Постанова № 71853418, 16.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/10917/16 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.

Секретар судового засідання: Хаврат О.О.

За участі представників:

Позивача: ОСОБА_2;

Відповідача: Гайдай В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.17р. у справі №826/10917/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

у с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 29.04.16р. №2520-1305.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.17р. адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, Відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано, що Позивач, як власник нерухомого майна, є платником земельного податку в розумінні податкового законодавства. В порушення ст.244-2 КАС, при вирішенні даного спору судом безпідставно не врахований висновок щодо застосування норм права з аналогічних правовідносин, викладений у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі №826/14703/13-а.

Позивач подала письмові заперечення на апеляційну скаргу, вважає, що не є платником земельного податку з об'єкту оподаткування, оскільки за нею не зареєстроване право власності на земельну ділянку як то передбачено спеціальною нормою - пунктом 287.6. статті 287 ПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1 від 01 січня 2012 року, Позивач є платником єдиного податку третьої групи, одним із видів господарської діяльності за КВЕД-2010 є 70.20 «здавання під нам власності та державної нерухомості виробничо-технічного та культурного призначення»; місцем провадження господарської діяльності визначено АДРЕСА_1.

Як свідчать обставини справи, Позивач є власником двоповерхової нежитлової будівлі (літ. А) загальною площею 847, 9 кв. м., по АДРЕСА_1.

Належне на праві власності приміщення Позивач здає в оренду частинами, що підтверджується наявними у матеріалах справи договорами оренди нежитлових приміщень від 23.08.13р. №20/1, від 01.05.14р. №18/2 та від 01.02.15р., укладеними з орендарями - ТОВ «Клініка репродуктивної медицини «Надія», ТОВ «Мистем фо груп» та ФОП ОСОБА_5

ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФСА у м. Києві на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України прийняла податкове повідомлення-рішення від 29.04.16р. №2520-1305, яким визначила суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб на 2016 рік у розмірі 281 895,69 грн.

ДПІ дійшла висновку, що Позивач як фізична особа, у власності якої є нежитлове приміщення в будинку за вказаною адресою та відповідно в користуванні - земельна ділянка, яка відповідає розміру пропорційної частини цього приміщення, не сплатила земельний податок.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням - рішенням, Позивач звернулась з даним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, Позивач, як платник єдиного податку третьої групи, звільняється від нарахування та сплати земельного податку на земельну ділянку, що використовується нею для провадження господарської діяльності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до п.п. 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - надалі - ПК) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України установлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 та 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правових можливостей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 статті 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 ПК також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Отже, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі №826/14703/13-а.

Відповідно до абзацу 2 статті 244-2 КАС (у редакції, чинній на час розгляду та вирішення даної справи у суді першої інстанції), висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Завданням перегляду ВСУ у справі №826/14703/13-а була саме потреба у формулюванні правозастосовного висновку щодо того, чи повинна фізична особа, яка є власником нежитлового приміщення, що складає частину будівлі, і власником чи користувачем земельної ділянки, за розміром пропорційної частини нежитлового приміщення платити земельний податок у разі, коли фізична особа набуває статусу суб'єкта господарювання, обирає вид економічної діяльності, надання в найм (оренду) належного їй нерухомого майна та спрощену систему оподаткування, за якою земельний податок не платиться. А тому, суд першої інстанції при вирішенні даної справи помилково відступив від правової позиції ВСУ.

За наведених обставин та правових норм, Позивач, як власник нежилого приміщення, є платником земельного податку в розумінні податкового законодавства України.

Право користування земельною ділянкою, на якій розташоване це приміщення засвідчується наявним у матеріалах справи Витягом з технічної документації № Н-00720/2007 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий № НОМЕР_2), виданим Головним управлінням земельних ресурсів КМДА ОСОБА_4 (а.с.124).

Викладеним спростовуються доводи Позивача про те, що Позивач не є платником земельного податку з об'єкту оподаткування з покликанням на неоформлення нею прав на земельну ділянку.

Перевіряючи правильність визначення Позивачу грошового зобов'язання з земельного податку згідно оспорюваного рішення, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5. ст.286 ПК, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.07.07р №43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою:

Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі, де:

Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:

Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони:

Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;

Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 N 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».

Земельний податок в 2016 році за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 становить: 281 895,69 грн. (1125,79 х 1,08 х 2,5 х 1,249 х 1,433 х 3%), де: 1125,79 грн. - грошова оцінка за 1 кв.м.; 1727,17 кв.м. - площа земельної ділянки; 2,5 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки; 1,08 - узагальнюючий локальний коефіцієнт.

Дані коефіцієнти використано відповідно до рішення Київської міської ради від 03.07.14р. № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», яке введено в дію з 01.07.15р., згідно з рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 року №565/565 (із змінами і доповненнями внесеними рішенням Київської міської ради від 10.03.16р. №217 217). та з врахуванням вимог наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.16р. № 489; 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Держземагенства від 14.01.15р. № 6-28-0 22-215/2-15; 1.433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.16р. № 6-28- 0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель».

Ставка земельного податку в 2016 році обраховується відповідно до п.п.5.6 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської Ради від 23.06.11р. № 242/5629 (зі змінами та доповненнями) та становить - 3%.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність визначення Позивачу оспорюваним податковим повідомленням - рішенням грошового зобов'язання зі сплати земельного податку у розмірі 281 895,69 грн., а тому правові підстави для задоволення адміністративного позову - відсутні.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.17р. та ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Враховуючи, що ухвалою суду апеляційної інстанції апелянту було відстрочено сплату судового збору на подання апеляційної скарги до ухвалення апеляційним судом рішення у справі, судовий збір за подачу апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції підлягає стягненню з апелянта у розмірі 3 100,87 грн.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.17р. у справі №826/10917/16 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.17р. у справі №826/10917/16 скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (адреса: 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 6; код ЄДРПОУ 39471390) до Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів до бюджету: 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду у розмірі 3 100 (три тисячі сто) грн. 87 коп.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.

Повний текст постанови складений: 25.01.18р.