Вирок № 71847734, 29.01.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Справа № 554/1396/17

Дата документу 29.01.2018

В И Р О К

Іменем України

29 січня 2018 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого - судді Савченка А. Г.

при секретарі Гречка Є. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за участі учасників судового розгляду: прокурорів Гомлі А. С., Селькіна Б. Є., захисника Оніпко Т. Є., обвинуваченої ОСОБА_2, матеріали кримінального провадження № 42016170000000211 по обвинуваченню

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Сари Гадяцького району Полтавської області, мешканки АДРЕСА_1, громадянки України, освіта вища, розлученої, начальника відділу Держгеокадастру Полтавського району Полтавської області, має на утриманні малолітню дитину, не судимої

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369 КК України,

в с т а н о в и в :

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що вона згідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 173-к від 29 вересня 2015 року була призначена на посаду начальника відділу Держгеокадастру у Полтавському районі Полтавської області.

Працюючи на посаді начальника відділу Державного Геокадастру України в Полтавській області, умисно, з корисливих мотивів, одержувала у 2016 році неправомірну вигоду для себе за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави.

Відповідно до п. 1 Положення про відділ, він є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і надає адміністративні послуги згідно із законом у відповідній сфері, а також здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку, забезпечує користування відомостями Державного земельного кадастру, тобто є органом з надання публічних послуг у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 5-7 ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний кадастровий реєстратор: є державним службовцем, має посвідчення Державного кадастрового реєстратора та власну печатку, має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій, здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов'язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється, а отже відповідно до п. п. «б» п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» є особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

21 вересня 2016 року, близько 16 год., начальник відділу Держгеокадастру у Полтавському районі Полтавської області ОСОБА_2, знаходячись у своєму службовому кабінеті НОМЕР_1 по вул. Шевченка, 7 в м. Полтаві, діючи умисно, з корисливих мотивів, достовірно знаючи, що отримання відомостей з Державного земельного кадастру (далі ДЗК) про земельні ділянки здійснюється державними кадастровими реєстраторами у формі витягів, посвідчуються особистими підписами та власними печатками через центри надання адміністративних послуг, тобто усвідомлюючи те, що це не входить в її службові обов'язки, одержала від ОСОБА_3 для себе неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів за здійснення впливу на державних кадастрових реєстраторів, тобто осіб, уповноважених на виконання функцій держави щодо пришвидшення формування відомостей з ДЗК у формі витягів у кількості 32 штуки та їх надання поза встановленим порядком надання адміністративних послуг.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 28 вересня 2016 року, близько 11 год., вона ж, знаходячись у своєму службовому кабінеті НОМЕР_1 по вул. Шевченка, 7 в м. Полтаві, діючи умисно, з корисливих мотивів, достовірно знаючи, що отримання відомостей з Державного земельного кадастру про земельні ділянки здійснюється державними кадастровими реєстраторами у формі витягів, посвідчуються особистими підписами та власними печатками через центри надання адміністративних послуг, тобто усвідомлюючи те, що це не входить в її службові обов'язки, одержала від ОСОБА_3 для себе неправомірну вигоду в сумі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень за здійснення впливу на державних кадастрових реєстраторів, тобто осіб, уповноважених на виконання функцій держави щодо пришвидшення формування відомостей з ДЗК у формі витягів у кількості 34 штуки та їх надання поза встановленим порядком надання адміністративних послуг.

Допитана в ході розгляду матеріалів кримінального провадження в суді обвинувачена вини у вчиненні інкримінованого їй правопорушення не визнала та показала, що ніякої неправомірної вигоди ні від ОСОБА_3, ні від будь-кого іншого вона не вимагала і не отримувала, а обвинувачення її в цьому вважає фальсифікацією умисно спровокованою її опонентами. Зазначила, що з 29 вересня 2015 року вона працювала на посаді начальника відділу Державного Геокадастру у Полтавському районі Полтавської області. Даний відділ є органом з надання публічних послуг у сфері земельних відносин. Відповідно до частини 1 пункту 10 Положення «Про відділ Держгеокадастру у Полтавському районі Полтавської області», затвердженого наказом Держгеокадастру 3 березня 2015 року № 9, начальник відділу здійснює керівництво відділом, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності. В зв'язку з цим скарги на державних реєстраторів надходили на ім'я начальника відділу, тобто до неї. З самого початку її роботи між нею та державними реєстраторами ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 склалися неприязні стосунки. Станом на жовтень 2016 року державними кадастровими реєстраторами відділу було прострочено надання більш 500 адміністративних послуг. Подібна ситуація тривала з жовтня 2015 року. До неї, як керівника відділу, постійно надходили скарги від громадян та юридичних осіб як в усній, так і письмовій формі. Так званий, вплив з її боку на державних кадастрових реєстраторів, був обумовлений тільки усуненням причин прострочення адміністративних послуг. Її усні вказівки, як керівника відділу, щодо усунення строку по наданню адмінпослуг ігнорувалися в повній мірі. Розцінюючи це як саботаж, вона вимушена була писати доповідні записки на начальника Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області. Спеціалісти відділу, державні реєстратори ігнорували також прохання інших посадових осіб відділу щодо надання даних, які містяться в Національній кадастровій системі та необхідні для підготовки інформації про правовий статус земельних ділянок. З тим, щоб скаржники не направляли скарг на державну гарячу лінію, вона просила їх в разі затримки надання інформації повідомляти її для вжиття нею заходів по усуненню порушень. ТОВ «Бурат-Агро» неодноразово подавало заявки на отримання даних з кадастрової системи в режимі онлайн. Представник товариства ОСОБА_3 після того, як влітку йому затримали на великий строк надання витягів, звернувся до неї, як начальника відділу, зі скаргою на державних реєстраторів. В зв'язку з цим вона прохала державних реєстраторів виготовлені витяги для ТОВ «Бурат-Агро» опрацювати і передати їй на протязі дня, тобто в строк передбачений Законом, а тому не вважає це впливом на них. Отримані нею таким чином витяги вона особисто віддавала ОСОБА_3 з тим, щоб не було скарг за порушення строків їх виготовлення. Ніяких винагород від нього за це ні 21, ні 28 вересня 2016 року, ні в будь-який інший день не отримувала і він їй не передавав. Гроші, які у неї були вилучені під час обшуку, це її особисті кошти, які вона мала при собі з тим, щоб придбати взуття. Прохала суд повернути ці кошти їй, як незаконно вилучені. Не визнаючи своєї вини у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, вона просила суд виправдати її за відсутністю в діяннях складу злочину.

Під час допиту в суді свідок ОСОБА_3, начальник відділу земельних відносин ТОВ «Бурат-Агро», показав, що в силу покладених на нього службових обов'язків він часто звертався до відділу Держгеокадастру, керівником якого була обвинувачена ОСОБА_2, з якою в силу службових обставин був знайомий та знав її номер мобільного телефону. Оскільки надання інформації працівниками відділу часто затримувалось, то він скаржився на них безпосередньо керівнику відділу. 21 і 28 вересня 2016 року він також звертався безпосередньо до ОСОБА_2, яку заздалегідь з метою економії свого власного часу просив особисто отримати від підлеглих їй працівників виготовлені витяги, за їх отриманням, про що попередньо з нею домовлявся по телефону. В ці дні він передавав їй в кабінеті документи, що підтверджують оплату наданих послуг по видачі витягів та отримував від неї виготовлені документи. Ні 21, ні 28 вересня 2016 року, ні в будь-який інший час яких-небудь грошових коштів за сприяння обвинуваченою у прискоренні видачі витягів з ДЗК їй не передавав і таких пропозицій або вимог остання не заявляла. 28 вересня 2016 року після отримання від ОСОБА_2 витягів з ДЗК, коли він вийшов на вулицю, то був зупинений працівниками Служби безпеки України, які почали вимагати від нього зізнання у передачі обвинуваченій неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів, погрожуючи при цьому кримінальною відповідальністю в разі відмови. Незважаючи на такі погрози та примуси з боку працівників правоохоронних органів, які продовжувались протягом певного часу, він відмовився обмовляти ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їй дій. Категорично наголосив на тому, що ніколи не передав обвинуваченій грошових коштів за вказаних в обвинувальному акті обставин і мотивів, вважає це вигадкою. Зазначив, що незважаючи на погрози з боку працівників правоохоронних органів притягнути його до кримінальної відповідальності нібито за передачу обвинуваченій неправомірної вигоди та в зв'язку з цим його незгоду обмовити останню у вчиненні злочину, ними цього зроблено не було і відомості в ЄРДР щодо нього не вносились.

Свідки ОСОБА_5, колишній працівник сектору Держгеокадастру Полтавської районної державної адміністрації, ОСОБА_6, колишній працівник відділу ЦНАП Полтавської районної державної адміністрації, ОСОБА_7, начальник відділу з надання адміністративних послуг Полтавської районної державної адміністрації, ОСОБА_8, колишній працівник відділу адмінпослуг Полтавської районної державної адміністрації, ОСОБА_9, адміністратор відділу ЦНАП Полтавської районної державної адміністрації, ОСОБА_10, працівник відділу адмінпослуг Полтавської районної державної адміністрації, ОСОБА_11, працівник спеціального відділу з надання адміністративних послуг Полтавської районної державної адміністрації, в ході розгляду справи в суді дали показання про порядок надходження заявок та видачі витягів з ДЗК відповідно до вимог закону, в тому числі в режимі онлайн, зазначивши при цьому, що ніхто із них очевидцем надання обвинуваченій або отримання нею неправомірної вигоди від будь-кого з осіб, в тому числі і ОСОБА_3, не був і про обставини цього їм нічого невідомо. Всі вони, крім ОСОБА_6 та ОСОБА_5, заперечили чинення на них будь-якого тиску з боку обвинуваченої та змушування їх надавати витяги з ДЗК в порушення встановленого порядку, зокрема і в інтересах ТОВ «Бурат-Агро». ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зазначили, що обвинувачена просила їх в разі надходження заявок від ТОВ «Бурат-Агро» повідомляти її про це, як і про виготовлення витягів, що вони й робили та передавали їй виготовлені витяги. Навіщо вона це робила і як поступала з переданими їй витягами, їм невідомо, але вони не вважають ці дії протиправними і не розцінюють їх, як тиск на себе при виконанні своїх службових обов'язків. Вони підтвердили факт неналежного виконання ними своїх службових обов'язків в частині дотримання строків виготовлення витягів та існування із-за цього неприязних відносин із обвинуваченою, яка в зв'язку з цим ініціювала питання про їх депреміювання та вжиття інших заходів дисциплінарного впливу.

Відповідно до рапорту старшого оперуповноваженого в ОВС 1 сектору ВБКОЗ УСБУ в Полтавській області від 4 липня 2016 року про виявлення кримінального правопорушення (том 1 а. п. 106-107), ним у ході здійснення заходів щодо протидії і запобіганню корупції та організованої злочинності в земельній сфері, що створюють загрози національній безпеці в Полтавській області отримана інформація про факти вчинення начальником відділу Держгеокадастру в Полтавському районі Полтавської області ОСОБА_2 кримінально караного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

28 вересня 2016 року під час проведення обшуку в службовому кабінеті ОСОБА_2, протокол про що був досліджений у суді (том 1 а. п. 110-113), було вилучено грошові кошти в сумі 1700 та 1970 грн., 2 банківські картки, 2 робочі блокноти, документи, копії документів та чорнові записи.

Оцінюючи наведені докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд враховує таке.

Показання обвинуваченої, на думку суду, є логічними, послідовними та в повній мірі відповідають іншим, дослідженим по матеріалах кримінального провадження доказам.

Так, аналіз показань, наведених вище свідків, свідчить лише про формальні порушення передачі у відділі, очолюваному обвинуваченою, сформованих відомостей Державного земельного кадастру у формі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку до центру надання адміністративних послуг, що підтверджено і довідкою про проведення службової перевірки, яку було досліджено в суді (том 1 а. п. 169-198).

Це з очевидністю слідує і з змісту законів, якими регламентується діяльність по наданню адміністративних послуг в сфері земельних відносин.

Так, відповідно до статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги» адміністративні послуги надаються суб'єктами надання адміністративних послуг безпосередньо або через центри надання адміністративних послуг.

Адміністративні послуги в електронній формі надаються через Єдиний державний портал адміністративних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних органів та органів місцевого самоврядування. Порядок та вимоги інтеграції інформаційних систем державних органів та органів місцевого самоврядування з Єдиним державним порталом адміністративних послуг затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері надання адміністративних послуг, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері розвитку електронного урядування.

Згідно частин 1, 2 та 7 статті 38 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.

Державний кадастровий реєстратор або інша особа, яка відповідно до частини першої цієї статті надає відомості з Державного земельного кадастру, протягом десяти робочих днів з дати реєстрації заяви (у разі подання заяви про надання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку - у день надходження заяви) надає заявнику документ, передбачений частиною першою цієї статті, або надає мотивовану відмову у наданні такого документа.

Крім допущених порушень порядку видачі витягів з ДЗК, жоден із названих вище свідків не підтвердив фактів отримання неправомірної вигоди з боку обвинуваченої та не був очевидцем цього, про що вони категорично ствердили в суді.

Свідок ОСОБА_3, який стороною обвинувачення визнається як особа, що неодноразово передавала неправомірну вигоду ОСОБА_2, категорично заперечує ці факти, наголошуючи на тому, що таких дій не вчинював, з боку обвинуваченої таких пропозицій і вимог не було, а навпаки, до обмови обвинуваченої в цьому його шляхом погроз намагались схилити працівники правоохоронних органів, чого він не зробив.

Оцінюючи показання названого свідка та приймаючи їх до уваги як такі, що відповідають дійсності, суд виходить з їх відповідності іншим доказам та повної узгодженості з ними, а також логіки дій органів досудового розслідування і сторони обвинувачення, якими, незважаючи на констатацію факту передачі неправомірної вигоди обвинуваченій названим свідком і посилання на це як доказ її вини, не ініційовано питання притягнення його як особи, що вчинила правопорушення, до встановленої законом відповідальності.

Стороною обвинувачення як доказ винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй злочину, надано протоколи: за результатами проведення оперативно-технічного заходу в рамках оперативно-розшукової справи № 110 від 4 липня 2016 року про зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі мобільного оператора ПрАТ «Київстар», що має номер НОМЕР_2 (з 16 лютого по 15 червня 2016 року) стосовно обвинуваченої ОСОБА_2, яка міститься на диску DVD-R № 1541/к (том 1 а. п. 133-143); за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії у кримінальному провадженні № 42016170000000211 від 25 жовтня 2016 року про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж - з номеру мобільного зв'язку ПрАТ «МТС» НОМЕР_2 (з 26 липня по 26 вересня 2016 року) стосовно обвинуваченої ОСОБА_2, яка міститься на диску DVD-R № 1592/к (том 1 а. п. 144-146); за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії у кримінальному провадженні № 42016170000000211 від 25 жовтня 2016 року про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіоконтроль особи стосовно обвинуваченої ОСОБА_2 (з 26 липня по 26 вересня 2016 року), яка міститься на диску HDD TOSCHIBA DEC - 2013 S/N 23CXJURAS X13 № 940 від 15 березня 2016 року (том 1 а. п. 147-148); за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії у кримінальному провадженні № 42016170000000211 від 25 жовтня 2016 року про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії - відеоконтроль особи (з 26 липня по 26 вересня 2016 року) стосовно обвинуваченої ОСОБА_2, яка міститься на HDD TOSCHIBA DEC - 2013 S/N 23CXJURAS X13 № 940 від 15 березня 2016 року (том 1 а. п. 149-150, 151-152); за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії у кримінальному провадженні № 42016170000000211 від 6 жовтня 2016 року про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж - з номеру мобільного зв'язку ПрАТ «МТС» НОМЕР_2 (з 30 серпня по 30 жовтня 2016 року) стосовно обвинуваченої ОСОБА_2, яка міститься на диску DVD-R № 1595/к (том 1 а. п. 155-156); за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії у кримінальному провадженні № 42016170000000211 від 6 жовтня 2016 року про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіоконтроль особи стосовно обвинуваченої ОСОБА_2 (з 27 вересня по 27 листопада 2016 року), яка міститься на флеш-карті Kingston-2016, рег. № 1591/к від 31 серпня 2016 року (том 1 а. п. 157-158); за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії у кримінальному провадженні № 42016170000000211 від 6 жовтня 2016 року про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії - відеоконтроль особи стосовно обвинуваченої ОСОБА_2 (з 27 вересня по 27 листопада 2016 року), яка міститься на флеш-карті Kingston-2016, рег. № 1591/к від 31 серпня 2016 року (том 1 а. п. 159-163), які були досліджені в суді.

Відповідно до змісту вказаних протоколів в період з липня по вересень 2016 року обвинувачена та свідок ОСОБА_3 систематично спілкувались між собою в телефонному режимі з приводу, в тому числі і надання витягів з ДЗК в електронному режимі. Під час спілкування 21 та 28 вересня 2016 року в службовому кабінеті обвинуваченої останній в зазначені дні перед отриманням від неї витягів клав їй на середину столу білий конверт, який ОСОБА_2 потім перекладала в шухляду свого столу, а звідти в свою сумку.

Під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій відповідно до ухвал слідчого судді Апеляційного суду Полтавської області, яких прокурором всупереч вимог закону стороні захисту та суду не надано, здійснювалося зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі мобільного оператора ПрАТ «Київстар», що має номер НОМЕР_2, а також аудіо - та відеоконтроль особи, який записувався на диски DVD-R, флеш-карти Kingston-2016 та HDD TOSCHIBA DEC - 2013 S/N 23CXJURAS X13 № 940, які додані до протоколів та являються їх складовою частиною.

Однак, під час надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування 16 лютого 2017 року обвинуваченій та її захиснику органом досудового розслідування не було надано доступу та відмовлено в ознайомленні з доданими до вищевказаних протоколів флеш-картами Kingston-2016 рег. № 1591/к від 31 серпня 2016 року, HDD TOSCHIBA DEC - 2013 S/N 23CXJURAS X13 № 940 від 15 березня 2016 року та інформацією, що міститься на диску DVD-R № 1542/к від 24 червня 2016 року, що слідує із протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування (том 2 а. п. 1-10), а також показань обвинуваченої в суді.

Відповідно до частини другої статті 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання.

Сторони кримінального провадження зобов'язані здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази (частини одинадцята, дванадцята статті 290 КПК).

Частиною другою статті 1 КПК встановлено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20 жовтня 2011 року (справа № 1-31/2011) положення статті 62 Конституції України спрямовані на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а саме: обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних у результаті оперативно - розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України № 2135-ХП від 18 лютого 1992 року «Про оперативно-розшукову діяльність» (далі - Закон № 2135-ХІІ), особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина у кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Оперативно-розшукова діяльність в Україні регулюється, зокрема, Законом № 2135-ХІІ, який є складовою кримінального процесуального законодавства.

Водночас, відповідно до положень частини третьої статті 9 КПК, закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.

Статтею 8 Закону № 2135-ХІІ встановлено права підрозділів, які крім іншого, здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Згідно з частиною першою статті 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (частина перша статті 84 КПК).

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (частина друга статті 84 КПК).

Відповідно до вимог частини другої статті 99 КПК матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону № 2135-ХІІ, за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази. Ці вимоги належать і до фактичних даних, отриманих в межах оперативно-розшукової справи до внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР.

Отже, з вищенаведених положень вбачається, що невідкриття матеріалів сторонами в порядку цієї статті є окремою підставою для визнання таких матеріалів недопустимими як докази. При цьому, відкриттю, окрім протоколів, у яких зафіксовано хід та результати проведення певних дій, в обов'язковому порядку підлягають і матеріали, які є правовою підставою проведення таких дій (ухвали, постанови, клопотання), що забезпечить можливість перевірки стороною захисту та судом допустимості результатів таких дій як доказів.

Як встановлено судом, стороною обвинувачення, всупереч зазначеному, не було здійснено відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до положень статті 290 КПК України, в зв'язку з чим суд не може допустити відомості, що містяться на флеш-картах Kingston-2016 рег. № 1591/к від 31 серпня 2016 року, HDD TOSCHIBA DEC - 2013 S/N 23CXJURAS X13 № 940 від 15 березня 2016 року та інформацією, що міститься на диску DVD-R № 1542/к від 24 червня 2016 року, а отже й протоколи цих процесуальних дій, як належні та допустимі докази по матеріалах даного кримінального провадження.

Таке рішення суду грунтується ще й на тому, що стороною обвинувачення не надано в суді доказів правомірності підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, ухвал апеляційного суду, на підставі яких ці слідчі (розшукові) дії проводились.

В зв'язку з цим суд не приймає до уваги як доказ по матеріалах кримінального провадження і протокол огляду старшим слідчим в ОВС СУ ГУ НП в Полтавській області капітаном поліції ОСОБА_12 протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні № 42016170000000211 від 23 грудня 2016 року (том 6 а. п. 203-208), зважаючи на процесуальну алогічність цього доказу, так як ним оцінюються інші процесуальні документи, які самі по собі при їх отриманні у визначеному законом порядку, є джерелами доказів по справі.

Судом також встановлено, що відомості до ЄРДР по кримінальному провадженню № 42016170000000211 про вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, були внесені 27 жовтня 2016 року, хоча в обвинувальному акті дата відкриття кримінального провадження зазначена 11 липня 2016 року.

Встановлено також, що під цим же номером 11 липня 2016 року відкрито кримінальне провадження за ознаками ч. 3 ст. 368 КК України щодо «посадових осіб неіснуючого органу державного контролю Полтавської області, які отримують неправомірні вигоди за дозвільні документи». Саме по матеріалах кримінального провадження № 42016170000000211, відкритого за ознаками ч. 3 ст. 368 КК України слідчим після викриття обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй злочину проводились огляд речей та документів 1 жовтня 2016 року (том 3 а. п. 1-22, том 4 а. п. 205-209), 8 жовтня 2016 року (том 4 а. п. 226-231), 12 листопада 2016 року (том 5 а. п. 120-127) та 23 грудня 2016 року (том 6 а. п. 203-208), про що свідчать протоколи цих слідчих дій.

Аналіз наведених процесуальних рішень, на думку суду, свідчить про те, що негласні слідчі (розшукові) дії щодо обвинуваченої проводились всупереч вимог КПК України.

Відповідно до статті 246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом (частина перша).

Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 270, 271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (частина друга).

З наведеного вбачається, що як слідчі (розшукові), так і негласні слідчі (розшукові) дії проводяться виключно у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Пункт 6 ч. 1 ст. 3 КПК визначає досудове слідство як форму досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування злочинів.

Отже, суд констатує, що досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а тому його здійснення до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається.

Зважаючи на вищевикладене, суд зазначає, що негласні слідчі (розшукові) дії щодо обвинуваченої проводились або не в кримінальному провадженні взагалі, або в іншому кримінальному провадженні щодо інших осіб, що є недопустимим.

В обох випадках це є грубим нехтуванням вимог КПК України, оскільки при цьому порушуються вимоги статей 246 та 257 цього Кодексу щодо можливості використання отриманої в такий спосіб інформації при проведенні слідчих (розшукових) дій як доказу вчинення злочину по матеріалах кримінального провадження.

Таким чином, судом встановлено, що докази вини обвинуваченої ОСОБА_2, на які посилається сторона обвинувачення, зібрані всупереч встановленому кримінально-процесуальним законом порядку, а тому не можуть прийматися судом до уваги та покладатися в основу обвинувачення, оскільки це суперечить вимогам частини 3 статті 62 Конституції України, якою встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналіз змісту, висунутого проти ОСОБА_2 обвинувачення, свідчить про його неконкретність та сумнівність, оскільки стороною обвинувачення в обвинувальному акті констатується про факт отримання нею 21 вересня 2016 року неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів без зазначення суми та хоча б виду валюти, в якій це було отримано, що позбавляє суд можливості, навіть за умови доведеності вини, визначити ступінь суспільної небезпечності як діянь, так і особи обвинуваченої, а отже і визначити вид та розмір покарання.

По епізоду отримання нею 28 вересня 2016 року неправомірної вигоди у сумі 1700 грн., про що зазначено в обвинувальному акті та стверджується прокурором, останнім не наведено та не надано суду жодного безперечного, або сукупності опосередкованих доказів, які б безсумнівно свідчили про доведеність вини обвинуваченої у її отриманні.

Аналізуючи докази обвинувачення в суді, прокурор обмежився лише їх переліком та посиланням на них без зазначення їх належності та зв'язку з обвинуваченням ОСОБА_2 в отриманні нею неправомірної вигоди. В їх переліку він як на доказ вини останньої послався і на показання свідка ОСОБА_3, який категорично як в ході досудового слідства, так і під час розгляду матеріалів кримінального провадження в суді, заперечував факт передачі ним обвинуваченій неправомірної вигоди, наголошуючи при цьому на фальсифікації матеріалів кримінального провадження з боку працівників правоохоронних органів, оцінки чому прокурором не було надано.

Поза увагою сторони обвинувачення в суді залишилось спростування стороною захисту законності збирання, належності та допустимості доказів, наданих органом досудового розслідування та представником обвинувачення в суді, що зважаючи на відсутність репліки та оцінку доказів, зроблених судом, розцінюється як їх відсутність.

Отже, проаналізувавши наведені докази, суд приходить до висновку про недоведеність вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй правопорушення, а отже відсутності в її діях складу інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Згідно зі статтею 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.

Показання наведених вище свідків та досліджені в судовому засіданні докази з безперечністю не підтверджують обвинувачення ОСОБА_2, сформульованого в обвинувальному акті.

Суд відповідно до статті 22 КПК України, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив усі необхідні умови для реалізації сторонами під час розгляду кримінального провадження в суді їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків з тим, щоб провадження було здійснено на засадах змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Цим правом сторони скористались сповна, надавши на пропозицію суду, на їх розсуд, для дослідження всі докази, які мали в своєму розпорядженні та заявили про відсутність у них інших.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, виходячи з положень закону, що жоден доказ не має наперед встановленої сили, та прийшов до висновку про відсутність доказів вини обвинуваченого у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Враховуючи тривалість розслідування (із 2016 року), розгляду кримінального провадження та повне надання судом сторонам можливості вільно розпоряджатися своїми правами в частині доведення переконливості поданих доказів, суд, дотримуючись засад безсторонності та розумних строків, вважає, що можливості здобуття інших доказів вичерпані.

При цьому суд враховує вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зі змісту ч. ч. 1 і 2 ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Виходячи з вимог ч. ч. 1 і 3 ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Згідно ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Водночас, виправдувальний вирок відповідно до підпункту 1 частини 1 цієї ж статті, може бути постановлений у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що під час досудового розслідування не було встановлено, а прокурором в ході розгляду кримінального провадження не наведено суду доказів, які б забезпечували надійне, повне та достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмету доказування щодо обвинувачення ОСОБА_2, тому її слід виправдати в зв'язку з відсутністю в її діяннях складу кримінального правопорушення.

Цивільний позов по справі не заявлений.

Судові витрати підлягають віднесенню на рахунок держави.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог статті 100 КПК України.

Керуючись статтями 373 та 374 КПК України, суд,

у х в а л и в :

ОСОБА_2 виправдати за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченої - скасувати.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Речові докази, які приєднані до матеріалів кримінального провадження, - зберігати при них.

Вилучені у обвинуваченої грошові кошти в сумі 1700 та 1970 грн., 2 банківські картки, 2 робочі блокноти, документи, копії документів та чорнові записи, - повернути їй же.

Роз'яснити виправданій ОСОБА_2, що вона має право на поновлення в правах, обмежених під час кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржено в Апеляційний суд Полтавської області через районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

СуддяА.Г. Савченко