Рішення № 71852507, 15.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 січня 2018 року 13:59 № 826/12709/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К. при секретарі судового засідання Мині І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондар Марії Сергіївни

Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві

треті особи ОСОБА_3;

ОСОБА_4

про визнання дій протиправними та скасування рішення

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_5;

від відповідача - ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондар Марії Сергіївни, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просить визнати протиправними дії державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондар Марії Сергіївни щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме за кожним з них по 29/200 частини будинковолодіння, яке складається з 2-х житлових будинків літ. А та літ. Б, із загальною житловою площею 277,3 кв.м. і житловою - 116,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондар Марії Сергіївни від 09.12.2013 року, індексний номер 8842877, щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме за кожним з них по 29/200 частин будинковолодіння, яке складається з 2-х житлових будинків літ. А та літ. Б, із загальною житловою площею 277,3 кв.м. і житловою - 116,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що дії Відповідачів відносно винесення спірних рішень є протиправними, оскільки вони вчинені всупереч вимогам чинного законодавства та порушують її права як співвласника.

Представник Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві просив відмовити в задоволенні позову, оскільки третіми особами було подано всі документи, а тому спірне рішення прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV (в редакції станом на грудень 2013 року), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що орган державної реєстрації прав: 1) проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; 2) забезпечує ведення Державного реєстру прав; 3) надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; 4) забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; 5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

При цьому, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року №703 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який набрав чинності 01.01.2012 року та втратив чинність 12.02.2014 року (надалі - Порядок №703) та який станом на монет прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень визначав процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст (п. 7 Порядку №703).

У силу положень п. 12 Порядку №703, під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: 1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); 2) повноважень заявника; 3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком (п. 26 Порядку №703).

Документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, зокрема, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат (пп. 1 п. 27 Порядку №703).

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону 1952-IV, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених ч. 9 ст. 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених ст. 4-2 та ч. 9 ст. 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Відповідно до п. 12 Порядку №703 під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: 1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); 2) повноважень заявника; 3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно з приписами пп.10 п.27 Порядку №703 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.12.2013 року ОСОБА_7 (уповноважена особа ОСОБА_4 та ОСОБА_3) звернулась до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) за реєстраційним номером №4302046, а саме щодо реєстрації права власності на будиковолодіння, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи і не є спірним, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19.12.2007 року по справі №2-о-2-1/07 встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_4 та ОСОБА_3 після смерті їх батька ОСОБА_8 в рівних долях на 29/100 часток будинку АДРЕСА_3 та визнано за ними право власності по праву спадкування за законом на 29/100 вказаного нерухомого майна.

03.12.2013 року ОСОБА_7 від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулась до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про державну реєстрацію права власності на вказане домоволодіння на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва та 09.12.2013 року Державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №8842877.

Вважаючи такі дії та рішення про реєстрацію протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 6, ч. 2 ст. 2 і ч. 1 ст. 11 КАС України, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб'єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.

В розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. То ж, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

Аналогічна правова позиція підтверджується, зокрема, рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, зі змісту яких випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Так, позивачка зазначає, що рішенням державного реєстратора від 08.12.2015 року їй було відмовлено в реєстрації права власності на її частину спірного нерухомого майна, а тому вважає неправомірними дії державного реєстратора, який приймав рішення від 09.12.2013 року стосовно державної реєстрації права власності третіх осіб.

При цьому, позивачкою не надано доказів на підтвердження порушення оскаржуваним рішенням її прав та інтересів, не обґрунтовано, яким чином дії одного державного реєстратора впливають на дії іншого, а також не вказано, яким чином скасування оскаржуваного рішення відновить її порушені права та інтереси.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього, тобто, відсутність у будь-кого прав чи обов'язків у зв'язку з прийняттям спірного рішення не породжує для нього і права на судовий захист, тобто права на звернення з адміністративним позовом.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 28.02.2017 (справа №21-3829а16).

Крім того, як зазначив Верховний Суд України в ухвалі від 12.03.2009, право, яке захищає суд, повинно існувати на день ухвалення судового рішення.

Отже, за відсутності порушення прав позивача, вона не є належним суб'єктом для звернення до суду з таким позовом, при цьому, позивачка не позбавлена права оскаржити рішення реєстратора про відмову у проведенні державної реєстрації її речового права.

Водночас, як зазначено в пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», право на захист виникає за умови доведення позивачем факту застосування до нього норм оскаржуваного рішення, або того, що він є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано це рішення, при цьому, законність оскаржуваного рішення може бути перевірена лише після встановлення у позивача права на його оскарження.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищезазначені факти, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян

Повний текст рішення виготовлено 25.01.2018р.