Рішення № 71852712, 29.01.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 січня 2018 року м. Рівне №817/127/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Ковальчук Г.М та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача:ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

відповідача: представник Дудка І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зобов'язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, викладене в повідомленні від 14.12.2017 №55361939-18/20.1 та зобов'язання відповідача розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого листа №817/500/17, виданого Рівненським окружним адміністративним судом 06.10.2017.

Позовна заява обґрунтована тим, що 14.12.2017 відповідачем було повернено стягувачу виконавчий лист №817/500/17 без прийняття до виконання через несплату ним авансового внеску. Вважає, що таке рішення, викладене в повідомленні від 14.12.2017 №55361939-18/20.1, є протиправним та таким, що порушує його конституційні та конвенційні права, оскільки передбачена Законом України "Про виконавче провадження" сума авансового внеску за рішенням немайнового характеру повинна була стягуватися не з нього, а з боржника.

В судовому засіданні судом на підставі ст. 48, 287 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), за згодою позивача допущено заміну неналежного відповідача - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на належного відповідача - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Позивач у судовому засіданні (у режимі відеоконференції) позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у поданому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив повністю. Вказав, що позивач не звільнений від сплати авансового внеску, а відтак для примусового виконання виконавчого листа №817/500/17 позивач повинен був його сплатити. Отже, підстав для відкриття виконавчого провадження у державного виконавця не було, а повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу було винесене у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження".

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що авансовий внесок завжди сплачується саме стягувачем та при поверненні стягувачу виконавчого листа без прийняття до виконання йому повертається сплачений ним авансовий внесок. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28.04.2017 у справі № 817/500/17 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 11.11.2016. Визнано протиправними дії Міністерства юстиції України щодо розгляду інформаційних запитів ОСОБА_1 від 15.09.2016 та від 13.01.2017. Зобов'язано Міністерство юстиції України надати повну та чітку інформацію на запитання, викладені в інформаційних запитах ОСОБА_1 від 15.09.2016, 11.11.2016, 13.01.2017, а саме: 1.Як правильно має застосовуватися на практиці пункт 2 Розділ XIV "Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань", затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 №2186/5, тобто: а) яку кількість телефонних розмов має право засуджений в один день?; б) яка кількість телефонних розмов входить у визначення "тривалість розмов одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин", а також дане визначення на день чи на розмову?; в) чи може загальна тривалість розмов одного засудженого перевищувати 15 хвилин на день, якщо так, за яких обставин, наявність технічних засобів зв'язку, кількість засуджених, інше?; г) під визначенням "під контролем представника адміністрації", який входить контроль: набір номера абонента, прослуховування розмови, інше, та яка кількість представників адміністрації має здійснювати такий контроль?.

06.10.2017 Рівненським адміністративним судом видано виконавчий лист по адміністративній справі №817/500/17, у якому боржником зазначено - Міністерство юстиції України (вул.Городецького,13,м.Київ,01001,код ЄДРПОУ 00015622), стягувачем: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

09.11.2017 ОСОБА_1 звернувся до директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з письмовою заявою, в якій просив прийняти до виконання виконавчий лист про примусове виконання постанови від 28.04.2017 по адміністративній справі №817/500/17. До вказаної заяви позивачем було додано: оригінал виконавчого листа про примусове виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 28.04.2017 по адміністративній справі №817/500/17, а також копію постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 28.04.2017 по адміністративній справі №817/500/17 (а.с.10-11).

За результатами розгляду заяви стягувача щодо примусового виконання вищевказаного виконавчого листа, 14.12.2017 відповідачем прийнято рішення, викладене у формі повідомлення №55361939-18/20.1, про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Зазначено, що у процесі проведеної перевірки було з'ясовано, що виконавчий документ, поданий стягувачем, не може бути прийнятий до виконання, оскільки ОСОБА_1 не надав підтвердження сплати ним авансового внеску. Вказане рішення позивач отримав особисто 02.01.2017 (а.с.8).

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404 підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Пунктом першим частини першої статті 26 даного Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з приписами частини другої статті 26 Закону №1404 до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про: стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин; обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

У разі виконання рішення Європейського суду з прав людини авансовий внесок не сплачується.

Отже, законодавчо чітко визначено обов'язок стягувача сплачувати авансовий внесок та додавати доказ такої сплати до заяви про примусове виконання рішень та підстави звільнення від такої сплати.

Як вбачається із матеріалів справи, вимогою позивача за виконавчим документом є зобов'язання Міністерства юстиції України надати повну та чітку інформацію на запитання, викладені в інформаційних запитах ОСОБА_1 від 15.09.2016 року, 11.11.2016 року, 13.01.2017 року, а саме: 1. Як правильно має застосовуватися на практиці пункт 2 Розділ XIV "Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань", затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року №2186/5, тобто: а) яку кількість телефонних розмов має право засуджений в один день?; б) яка кількість телефонних розмов входить у визначення "тривалість розмов одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин", а також дане визначення на день чи на розмову?; в) чи може загальна тривалість розмов одного засудженого перевищувати 15 хвилин на день, якщо так, за яких обставин, наявність технічних засобів зв'язку, кількість засуджених, інше?; г) під визначенням "під контролем представника адміністрації", який входить контроль: набір номера абонента, прослуховування розмови, інше, та яка кількість представників адміністрації має здійснювати такий контроль?.

Таким чином, враховуючи приписи Закону № 1404, позивач в даних правовідносинах не звільняється від сплати авансового внеску за рішенням немайнового характеру при поданні на примусове виконання виконавчого документу.

За приписами п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404 виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.

Згідно з ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Згідно з ч.4 ст.42 Закону №1404 на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Таким чином, Законом №1404 визначено, що у випадку повернення виконавчого документа стягувачу державним виконавцем виноситься постанова про стягнення витрат виконавчого провадження, до якого зокрема входить авансовий внесок стягувача.

Черговість розподілу стягнутих з боржника коштів визначений ст.45 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, згідно з ч.1,2 вказаної статті розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми; 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Тому, згідно з вимогами Закону №1404 позивач, подавши заяву про примусове виконання рішення, зобов'язаний був сплатити авансовий внесок та додати до такої заяви відповідну квитанцію про його сплату.

Відповідно, судом визнаються помилковими твердження позивача про те, що відповідач мав би розпочати примусове виконання, врахувавши, що за рішення немайнового характеру сплата внеску стягується з боржника, оскільки така сума сплачується стягувачем та повертається йому за рахунок боржника на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, відповідач, розглядаючи заяву позивача, діяв в межах та у спосіб, визначний законом, відтак у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним і скасування рішення відповідача, викладене в повідомленні від 14.12.2017 №55361939-18/20.1, необхідно відмовити.

Проте, суд вважає, що з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача, вимога про зобов'язання відповідача розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого листа №817/500/17, виданого Рівненським окружним адміністративним судом 06.10.2017 підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Частиною першою статті 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", та визначається як завершальна стадія судового провадження.

Відповідно, виконання судового рішення є стадією судового провадження, без здійснення якої права особи не можуть вважатися відновленими.

Згідно з приписами частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно суд вважає, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Таким чином, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Крім того, суд враховує, що зі змісту рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, випливає однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Фаєд проти Сполученого Королівства" від 21.09.1994 суд зазначив, що з вимогою про доступ до суду несумісними є надмірні затримки зі здійсненням правосуддя та виконанням судових рішень.

Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Суд бере до уваги ту обставину, що сума отриманих від родичів коштів ОСОБА_1 через касу Рівненського слідчого ізолятора, за червень-листопад 2017 року становить 340,00 грн., що підтверджується довідкою від 27.12.2017 №50/04/8224. За умовами відбуття покарання до виконання робіт засуджений не залучається.

Враховуючи визначений законом розмір авансового внеску та розмір доходів позивача, суд дійшов висновку, що він був позбавлений можливості його сплатити.

Відтак, на переконання суду, дана обставина не може ставити в залежність виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що для забезпечення виконання судового рішення від 28.04.2017 у справі № 817/500/17 та для відновлення порушених прав і свобод позивача необхідно зобов'язати відповідача розпочати виконавче провадження на підставі виконавчого листа №817/500/17, виданого Рівненським окружним адміністративним судом 06.10.2017, без сплати позивачем авансового внеску.

Суд вважає, що в даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача розпочати виконавче провадження, є дотриманням судом гарантій на те, що рішення суду від 28.04.2017 у справі № 817/500/17 буде остаточно виконане.

Керуючись статтями 241-246, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (місцезнаходження: вул.Городецького,13, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Зобов'язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого листа №817/500/17, виданого Рівненським окружним адміністративним судом 06.10.2017, без сплати авансового внеску.

В задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, викладене в повідомленні від 14.12.2017 №55361939-18/20.1, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повне рішення суду складено 29 січня 2018 року.

Суддя Борискін С.А.