Рішення № 71853156, 29.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2017 року м. Київ № 826/12798/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерлайт» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

06.10.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ерлайт» (ТОВ «Ерлайт») звернулося в суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.08.2017 №0006231401 (оскаржуване рішення).

Зазначило, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що порушує права та інтереси позивача, адже висновки, зроблені контролюючим органом, є помилковими і спростовуються первинною документацією позивача. Всі господарські операції з контрагентами мали реальний характер, придбані товари використані у господарській діяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2017 відкрито провадження у справі і призначено її до судового розгляду.

Присутній у судових засіданнях представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази.

Представник відповідача, у свою чергу, заперечувала проти позову та просила залишити його без задоволення з підстав, зазначених у письмових запереченнях. Пояснила, що оскаржуване рішення відповідачем прийнято на підставі висновків, зроблених за результатами проведеної перевірки позивача, які відповідають фактичним обставинам та підтверджують безтоварність господарських операцій позивача і його контрагентів. Контрагенти позивача мають ознаки «фіктивності».

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (КАС України), ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

15.12.12017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції КАС України.

Так, суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.

Відповідачем, на підставі наказу від 27.04.2017 №3174 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Ерлайт» (код 30487486)», наказу від 09.06.2017 №4756 про продовження строку проведення перевірки та направлень на проведення перевірки, у період із 15.05.2017 по 26.06.2017 проведено перевірку позивача, за результатами якої 04.07.2017 складено акт №283/26-15-14-01-01/30487486 про результати документальної планової виїзної перевірки товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2017 (акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем, зокрема порушено пункти 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями (ПК України), Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV із змінами та доповненнями, у результаті чого занижено суму податку на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 3134069 грн, у тому числі за: жовтень 2015 – 899169 грн; листопад 2015 – 591062 грн; серпень 2016 – 279838 грн; лютий 2017 – 1364000 грн.

На підставі акту перевірки, 03.08.2017 відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 3134069 грн за основним платежем та у розмірі 783517 за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, вказане рішення залишено без змін.

Зважаючи на викладене та вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що за період з 01.01.2014 по 31.03.2017 позивач задекларував податковий кредит з ПДВ у сумі 82601575 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за вказаний період встановлено його завищення на суму 3134069 грн, у тому числі за: жовтень 2015 – 899169 грн; листопад 2015 – 591062 грн; серпень 2016 – 279838 грн; лютий 2017 – 1364000 грн.

Перевіркою позивача встановлено обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах, які надані до перевірки, недостовірних відомостей при оформленні господарських операцій з контрагентами-постачальниками: Приватним підприємством «Адітум Маркет» (ПП «Адітум Маркет»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Віват-04» (ТОВ «Віват-04»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Амока» (ТОВ «Амока») за перевіряємий період, що призвело до заниження суми ПДВ, що належить сплаті до бюджету.

В акті перевірки зазначено, що позивачем створено штучну видимість здійснення господарських операцій з ПП «Адітум Маркет», ТОВ «Віват-04» та ТОВ «Амока» шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цими контрагентами.

Суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, встановив, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ПП «Адітум Маркет», ТОВ «Віват-04» та ТОВ «Амока».

Так, між позивачем та ПП «Адітум Маркет» укладено договір від 05.10.2015 №149/3, за умовами якого ПП «Адітум Маркет» зобов’язалося передати у власність позивача товар, асортимент, кількість та ціна на який встановлюється у видаткових накладних, які підписуються уповноваженими представниками сторін.

Між позивачем та ТОВ «Віват-04» укладено договір купівлі-продажу від 15.8.2016 №15-08-16, за умовами якого ТОВ «Віват-04» зобов’язалося передати у власність позивача, а позивач – прийняти і оплатити продукцію промислового призначення – тканину технічну.

Між позивачем та ТОВ «Амока» укладено договір купівлі-продажу від 20.09.2016 №20-09-16, за умовами якого ТОВ «Амока» зобов’язалося передати у власність позивача, а позивач – прийняти та оплатити продукцію промислового призначення – тканину технічну.

На підтвердження реальності господарських операцій, здійснених на підставі перелічених договорів, позивачем надано суду копії первинних документів, а саме: специфікацій, видаткових накладних, податкових накладних та квитанцій про їх реєстрацію, витягів з Єдиного реєстру податкових накладних, товарно-транспортних накладних, карток рахунку, платіжних доручень.

Зі змісту наданих документів вбачається, що вони складені у відповідності до вимог законодавства, вони містять всі необхідні реквізити. Вказаними документами підтверджується рух активів.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обумовлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Тобто, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, - відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктами 198.1 – 198.3 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 ПК України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 200.3 статті 200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг, які відображені в податкових накладних, із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, - відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.062011 №742/11/13-11.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також повідомлено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про помилковість тверджень відповідача, оскільки реальність господарських операцій позивача із його контрагентами підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені документами, копії яких наявні у матеріалах справи, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в первинних документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами ПП «Адітум Маркет», ТОВ «Віват-04» та ТОВ «Амока». Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника ПДВ або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем господарських операцій за відсутності ділової мети та наміру одержати економічний ефект.

Суд зазначає, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, про порушення з боку позивача норм податкового законодавства ґрунтується на основі аналітичної інформації, зокрема зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації.

Відповідач не спростовував та не оскаржував надані позивачем під час перевірки договори його контрагентів з контрагентами по ланцюгу постачання. В акті перевірки відповідач наводить свої ланцюги постачання товару відповідно до баз даних ДФС – АС «Податковий Блок», зібраної податкової інформації, а також на підставі інформації, отриманої з Єдиного реєстру реєстрації податкових накладних, без встановлення факту участі таких інших контрагентів, ніж зазначив позивач, у господарській діяльності за оскаржуваними операціями.

Однак, узагальнена податкова інформація, на яку є посилання в акті перевірки, не стосується позивача, а стосується виключно його контрагентів по взаємовідносинах з іншими контрагентами, а також контрагентів по ланцюгу постачання. Аналітична та узагальнена податкова інформація органів ДФС щодо вказаних контрагентів, на які є посилання в акті перевірки, не свідчить про невиконання господарських операцій, а також про порушення позивачем податкового законодавства в період здійснення цих спірних операцій.

Співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи, не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 №К/9991/74156/12.

Так, контролюючий орган, за сукупністю даних, що містяться в зібраній та опрацьованій узагальненій податковій інформації стосовно контрагентів позивача, яку взято за основу, як підставу встановлення порушень з боку позивача, зробив висновок про не підтвердження реальності проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 вказується, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками цієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" (заява №6689/03), у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського Союзу, зокрема у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17.05.1977 щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (Шоста Директива).

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.2004 №1629-IV визначає сферу оподаткування (зокрема непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосована Європейським судом з прав людини для вирішення справи «Булвес» АД проти Болгарії», а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати».

Рішення Європейського суду з прав людини, згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", мають в Україні значення джерела права.

Стосовно тверджень відповідача про наявність у контрагентів позивача ознак «фіктивності» суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Частиною шостою статті 78 КАС України встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, як вбачається з аналізу викладених норм, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною шостою статті 78 КАС України, відповідно до зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо вироком у кримінальному провадженні або постановою у справі про адміністративне правопорушення, відповідно обставини, встановлені в інших процесуальних актах у кримінальних провадженнях чи справах про адміністративні проступки, - не можуть розглядатися як обов'язкові.

У ході судового розгляду справи відповідачем доказів на підтвердження факту винесення судом вироку у кримінальних провадженнях, на які містяться посилання в акті перевірки, надано не було, як і не було зазначено про наявність відповідного факту. При цьому, відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків до їх закріплення процесуальним шляхом.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду від 18.11.2014 №К/800/25519/13, від 30.11.2015 №К/800/5195/14.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв’язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо формування відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Таким чином, підсумовуючи викладене у сукупності суд зазначає, що висновки відповідача не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи. Натомість, позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують реальність здійснених ним господарських операцій.

А отже, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що ТОВ «Ерлайт» доведено неправомірність винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 03.08.2017 №0006231401, невідповідність його вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерлайт» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 03.08.2017 №0006231401.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, ЄДРПОУ 39439980) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерлайт» (04053, місто Київ, вулиця Артема, будинок 49, код ЄДРПОУ 30487486) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 58763,80 грн (п’ятдесят вісім тисяч сімсот шістдесят три гривні вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак