Рішення № 71853314, 29.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 січня 2018 року № 826/12800/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрівської Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДСНС України у м. Києві в особі начальника Ватоліна А.Г. про зобов'язання виплатити середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В :

06 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві ДСНС України у м. Києві в особі начальника Ватоліна А.Г. про:

- зобов'язання ГУ ДСНС України у м. Києві виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних звільненому працівникові сум по день фактичного розрахунку;

- зобов'язати відповідача в порядку положень статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України подати звіт про виконання судового рішення в термін визначений судом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що з 11 вересня 2014 року по 14 квітня 2017 року проходив службу в сімнадцятій Державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій м. Києві (далі - ГУ ДСНС у м. Києві). 14 квітня 2017 року був звільнений зі служби та виключений з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій. 20 квітня 2017 року на власний картковий рахунок позивач отримав кошти в сумі 4371 гривня 88 копійок від ГУ ДСНС у м. Києві з призначенням платежу «заробітна плата». 15 квітня 2017 року позивач звернувся до ГУ ДСНС у м. Києві з заявою щодо видачі довідки про нараховану та виплачену заробітну плату за 2017 рік. 17 червня 2017 року отримавши зазначену довідку дізнався, що відповідач здійснив нарахування належної йому заробітної плати за квітень місяць та компенсації за невикористану відпустку лише у червні. Позивач стверджує, що фактичний розрахунок з ним був проведений лише 14 червня 2017 року, чим порушені його права та діюче законодавства, а тому посилаючись на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України просить суд зобов'язати ГУ ДСНС у м. Києві виплатити його середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних йому при звільненні сум по день фактичного розрахунку.

В попереднє судове засідання призначене на 23 жовтня 2017 року з'явились позивач та представник відповідача. Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник позивача проти позову заперечив. За результатами попереднього судового засідання представнику відповідача надано час до 09 листопада 2017 року для підготовки заперечень проти позову, постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження по справі та призначено справу до судового розгляду 14 листопада 2017 року.

09 листопада 2017 року через канцелярію суду представник відповідача надав заперечення проти позову та витребувані судом документи. У своїх запереченнях представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та наполягав на правомірності дій відповідача.

14 листопада 2017 року в судове засідання з'явились позивач та представник відповідача.

Позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі. Наголошував на тому, що розрахунок після звільнення був проведений з ним із порушенням строків визначених діючим законодавством. Після того, як він дізнався, що остаточний розрахунок з ним на момент звільнення проведений лише у червні, звернувся до відповідача з заявою про виплату середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати в день звільнення сум по день фактичного розрахунку, а саме: з 14 квітня 2017 року по 14 червня 2016 року. Однак, відповідач відмовився здійснити нарахування зазначених сум, що змусило позивача звернутися з позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Представник відповідача проти позову заперечував, наголошував на тому, що позивач проходив службу цивільного захисту, а відтак, проходження служби, звільнення зі служби та виплата грошового забезпечення проводиться відповідно до правил проходження служби, які встановлені Кодексом цивільного захисту України та прийнятого на його підставі Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу. Наголошував, що позивач був особою начальницького складу цивільного захисту, має спеціальне звання, а отже є спеціальним суб'єктом права. Таким чином, проходження служби регулюється спеціальним законодавством, а не загальним на яке посилається позивач. Представник відповідач зазначив, що на спірні правовідносини не поширюється ст.117 Кодексу законів про працю України, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставною.

Крім того, в судовому засіданні відповідач надав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду. Позивач проти зазначеної заяви заперечив.

В судовому засіданні судом встановлено строк представнику відповідача для надання додаткових доказів по справі, на підтвердження своєї правової позиції до 24 листопада 2017 року, які були подані представником відповідача в установлений строк через канцелярію суду.

Розглядаючи позовні вимог по суті, суд виходить з того, що позивачем дотримано строки звернення до суду, визначені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла на час звернення до суду, а тому підстави для залишення його без розгляду відсутні.

За результатами судового засідання, заслуховування пояснень сторін, дослідження наявних матеріалів справи, які дають змогу здійснити оцінку правомірності взаємовідносин сторін, відсутністю потреби заслуховувати свідків чи експерта, за наявності заяви позивача та представника відповідача, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження, відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147 - VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом ГУ ДСНС у м. Києві від 14 квітня 2017 року № 274 позивача звільнено зі служби та виключено з кадрів ДСНС України у запас Збройних сил України за пунктами 11, 12, 56, 173 та підпунктом 6 пункту 176, з постановкою на військовий облік.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку з його звільнення відповідач здійснив 14 червня 2017 року, що підтверджується довідкою ГУ ДСНС у м. Києві від 15 червня 2017 року №297, інформацією зазначеною представником відповідача у додаткових запереченнях проти адміністративного позову від 24 листопада 2017 року та прибутковим касовим ордером №33 від 14 червня 2017 року. Таким чином, відповідач провів повний розрахунок з позивачем через 38 робочих днів з дня його фактичного звільнення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби цивільного захисту в Державній службі України з надзвичайних ситуацій визначено Кодексом цивільного захисту України та Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2017 року №593.

Зазначеними нормативно-правовими актами визначено порядок звільнення зі служби, однак не визначено порядку та строків проведення розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту. Представник відповідача аргументуючи свою правову позицію посилається на наказ Міністерства внутрішніх справ України від 23 квітня 2015 року № 475 «Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» (далі - Інструкція), який застосовується при розрахунку, нарахуванні та виплату грошового забезпечення, але зазначений нормативно-правовий акт не містить чіткого визначених строків в які відповідач повинен був здійснити повний розрахунок при звільненні позивача.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15, а тому суд критично оцінює заперечення відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України зазначається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно п.20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,-наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Судом встановлено, що у день звільнення позивачу не було виплачено всіх сум, що йому належать, зокрема не виплачено заробітну плату за квітень місяць та компенсацію за невикористану відпустку.

Посилання відповідача на пункт 11 Інструкції 475, щодо виплати особам рядового і начальницького складу грошового забезпечення проводиться один раз за поточний місяць у період з 20 по 25 число суд оцінює критично, оскільки зазначена норма регулює виплату поточного, щомісячного грошового забезпечення при проходженні служби, а не встановлює граничні строки виплати належних сум при звільненні. Посилання представника відповідача на наказ ГУ ДСНС України в м. Києві від 12 грудня 2017 року №247, яким затверджено та введено в дію Табель термінових та строкових донесень з питань цивільного захисту для апарату та структурних підрозділів в частині повернення обхідного листка співробітнику кадрового забезпечення, для подальшої передачі управлінню економіки і фінансів, суд також не приймає до уваги, з тих підстав, що зазначений наказ є локальним документом, який встановлює внутрішній документообіг і не може суперечити законодавству або звужувати права військовослужбовців.

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню (п.6 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999).

Середньоденний заробіток становить: 16133,76 гривень (грошове забезпечення за лютий - березень) поділити на 42 дні (кількість фактично відпрацьованого часу за лютий - березень) дорівнює 384,14 гривень.

Середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 384,14 гривень (середньоденний заробіток) помножити на 38 днів (час затримки розрахунку з 14 квітня 2017 по 14 червня 2017) дорівнює 13229,32 гривні.

Оскільки відповідачем не наведено поважних причин, внаслідок яких виникла затримка виплати грошового забезпечення належного позивачу на день звільнення, вимога позивача про виплату середнього заробітку за весь час затримки у виплаті належних звільненому працівнику сум по день фактичного розрахунку, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги зобов'язати відповідача в порядку положень статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України (на момент винесення рішення стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року) про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду.

Досліджуючи та аналізуючи матеріали справи та за наслідками судового засідання суд не вбачає підстав для задоволення позову у вказаній частині.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, належних і допустимих доказів, які б спростували доводи позивача, надано не було.

Проаналізувавши норми законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, ч.9 ст.205, ст.ст.139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Державної служби надзвичайних ситуацій України у місті Києві виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних звільненому працівнику сум по день фактичного розрахунку, а саме за період з 14 квітня 2017 року по 14 червня 2017 року в сумі 13 229 (тринадцять тисяч двісті двадцять дев'ять) гривень 32 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса реєстрації: 04212, АДРЕСА_2, місце проживання: 09700, АДРЕСА_1).

Відповідач - Головне управління Державної служби надзвичайних ситуацій України у місті Києві (код ЄДРПОУ - 38620155, Адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 13).

Суддя Н.А. Добрівська