Рішення № 71852572, 26.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 січня 2018 року № 826/17229/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області Головного управління Державної казначейської служби України у Київській областіпровизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо не здійснення перерахунку, нарахування та виплати судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 30.06.2017, за період фактичної роботи та щорічної основної та додаткової відпустки у розмірі, встановленому ч.ч. 2, 3, 5 ст. 133, ст. 134 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, тобто виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII, у розмірі 3 200,00 грн., з урахуванням проведених ОСОБА_1 виплат у вказаному періоді.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2017 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено особам, які беруть участь у справі, строк для подання відзиву, відповіді на відзив та пояснення з приводу позову або заперечень (для третьої особи).

В обґрунтування позовних вимог вказано про те, що оскільки позивач ще не проходила кваліфікаційне оцінювання судді, остання має право на отримання щомісячної суддівської винагороди, обрахованої виходячи з 10 мінімальних заробітних плат, про що вказано у ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, а тому станом на 2017 рік має становити 32 000,00 грн. (3 200,00 грн. (мінімальна заробітна плата на 2017 рік)*10).

Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що суддівська винагорода нараховується Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме: за критерієм, визначеним п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, та згідно з положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII. Крім того, представником відповідача зазначено, що у межах спірних правовідносин не відбулось звуження прав позивача, оскільки розмір суддівської винагороди останньої порівняно з минулими періодами не змінився.

Заперечень проти розгляду вказаної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) до суду не надійшло, з огляду на що, суд вказує про можливість розгляду даної справи за наявними у ній матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, згідно з наявною у матеріалах справи довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області від 04.08.2017 №227, працює у Вишгородському районному судді Київської області на посаді судді з 29.12.2000 та її заробіток з січня 2017 року по червень 2017 року включно складає: 16 000,00 грн. за січень 2017 року, 16 000,00 грн. за лютий 2017 року, 25 263,16 грн. за березень 2017 року, 6 736,84 грн. за квітень 2017 року, 16 065,68 грн. за травень 2017 року та 16 065,68 грн. за червень 2017 року.

Звернувшись до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області із заявою про здійснення перерахунку та виплати суддівської винагороди за період січень-травень 2017 року з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, на адресу позивача направлено лист від 14.08.2017 №02-13/1055, в якому зазначено, що з 01.01.2017 розмір посадового окладу судді місцевого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання становить 16 000,00 грн., а після проходження кваліфікаційного оцінювання розмір базового посадового окладу судді місцевого суду буде дорівнювати 24 000,00 грн.

На підставі вказаного, вважаючи бездіяльність відповідача в частині не здійснення перерахунку, нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

У силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст.1 30 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 135 наведеного Закону, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлено в розмірі 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, в розмірі прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.

Відповідно до п. 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 п. 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, ч. 3 ст. 133 якого передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого ч. 3 ст.133 Закону №2453-VI.

З матеріалів справи вбачається, що позивач призначена на посаду до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII та вона не проходила кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому її посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, визначений ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, який становить 10 мінімальних заробітних плат.

Згідно з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Відтак, положення абз. 2 п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід тлумачити так, що ним встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір «розрахункової величини». Це положення не змінює ч. 3 ст. 133 Закону «Про судоустрій і статус суддів» у частині визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода. У зв'язку із цим, відсутні ознаки невідповідності цього положення ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, суд приходить до висновку, що положення Закону №1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 148 Закону №1402-VIII, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 149 наведеного Закону, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 грн.

Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені положення, з урахуванням вимог п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, суд вказує, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати та інших виплат у 2017 році у порівнянні із груднем 2016 року не зменшився, отже, втручання у розмір суддівської винагороди як гарантію незалежності суддів не відбулося.

Також, суд дійшов до висновку, що оскільки розмір мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди, визначається не ст. 133 Закону №2453-VI, а Законом про державний бюджет на відповідний рік. При цьому, положення п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід вважати запровадженням змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат) по відношенню до загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік». Відсутність змін до бланкетної норми ч. 3 ст. 133 Закону №2453-VI не є перешкодою для застосування п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII.

За таких обставин, суд вважає безпідставними твердження позивача про необхідність розраховувати та нараховувати ОСОБА_1 заробітну плату, виходячи з посадового окладу, розрахованого з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати у сумі 3200,00 грн.

Згідно з ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

На час розгляду справи судом положення п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII не визнані неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27.05.1996 суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зазначити, що кваліфікаційне оцінювання судді - це встановлена законом процедура визначення Комісією професійного рівня знань судді та відповідності його займаній посаді, поетапне проведення якої породжує різні правові наслідки у осіб, що пройшли таке оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, та осіб, які таке оцінювання не пройшли. Метою проведення кваліфікаційного оцінювання є виявлення та заохочення суддів, які змогли підтвердити достатній рівень знань та відповідність займаній посаді.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 119 Бюджетного кодексу України встановлено, що нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32 000,00 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2017 у справі №826/8054/17.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про відсутність у діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області критерію бездіяльності по відношенню до не здійснення перерахунку, нарахування та виплати судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Як наслідок, вимога зобов'язального характеру, яка полягає у зобов'язанні Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2017 по 30.06.2017, за період фактичної роботи та щорічної основної та додаткової відпустки у розмірі, встановленому ч.ч. 2, 3, 5 ст. 133, ст. 134 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, тобто виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII, у розмірі 3 200,00 грн., з урахуванням проведених ОСОБА_1 виплат у вказаному періоді, є похідною від розглянутої вище, у силу п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому також задоволенню не підлягає.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.

Керуючись ст.ст. 77, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (код ЄДРПОУ 26268119, адреса: м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (код ЄДРПОУ 37955989, адреса: м. Київ, площа Лесі Українки, 1) у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок