Постанова № 71852605, 17.01.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 р. № 820/1062/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

суддів - Білової О.В., Мар'єнко Л.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,

позивача - ОСОБА_4,

представника позивача - ОСОБА_1,

перекладача - ОСОБА_2

представника відповідача - Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просить суд:

- визнати рішення Державної міграційної служби України від 02.12.2016 року №618-16 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неправомірною та скасувати;

- зобов'язати Державну міграційну службу Україну повторно розглянути справу про визнання ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Державної міграційної служби України від 02.12.2016 року №618-16 є незаконним та необґрунтованим, прийнятим в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин його справи та ситуації, що склалась в країні його походження. Вказав, що спірне рішення порушує його права, для відновлення яких необхідно зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути його справу про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Представник позивача та позивач в судове засідання прибули, позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача Державної міграційної служби України в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

ОСОБА_4 громадянин Афганістану прибув до України 22.12.2015 року з метою навчання в Харківському політехнічному інституті.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 25.04.2016 р. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в країні походження йому особисто загрожує небезпека, свої побоювання позивач пов'язує з там, що його переслідує вбивця його дядька. Під час співбесіди позивач повідомив, що його попереджали, що його вб'ють.

12 січня 2017 року позивач отримав повідомлення від Головного управління ДМС у Харківській області №1 від 04.01.2017 року, про те що відповідно до абзацу п'ятого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні на підставі рішення ДМС України від 02.12.2016 року №618-16.

З огляду наявної в матеріалах справи копії оскаржуваного позивачем рішення Державної міграційної служби України від 02.12.2016 року № 618-16, колегією суддів встановлено, що рішення прийнято з урахуванням висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

Зі змісту висновку у справі №2016КН0010 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Ісламської Республіки Афганістан, складеного Головним управлінням ДМС у Харківській області 04.08.2016 року, колегією суддів встановлено, що при винесенні спірного рішення Державна міграційна служба України, підтримуючи висновок Головного управління ДМС у Харківській області, виходила з тих підстав, що за результатами оцінки матеріалів справи щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина, встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, не існує об'єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто умови, передбачені пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні, також встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, а отже відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.

Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.

Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Колегія суддів зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3.

Відповідно до пункту 10 вказаної Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

Так, міграційною службою при прийнятті рішення не було враховано, що згідно керівництва УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку з Афганістану. Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), від 19.04.2016р., НСІІ/ЕО/АРО/16/02,http://www.refworld.org/docid/570f96564.html, Немеждународный вооруженный конфликт продолжается в Афганистане, Афганским национальным силам безопасности (АНСБ), поддерживаемым международными вооруженными силами, противостоит ряд антиправительственных формирований (АПФ) ... МООНСА начала отслеживать число жертв среди гражданского населения (включая гражданских лиц. которые погибли или получили ранения в результате конфликта) в 2009 году. Число жертв среди гражданского населения ежегодно возрастает в период с 2009 по 2015 год, (не считая уменьшения на четыре процента в 2012 году по сравнению с 2011 г.) В 2015 году было наибольшее число жертв среди гражданского населения по сравнению с предыдущими годами - 11,002 жертв среди гражданского населения (3.545 погибших гражданских лиц и 7,457 раненых). В период с 1 января 2009 года и 31 декабря 2015 года МООНСА зафиксировала в общей сложности 58,736 жертв среди гражданского населения (21,323 смертей и 37413 получили ранения). Тенденция роста числа жертв среди гражданского населения продолжались в первом квартале 2016 года.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Згідно з приписами ч.2 ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Також, згідно даних Радио Свобода, ООН: в Афганистане растет число раненых среди мирных граждан, 18 апреля 2016, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/57149aad4.html [последняя дата доступа 25 мая 2016]: Организация Объединенных Наций сообщает, что с начала текущего года в вооруженных конфликтах в Афганистане погибли около 600 мирных граждан. Эта цифра на 13 процентов ниже показателя за первый квартал 2015 года. По опубликованным в воскресенье, 17 апреля, данным Миссии ООН по содействию в Афганистане, за аналогичный период число раненых среди мирного населения возросло на 11 процентов, составив 1 343 человека. В отчете Миссии говорится, что в связи с активизацией боевых действий в населенных районах число жертв среди детей возросло на 29 процентов, среди женщин на пять процентов. По оценкам Миссии, 60 процентов жертв погибло в результате действий антиправительственных сил. Также Миссия отмечает рост числа погибших в результате миномётных обстрелов и использования гранат со стороны правительственных сил. За несколько дней до публикации этих данных движение Талибан объявило о начале нового наступления в рамках своей ежегодной весенней кампании.

Також, заслуговує уваги, те що станом на час звернення позивача до суду з даним позовом Місією ООН по сприянню Афганістану (МООНСА) опубліковано у доступі за наступним посиланням: http://www.refworld.org.ru/docid/597b42ca4.html, доповідь: Афганістан: Захист громадянських осіб у воєнному конфлікті. Щорічна доповідь за 2016 рік, 1 лютого 2017р.: В 2016 году МООНСА зафиксировала наибольшее количество жертв среди гражданского населения в результате атак террористов-смертников и комбинированных атак с 2009 года, когда МООНСА начал вестись систематический учет данных о жертвах среди гражданского населения. Движение "Талибан" заявило о своей ответственности за 20 из 42 документально зафиксированных случаев нападений смертников и комплексных нападений в 2016 году. Антиправительственные элементы продолжали осуществлять атаки террористов-смертников и комбинированные атаки на гражданские объекты в густонаселенных районах. Например, 70% всех жертв среди гражданского населения от атак террористов-смертников и комбинированных атак имело место в г. Кабуле: 14 случаев с 1381 жертвой (262 погибших и 1119 раненых), что на 68% больше, чем в 2015 году. Огромные масштабы ущерба, причиненного такими нападениями в Кабуле, демонстрирует, к примеру, комбинированная атака на Управление защиты ВИП-персон в районе Пули Махмуд Хан 19 апреля, ответственность за которую взял на себя "Талибан" (393 жертвы среди гражданского населения (56 погибших и 337 раненых)), и нападение смертника на мирную демонстрацию на площади Дих Мазанг 23 июля, ответственность за которое взяло на себя ДАИШ / ИГПХ (498 жертв среди гражданского населениия (85 погибших и 413 раненых). Среди других значительних нападений в Кабуле в 2016 году следует отметить нападение талибов на транспортный конвой, перевозивший курсантов и выпускников учебных заведений АНП в Кабул, 30 июня (112 жертв среди гражданского населения - 34 погибших и 78 раненых), комбинированная атака на Американский университет Афганистана 24 августа (61 жертва среди гражданского населения 13 погибших и 48 раненых) и нападение смертника на мечеть Бакер-уль-Улум 21 ноября, ответственность за которое взяло на себя ДАИШ / ИГПХ (114 жертв среди гражданского населения - 40 погибших и 74 раненых). МООНСА по-прежнему обеспокоена тем, что большинство жертв среди гражданского населения в результате целевых и преднамеренных убийств стало следствием нападений, умышленно направленных на гражданских лиц. Из зафиксированных МООНСА в 2016 году 1118 жертв среди гражданского населения в результате целевых убийств, совершенных антиправительственными элементами, подавляющее большинство стало следствием нападений, совершаемых с целью убийства гражданских лиц. Объектами таких действий были старейшины племен, работники судебных органов, гражданские сотрудники государственной администрации, гражданские лица, которые предположительно являлись "шпионами" правительства244. Например, 15 июня талибы застрелили губернатора района Сайган провинции Бамиан245. Антиправительственные элементы также преследовали гражданских лиц за отказ выполнять их указания.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Європейський суд з прав людини у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Отже, ситуація в Афганістані за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну.

Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року і протоколу 1976 року, що стосуються статусу біженця (п.43) побоювання стати жертвою переслідувань не повинні обов'язково ґрунтуватися на особистому досвіді заявника. Те, що, наприклад, сталося з його друзями, родичами та іншими членами тієї ж расової або соціальної групи, може бути свідченням того, що його побоювання стати рано чи пізно жертвою переслідувань цілком обґрунтовані.

Державна міграційна служба України, приймаючи спірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не прийняла за належне той факт, що за час відсутності позивача у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач народився у селі Каріді Хомзаргар, район Кохістан, провінції Капіса Афганістану.

Як свідчить наявна в матеріалах справи копія анкети особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №13 від 25.04.2016 року, позивач, напередодні переїзду до України, проживав у селі Каріді Хомзаргар афганської провінції Капіса, разом з батьками та молодшими братами. Також встановлено, що позивач навчався на відділенні громадського проектування, інженерний факультет в Університеті Альбероні м. Капіса, який закінчив у 2012 році, отримавши ступінь бакалавра наук. До прибуття в Україну позивач працював в будівельній фірмі "Stat Corp" м. Кабул, після закінчення університету, та з 2013 по 2015 рік працював в Ріясат Хедамат Зербаната м. Кабул, влаштувавшись на роботу через свого знайомого.

Судовим розглядом встановлено, що при зверненні із заявою до міграційної служби та під час проведення співбесід позивачем було повідомлено, що суперник його дядька на ім'я Абдулмааруф у серпні 2009 року зробив успішну спробу вбивства дядька ОСОБА_4 на ім'я Абдолвахід. При цьому, позивачем було вказано, що вбивство його дядька відбулося через те, що дядько позивача був активістом, волонтером та бажав багато робити для своєї країни та провінції Капіса, також позивачем було вказано, що його дядьку з дитинства заздрили, оскільки останній був розумним та став лікарем.

Позивачем під час проведених співбесід було вказано, що він особисто приймав участь у цьому конфлікті, був поранений з ногу та вдарив палкою сина вбивці свого дядька, після чого той став психічно хворим. На момент цього інциденту заявник навчався в університеті, який закінчив у 2012 році, влаштувавшись на роботу в будівельну фірму м. Кабул та у 2013 році в Міністерство будівництва Афганістану м. Кабул, звільнившись у 2015 році, через переслідування з боку вбивці його дядька, що і послугувало підставою для прибуття позивача до України.

На співбесіді 11.05.2016 року позивачем було повідомлено, що вбивця його дядька зараз займається наркобізнесом із державною армією та погрожував йому вбивством через своїх племінників.

У адміністративному позові та наданих під час розгляду справи поясненнях представником позивача та позивачем вказано, що на даний час він не може повертатися до Афганістану через постійні збройні конфлікти, а також через те, що його переслідує вбивця його дядька.

Також було надано копії сторінок газети, де зазначено про смерть його дядька, доклад із лікарні з підтвердженням його поранення у сутичці із вбивцею дядька, а також заяву до Генеральної прокуратури Афганістану.

У письмових запереченнях відповідача проти позову вказано на наявні у протоколах співбесід та наданих позивачем документах розбіжностей стосовно обставин вбивства дядька позивача та його поранення.

Проте колегія суддів зазначає, що згідно частин 3, 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

З врахуванням встановлених судовим розглядом обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не надано належної оцінки тому, чи змінилася на час звернення позивача за отриманням статусу біженця політична ситуація в країні походження, не з'ясовано в повній мірі характер об'єктивного побоювання позивача стати жертвою переслідування з політичних підстав, враховуючи обставини, які не дають можливості повернутися до країни свого походження, та на скільки конфлікт в країні походження позивача загрожуватиме його життю, здоров'ю та свободі у разі повернення на батьківщину.

Щодо посилань представника відповідача у запереченнях проти позову на те, що позивачем було отримано паспорт громадянина Афганістану 14.10.2015 року, а отже, як наслідок, позивач користується захистом країни свого громадянської належності, колегія суддів зазначає, що вказані обставини не можуть свідчити про можливість безпечного повернення позивача у країну громадянської належності, оскільки у цій країні змінилася соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку відносно позивача відповідачем не встановлено об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з положень вказаної статті, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, неприпустимим є висновок щодо недоведеності іноземцем чи особою без громадянства неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин, колегія суддів вважає рішення Державної міграційної служби України від 02.12.2016 року №618-16, прийнятим без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 02.12.2016 року №618-16 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу Україну повторно розглянути справу про визнання ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 29 січня 2018 року.

Головуючий суддя Р.В. Мельников

Суддя О.В. Білова

Суддя Л.М. Мар'єнко