Рішення № 71850151, 18.01.2018, Оболонський районний суд міста Києва

18.01.2018 Справа № 756/5335/16-ц

унікальний № 756/5335/16-ц

провадження № 2/756/218/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2018 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Луценко О.М.,

при секретарі Бублієві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя ,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Свої вимоги мотивує тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру. Серед осіб, які зареєстровані за вказаною адресою, значиться також відповідачі ОСОБА_2, яка являється колишньою дружиною позивача та ОСОБА_3, який являється колишнім зятем. Позивач вказує, що відповідач ОСОБА_2 добровільно звільнити квартиру та змінювати реєстрацію не хоче, а відповідач ОСОБА_3 з березня 1998 року в даній квартирі не проживає, ніяких витрат по утриманню житла не несе, участі у користуванні майном не приймає.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлений позов, просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 з тих підстав, що відповідачі не проживають в спірній квартирі без поважних причин, не несуть витрат по її утриманню, квартирою не цікавиться.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки за останнім відомим місцем проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку. Суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів, а від відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, відомостей про причини неявки не надійшло.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні проти наданого позову заперечила та звернулася до суду з позовом визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя, посилаючись на те, що дана квартира придбана ними у шлюбі та є спільною сумісною власністю. У лютому 2013 року ОСОБА_1 на її ім'я надіслав засвідчену заяву - повідомлення, в якій запропонував скористатися своїм переважним правом купівлі спірної квартири відповідно до ст.. 369 ЦК України та 65-73 СК України. Окрім того ОСОБА_2 зареєстрована в спірній квартирі з 1988 року, постійно в ній проживає та приймє участь в оплаті житлово-комунальних послуг.

Заслухавши представника Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Квартира за адресою : АДРЕСА_1 належить Позивачу на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 11.10.1997року.

У судовому засіданні встановлено, що квартира складається з трьох житлових кімнат, площею 42,00 м.кв.

У зазначеній квартирі зареєстровано місце проживання сторін у справі.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не проживає в спірній квартирі з 1998року, не несе витрат по її утриманню, квартирою не цікавиться.

Згідно ст.150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності квартир, користуються нею для особистого проживання і мають право розпоряджатись цією власністю на власний розсуд.

Згідно ст.319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1 ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Щодо заявленого позову про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя встановлено наступне, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.05.1981року. На даний час шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Як роз'яснено в п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11,вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Як вбачається з матеріалів справи, квартира, загальною площею 42,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 11.10.1997року, тобто в момент перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, а тому вказану квартиру може бути визнано об'єктом права сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Статтею 361 ЦК України передбачено, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

На підставі ст. 141 ЦПК України, на користь сторони позовні вимоги, які задоволені підлягає стягненню сума сплаченого позивачем судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.319,321,361,372,405 ЦК України ст.ст. 258,259,263,265 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1

В решті позовних вимог відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя- задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1( ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2( ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 551,20 гривень.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи.

Суддя О.М. Луценко