Вирок № 71848428, 29.01.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/11548/14-к

Провадження № 1-кп/569/329/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2018 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого - судді Першко О.О.,

суддів: Куцоконя Ю.П., Сидорука Є.І.,

секретарів судового засідання Корнійчук (Слободенюк) В.М., Прокопчук Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальні провадження №12013190140000493 та №12014180080000096 за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Симонів Гощанського району Рівненської області, зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_1, не працюючого, з повною загальною середньою освітою, одруженого, судимого: 11 грудня 2006 року Славутським районним судом Хмельницької області за ч.1 ст. 115, ч.1 ст. 186 КК України до 8 (восьми) років позбавлення волі; 13 вересня 2017 року Апеляційним судом Рівненської області за ч.3 ст. 185 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.2 ст.186, ч.3 ст.187 КК України;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, уродженця смт. Гоща Рівненської області, зареєстрованого АДРЕСА_2 працюючого в ТРК «Блокбастер», з середньою спеціальною освітою, одруженого, судимого: 30 квітня 2004 року Корецьким районним судом Рівненської області за ч.3 ст.185 КК України до 3 (трьох) років позбавленні волі, на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки; 26 травня 2005 року Гощанським районним судом Рівненської області за ч.3 ст.186 КК України до 4 (чотирьох) років 2 (двох) місяців позбавлення волі; 10 вересня 2010 року Гощанським районним судом Рівненської області за ч.3 ст.185 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі; 04 жовтня 2010 року Корецьким районним судом Рівненської області за ч.1 ст.296 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі, 20 листопада 2017 року Корецьким районним судом Рівненської області за ч.2 ст.185 КК України до 2 (двох) років позбавлення волі,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст.187 КК України;

сторони провадження: прокурори: Станкевич О.К., Клімашевич І.О., Янчевська А.О., Костюк О.В., обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_2, захисники Теперик О.В., Ставровський В.О., Теперик О.В., потерпілі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

В С Т А Н О В И В:

По епізоду щодо розбою, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло відносно ОСОБА_6 25 лютого 2014 року по адресі: АДРЕСА_3:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті і підтримане прокурором під час судового розгляду, такого змісту.

25 лютого 2014 року після розпиття спиртних напоїв у період часу з 10 год. 00 хв. по 20 год. 00 хв., перебуваючи в смт. Гоща Гощанського району Рівненської області, у ОСОБА_1 виник умисел на незаконне заволодіння чужим майном, після чого, він запропонував для ОСОБА_2 у заздалегідь не обумовленому місці, а саме, в будь-якому житловому будинку, незаконно заволодіти чужим майном.

Після цього, в період часу з 21 год. 00 хв. по 22 год. 00 хв. ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 прибули в с. Курозвани Гощанського району Рівненської області та вчинили напад з проникненням у житло за адресою: АДРЕСА_3, та застосувавши фізичне насильство стосовно ОСОБА_6 небезпечне для її життя та здоров'я, що виразилося у завданні для неї чотирьох ударів руками та ногами по тілу, спричинивши для потерпілої тілесні ушкодження у вигляді: садна в ділянці кінчика носа; крововиливів на задній поверхні лівого плеча, на задній поверхні плечового суглобу, на тильній поверхні правої кисті в ділянці 1 міжп'ясного проміжку, які згідно висновку експерта, відносяться до легких тілесних ушкоджень та заволоділи її грошима у розмірі 2000 гривень, після чого, залишили місце вчинення злочину.

З урахуванням викладеного вказані дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч.3 ст. 187 КК України як умисні дії, які виразились у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину за наведених вище обставин не визнав в повному обсязі і показав, що вказаного злочину не вчиняв та на місці події не був. Жодна особа, в тому числі і потерпіла, не вказує на те, що він там був. Надані стороною обвинувачення докази є недопустимими. Окрім того, повідомив, що з боку працівників міліції на нього чинився тиск і його схиляли до дачі необхідних показань.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину за наведених вище обставин не визнав в повному обсязі і показав, що вказаного злочину не вчиняв та на місці події не був. Жодна особа, в тому числі і потерпіла, не вказує на те, що він там був. Надані стороною обвинувачення докази є недопустимими. Окрім того, повідомив, що до нього приходив ОСОБА_1, якого побили працівники міліції, та просив, щоб він написав заяву до міліції наче вони разом вчинили розбій.

Сторона захисту вважає, що органом досудового розслідування не здобуто і не надано суду під час судового розгляду допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні поставленого їм у провину діяння. Враховуючи викладене, сторона захисту просила ухвалити виправдувальний вирок в цій частині.

Суд повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного провадження, об'єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінивши кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов таких висновків.

В обґрунтування винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, сторона обвинувачення посилалася на докази, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду, а саме на дані, які містять:

а) показання під час судового засідання потерпілої ОСОБА_6, яка показала, що проживає одиноко, за адресою: АДРЕСА_3. 25 лютого 2014 року вона почула, що хтось стукає в двері її будинку, і після того, як вона відчинила двері до будинку вдерлося двоє чоловіків, які почали її бити та вимагати гроші. Викравши у неї 4 000 гривень, вони поїхали в смт. Гоща Рівненської області, де їх в подальшому і затримали працівники міліції. Вона знає, що в неї було викрадено 4 000 гривень, бо так було написано в газеті. Вказує, що злочин відносно неї вчинили саме обвинувачені, так як їх судять;

б) показання під час судового засідання свідка ОСОБА_11, племінника потерпілої ОСОБА_6, який не був присутнім при вчиненні злочину, однак якому потерпіла ОСОБА_6 розповіла на наступний день про її побиття та пограбування на 2 000 гривень невідомими особами;

в) показання під час судового засідання свідка ОСОБА_12, матері обвинуваченого ОСОБА_2, яка показала, що 25-26 лютого 2014 року її син ОСОБА_2 перебував під домашнім арештом та в ніч на 26 лютого 2014 року ночував вдома;

г) показання під час судового засідання свідка ОСОБА_13, який показав, що 26 лютого 2014 року близько 00 год. разом з товаришами підвозив хлопців, які йшли зі сторони с. Курозвани Гощанського району Рівненської області і у яких були грошові кошти, однак впізнати їх поміж обвинувачених не зміг;

ґ) заява потерпілої ОСОБА_6 про вчинення кримінального правопорушення (т.1 а.с.56-57);

д) протокол огляду місця події з ілюстративною таблицею від 26 лютого 2014 року (т.1 а.с.59-74);

е) заява ОСОБА_1 про вчинення злочину (т.1 а.с.76);

є) заява ОСОБА_1 про видачу кросівок (т.1 а.с.60);

ж) протокол огляду місця події, яким у ОСОБА_1 вилучено взуття (т.1 а.с.81-83);

з) протокол огляду місця події, яким були оглянуті речі ОСОБА_1 (т.1 а.с.85-87);

и) висновок експерта за результатами проведеної судово-медичної експертизи №274 від 27 лютого 2014 року, яким описані згідно наданих медичних документів виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження, їх характер, локалізація, ступінь тяжкості та механізм утворення (т.1 а.с.100-101);

і) висновок експерта за результатами проведеної судової дактилоскопічної експертизи №3-12 від 26 лютого 2014 року, яким підтверджено придатність для ідентифікації особи частини слідів пальців рук, які вилучені під час огляду місця події 26 лютого 2014 року, за адресою: АДРЕСА_3 та належність частини слідів пальців рук ОСОБА_6, та іншою особою (т.1 а.с.140-148);

ї) висновок експерта за результатами проведеної додаткової судової дактилоскопічної експертизи №3-13 від 27 лютого 2014 року, яким встановлено, що слід пальця руки, вилучений під час огляду місця події 26 лютого 2014 року, за адресою: АДРЕСА_3, залишений середнім пальцем правої руки ОСОБА_1 (т.1 а.с.154-164);

й) висновок за результатами проведеної судової трасологічної експертизи №2-49 від 06 березня 2014 року, яким підтверджено придатність для встановлення групової належності слідів взуття, які вилучені під час огляду місця події 26 лютого 2014 року, за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.169-172);

к) висновок за результатами проведеної додаткової судової трасологічної експертизи №2-51 від 11 березня 2014 року, яким встановлено, що один слід взуття, вилучений на темну дактилоскопічну плівку розмірами 120х120 мм та один слід взуття зафіксований за правилами судової фотографії способом масштабної фотозйомки розмірами 275х144 мм, вилучені під час огляду місця події 26 лютого 2014 року, за адресою: АДРЕСА_3, могли бути залишені підошовною частиною низу взуття, вилученого у ОСОБА_1, або іншим взуттям з таким же низом підошви взуття, та один слід взуття зафіксований за правилами судової фотографії способом масштабної фотозйомки розміром 279х134 мм залишений не взуттям, вилученим у ОСОБА_1 (т.1 а.с.177-182);

л) висновок за результатами проведеної додаткової судової трасологічної експертизи №2-60 від 15 квітня 2014 року, яким встановлено, що слід взуття, вилучений на темну дактилоскопічну плівку, розміром 120х120 мм, та сліди взуття, зафіксовані за правилами судової фотографії способом масштабної фотозйомки розміром 275x144 мм та 279x134 мм, які вилучені 26 лютого 2014 року при огляді місця події, за адресою: АДРЕСА_3, залишені не протектором низу взуття ОСОБА_2, зафіксованого на фотознімку, слід взуття, зафіксований за правилами судової фотографії способом масштабної фотозйомки розміром 279x134 мм (залишений взуттям на ліву ногу) міг бути залишений протектором низу взуття на ліву ногу (взуття на ліву ногу або фотозображення взуття на ліву ногу ініціатором не надано), ОСОБА_2, зафіксованого на фотознімок або іншим взуттям з таким же низом підошви взуття (т.1 а.с.191-195);

м) протокол слідчого експерименту - відтворення обстановки та обставин події за участі ОСОБА_1 з фототаблицями від 12 червня 2014 року (т.1 а.с.250-261).

Оцінюючи висунуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення в цій частині, суд приймає до уваги наступне.

У відповідності до положень ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

При цьому, згідно з вимогами ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. А згідно з правилами ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Тобто, обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Оцінюючи наведені вище і досліджені судом докази обвинувачення, в контексті їх достатності, зокрема показання потерпілої ОСОБА_6, свідка ОСОБА_11, свідка ОСОБА_13, заяву потерпілої ОСОБА_6 про вчинення кримінального правопорушення, висновок експерта за результатами проведеної судово-медичної експертизи №274 від 27 лютого 2014 року, суд дійшов таких висновків.

Аналіз вказаних доказів у їх сукупності дійсно вказує на те, що 25 лютого 2014 року з 21 год. 00 хв. по 22 год. 00 хв. невідомі особи вчинили напад з проникненням у житло за адресою: АДРЕСА_3, та застосувавши фізичне насильство стосовно ОСОБА_6 небезпечне для її життя та здоров'я, спричинивши для потерпілої тілесні ушкодження у вигляді: садна в ділянці кінчика носа; крововиливів на задній поверхні лівого плеча, на задній поверхні плечового суглобу, на тильній поверхні правої кисті в ділянці 1 міжп'ясного проміжку, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, заволоділи її грошима у розмірі 2000 гривень, після чого, залишили місце вчинення злочину. Ці фактичні дані не оспорювалися і стороною захисту, проте вони жодним чином не доводять причетність саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло.

З протоколу огляду місця події від 26 лютого 2014 року та показань свідка ОСОБА_11 вбачається, що одним з понятих під час цієї слідчої дії був ОСОБА_11 - племінник потерпілої ОСОБА_6 Під час огляду місця події було вилучено 2 сліди взуття сфотографовані детальною фотозйомкою, 1 слід взуття за допомогою темної липкої стрічки, 2 сліди рук масштабною фотозйомкою, 3 сліди за допомогою ліпкої стрічки. Сліди рук та взуття поміщено в окремі пакети, які опечатано та підписано.

Відповідно до ч.1,2 ст.237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Згідно ч.2 ст.233 КПК України, під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

Відповідно до ч.7 ст.223 КПК України, обшук або огляд житла чи іншого володіння особи здійснюються з обов'язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.

Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.

Зважаючи на те, що понятим під час огляду місця події 26 лютого 2014 року був родич потерпілої ОСОБА_6 - ОСОБА_11, протокол огляду місця події від 26 лютого 2014 року з відповідними додатками до нього на підставі ст.ст.223, 237, 86 КПК України є недопустимим доказом та не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень у справі.

Відповідно є недопустимими доказами у даному кримінальному провадженні:

- висновок експерта за результатами проведеної судової дактилоскопічної експертизи №3-12 від 26 лютого 2014 року щодо придатності для ідентифікації особи частини слідів пальців рук, які вилучені під час огляду місця події 26 лютого 2014 року та щодо належності частини слідів пальців рук ОСОБА_6, та іншій особі, як такий, що ґрунтується на додатку, отриманому внаслідок недопустимого доказу протоколу огляду місця події від 26 лютого 2014 року. Окрім того, суд вказує, що під час огляду місця події, як слідує з протоколу огляду місця події від 26 лютого 2014 року було вилучено 2 сліди рук масштабною фотозйомкою та 3 сліди за допомогою липкої стрічки, однак як слідує з даного висновку експерта на експертизу надано додаток зі слідами пальців рук вилучених під час огляду місця події із 5 відрізками липких стрічок 2 типу «ЛС-19» та 3 «ЛС-75» одна з яких є фрагментом стрічки типу «ЛС-75», на які скопійовано по 1 сліду рук, що не відповідає вилученим слідам пальців рук під час огляду місця події;

- висновок експерта за результатами проведеної додаткової судової дактилоскопічної експертизи №3-13 від 27 лютого 2014 року, яким встановлено, що слід пальця руки, вилучений під час огляду місця події 26 лютого 2014 року, за адресою: АДРЕСА_3, залишений середнім пальцем правої руки ОСОБА_1, як такий, що ґрунтується на додатку, отриманому внаслідок недопустимого доказу протоколу огляду місця події від 26 лютого 2014 року. Аналогічно суд зауважує, що під час огляду місця події, як слідує з протоколу огляду місця події від 26 лютого 2014 року було вилучено 2 сліди рук масштабною фотозйомкою та 3 сліди за допомогою липкої стрічки, однак як слідує з даного висновку експерта на експертизу надано додаток зі слідами пальців рук вилучених під час огляду місця події із 5 відрізками липких стрічок 2 типу «ЛС-19» та 3 «ЛС-75» одна з яких є фрагментом стрічки типу «ЛС-75», на які скопійовано по 1 сліду рук, що не відповідає вилученим слідам пальців рук під час огляду місця події;

- висновок за результатами проведеної судової трасологічної експертизи №2-49 від 06 березня 2014 року, яким підтверджено придатність для встановлення групової належності слідів взуття, які вилучені під час огляду місця події 26 лютого 2014 року, за адресою: АДРЕСА_3, як такий, що ґрунтується на додатку, отриманому внаслідок недопустимого доказу протоколу огляду місця події від 26 лютого 2014 року;

- висновок за результатами проведеної додаткової судової трасологічної експертизи №2-51 від 11 березня 2014 року, яким встановлено, що один слід взуття, вилучений на темну дактилоскопічну плівку розмірами 120х120 мм та один слід взуття зафіксований за правилами судової фотографії способом масштабної фотозйомки розмірами 275х144 мм, вилучені під час огляду місця події 26 лютого 2014 року могли бути залишені підошовною частиною низу взуття, вилученого у ОСОБА_1, або іншим взуттям з таким же низом підошви взуття, та один слід взуття зафіксований за правилами судової фотографії способом масштабної фотозйомки розміром 279х134 мм залишений не взуттям, вилученим у ОСОБА_1, як такий, що ґрунтується на додатку, отриманому внаслідок недопустимого доказу протоколу огляду місця події від 26 лютого 2014 року. Окрім того, як слідує з даного висновку експерта на експертизу були надані вилучені кросівки у ОСОБА_1 Як вбачається з протоколу огляду місця події (т.1 а.с.81-83) 26 лютого 2014 року начальником СВ Гощанського РВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_14 було проведено огляд місця події, про що складено протокол, у якому зазначено, що проведеним оглядом встановлено ОСОБА_15, одягненого у темно-коричневу дублянку, чорну футболку, сині джинси, кросівки коричневого кольору. З метою проведення трасологічної експертизи у ОСОБА_15 тимчасово вилучено взуття у яке він одягнений, а саме кросівки коричневого кольору «Nike». За змістом ч.1 ст.237 КПК України, огляд місцевості, приміщення, речей та документів проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Проведення огляду особи положеннями ст.237 КПК України не передбачено. Таким чином, слідчий порушив вимоги кримінального закону, яким не передбачено можливості проведення такої слідчої дії та отримав доказ з очевидним порушенням порядку його збирання;

- висновок за результатами проведеної додаткової судової трасологічної експертизи №2-60 від 15 квітня 2014 року, яким встановлено, що слід взуття, вилучений на темну дактилоскопічну плівку, розміром 120х120 мм, та сліди взуття, зафіксовані за правилами судової фотографії способом масштабної фотозйомки розміром 275x144 мм та 279x134 мм, які вилучені 26 лютого 2014 року при огляді місця події, за адресою: АДРЕСА_3, залишені не протектором низу взуття ОСОБА_2, зафіксованого на фотознімку, слід взуття, зафіксований за правилами судової фотографії способом масштабної фотозйомки розміром 279x134 мм (залишений взуттям на ліву ногу) міг бути залишений протектором низу взуття на ліву ногу (взуття на ліву ногу або фотозображення взуття на ліву ногу ініціатором не надано), ОСОБА_2, зафіксованого на фотознімок або іншим взуттям з таким же низом підошви взуття, як такий, що ґрунтується на додатку, отриманому внаслідок недопустимого доказу протоколу огляду місця події від 26 лютого 2014 року. Окрім того, як слідує з даного висновку на експертизу надана фотографія від 26 лютого 2014 року протектора взуття у яке одягнений ОСОБА_2 у паперовому вигляді, висновок експерта №2-49 від 06 березня 2014 року, який визнаний судом недопустимим, темну дактилоскопічну плівку із слідом взуття та два аркуші паперу формату А4, з зафіксованими двома слідами взуття, які являються речовими доказами у кримінальному провадженні №12014180080000096. Сторона захисту вказує на те, що взуття у ОСОБА_2 не вилучалося, огляд взуття також не проводився, зі сторони обвинувачення не надано жодних доказів на спростування даних доводів сторони захисту. За таких обставин, на експертизу був наданий фотознімок взуття, отриманий в поза процесуальний спосіб, з очевидним порушенням порядку його збирання та процесуальної форми його фіксування, без надання безпосередньо на експертизу взуття ОСОБА_2, Таким чином, вказані докази є недопустимими згідно ст.86 КПК України та п.1 ч.2 ст.87 КПК України.

Протоколом слідчого експерименту з фототаблицями від 12 червня 2014 року зафіксовано відтворення обстановки та обставин події за участі ОСОБА_1

Разом з тим, як слідує з протоколу слідчий експеримент проведено за участю підозрюваного ОСОБА_1 за відсутності його захисника Рудика В.В., який вже був йому наданий, на що вказує сторона захисту та свідчить відсутність підпису захисника, зокрема на першому аркуші протоколу, протилежного стороною обвинувачення доведено не було.

Згідно положень ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, у тому числі порушення права особи на захист.

Частиною 1 ст. 52 КПК України встановлена обов'язкова участь захисника у кримінальному провадженні, щодо особливо тяжких злочинів, з моменту набуття особою статусу підозрюваного, забезпечення якої відповідно до ч.1 ст.49 КПК України покладається на слідчого.

26 лютого 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, який відповідно до ст.12 КК України віднесено до особливо тяжких злочинів.

З огляду на викладене, суд вважає, що право на захист ОСОБА_1 в даному випадку було порушене і даний доказ слід визнати недопустимим.

Окрім того, під час проведення слідчого експерименту обвинувачений ОСОБА_1 розповів про обставини вчинення даного злочину, однак в суді від цих показів відмовився. Прямих допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 прокурор не надав, тому суд вважає, що наявність лише заяви ОСОБА_1 про вчинення злочину є недостатнім для визнання винуватості ОСОБА_1 у даному злочині.

Протокол огляду місця події, яким були оглянуті речі ОСОБА_1 не береться судом до уваги, оскільки він не містить жодних даних, які б вказували на вчинення останнім злочину, не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для даного кримінального провадження, з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку з іншими наявними доказами.

Оскільки показання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, показання свідка ОСОБА_12 знайшли своє підтвердження під час їх дослідження, суд визнає їх показання щирими і достовірними, а тому кладе в основу свого рішення.

За таких обставин, суд вважає недоведеним те, що 25 лютого 2014 року в період часу з 21 год. 00 хв. по 22 год. 00 хв. ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло за вказаних в обвинувальному акті обставин, а відтак ОСОБА_1, ОСОБА_2 суд визнає невинуватими та виправдовує по вказаному епізоду, у зв'язку із недоведеністю їх вини у вчиненні цього злочину.

По епізоду щодо крадіжки, вчиненій повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаній з проникненням у житло відносно ОСОБА_10 10 березня 2014 року по адресі: АДРЕСА_4:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті і підтримане прокурором під час судового розгляду, такого змісту.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи за попередньою змовою один з одним та ще з двома невстановленими особами, з метою крадіжки чужого майна, з корисливих спонукань, умисно, повторно 10 березня 2014 року близько 21 год. 00 хв. прийшли на подвір'я господарства ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_10, що за адресою: АДРЕСА_5, де перебуваючи на місці, віджавши пластикове вікно, проникли в будинок, звідки таємно викрали гроші в сумі 250 гривень, ноутбук марки «LENOVO idea Pad G 710», вартістю 3 000 гривень, мобільний телефон марки «Нокіа 101», вартістю 130 гривень, в якому знаходилася сім карта оператора «Київстар», вартістю 10 гривень, мобільний телефон марки «Самсунг Галаксі Айс», вартістю 800 гривень, в якому знаходилася сім карта оператора «Київстар», вартістю 10 гривень, чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 4200 гривень.

З урахуванням викладеного вказані дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч.3 ст. 185 КК України як умисні дії, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із проникненням у житло.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину за наведених вище обставин не визнав в повному обсязі і показав, що вказаного злочину не вчиняв.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину за наведених вище обставин не визнав в повному обсязі і показав, що вказаного злочину не вчиняв та на місці події не був. 10 березня 2014 року о 12-13 год. він дійсно перебував в м. Костопіль Рівненської області, пообідав з ОСОБА_18, а потім поїхав звідти. Жодна особа, в тому числі і потерпілий, не вказує на те, що він там був, потерпілий припускає, що речі міг взяти його батько. Окрім того, всі речі ОСОБА_10 були повернуті, коли він вже перебував в СІЗО. Надані стороною обвинувачення докази є недопустимими. Під час проведення слідчого експерименту слідчий вказував їм з ОСОБА_1, як і що показувати, в будинок вони не заходили, а протокол слідчого експерименту підписали під тиском працівників міліції.

Сторона захисту вважає, що органом досудового розслідування не здобуто і не надано суду під час судового розгляду допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні поставленого їм у провину діяння. Враховуючи викладене, сторона захисту просила ухвалити виправдувальний вирок в цій частині.

Суд повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного провадження, об'єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінивши кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов таких висновків.

В обґрунтування винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, сторона обвинувачення посилалася на докази, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду, а саме на дані, які містять:

а) показання під час судового засідання потерпілого ОСОБА_10, який показав, що весною 2014 року його батько ОСОБА_19 написав заяву в міліцію про те, що в них вдома пропали речі, а саме ноутбук та два мобільні телефони. На момент зникнення речей його вдома не було, а коли він повернувся, то вдома вже були працівники міліції і його батько, який перебував в стані алкогольного сп'яніння та повідомив його про зникнення речей. Останні раз вказані він речі бачив за день до того, вони перебували в його кімнаті. На протязі місця після зникнення речей останні були йому повернуті, в один з днів зранку їх положили на поріг його будинку. Обвинувачених він не знає, претензій до них немає, міру покарання просить обрати на розсуд суду;

б) протокол огляду місця події з ілюстративною таблицею від 11 березня 2014 року (т.3 а.с.20-21);

в) протокол слідчого експерименту - відтворення обстановки та обставин події за участі ОСОБА_1 з ілюстративною таблицею від 21 березня 2014 року (т.3 а.с.70-72);

г) протокол слідчого експерименту - відтворення обстановки та обставин події за участі ОСОБА_2 з ілюстративною таблицею від 11 квітня 2014 року (т.3 а.с.79-80);

ґ) протокол одночасного допиту осіб - ОСОБА_2, ОСОБА_18 від 11 червня 2014 року (т.3 а.с.82-85);

д) протокол одночасного допиту осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_18 від 11 червня 2014 року (т.3 а.с.86-89);

е) акт судово-психіатричного експерта №229/14 від 04 липня 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_1 будь-якими психічними захворюваннями не страждає, під час скоєння інкримінованих йому злочинів міг усвідомлювати свої дії і керувати ними, на даний час душевно хворим не являється, примусового лікування не потребує, будь-яких відхилень в нервово-психічному стані, які б впливали на характер поведінки і дачу показів, у ОСОБА_1 не виявлено (т.3 а.с.151-154);

є) протокол допиту підозрюваного ОСОБА_2 (т.3 а.с.203-209).

Оцінюючи висунуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення в цій частині, суд приймає до уваги положення ст. 62 Конституції України, ст.ст. 17, 22, 91, 92 КПК України, зміст яких наведено вище та оцінюючи наведені вище і досліджені судом докази обвинувачення, в контексті їх достатності, зокрема показання потерпілого ОСОБА_10 та протокол огляду місця події з ілюстративною таблицею від 11 березня 2014 року, суд дійшов таких висновків.

Аналіз вказаних доказів у їх сукупності дійсно вказує на те, що 10 березня 2014 близько 21 год. 00 хв. невідомі особи прийшли на подвір'я господарства ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_10, що за адресою: АДРЕСА_5, де перебуваючи на місці, віджавши пластикове вікно, проникли в будинок, звідки таємно викрали гроші в сумі 250 гривень, ноутбук марки «LENOVO idea Pad G 710», вартістю 3 000 гривень, мобільний телефон марки «Нокіа 101», вартістю 130 гривень, в якому знаходилася сім карта оператора «Київстар», вартістю 10 гривень, мобільний телефон марки «Самсунг Галаксі Айс», вартістю 800 гривень, в якому знаходилася сім карта оператора «Київстар», вартістю 10 гривень, чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 4200 гривень. Однак ці фактичні дані жодним чином не доводять причетність саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до таємного викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із проникненням у житло.

Як слідує з протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_1 з ілюстративною таблицею від 21 березня 2014 року слідчим експериментом встановлено, що метою його проведення є перевірка показів ОСОБА_1, про те як він в ніч на 11 березня 2014 року з групою осіб здійснив крадіжку з будинку. З пропозицією слідчого провести слідчий експеримент підозрюваний ОСОБА_1 погодився. Після чого ОСОБА_1 вказав на будинок ОСОБА_19, що за адресою: АДРЕСА_5, де була здійснена крадіжка. Після чого ОСОБА_1 показав на місце, де він знаходився на момент крадіжки. Після чого підозрюваний ОСОБА_1 показав на вікно у будинку, а саме те що віджали та через яке проникли до середини будинку. Далі підозрюваний ОСОБА_1 показав напрямок у якому він разом з іншими учасниками після вчинення крадіжки пішли.

Як слідує з протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_2 з ілюстративною таблицею від 11 квітня 2014 року слідчим експериментом встановлено, що метою його проведення є перевірка показів ОСОБА_2, про те як він з групою осіб здійснив крадіжку з будинку. З пропозицією слідчого провести слідчий експеримент ОСОБА_2 погодився. По приїзду на місце ОСОБА_2 вказав на будинок ОСОБА_19, що за адресою: АДРЕСА_5, звідки він в ніч на 11 березня 2014 року з групою осіб здійснили крадіжку. Після чого ОСОБА_2 показав на вікно, а саме що веде до кухні будинку, котре вони віджали та проникли до середини та звідки викрали майно. Далі ОСОБА_2 показав напрямок у якому вони пішли після вчинення крадіжки з будинку.

Таким чином, під час проведення слідчих експериментів обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та останній під час його допиту в якості підозрюваного, розповіли про обставини вчинення даного злочину, однак в суді вони від цих показів відмовилися.

Суд наголошує, що відповідно до ч.1 ст.240 КПК України слідчий експеримент, перш за все, проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Прямих доказів винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прокурор не надав.

Протоколи одночасного допиту осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_18 від 11 червня 2014 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_18 від 11 червня 2014 року суд не може взяти до уваги з огляду на положення ч.4 ст. 95 КПК України, відповідно до якого суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. ОСОБА_18 в судовому засіданні в якості свідка не допитувався.

Таким чином, всі показання і пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1, якими останні визнавали свою вину, суд не вправі покласти в основу обвинувачення, адже обвинувачені під час судового розгляду повністю відмовилися від таких своїх пояснень та показань.

Відповідно до статті 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд вважає, що наявність лише протоколів проведення слідчих експериментів за участю обвинувачених є недостатнім для визнання винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а тому, за цим епізодом крадіжки, їх необхідно виправдати за недоведеністю їх вини у вчиненні цього злочину.

Акт судово-психіатричного експерта №229/14 від 04 липня 2014 року не містить жодних даних, які б вказували на вчинення ОСОБА_1 вказаного злочину.

По епізоду щодо крадіжки, вчиненій повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаній з проникненням у житло відносно ОСОБА_9 05 березня 2014 року по адресі: АДРЕСА_6

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті і підтримане прокурором під час судового розгляду, такого змісту.

05 березня 2014 року близько 21 год. 00 хв. ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, за попередньою злочинною змовою один з одним, шляхом розбиття скла у веранді та відкриття защіпки з внутрішньої сторони вхідних дверей, проникли у будинок ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_11, що за адресою: АДРЕСА_7, звідки таємно викрали грошові кошти в сумі 695 грн., чим заподіяли потерпілій майнову шкоду на вказану суму.

З урахуванням викладеного вказані дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч.3 ст. 185 КК України як умисні дії, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із проникненням у житло.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину за наведених вище обставин не визнав в повному обсязі і показав, що вказаного злочину не вчиняв. Надані стороною обвинувачення докази є недопустимими, оскільки всі слідчі дії з ним проведені без захисника.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину визнав в повному обсязі і показав, що дійсно вчинив крадіжку майна ОСОБА_9 в с. Миляч, Дубровицького району, Рівненської області, однак крадіжку він вчинив сам, без участі ОСОБА_1 Щиро розкаюється у вчиненому. Крім того, вказав, що сфальсифіковано висновок дактилоскопічної експертизи

Сторона захисту ОСОБА_1 вважає, що органом досудового розслідування не здобуто і не надано суду під час судового розгляду допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні поставленого йому у провину діяння. Враховуючи викладене, сторона захисту просила ухвалити виправдувальний вирок в цій частині.

Суд повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного провадження, об'єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінивши кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов таких висновків.

В обґрунтування винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, сторона обвинувачення посилалася на докази, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду, а саме на дані, які містять:

а) протокол огляду місця події з ілюстративною таблицею від 06 березня 2013 року, яким також вилучено 3 пари слідів рук (т.2 а.с.142-152);

б) протокол слідчого експерименту - відтворення обстановки та обставин події за участі ОСОБА_1 з фототаблицями від 30 травня 2014 року (т.2 а.с.183-195);

в) протокол слідчого експерименту - відтворення обстановки та обставин події за участі ОСОБА_2 з фототаблицями від 30 травня 2014 року (т.2 а.с.213-226);

г) висновок експерта за результатами проведеної судової дактилоскопічної експертизи №14 від 27 березня 2014 року, яким підтверджено придатність для ідентифікації особи сліду руки, який вилучений при огляді місця події 06 березня 2014 року в будинку ОСОБА_9, за адресою: Рівненська область, Дубровицький район, с. Миляч (т.8 а.с.111-113);

ґ) висновок експерта за результатами проведеної додаткової судової дактилоскопічної експертизи №3-44 від 06 травня 2015 року, яким встановлено, що слід пальця руки найбільшими розмірами по вісях 26х18 мм, вилучений під час огляду місця події від 06 березня 2014 року в будинку ОСОБА_9, що в с. Миляч Дубровицького району Рівненської області, залишений великим пальцем правої руки ОСОБА_2 (т.8 а.с.144-146).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 17 березня 2017 року відповідно до ч.1 ст. 325 КПК України враховуючи стан здоров'я потерпілої ОСОБА_9 та можливість з'ясувати всі обставини під час судового розгляду за її відсутності вирішено проводити судовий розгляд без потерпілої ОСОБА_9

Оцінюючи висунуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення в цій частині, суд приймає до уваги положення ст. 62 Конституції України, ст.ст. 17, 22, 91, 92 КПК України, зміст яких наведено вище та оцінюючи наведені вище і досліджені судом докази обвинувачення, в контексті їх достатності, зокрема протокол огляду місця події з ілюстративною таблицею від 06 березня 2013 року, протокол слідчого експерименту - відтворення обстановки та обставин події за участі ОСОБА_2 з фототаблицями від 30 травня 2014 року, висновок експерта за результатами проведеної судової дактилоскопічної експертизи №14 від 27 березня 2014 року, висновок експерта за результатами проведеної додаткової судової дактилоскопічної експертизи №3-44 від 06 травня 2015 року, суд дійшов таких висновків.

Аналіз вказаних доказів у їх сукупності дійсно вказує на те, що 05 березня 2014 року близько 21 год. 00 хв. ОСОБА_2, діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом розбиття скла у веранді та відкриття защіпки з внутрішньої сторони вхідних дверей, проник у будинок ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_11, що за адресою: АДРЕСА_7, звідки таємно викрав грошові кошти в сумі 695 грн., чим заподіяв потерпілій майнову шкоду на вказану суму. Ці фактичні дані не оспорювалися і стороною захисту, і вони доводять причетність ОСОБА_2 до таємного викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненого повторно, поєднаного із проникненням у житло, проте вони жодним чином не доводять причетність ОСОБА_1 до цього злочину.

Протоколом слідчого експерименту з фототаблицями від 30 травня 2014 року зафіксовано відтворення обстановки та обставин події за участі ОСОБА_1

Разом з тим, як слідує з протоколу слідчий експеримент проведено за участю підозрюваного ОСОБА_1 за відсутності його захисника Рудика В.В., який вже був йому наданий, на що вказує сторона захисту та свідчить відсутність підпису захисника, зокрема на першому та останньому аркуші протоколу, протилежного стороною обвинувачення доведено не було.

З огляду на положення п.3 ч.2 ст. 87 КПК України, які наведено вище, суд вважає, що право на захист ОСОБА_1 в даному випадку було порушене і даний доказ слід визнати недопустимим.

Окрім того, під час проведення слідчого експерименту обвинувачений ОСОБА_1 розповів про обставини вчинення даного злочину, однак в суді від цих показів відмовився. Аналогічно в суді відмовився від показів, даних ним під час слідчого експерименту, щодо вчинення даного злочину ОСОБА_1 і ОСОБА_2 Прямих допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 прокурор не надав.

Доводи сторони захисту щодо недопустимості та фальсифікації висновку експерта за результатами проведеної судової дактилоскопічної експертизи №14 від 27 березня 2014 року та висновку експерта за результатами проведеної додаткової судової дактилоскопічної експертизи №3-44 від 06 травня 2015 року на увагу не заслуговують, оскільки вони є надумані, не підтверджені жодними належними і допустимими доказами у справі. При цьому, судом враховується той факт, що на експертні дослідження були надані сліди пальців рук, вилучені в ході огляду місця події 06 березня 2014 року у будинку ОСОБА_9, що в с. Миляч Дубровицького району Рівненської області, належним чином опечатані із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду (т.8 а.с.114). Експертизи проведені без будь-яких порушень вимог законодавства.

Оскільки показання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, знайшли своє підтвердження під час їх дослідження, суд визнає їх показання щирими і достовірними, а тому кладе в основу свого рішення.

За таких обставин, суд вважає доведеним те, що 05 березня 2014 року близько 21 год. 00 хв. ОСОБА_2, діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом розбиття скла у веранді та відкриття защіпки з внутрішньої сторони вхідних дверей, проник у будинок ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_11, що за адресою: АДРЕСА_7, звідки таємно викрав грошові кошти в сумі 695 грн., чим заподіяв потерпілій майнову шкоду на вказану суму, однак вважає недоведеним причетність до вказаного злочину ОСОБА_1, якого визнає невинуватими та виправдовує по вказаному епізоду, у зв'язку із недоведеністю його вини у вчиненні цього злочину. Крім того, з обвинувачення ОСОБА_2 слід виключити посилання на вчинення злочину за попередньою злочинною змовою з ОСОБА_1

У всьому іншому фактичні обставини справи відповідають викладеному обвинуваченню ОСОБА_2

За таких обставин пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення у такому вигляді суд визнає доведеним і кваліфікує його дії за ч.3 ст.185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане із проникненням у житло, та визнає ОСОБА_2 винним у вчиненні вказаного злочину.

По епізоду щодо розбою, поєднаному з проникненням у житло відносно ОСОБА_5 07 вересня 2013 року по адресі: Рівненська область, Корецький район, с. Світанок:

Судом встановлено, що 07 вересня 2013 року приблизно о 01 год. в с. Світанок Корецького району Рівненської області ОСОБА_2 з метою викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів прийшов до господарства ОСОБА_5 та з силою смикнув за вхідні двері житлового будинку, що були закриті з середини на защібку, після чого двері відкрилися і останній проник в середину будинку. В подальшому ОСОБА_2 пройшов у кімнату, де на ліжку спала ОСОБА_5 та в шафі, що знаходилась в цій же кімнаті став шукати гроші, які б можна було викрасти. Під час цього ОСОБА_5 прокинулась та побачила ОСОБА_2 зі спини. ОСОБА_2 в свою чергу з метою уникнення відкриття свого обличчя розвертаючись наніс удар ліктем в область голови ОСОБА_5, яка наблизилась до нього, чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, забійної рани лобної частини голови зліва, гематоми лівої навколоочної ділянки, які відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я. Від нанесеного удару ОСОБА_5 впала на ліжко, а ОСОБА_2 тримаючи її за руки наказав видати гроші. Після цього ОСОБА_5 привела ОСОБА_2 в кімнату будинку, де у схованці були заховані гроші в сумі 8 000 грн., вказавши на неї. ОСОБА_2 самостійно забрав гроші в сумі 8 000 грн. зі схованки та вибіг на вулицю.

Пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення суд визнає доведеним і кваліфікує його дії за ч.3 ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу та поєднаний з проникненням у житло.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні винним себе у вчиненні даного інкримінованого йому злочину не визнав і показав суду, що 07 вересня 2013 року до нього приїхали працівники міліції і забрали до районного відділу міліції, де три дні його допитували без захисника, погрожували, вказавши як і що говорити на відтворенні. Через декілька днів за його участю, однак без захисника, був проведений слідчий експеримент. На місце проведення слідчого експерименту його привезли о 07 год., а сам експеримент був проведений о 10 год., працівники міліції вказували йому, що саме необхідно говорити і куди показувати в господарстві ОСОБА_5 В зв'язку з цим він повідомляв в районний відділ міліції про тиск на нього та писав скарги. Також вказав, що потерпіла ОСОБА_5 жодного разу на нього не вказувала, як на особу, винну у вчиненні злочину, а повідомляла, що це була якась інша особа. Всі експертизи є сфальсифікованими. Окрім того, вказує, що до 07 вересня 2013 року вони взяли із дружиною кредит, а тому мали в розпорядженні грошові кошти.

Не зважаючи на повне невизнання ОСОБА_2 своєї винуватості у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу та поєднаним з проникненням у житло та його захисну версію, винуватість його, у вчиненні вказаного злочину за викладених вище обставин, повністю доведена доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду:

а) показаннями потерпілої ОСОБА_5 даними в судовому засіданні, яка показала, що 06 вересня 2013 року майже до опівночі дивилася телевізор, а потім заснула. Через деяких час прокинулася, почувши, що хтось є у кімнаті і в цей момент на неї напав чоловік, який спочатку накрив її голову подушкою, а потім наніс удар в область голови та наказав видати гроші, на що вона погодилася Після цього вона привела чоловіка в кухню, де у схованці були заховані гроші в сумі 8 000 грн., вказавши на неї. Чоловік самостійно забрав гроші в сумі 8 000 грн. зі схованки та вибіг на вулицю. Лиця нападника вона не бачила, лише бачила, що в нього довгі і худі пальці. Чи цей злочин вчинив ОСОБА_2 вона точно сказати не може, але через дорогу від її хати живе його баба, яка казала, що в ту ніч він ночував в неї, а на наступний день спочатку поїхав в м. Березне, а потім в смт. Гощу Рівненської області;

б) даними протоколу огляду місця події з фототаблицею від 07 вересня 2013 року, з якого вбачається що місцем вчинення кримінального правопорушення є житловий будинок ОСОБА_5 по АДРЕСА_8. Під час огляду вилучено: змиви речовини бурого кольору; кухонний ніж; пасок червоно-сірого кольору; 11 слідів папілярних ліній; моток липкої стрічки та фрагмент липкої стрічки; слід взуття (т.5 а.с.7-11);

в) даними протоколу проведення слідчого експерименту з фототаблицею від 10 жовтня 2013 року за участю потерпілої ОСОБА_5, під час якого остання розповіла про обставини вчинення кримінального правопорушення, показавши деталі вчинення злочину (т.5 а.с.30-33);

г) даними висновку експерта за результатами проведеної судової дактилоскопічної експертизи №3-128 від 07 вересня 2013 року, яким встановлено, що сліди папілярних ліній рук, найбільшими розмірами по вісях 14x36 мм, 10x30 мм, 10x11 мм, 13x22 мм, 27x55 мм, 10x27 мм, 13x15 мм, вилучені 07 вересня 2013 року під час огляду місця події будинку ОСОБА_5 в с. Світанок Корецького району Рівненської області, для ідентифікації особи непридатні, сліди пальців рук, найбільшими розмірами по вісях 13x25 мм, 13x18 мм, 14x25 мм, 17x18 мм, вилучені тоді ж, придатні для ідентифікації за ними особи або осіб, сліди пальців рук найбільшими розмірами по вісях 13x25 мм, 13x18 мм, 14x25 мм, вилучені 07 вересня 2013 року під час огляду місця події будинку ОСОБА_5 в с. Світанок Корецького району Рівненської області залишені не ОСОБА_5, не ОСОБА_2, а іншою особою або особами; слід пальця руки найбільшими розмірами по вісях 17x18 мм, вилучений тоді ж, залишений вказівним пальцем правої руки ОСОБА_2 (т.5 а.с.79-88);

ґ) даними висновку експерта за результатами проведеної судової імунологічної експертизи №243 від 19 вересня 2013 року, яким встановлено, що у представлених об'єктах (змиви) виявлено кров людини, у виявленій крові (об'єкти №1-3) встановлено антиген В та ізогемаглютинін анти-А системи АВ0. Дані сліди могли виникнути від особи (осіб), з виявленими груповими характеристиками (т.5 а.с.119-121);

д) даними висновку експерта за результатами проведеної судово-медичної експертизи №167 від 28 жовтня 2013 року, яким встановлено, що в наданій на експертизу історії хвороби ОСОБА_5 описано наступні тілесне ушкодження: закрита черепно-мозкова травма: струс головного мозку, забійна рана лобної частини голови зліва, гематома лівої навколоочної ділянки, які згідно п.2.3.3. "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених Наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, відносять до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я; дане тілесне ушкодження виникло від дії тупого предмету, могло утворитися в термін вказаний в постанові слідчого; виникнення даного тілесного ушкодження внаслідок самопадіння потерпілої з висоти власного росту, малоймовірне (т.5 а.с.142-143).

Висновок експерта за результатами проведеної судової дактилоскопічної експертизи №56 від 10 вересня 2013 року (т.5 а.с.93-109), висновок експерта за результатами проведеної судової трасологічної експертизи №2-220 від 11 вересня 2013 року (т.5 а.с.113-115), висновок експерта за результатами проведеної судової дактилоскопічної експертизи №3-130 від 09 жовтня 2013 року (т.5 а.с.125-130), висновок експерта за результатами проведеної судової дактилоскопічної експертизи №3-129 від 09 жовтня 2013 року (т.5 а.с.134-138) не беруться судом до уваги, оскільки вони не містять жодних даних, які б вказували на вчинення ОСОБА_2 злочину, не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для даного кримінального провадження, з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку з іншими наявними доказами.

Суд погоджується з доводами сторони захисту про те, що протокол слідчого експерименту від 12 вересня 2013 року (т.5 а.с.70-73) є недопустимим доказом, оскільки право на захист ОСОБА_2 було порушено.

Як слідує з протоколу слідчий експеримент проведено за участю підозрюваного ОСОБА_2 за відсутності його захисника, який вже був йому наданий.

Дійсно 11 вересня 2013 року ОСОБА_2 власноручно написав заяву на ім'я начальника СВ Корецького РВ майору міліції ОСОБА_20 (т.5 а.с.66) про те, що він просить допитати його з приводу пограбування жінки в с. Світанок Корецького району, що мало місце в ніч на 07 вересня 2013 року без участі його захисника, оскільки він від нього відмовляється, однак відповідно до ч.2 ст. 54 КПК України відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії, що в даному випадку здійснено не було.

Відтак, з огляду на положення п.3 ч.2 ст. 87 КПК України, за встановлених судом обставин, суд вважає, що право на захист ОСОБА_2 при проведенні слідчого експерименту від 12 вересня 2013 року було порушене і даний доказ слід визнати недопустимим.

Окрім того, під час проведення слідчого експерименту обвинувачений ОСОБА_2 розповів про обставини вчинення даного злочину, однак в суді від цих показів відмовився. Відтак суд не бере до уваги і заяву ОСОБА_2 про вчинення ним злочину (т.5 а.с.67).

За таких обставин, враховуючи покази потерпілої, дані із проведеного огляду місця події, проведеного слідчого експерименту, проведених експертиз, пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення у такому вигляді суд визнає доведеним і кваліфікує його дії за ч.3 ст.187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу та поєднаний з проникненням у житло, та визнає ОСОБА_2 винним у вчиненні вказаного злочину.

По епізоду щодо грабежу, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненим повторно відносно ОСОБА_7, ОСОБА_8 03 березня 2014 року по адресі: АДРЕСА_9:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 03 березня 2014 року приблизно о 21 год. 00 хв., знаходячись в належному приватному підприємцю ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_12, в приміщенні торгівельного ларька АДРЕСА_10, шляхом вільного доступу, відкрито, в присутності продавця ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_13, із застосуванням насильства, яке виразилось у нанесенні останній одного удару кулаком правої руки в область обличчя, внаслідок чого, заподіяв їй тілесні ушкодження у вигляді поверхневого садна чола та перенісся, які згідно висновку експерта, відносяться до легких тілесних ушкоджень, викрав належні ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 1 250 гривень, чим заподіяв потерпілому майнову шкоду на вказану суму.

Пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення суд визнає доведеним і кваліфікує його дії за ч.2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину за наведених вище обставин не визнав в повному обсязі і показав, що вказаного злочину не вчиняв та на місці події не був. Надані стороною обвинувачення докази є недопустимими. Окрім того, повідомив, що з боку працівників міліції на нього чинився тиск і його схиляли до дачі необхідних показань.

Сторона захисту вважає, що органом досудового розслідування не здобуто і не надано суду під час судового розгляду допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні поставленого йому у провину діяння. Враховуючи викладене, сторона захисту просила ухвалити виправдувальний вирок в цій частині.

Не зважаючи на повне невизнання ОСОБА_1 своєї винуватості у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого винуватість його, у вчиненні вказаного злочину за викладених вище обставин, повністю доведена доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду:

а) показаннями потерпілої ОСОБА_8 даними в судовому засіданні, яка показала, що 03 березня 2014 року працювала продавцем у торгівельному ларьку АДРЕСА_10, належному приватному підприємцю ОСОБА_7, і близько 21 год. 00 хв. шляхом вільного доступу, відкрито ОСОБА_1 здійснив на неї напад. А саме, зайшовши в приміщення торгівельного ларька ОСОБА_1 спочатку купив каву і вийшов, а потім повернувся, зайшов за прилавок, відкрив касу і почав діставати кошти, вона намагалася відібрати в нього гроші, внаслідок чого він наніс їй один удар кулаком в лице і втік. Вона знаходилася від нього на відстані 2-3 м, а тому добре його роздивилася і однозначно може сказати, що це був саме обвинувачений ОСОБА_1 Грошові кошти були викрадені в розмірі 1200-1250 грн.;

б) показаннями потерпілого ОСОБА_7 даними в судовому засіданні, який показав, що він не був очевидцем вказаної події, однак йому відомо, що був вчинений напад на його продавця ОСОБА_8 і було викрадено приблизно 1 200 грн.;

в) даними протоколу огляду місця події з ілюстративною таблицею від 03 березня 2014 року, з якого вбачається що місцем вчинення кримінального правопорушення є торгівельний ларьок, що АДРЕСА_11, належний приватному підприємцю ОСОБА_7 (т.2 а.с.54-59);

г) даними висновку експерта за результатами проведеної судово-медичної експертизи №53 від 04 березня 2014 року, яким встановлено, що у ОСОБА_8 мало місце тілесне ушкодження у вигляді: поверхневого садна чола та перенісся, вказане ушкодження виникло внаслідок однієї травматичної дії тупим, тупим твердим предметом із обмеженою контактуючою поверхнею, термін заподіяння такого ушкодження може відповідати 03 березня 2014 року (що не суперечить даті на яку вказувала свідчувана), це ушкодження відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, згідно п. 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ №6 від 17 січня 1995 року (т.2 а.с.69);

ґ) даними протоколу одночасного допиту осіб від 13 березня 2014 року, з якого слідує, що під час одночасного допиту були допитані підозрюваний ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_8, яка розповіла про обставини вчинення кримінального правопорушення, вказавши на ОСОБА_1, як на особу яка вчинила злочин, ОСОБА_1 підтвердив повністю її показання (т.2 а.с.107-108).

При цьому, суд приймає до уваги показання потерпілої ОСОБА_8 з огляду на те, що такі є послідовними та постійними, як під час досудового розслідування, так і в суді, будь-які дані про підстави у потерпілої оговорювати обвинуваченого ОСОБА_1 також відсутні, остання до події не була знайома із ним, жодних неприязних відносин між ними не існувало. Посилання ОСОБА_1 на те, що потерпіла плуталася в показах та надавала їх кожен раз різні є безпідставним.

Суд критично оцінює показання ОСОБА_1 про те, що він не вчиняв кримінального правопорушення та не перебував на місці події, оскільки таке спростовується показаннями потерпілої, яка однозначно та категорично вказала на ОСОБА_1 як на особу, що вчинила щодо неї кримінальне правопорушення.

Висновок експерта за результатами проведеної судової дактилоскопічної експертизи №72 від 13 березня 2014 року (т.2 а.с.82-88) не береться судом до уваги, оскільки він не містить жодних даних, які б вказували на вчинення ОСОБА_1 злочину, не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для даного кримінального провадження, з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку з іншими наявними доказами.

Суд погоджується з доводами сторони захисту про те, що протокол слідчого експерименту від 04 червня 2014 року (т.2 а.с.112-120) є недопустимим доказом, оскільки право на захист ОСОБА_1 було порушено.

Як слідує з протоколу слідчий експеримент проведено за участю підозрюваного ОСОБА_1 за відсутності його захисника ОСОБА_21, який вже був йому наданий, на що вказує сторона захисту та свідчить відсутність підпису захисника, зокрема на першому та останньому аркуші протоколу, протилежного стороною обвинувачення доведено не було.

З огляду на положення п.3 ч.2 ст. 87 КПК України, які наведено вище, суд вважає, що право на захист ОСОБА_1 в даному випадку було порушене і даний доказ слід визнати недопустимим.

Окрім того, під час проведення слідчого експерименту обвинувачений ОСОБА_1 розповів про обставини вчинення даного злочину, однак в суді від цих показів відмовився. Відтак суд не бере до уваги і заяву ОСОБА_1 про вчинення ним злочину, оформлену протоколом явки з повинною від 13 березня 2014 року (т.2 а.с.95). Аналогічно в суді відмовився від показів, даних ним під час слідчого експерименту, щодо вчинення даного злочину ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а відтак суд також не бере до уваги протокол слідчого експерименту з фототаблицями від 04 червня 2014 року (т.2 а.с.121-127).

За таких обставин, враховуючи покази потерпілих, дані із проведеного огляду місця події, проведеного одночасного допиту, проведеної експертизи, пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення у такому вигляді суд визнає доведеним і кваліфікує його дії за ч.2 ст.186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, та визнає ОСОБА_1 винним у вчиненні вказаного злочину.

Однак, із обвинувачення суд виключає посилання на повторність вчинення злочину ОСОБА_1, оскільки з урахуванням наведених вище обставин під час судового розгляду таку не встановив.

Окрім того, суд зауважує, що під час судового розгляду ОСОБА_1 посилався на те, що з боку працівників міліції під час досудового розслідування на нього чинився тиск і його схиляли до дачі необхідних показань, разом з тим судом таких фактів не встановлено і як слідує з висновку службового розслідування за зверненням ув'язненого ОСОБА_1 щодо можливих неправомірних дій окремих працівників УМВС України в Рівненській області від 08 липня 2014 року відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування не підтвердилися (т.3 а.с.250-257).

Пpи пpизначеннi покаpання суд вpаховує, що ОСОБА_1 вчинив умисний злочин проти власності, який відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином (ч.2 ст. 186 КК України), а ОСОБА_2 вчинив умисні злочини проти власності, які відповідно до ст.12 КК України, є тяжкими (ч.3 ст. 185 КК України) та особливо тяжкими злочинами (ч.3 ст. 187 КК України).

Щодо ОСОБА_2 обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнає щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, щодо ОСОБА_1 таких обставин не встановлено.

Обставин, які обтяжують покаpання, судом не встановлено.

Згідно обвинувального акта органом досудового розслідування обставинами, що обтяжують покарання обох обвинувачених, зазначено вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Разом з тим, оскільки за епізодами, які вказані в обвинувальному акті, як такі які були вчинені в стані алкогольного сп'яніння обвинувачені судом виправдані за недоведеністю їх вини у вчиненні цих злочинів, ці обставини не можуть бути враховані судом при призначенні покарання як такі, що його обтяжують.

Що стосується осіб обвинувачених, суд враховує, що:

ОСОБА_1 раніше судимий, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, посередньо характеризується за місцем проживання та за час перебування у Рівненському слідчому ізоляторі, не працює, одружений;

ОСОБА_2 раніше судимий, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, посередньо характеризується за місцем проживання та за час перебування у Рівненському слідчому ізоляторі, працює, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 раніше неодноразово притягувалися до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, маючи не зняті та не погашені судимості, знову вчинили злочини проти власності, що свідчить про їх стійку схильність до вчинення злочинів та небажання стати на шлях виправлення, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинувачених можливе лише в умовах ізоляції їх від суспільства i їм необхідно призначити покарання: ОСОБА_1 у виді позбавлення волі межах санкції ч.2 ст. 186 КК України; ОСОБА_2 у виді позбавлення волі в межах санкції ч.3 ст.185 КК України, ч.3 ст. 187 КК України із конфіскацією майна, в порядку ч.1 ст. 70 КК України.

Остаточне покарання, враховуючи зазначені обставини, має бути призначено ОСОБА_1 в порядку ч. 4 ст. 70 КК України із застосуванням принципу часткового складання призначених покарань, оскільки встановлено, що він вчинив цей злочин до постановлення щодо нього вироку Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2017 року за яким його засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, яке ОСОБА_1 відбуває реально - строк відбування покарання зараховано з 13 вересня 2017 року.

Також, остаточне покарання, враховуючи зазначені обставини, має бути призначено ОСОБА_2 в порядку ч. 4 ст. 70 КК України із застосуванням принципу часткового складання призначених покарань, оскільки встановлено, що він вчинив ці злочини до постановлення щодо нього вироку Корецького районного суду Рівненської області від 20 листопада 2017 року за яким його засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі, яке ОСОБА_2 відбуває реально - строк відбування покарання зараховано з 28 липня 2017 року.

По справі потерпіла ОСОБА_5 заявила цивільний позов до ОСОБА_2, в якому просить стягнути на свою користь з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 8 250 грн., а саме 8 000 грн. завданих збитків, 250 грн. за юридичну допомогу та моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

Обвинувачений ОСОБА_2 цивільний позов ОСОБА_5 не визнає в повному обсязі.

Суд вважає, що цивільний позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ч.2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як встановлено судом, у потерпілої ОСОБА_5 07 вересня 2013 року в результаті нападу не неї ОСОБА_2 було викрадено 8 000 грн., які підлягають стягненню з останнього на її користь.

Разом з тим, враховуючи, що в порядку ч.9 ст. 100 КПК України ОСОБА_5 підлягають поверненню речові докази у вигляді 922 грн., суд зменшує відшкодування матеріальної шкоди на вказану суму. Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 підлягають стягненню 7 078 грн. в якості відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат за надання юридичної допомоги у розмірі 250 грн. суд враховує, що на підтвердження вказаних витрат ОСОБА_5 надано лише довідку адвоката Туровича О.М. (т.6 а.с.32), яка не є фінансовим документом.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Той факт, що суду не було надано жодного належного доказу сплати ОСОБА_5 та отримання адвокатом коштів за надання правової (юридичної) допомоги, свідчить про відсутність належного документального підтвердження витрат ОСОБА_5 на правову допомогу та є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_5 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд вважає, що в цій частині позов підлягає задоволенню частково.

Враховуючи характер, тривалість та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнала потерпіла, характер та тривалість немайнових втрат, в тому числі, стан здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, інші негативні наслідки, а також враховуючи характер неправомірних дій обвинуваченого, моральну шкоду суд визначає у розмірі 5 000 гривень, який вважає розумним, виваженим та справедливим.

Крім того, по справі прокурором в інтересах Комунального закладу «Корецька центральна районна лікарня» заявлено цивільний позов до ОСОБА_2 про стягнення коштів, які витрачені на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_5 в сумі 2 315 грн. 50 коп.

В судовому засіданні прокурор цивільний позов підтримав, а обвинувачений ОСОБА_2 не визнав в повному обсязі.

Позов прокурора суд визнає таким, що підлягає задоволенню повністю на підставі ч.1 ст.1206 ЦК України.

Як слідує з розрахунку від 09 січня 2014 року №46-1420 вих-13, витрати Центральної міської лікарні на лікування потерпілої ОСОБА_5 становлять 2 315 грн. 50 коп. (т.11 а.с.209).

Оскільки вказаний розрахунок проведено у відповідності до «Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх виконання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року, він приймається судом до уваги.

За таких обставин позов підлягає задоволенню повністю.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою був обраний з 12 березня 2014 року по 17 червня 2016 року. З 17 червня 2016 року замінений на домашній арешт з використанням електронного засобу контролю, та з 08 лютого 2017 року домашній арешт замінений на особисте зобов'язання.Запобіжний захід ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою був обраний з 07 вересня 2013 року по 14 листопада 2013 року, далі з 17 березня 2014 року по 17 червня 2016 року. З 17 червня 2016 року замінений на домашній арешт з використанням електронного засобу контролю, та з 08 лютого 2017 року домашній арешт замінений на особисте зобов'язання.Таким чином запобіжний захід обвинуваченим обраний у виді особистого зобов'язання, однак враховуючи, що вони по вирокам Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2017 року та Корецького районного суду Рівненської області від 20 листопада 2017 року перебувають у Рівненському слідчому ізоляторі, запобіжний захід у даній справі слід замінити на тримання під вартою до вступу даного вироку у законну силу.

Питання про долю речових доказів підлягає вирішенню відповідно до вимог ч.9 ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати, а саме, витрати, пов'язані із залученням експертів для проведення додаткової судової дактилоскопічної експертизи від 06 травня 2015 року №3-44 в розмірі 491 грн. 04 коп., судової дактилоскопічної експертизи від 07 вересня 2013 року №3-128 в розмірі 489 грн. 00 коп., судової імунологічної експертизи від 19 вересня 2013 року №243 в розмірі 489 грн. 44 коп., а загалом в розмірі 1 469 грн. 48 коп. підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь держави на підставі ч.2 ст.124 КПК України.

Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів для проведення інших судових експертиз стягненню з обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягають, так як за частиною епізодів вони визнані невинуватими та виправдані, а інші судові експертизи по епізодах в яких вони визнані винуватими визнані неналежними доказами.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368-371, 374, 376, 392-395 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст.187 КК України, та виправдати його за цим обвинуваченням за недоведеністю його вини у вчиненні цих злочинів.

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ч.4 ст.70 КК України остаточно призначити ОСОБА_1 покарання шляхом часткового складання покарань, призначених за даним вироком та вироком Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2017 року, у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.

У строк покарання ОСОБА_1, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зарахувати покарання, відбуте частково за вироком Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2017 року з 13 вересня 2017 року по 28 січня 2018 року включно.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 29 січня 2018 року.

Змінити раніше обраний щодо ОСОБА_1 запобіжний захід - з особистого зобов'язання на тримання під вартою - взявши його під варту в залі суду, і до набрання вироком законної сили, і утримувати його у Рівненському слідчому ізоляторі.

На підставі ч.5 ст.72 КК України, в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року №838-VIII, зарахувати в строк призначеного покарання ОСОБА_1 строк його попереднього ув'язнення з 12 березня 2014 року по 17 червня 2016 року з розрахунку - один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

ОСОБА_2 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст.185 КК України по епізоду щодо крадіжки, вчиненій повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаній з проникненням у житло відносно ОСОБА_10 10 березня 2014 року та ч.3 ст.187 КК України по епізоду щодо розбою, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло відносно ОСОБА_6 25 лютого 2014 року, та виправдати його за цим обвинуваченням за недоведеністю його вини у вчиненні цих злочинів.

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185 КК України по епізоду щодо крадіжки, вчиненій повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаній з проникненням у житло відносно ОСОБА_9 05 березня 2014 року та ч.3 ст.187 КК України по епізоду щодо розбою, поєднаному з проникненням у житло відносно ОСОБА_5 07 вересня 2013 року і призначити йому покарання: за ч.3 ст.185 КК України - 3 (три) роки позбавлення волі; за ч.3 ст.187 КК України - 7 (сім) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК України остаточно призначити ОСОБА_2 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

На підставі ч.4 ст.70 КК України остаточно призначити ОСОБА_2 покарання шляхом часткового складання покарань, призначених за даним вироком та вироком Корецького районного суду Рівненської області від 20 листопада 2017 року, у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років 1 (один) місяць з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

У строк покарання ОСОБА_2, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зарахувати покарання, відбуте частково за вироком Корецького районного суду Рівненської області від 20 листопада 2017 року з 28 липня 2017 року по 28 січня 2018 року включно.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 рахувати з 29 січня 2018 року.

Змінити раніше обраний щодо ОСОБА_2 запобіжний захід - з особистого зобов'язання на тримання під вартою - взявши його під варту в залі суду, і до набрання вироком законної сили, і утримувати його у Рівненському слідчому ізоляторі.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати в строк призначеного покарання ОСОБА_2 строк його попереднього ув'язнення з 07 вересня 2013 року по 14 листопада 2013 року з розрахунку - один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі. На підставі ч.5 ст.72 КК України, в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року №838-VIII, зарахувати в строк призначеного покарання ОСОБА_2 строк його попереднього ув'язнення з 17 березня 2014 року по 17 червня 2016 року з розрахунку - один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Цивільний позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 в якості відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином 7 078 (сім тисяч сімдесят вісім) гривень 00 копійок та в якості відшкодування моральної шкоди, завданої злочином 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Цивільний позов прокурора в інтересах Комунального закладу «Корецька центральна районна лікарня» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального закладу «Корецька центральна районна лікарня» 2 315 (дві тисячі триста п'ятнадцять) гривень 50 копійок в рахунок відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину.

Речові докази по справі: вилучені у ОСОБА_1 кросівки, які знаходяться в кімнаті зберігання речових доказів Рівненського міського суду Рівненської області - повернути ОСОБА_1; вилучені у ОСОБА_2 мобільний телефон «Самсунг» із стартовим пакетом «Київстар», які знаходяться в кімнаті зберігання речових доказів Корецького ВП Костопільського ГУНП в Рівненській області - конфіскувати, вилучені у ОСОБА_2 вітрову куртку, спортивні штани чорного кольору, кросівки чорного кольору з білими вставками, шкарпетки білого кольору, які знаходяться в кімнаті зберігання речових доказів Корецького ВП Костопільського ГУНП в Рівненській області - повернути ОСОБА_2; змиви речовини бурого кольору, що являються кров'ю людини, 11 слідів папілярних ліній серед яких є відбиток вказівного пальця правої руки ОСОБА_2, гіпсовий зліпок відбитку взуття, прозорий поліетиленовий пакет, частину металевого кутника, волосину з кутника, 2 вирізки з поліетиленового пакету із нашаруванням речовини бурого кольору, одорологічний слід поясу, які знаходяться в кімнаті зберігання речових доказів Корецького ВП Костопільського ГУНП в Рівненській області - знищити; ремінь червоно-сірого кольору, ремінь чорного кольору, які знаходяться в кімнаті зберігання речових доказів Корецького ВП Костопільського ГУНП в Рівненській області, 922 (дев'ятсот двадцять дві) гривні, які зберігаються в матеріалах справи - повернути ОСОБА_5.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1 469 (одну тисячу чотириста шістдесят дев'ять) гривень 48 копійок витрат на залучення експертів.

На вирок суду може бути подана апеляцiя до Апеляцiйного суду Рiвненської областi через Рiвненський мiський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуючий О.О. Першко

Судді: Ю.П. Куцоконь

Є.І. Сидорук