Рішення № 71852990, 24.01.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повне)

24 січня 2018 року Чернігів Справа № 825/2029/17

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Федорок К.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача Будлянського В.М., Левкович Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, відповідач), в якому просить суд визнати протиправною відмову відповідача, що викладена в листі від 20.07.2017 № М-9667/1-9323/6-17 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача та винести наказ про надання дозволу позивачу на розроблення із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Ніжинської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що неодноразово звертався до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації, що передбачено ст. 121 Земельного кодексу України орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ніжинської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області. Зазначив, що відповідач, в порушення вимог Конституції України та Земельного кодексу України, протиправно відмовив йому в наданні вищевказаного дозволу з підстав включення даної земельної ділянки до державного акту на право колективної власності колишньому КСП «Дружба».

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі, просили у їх задоволенні відмовити, та зазначили, що діяли виключно в межах чинного законодавства і не вчиняли жодних порушень інтересів позивача. Пояснив, що рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається щодо земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, а спірна земельна ділянка знаходиться у колективній власності, а саме: колишнього КСП «Дружба». Зважаючи на вищевикладене, та оскільки на сьогодні законодавством не врегульовано питання щодо повноважень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в частині розпорядження землями колективної власності, надання земельних ділянок із земель колективної власності не входить до компетенції ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.04.2017 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області за наданням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ніжинської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області.

За результатами розгляду заяви ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області 22.05.2017 листом М-9667/0-4522/6-17 повідомлено позивача, що відповідно до інформації наданої Міськрайонним управлінням у Ніжинському районі та м. Ніжині ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області (а.с. 57-58), та графічного матеріалу з бажаним місцем розташування земельної ділянки остання включена до земель колективної власності колишнього КСП «Дружба» серії НОМЕР_1 від 17.08.1995, який не скасований, а право колективної власності не припинено. Зважаючи на вищевикладене, та оскільки на сьогодні законодавством не врегульовано питання щодо повноважень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в частині розпорядження землями колективної власності, надання земельних ділянок із земель колективної власності не входить до компетенції ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області (а.с.11).

Перевіривши самостійно вищевказану інформацію, 21.06.2017 позивач повторно звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ніжинської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області. Також в даній заяві позивач зазначив про надання відповідного дозволу або відмови у наданні відповідного дозволу виключно у формі Наказу.

20.07.2017 ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області листом М-9667/1-9323/6-17 повідомило позивача, що відповідно до картографічних матеріалів земельна ділянка з приводу якої звертався позивач включена до державного акту на право колективної власності колишнього КСП «Дружба» серії НОМЕР_1 від 17.08.1995, який на сьогоднішній день не скасований, право колективної власності не припинено. Слід зазначити, що у своїй діяльності ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області керується Конституцією України, законами України, Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області і здійснює свої функції виключно в межах чинного законодавства (а.с.12).

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправно, ОСОБА_4 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІУ (далі - ЦК України) держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України та статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовано Земельним кодексом України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови.

Підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зазначений перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпним.

Стаття 80 Земельного кодексу України встановлює суб'єктивний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

В свою чергу, статтею 122 Земельного кодексу України визначено розподіл повноважень щодо надання у власність або у користування земельних ділянок державної та комунальної власності.

Згідно з частиною 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно Положення про ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, затвердженого наказом Держгеокадастру № 308 від 17.11.2016 повноваження, передбачені частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України, покладені на ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, тобто повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на території Чернігівської області належать ГУ Дергеокадастру у Чернігівській області.

З вищенаведеного вбачається, що чинне законодавство України чітко визначає орган, який розпоряджається землями сільськогосподарського призначення державної власності та обсяг його повноважень.

Також встановлено, що земельні ділянки, які зазначені на картографічному матеріалі, копія якого знаходиться в матеріалах справи, та на які претендує позивач, належать до земель колективної власності, які не були розпайованими та не були повернуті до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджено вищезазначеним Державним актом на право колективної власності на землю.

Згідно із частиною 1 статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 статті 3 Закону передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Виходячи з положень Закону набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно виникає з моменту їх державної реєстрації шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В матеріалах справи відсутні докази щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права колективної власності КСП «Дружба» на оскаржувану земельну ділянку. Державний акт КСП «Дружба» на право колективної власності на землю Серії НОМЕР_1 від 17.08.1995 не скасований та є чинним.

Тобто, оскаржувана земельна ділянка продовжує перебувати у колективній власності.

Суд звертає увагу, що Земельним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами правовий статус не розпайованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення колективної власності колишніх КСП на даний час не визначено. Земельним кодексом України передбачено, що рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно щодо земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності.

Відповідно до Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 № 720 землі сільськогосподарського призначення (несільськогосподарські угіддя) паюванню не підлягали.

Частиною першою статті 30 Земельного кодексу України передбачено, що при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку.

Згідно із статтею 7 Закону України від 14.02.1992 № 2114-ХІІ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Відповідно до частини 2 статті 8 вищевказаного Закону право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Разом з тим, статтею 5 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 18.12.1990 № 561-ХІІ, який втратив чинність з 01.01.2002 на підставі Кодексу № 2768-ІІІ від 25.10.2001) передбачалося, що землі загального користування (внутрігосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші грунтозахисні насадження, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутілі, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VІ (далі - Закон) встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

У державній власності залишаються усі землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу.

Згідно із частиною 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

З набранням чинності Закону України від 06.09.2012 № 5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» повноваженнями щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, для всіх потреб, відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу наділені центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у разі відсутності рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про припинення права колективної власності на земельні ділянки (несільськогосподарські угіддя) реформованих колективних сільськогосподарських підприємств, при розпорядженні земельними ділянками сільськогосподарського призначення під господарськими будівлями та дворами, необхідно керуватися статтею 30 Земельного кодексу України, а право колективної власності, яке не припинено у встановленому законом порядку, вважається дійсним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності у відповідача законних підстав для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_4 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ніжинської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, а тому в задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправною відмови ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області в наданні вищевказаного дозволу позивачу необхідно відмовити.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_4 та винести наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, суд вважає, що в її задоволенні слід відмовити, оскільки вона є похідною від вищевказаної вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, відмовляючи ОСОБА_4 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність позивача земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ніжинської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позивачу в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 227, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.М. Тихоненко

Рішення суду в повному обсязі виготовлено 29.01.2018.