залишено без змін податкове повідомлення - рішення форми "Р" 04 березня 2015 року №0000812202 та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем, як Замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер Медіа Груп», як Виконавцем, укладено Договір на техніко - експлуатаційне обслуговування приміщень №3609/14 від 28 серпня 2014 року, відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених даним Договором, Виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги/виконати роботи з техніко - експлуатаційному обслуговуванню приміщень Замовника згідно Додатку №1 до даного Договору, а Замовник зобов'язується прийняти послуги/роботи та оплатити їх на користь Виконавця за ціною, в порядку та на умовах, затверджених даним Договором.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. Договору, перелік робіт/послуг з техніко - експлуатаційного обслуговування приміщень Замовника затверджений в Додатку №1 і є невід'ємною частиною даного Договору. Умови надання робіт/послуг, адреса приміщень Замовника, площа приміщень, вартість надання послуг/робіт, строки надання послуг/виконання робіт затверджуються в Завданнях (Додатках), які є невід'ємною частиною даного Договору.

Пунктом 1.4. Договору передбачено, що техніко - експлуатаційне обслуговування приміщень за даним Договором включає вартість таких послуг/робіт та вартість витратних матеріалів Виконавця, що використовуються для виконання зазначених вище робіт/послуг.

А в п. 2.2. Договору зазначено, що вартість послуг/робіт Виконавця за кожним окремим об'єктом Замовника, обумовлену в Додатках до даного Договору, Замовник зобов'язується оплачувати щомісячно протягом 15 календарних днів після підписання Сторонами Акта виконаних робіт/наданих послуг за відповідний звітний період. Звітним періодом за даним Договором є один календарний місяць.

Згідно з п.п. 4.1., 4.3. зазначеного Договору, роботи/послуги за даним Договором виконуються/надаються в період роботи об'єкта Замовника відповідно до встановленого графіку його роботи. Щомісячно в останній робочий день звітного періоду Виконавець складає та передає Замовнику підписаний зі своєї сторони Акт виконаних робіт/наданих послуг в двох екземплярах.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентом надано:

- Додатки до Договору на техніко - експлуатаційне обслуговування приміщень №3609/14 від 28 серпня 2014 року;

- Наряди - замовлення на проведення робіт згідно Договору на техніко - експлуатаційне обслуговування приміщень №3609/14 від 28 серпня 2014 року;

- Звіти до Додатку №2 від 28.02.2014 року до Договору на техніко - експлуатаційне обслуговування приміщень №3609/14 від 28 серпня 2014 року;

- Акт надання послуг від 30 вересня 2014 року №1787; від 30 вересня 2014 року №1788; від 30 вересня 2014 року №1789; від 30 вересня 2014 року №1790; від 30 вересня 2014 року №1791; від 30 вересня 2014 року №1792; від 30 вересня 2014 року №1793; від 30 вересня 2014 року №1794; від 30 вересня 2014 року №1795; від 30 вересня 2014 року №1796; від 30 вересня 2014 року №1797; від 30 вересня 2014 року №1798; від 30 вересня 2014 року №1799; від 30 вересня 2014 року №1800; від 30 вересня 2014 року №1801; від 30 вересня 2014 року №1802; від 30 вересня 2014 року №1803; від 30 вересня 2014 року №1804; від 30 вересня 2014 року №1805; від 30 вересня 2014 року №1806; від 30 вересня 2014 року №1807; від 30 вересня 2014 року №1808; від 30 вересня 2014 року №1809; від 30 вересня 2014 року №1810; від 30 вересня 2014 року №1811;

- Податкові накладні від 30.09.2014 року №650; від 30.09.2014 року №651; від 30.09.2014 року №652; від 30.09.2014 року №653; від 30.09.2014 року №654; від 30.09.2014 року №654; від 30.09.2014 року №656; від 30.09.2014 року №657; від 30.09.2014 року №658; від 30.09.2014 року №659; від 30.09.2014 року №660; від 30.09.2014 року №661; від 30.09.2014 року №662; від 30.09.2014 року №663; від 30.09.2014 року №664; від 30.09.2014 року №665; від 30.09.2014 року №666; від 30.09.2014 року №667; від 30.09.2014 року №668; від 30.09.2014 року №669; від 30.09.2014 року №670; від 30.09.2014 року №671; від 30.09.2014 року №672; від 30.09.2014 року №673; від 30.09.2014 року №674;

Перерахування грошових коштів на виконання зазначеного вище Договору позивача з його контрагентом підтверджується Випискою з банківського рахунку позивача від 27 жовтня 2014 року, копія якої наявна в матеріалах справи (Т.2, а.с. 199-201).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, на обґрунтування ділової доцільності відповідних взаємовідносин позивач зазначає, що основним видом діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Ріелті Груп» є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. На підтвердження наявності такого майна, позивачем надано копії договорів оренди (суборенди) нерухомого майна (будівель, приміщень) з відповідними актами прийму-передачі відповідного майна. Так, позивач вказує, що відповідно до штатного розпису, в товаристві працює десять осіб, відтак, з метою планового технічного обслуговування вищевказаної нерухомості, її дератизацію, дезінфекцію та видалення грибків та плісняви, прибирання за наслідками таких процедур, позивач замовив відповідні послуги у товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Медіа Груп".

Поряд з цим, позивачем надано до суду першої інстанції штатні розписи товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Ріелті Груп" та контрагента-виконавця товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Медіа Груп", що містяться в матеріалах справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з вимогами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарська операція згідно зі ст. 1 названого Закону - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту та відповідати господарській меті підприємства.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

На виконання господарських зобов'язань, підтвердження здійснення Позивачем з його контрагентами господарських операцій оформлено всі необхідні первинні документи, укладення правочинів спрямовано на реальне настання правових наслідків, вони відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Про відсутність факту здійснення господарських операцій можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників; результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарських операцій, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Відповідачем до судів першої та апеляційної інстанцій будь-яких доказів на підтвердження зазначеного та/або відповідних судових рішень щодо визнання правочинів між Позивачем і його контрагентами недійсними не надано, у зв'язку з чим не доведено «безтоварності» здійснених Позивачем з його контрагентами господарських операцій, а відсутність факту їх здійснення спростовується матеріалами справи.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11).

А як зазначено в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03 червня 2015 року у справі №826/8600/14 за адміністративним позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_8 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р", податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Відтак адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм та повинен з'ясувати, дослідити та оцінити фактичні правовідносини учасників поставок, наявність повного пакету належним чином оформлених документів, які достовірно засвідчують фактичне виконання господарської операції. У сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка полягає у тому, що правовим захистом користуються платники, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання, повного і своєчасного перерахування до бюджету податків і зборів, а також з дотримання необхідних умов реалізації права на податкову вигоду. Особи, які недобросовісно виконують свої податкові обов'язки, не можуть мати тотожний обсяг прав, яким наділені добросовісні платники. Про недобросовісність платника може свідчити ситуація, при якій за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створюються схеми незаконного ухилення від сплати податків, що може призвести до порушення публічних інтересів у сфері оподаткування та до порушення прав і свобод інших платників. А тому оцінка добросовісності платника передбачає аналіз здійснених ним господарських операцій, які повинні не лише формально відповідати законодавству, але й не суперечити загальній забороні зловживання правами платника. Слід зазначити, що податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, якщо для цілей оподаткування обліковані операції не у відповідності з їх економічним змістом або операції, не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру). Якщо за наслідками оцінки поданих податковим органом та платником доказів за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійде висновку про невідповідність сформованих даних податкового обліку реальним фактам підприємницької діяльності, то суд повинен визначити обсяг прав та обов'язків платника у сфері оподаткування, виходячи з дійсного економічного змісту господарської операції.

Відповідачем в Акті та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції як підставу для визнання фіктивними господарських операцій між позивачем та його контрагентами визначено висновки, викладені в Податковій інформації, що складена державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер Медіа Груп» від 14.01.2015 №7/26-59-22-06.

Проте, Податкова інформація щодо неможливості проведення зустрічної звірки та/або документальної позапланової перевірки» лише фіксує факт неможливості їх проведення та не може містити висновки щодо «безтоварності» (фіктивності) або реальності здійснення суб'єктами господарської діяльності господарських операцій.

Висновки, викладені в Акті, порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення. В даному випадку, висновки про непідтвердженість реальності здійснення операцій зроблені щодо контрагентів позивача на підставі висновків, викладених в Актах їх перевірки.

Відповідачем в Акті не наведено факти, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме позивача, як платника податків, та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності своїх контрагентів (контрагентів контрагентів).

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Таку правову позицію висловлено Вищим адміністративним судом України в Постанові від 10.09.2014 року у справі №2а-13207/12/2670.

Сам факт наявності господарських операцій з контрагентом, який порушує податкове законодавство не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки, даних про те, що позивач був обізнаний про такі дії його контрагентів, до суду не надано та, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Таку правову позицію неодноразово висловлював в своїх рішеннях Верховний Суд України та схожа позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «Булавес» АД проти Болгарії».

Як зазначено в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.09.2015 року (К/9991/34860/12) у справі №2а/1570/6933/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр енергозберігаючих технологій» до Державної податкової інспекції у місті Южному Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що самі по собі недекларування та несплата податку на додану вартість продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Особою, яка несе відповідальність за сплату податку на додану вартість до бюджету, є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит достатньо наявності належним чином оформлених документів. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, а також припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи тощо, які мали місце після вчинення господарських операцій.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку. Жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, ані судом першої, ані апеляційної інстанції не встановлено.

До того ж, адміністративна та судова практика за даними питаннями виходить з презумпції добросовісності платника, яка підтримує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Тобто, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.

В діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що за зазначеними обставинами, відповідачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, у зв'язку з чим, завищення відповідачем податкового кредиту позивача є необґрунтованим, а оскаржене податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Доказів на підтвердження того, що позивач або контрагент позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції залишає його без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2017 р. - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова