Ухвала суду № 71842690, 26.01.2018, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа № 592/9817/15-к

Провадження №1-кп/592/28/18

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2018 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м.Суми у складі колегії суддів:

головуючого судді Чернобая О.І.,

суддів Косолап М.М., Труханової Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Трофименко В.О.,

сторін кримінального провадження:

прокурора Маслєннікової Г.Л.,

захисників Гусейнової В.Г., Ковальової О.М.,

обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ковпаківського районного суду м.Суми об'єднане кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що він 27.05.2015 року, близько 15:30 год., діючи за попередньою змовою в групі із невстановленою особою (матеріали відносно якої виділені в окреме провадження), вчинив розбійний напад на потерпілу ОСОБА_5 з метою заволодіння її майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для її життя та здоров'я, з проникненням до її квартири АДРЕСА_1, внаслідок чого заподіяли їй матеріальну шкоду на загальну суму 115 535,32 грн.

Відповідно до другого обвинувального акту ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він 27.05.2015 року, близько 15:30 год., діючи за попередньою змовою і в групі ОСОБА_3 вчинили розбійний напад на потерпілу ОСОБА_5 з метою заволодіння її майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для її життя та здоров'я, з проникненням до її квартири АДРЕСА_1, внаслідок чого заподіяли їй матеріальну шкоду на загальну суму 115 535,32 грн.

Таким чином, в обвинувальному акті ОСОБА_3 зазначено, що він обвинувачується у вчиненні розбійного нападу за попередньою змовою в групі з невстановленою особою, а в обвинувальному акті ОСОБА_4 зазначено, що він обвинувачується у вчиненні цього ж самого розбійного нападу але за попередньою змовою і в групі з ОСОБА_3

У зв'язку з цим, за клопотанням обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника вказані два кримінальних провадження були об'єднані в одне з метою надання можливості ОСОБА_3 захищатись від обвинувачення пред'явленого ОСОБА_4 в тій частині, що останній вчинив даний злочин в групі з ним.

Після об'єднання кримінальних проваджень, судовий розгляд розпочався з самого початку і з самого початку судом було розпочате дослідження доказів сторони обвинувачення.

Під час судового розгляду прокурором через канцелярію суду в шістнадцятий раз було подане письмове клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3, яке було вмотивоване тим, що оскільки після об'єднання судом даних кримінальних проваджень не допитано ряд свідків /без зазначення яких саме/, не досліджені письмові докази / не вказано які саме/, не допитано обвинувачених, не допитано свідків сторони захисту /теж без вказівки яких саме/, також з урахуванням думки потерпілої, яка побоюється за своє життя, оскільки вважає, що обвинувачений ОСОБА_3 може помститися їй. В якості ризиків прокурором булли зазначені ризики, передбачені п.п.1,3 та 5 ч.1 ст.177 КПК України, які прокурором вмотивував тільки тим, що ОСОБА_3 зможе переховуватись від суду з метою уникнення справедливого покарання за вчинення особливо-тяжкого злочину, зможе вплинути на покази свідків /при цьому не вказавши яких саме/, та що потерпіла побоюється за своє життя, а ризик передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК прокурором у клопотанні взагалі нічим не вмотивований.

В судовому засіданні прокурор Маслєннікова Г.Л. клопотання підтримала і просила його задовольнити при цьому жодним чином не вмотивувавши своєї позиції та не навівши жодних доказів чи навіть пояснень з приводу обґрунтування ризиків, а просто заявивши, що подане її колегою клопотання вона підтримує у повному обсязі і просить його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_3 проти даного клопотання заперечував, просив відмовити у його задоволенні та по суті пояснив, що він не збирається не на кого впливати, що прокурор навмисно затягує розгляд справи не надаючи доказів його винуватості, тому просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт, запевнивши суд, що буде з'являтись з першим викликом.

Захисник Ковальова О.М. теж просила відмовити у задоволенні клопотання прокурора і по суті показала, що у клопотанні прокурором не обґрунтований жодний із ризиків, на підставі яких прокурор просить продовжити строк тримання під вартою. В судовому засіданні інший прокурор теж ніяким чином не обґрунтувала жодного ризику, а тільки вказала, що підтримує клопотання. Крім того додала, що ризик, вказаний у клопотанні, у виді незаконного впливу на свідків нічим не підтверджується, оскільки свідки сторони обвинувачення вже допитані судом і вони пояснили, що бачили ОСОБА_3 на передодні розбійного нападу у своєму під'їзді як він шукав якогось хлопця, але ОСОБА_3 і сам це підтверджує, тому розцінює показання цих свідків на користь ОСОБА_3 і зазначає, що у нього не має ніякого сенсу впливати на них. А свідок ОСОБА_6, який був присутній під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_3, прокурор протягом більше двох років не може забезпечити його явку до суду та не може забезпечити його допит в режимі відеоконференції, а місцеперебування другого понятого прокурору також не відомо, тому ОСОБА_3 ніяким чином не зможе впливати на цих двох свідків. За таких обставин просить змінити відносно її підзахисного запобіжний захід на домашній арешт, але не цілодобовий, а тільки на нічний час.

Суд, заслухавши думку прокурора, пояснення обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника дійшов висновку, що клопотання прокурора задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Так, у відповідності з вимогами ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, … чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

За загальними правилами, передбаченими ч.5 ст.199 КПК України, …суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор… не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Таким чином, виходячи із вказаної процесуальної норми закону, суд повинен відмовити у клопотанні прокурора щодо продовження строку тримання під вартою, якщо прокурор у судовому засіданні не доведе обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

В даному випадку прокурор у судовому засіданні не довела ризики, вказані у клопотанні окрім п.3 ч.1 ст.177 КПК України.

Так, ризики зазначені у клопотанні і передбачені п.п.1 і 5 ч.1 ст.177 КПК не підтверджуються, а саме:

-ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_3 від суду обґрунтований тільки тим, що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину і більше нічим, тому не може бути взятий судом, як переконливий, оскільки тяжкість покарання яке може загрожувати обвинуваченому у разі доведеності його вини за спливом часу перестає бути безспірним ризиком і повинен бути підтверджений на ряду з іншими ризиками;

-зазначена прокурором обставина, що потерпіла побоюється помсти з боку обвинуваченого ОСОБА_3, якщо той опиниться на свободі, сама по собі, без наявності інших переконливих ризиків, не може "вічно" слугувати підставою для продовження строків тримання під вартою, оскільки за весь час перебування під вартою ніякого впливу на потерпілу з боку обвинуваченого ОСОБА_3 не було, а той факт, що після одного із засідань він спитав у потерпілої, чи не буде вона боятись його, коли він вийде на свободу не підтверджує, що ОСОБА_3 мав на меті незаконно впливати на потерпілу чи помститись їй, т.я. ця його фраза як він заявив означала, що потерпіла казала в судовому засіданні, що коли він під вартою, то вона спокійна, а коли його випустять, то стане побоюватись помсти з його боку, але обвинувачений мав на увазі якщо вона його боїться, то чи не буде вона його боятись коли він вийде на свободу після відбуття покарання у разі засудження.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі від 12.02.2015 року "Подвезько проти України" (заява № 74297/11), на яке суд неодноразово посилався при вирішенні питань щодо продовженя строків тримання під вартою вказує на наступне:

п.20. Суд нагадує, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, недостатньо самого факту застосування цього заходу згідно з національним законодавством - він також повинен бути необхідним за конкретних обставин {див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (<…>), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «c» пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (рішення у справах «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), та «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява №38 717/04, п. 28, від 14 жовтня 2010 року).

п.21. Суд також встановлював, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).

У пункті 23 вказаного Рішення ЄСПЛ зазначив, що з плином часу продовження тримання заявника під вартою вимагало більш докладного обґрунтування, але суди не наводили жодних додаткових підстав з цього приводу.

Прокурором як у клопотанні, так і в судовому засіданні зі сплином часу не наведено більш докладних обґрунтувань продовження строку тримання під вартою.

Таким чином, на даний час на думку суду продовжує існувати тільки один ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків, а інші ризики нічим не підтверджуються, тому втратили свою актуальність.

Ризик зазначений прокурором у виді переховування від суду був оцінений прокурором виключно абстрактно, оскільки єдиним обґрунтуванням цьому прокурор тільки зазначив тяжкість покарання, яке може загрожувати у разі засудження, але прокурором цей ризик не був оцінений з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які б могли підтвердити його існування, тому на даний час цей ризик нічим не підтверджений, у зв'язку з чим не може бути взятий судом до уваги, оскільки є абстрактним.

Прокурор у своєму клопотанні також зробила посилання на те, що після об'єднання судом кримінальних проваджень в одне залишаються не допитаними ряд свідків /без зазначення прізвищ/, але свідки сторони обвинувачення, які могли щонебудь пояснити суду про обставини вчиненого розбійного нападу вже допитані судом, а залишаються недопитаними тільки двоє понятих - ОСОБА_6 та інший, які були присутні при проведенні обшуку за місцем мешкання обвинуваченого ОСОБА_3, де зі слів прокурора були вилучені срібні вироби потерпілої.

З цього приводу суд зазначає, що явку цих двох свідків прокурор не може забезпечити для допиту вже більше двох років як до об'єднання кримінальних проваджень, так і після їх об'єднання і місце знаходження одного з цих понятих прокурору не відомо до теперішнього часу.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що судом декілька разів приймались рішення про допит свідка ОСОБА_6 в режимі відеоконференції з Обухівським районним судом Київської області, однак прокурор протягом декількох місяців не змогла забезпечити явку цього свідка до вказаного суду, хоча прокурором вже п'ятнадцять разів заявлялись клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою із-за неможливості допиту цих двох свідків і у зв'язку з неспроможністю прокурора забезпечити допит вказаних свідків не може слугувати причиною тримання під вартою обвинуваченого, оскільки фактично єдиною причиною неможливості закінчити судовий розгляд являється неможливість допиту вказаних двох свідків.

Таким чином, враховуючи рішення ЄСПЛ "Подвезько проти України" та вирішуючи аргументи «за» і «проти» звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 з-під варти суд доходить висновку, що аргументи "за звільнення" на даний час превалюють, оскільки раніше заявлені ризики передбачені пунктами 1 і 5 ч.1 ст.177 КПК на теперішній час втратили свою актуальність, а закінчити судовий розгляд не можливо виключно із-за того, що прокурор не може забезпечити допит двох свідків обвинувачення /понятих/, що не є підставою для продовження строків тримання під вартою.

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що 12.10.2017 року ЄСПЛ було ухвалене остаточне рішення у справі "Безбородов та інші проти України" до якого була об'єднана справа "Пекнич проти України", яка розглядалась Ковпаківським районним судом м.Суми і по якій Європейський суд констатував порушення пункту 1 ст.6 та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно того, що тривалість кримінального провадження відносно ОСОБА_7, який тримався під вартою була надмірною і не відповідала вимозі "розумного строку".

Принагідно суд також вважає за необхідне зазначити, що справи цієї категорії є предметом усталеної практики Європейського суду, яка є негативною для України, оскільки перш за все, вона свідчить про існування системної проблеми щодо тривалого кримінального провадження де обвинувачені перебувають під вартою.

Таким чином, на підставі вищенаведених та проаналізованих фактів, суд доходить висновку про необхідність зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 на більш м'який цілодобовий домашній арешт із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України строком на два місяці у виді:

1) прибувати до суду за першим викликом;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, та проживає чи перебуває, без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

4) утримуватися від спілкування з потерпілою ОСОБА_5 та свідками ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11 і обвинуваченим ОСОБА_4.

5) носити електронний засіб контролю.

Згідно частин 4 та 5 ст.181 КПК України орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це … суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою … обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 КПК України у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту … обвинувачений, який був затриманий:

1) негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово.

Керуючись ст.ст.181, 194, 202, 331, 350 КПК України суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 - відмовити за необґрунтованістю.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який - домашній арешт з забороною йому залишати цілодобово житло за адресою: АДРЕСА_2 з носінням електронного засобу контролю та покласти на нього обов'язки відповідно до ч.5 ст.194 КПК України строком на два місяці у виді:

1) прибувати до суду за першим викликом;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, та проживає чи перебуває, без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

4) утримуватися від спілкування з потерпілою ОСОБА_5 та свідками ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11 і обвинуваченим ОСОБА_4.

5) носити електронний засіб контролю.

Строк дії ухвали визначити в два місяці по 26.03.2018 року включно.

Покласти на Державну установу Сумський слідчий ізолятор та Сумський відділ поліції ГУНП в Сумській області обов'язок доставити обвинуваченого ОСОБА_3 до місця його проживання за адресоюю: АДРЕСА_2 де звільнити його

з-під варти,

Ухвалу передати на виконання Сумському відділу поліції ГУНП в Сумській області для негайної постановки на облік та здійснення контролю про що повідомити суду.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_3 що працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в його житло, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити уповноваженій службовій особі Сумського слідчого ізолятору.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення по суті справи.

Головуючий: О.І. Чернобай

Судді: М.М.Косолап

Л.М.Труханова