Постанова № 71853427, 24.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Миронець О.К.

Суддя-доповідач: Кононенко З.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 552/6734/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Кононенко З.О.

суддів: Бондара В.О. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на постанову Київського районного суду м. Полтави від 05.12.2017, пров. Хорольський, 6, м. Полтава, Полтавська, 36034, повний текст складено 05.12.17 по справі № 552/6734/17

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області третя особа Полтавський обласний військовий комісаріат

про визнання дій неправомірними , зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та виплатити недоплачену пенсію,

ВСТАНОВИВ:

23.10.2017 року позивач, ОСОБА_2, звернувся до Київського районного суду м. Полтави з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому просив суд:

- зобов'язати ГУ ПФУ перерахувати та виплачувати йому пенсію з 07.07.2016 року в розмірі, який обчислений з грошового забезпечення з урахуванням грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірах зазначених у довідці Військового інституту телекомунікацій та інформатизації про додаткові види грошового забезпечення від 09.06.2017 року № 13/182/164 та здійснити виплату суми перерахунку за минулий час, починаючи з 07.07.2016 року;

- зобов'язати відповідача подати протягом одного місяця, з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч. 1 ст. 267 КАС України.

На обґрунтування позовних вимог посилався на частину третю статті 43, ст. 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-XII) та абзац другий пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» та зазначив, що відповідач не здійснив йому перерахунок пенсії на підставі поданої ним 07.07.2016 року довідки.

Постановою Київського районного суду м. Полтави від 05.12.2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію з 07.07.2016 року в розмірі, який обчислений з грошового забезпечення з урахуванням грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірах зазначених у довідці Військового інституту телекомунікацій та інформатизації про додаткові види грошового забезпечення від 09.06.2017 року №13/182/164 та здійснити виплату суми перерахунку за минулий час, починаючи з 07.07.2016 року.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в місячний строк з дня набрання постановою законної сиди подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 з 24.07.2012 року звільнений з військової служби ( наказ № 540) з посади старшого викладача кафедри №33 та відповідно до наказу за №201 від 25.09.2012 року начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Перебуває на обліку в ГУ ПФУ та йому призначена пенсія.

Розмір грошового забезпечення для нарахування йому пенсії взятий для обчислення пенсії на підставі довідки до якої не були включені розміри грошового забезпечення в складі: матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, тоді як із наказу про звільнення позивача із військової служби, убачається, що позивач під час проходження військової служби та на період звільнення з військової служби отримував такі види грошового забезпечення та зазначений розмір таких виплат.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань з яких сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з розміру якого обчислюється пенсія, а тому у відповідача не було правових підстав для відмови позивачу у включенні до складу грошового забезпечення, з якого обчислено пенсію, та її перерахунку грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Щомісячна додаткова грошова винагорода, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація та одноразова грошова допомога при звільненні, з яких сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з розміру якого обчислюється пенсія, з огляду на таке.

Положеннями частини 3 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262-XII від 09.04.92р. (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу; надалі Закон № 2262-XII) визначено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 3 цієї ж статті Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.92р. № 393 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що пенсії обчислюються з таких видів грошового забезпечення: відповідних окладів за посадою, військовим (спеціальним) званням (для осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту щомісячної надбавки за спеціальне звання) та відсоткової надбавки за вислугу років у розмірах, установлених за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, крім щомісячних надбавок (доплат), установлених особам, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі) та премії. Розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91р. № 2011-XII (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу; надалі Закон № 2011-ХІІ). Вказаний Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Положеннями ч. 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.07р. № 1294 упорядковано структуру та умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та затверджено схеми посадових окладів і додаткових видів грошового забезпечення за категоріями військовослужбовців (пункт 3 цієї постанови).

Згідно зі схемою додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України (щомісячних та одноразових, додаток № 25 до постанови № 1294), до одноразових віднесені такі види грошового забезпечення: винагорода, призначення та виплата якої пов'язана з обсягом та складностями роботи, що виконується під час проходження військової служби; матеріальна допомога на початкове обзаведення (вид матеріального забезпечення військовослужбовців, передбачений статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), а також одноразова матеріальна допомога військовослужбовцям строкової військової служби.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» також гарантовано право військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на щорічну основну відпустку із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення (частина перша статті 10-1 цього Закону).

Умови, розмір та порядок виплати військовослужбовцям зазначеної допомоги визначені постановою № 1294 та Інструкцією.

Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови № 1294, підпункт 30.4 пункту 30 розділу ХХХ Інструкції розмір грошової допомоги на оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою на день вибуття в щорічну основну відпустку.

Наведеними нормативними актами також регламентовано умови та порядок виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, з яких сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з розміру якого обчислюється пенсія.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 20.10.2015 р. (справа № 21-2942а15) та від 10.03.2015 року (справа №21-70а15).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права, як визначено його зміст у Рішенні Конституційного суду України у справі №1-33/2004 від 02.11.2004, - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Сірик проти України» від 31.03.2011 р., «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України» від 5.05.2011 р., зазначав, що норма не може вважатися законом до того часу, поки її не буде сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати громадянинові можливість регулювати свою поведінку: він має бути здатен за потреби, за відповідної консультації, передбачати наслідки, які може потягнути за собою його дія, тією мірою, що є розумною за відповідних обставин.

Вказана правова позиція Верховного Суду України також не йде в розріз і з рішенням Конституційного суду України від 13.05.2015 року у справі №1-9/2015 щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки вказане рішення Конституційного Суду стосується порядку перерахунку пенсій в зв'язку з встановленням КМУ нової щомісячної додаткової грошової винагороди, а не видів грошового забезпечення, з яких має бути визначений розмір пенсії.

Загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням (далі - соціальне страхування) в Україні визнається система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України. Об'єктом соціального страхування - є страховий ризик та страховий випадок, із настанням яких у застрахованих осіб (членів їх сімей, інших осіб) виникає право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону залежно від видів соціального страхування (пункти 3,6 ч.1 ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", згідно якої, перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Таким чином враховуючи, що позивач, протягом 24 місяців перед звільненням отримував матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, надбавку за вислугу років (а.с.8), на які нараховувався та сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що не спростовано відповідачем, указані матеріальні допомоги підлягають врахуванню при обчисленні його пенсії з 07.07.2016 року.

Факт переривання та утримання внесків щодо спірних надбавок до суду не оскаржено .

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції передчасно та не аргументовано встановлено судовий контроль, шляхом витребування звіту про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що питання про надання звіту про виконання постанови вирішує суд, який прийняв судове рішення по суті спору не на користь суб'єкта владних повноважень.

Цій нормі кореспондують положення абзацу пп. г) п. 4 ч. 1 ст.322 КАС України, згідно з яким постанова складається з резолютивної частини із зазначенням ввстановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

З огляду на наведене суд першої інстанції, згідно ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України мав право щодо зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі, на те що встановлення контролю за виконанням судового рішення судом першої інстанції жодним чином не аргументовано на рішення суду не впливає.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що від повідач відмовляючи у перерахунку пенсії діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення, чим порушено законні інтереси позивача.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Київського районного суду м. Полтави від 05.12.2017 року по справі № 552/6734/17 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.229, ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Полтави від 05.12.2017 по справі № 552/6734/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.О. КононенкоСудді(підпис) (підпис) В.О. Бондар О.М. Калитка Повний текст постанови складено 29.01.2018.