Постанова № 71841541, 24.01.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2722/18

Номер справи місцевого суду: 509/3942/15-ц

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д. М.

Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки посилаючись на те, що 03.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 1501/0708/71-137 згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 120000,00 доларів США з розрахунку 11,9% річних на строк до 03.07.2030 року.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, АТ «Сведбанк» передало (відступило) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від АТ «Дельта Банк» до АТ «Сведбанк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Посилаючись на вищевикладене, а також на невиконання відповідачем умов кредитного договору № 1501/0708/71-137 від 03.07.2008 р., просив суд, в рахунок виконання основного зобов'язання у розмірі 1080993,38 грн., з яких 993541,38 грн. заборгованість за кредитом, 87452 грн. заборгованість за відсотками - звернути стягнення на предмети іпотеки житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами під літ. «А-2,а-2», загальною площею 205,3 кв.м, житловою 77,2 кв.м, № 1-3 споруди та земельну ділянку площею 0,060 га призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), які знаходяться за адресою Одеська область, Овідіопольський район, с. Прилиманське, вул. Молодіжна, 101 «А» шляхом визнання права власності на вказане нерухоме майно за ПАТ «Дельта Банк» та стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Позивач посилався також на те, що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 р. № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк»», згідно з яким з 03.03.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», якою призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_3. Тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком на три місяці з 03.03.2015 р. по 02.06.2015 р. включно. Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 08.04.2015 р. № 71 «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 р. № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк»», яким тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком з 03.03.2015 р. по 02.09.2015 р. включно.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено, в рахунок погашення загальної заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором № 1501/0708/71-137 від 03.07.2008 р. у розмірі 1080993,38 грн., з яких 993541,38 грн. заборгованість за кредитом, 87452 грн. заборгованість за відсотками - звернуто стягнення на предмети іпотеки за нотаріально-посвідченим договором іпотеки № 1501/0708/71-137-Z-1 від 03.07.2008 р. (реєстр. № 10210), шляхом визнання права власності за ПАТ «Дельта Банк» на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами під літ. «А-2,а-2», загальною площею 205,3 кв.м, житловою 77,2 кв.м, № 1-3 споруди, що знаходиться за адресою Одеська область, Овідіопольський район, с. Прилиманське, вул. Молодіжна, 101 «А», вартістю 1162409 грн. та земельної ділянки площею 0,060 га призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходяться за адресою Одеська область, Овідіопольський район, с. Прилиманське, вул. Молодіжна, 101/А, вартістю 139060 грн., загальною вартістю предметів іпотеки 1301469 грн.;

Стягнуто з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6890 грн.

Вважаючи рішення суду незаконним ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Задовольняючи позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 суд помилково дійшов зазначеного висновку.

Судом встановлено, що 03.07.2008 р. між ВАТ «Сведбанк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 1501/0708/71-137, відповідно до умов якого банк надав, а відповідач отримав кредитні кошти в сумі 120000 дол. США під 11,9% річних строком до 03.07.2030 р..

В забезпечення виконання грошових зобов'язань відповідача за вказаним кредитним договором, між останнім та ВАТ «Сведбанк» був укладений нотаріально-посвідчений іпотечний договір № 1501/0708/71-137-Z-1 від 03.07.2008 р. (реєстр. № 10210), відповідно до умов якого, ОСОБА_2 передав в іпотеку банку нерухоме майно у вигляді житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами під літ. «А-2,а-2», загальною площею 205,3 кв.м. житловою 77,2 кв.м, № 1-3 споруди, що знаходяться за адресою Одеська область, Овідіопольський район, с. Прилиманське, вул. Молодіжна, 101 «А», який належить йому на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 03.07.2008 р. (реєстр. № 10202) та земельну ділянку площею 0,060 га призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходяться за адресою Одеська область, Овідіопольський район, с. Прилиманське, вул. Молодіжна, 101/А, яка стане власністю ОСОБА_2 після укладення цього договору іпотеки, з моменту одержання ним державного акту на земельну ділянку та його державної реєстрації, про що буде вказано у додатковому договорі до цього договору іпотеки, яким вносяться зміни до опису предмету іпотеки.

25.05.2012 р. між ВАТ «Сведбанк» та позивачами був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за вищевказаним кредитним договором, відповідно до якого, до позивачів перейшли права вимоги за вказаним кредитом, тобто позивачі набули статус нового кредитора по кредитним зобов'язанням відповідача ОСОБА_2.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 р. № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк»», згідно з яким з 03.03.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», якою призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_3 Тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком на три місяці з 03.03.2015 р. по 02.06.2015 р. включно. Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 08.04.2015 р. № 71 «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 р. № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк»», яким тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком з 03.03.2015 р. по 02.09.2015 р. включно.

У зв'язку з систематичним невиконанням умов договору про надання відповідачу кредиту за вищевказаним кредитним договором № 1501/0708/71-137 від 03.07.2008 р. щодо сплати ОСОБА_2 суми кредиту та відсотків за його користування у останнього утворилася заборгованість, яка станом на 28.07.2015 р. не погашена 1080993,38 грн., з яких 993541,38 грн. заборгованість за кредитом, 87452 грн. заборгованість за відсотками, обґрунтований розрахунок якої був наданий позивачами і перевірений судом і про що відповідач письмово попереджався листом-вимогою ПАТ «Дельта Банк» № 31.4-08/11011/15 від 27.08.2015 р., який отримав відповідач і в якому зокрема йшлося посилання на ст.ст. 33,35,36,37 Закону України «Про іпотеку» та на умови іпотечного договору, якими передбачено передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у випадку порушення (невиконання) відповідачем умов повернення кредиту і попередженням у 30-ти денний строк виконати кредитні зобов'язання відповідачем, який був залишений відповідачем ОСОБА_2 поза увагою без належного реагування та відповіді.

Відповідно до умов іпотечного договору - іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником зобов'язань за цим договором та/або за кредитним договором, звернути стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання у наступних випадках якщо у момент настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме при повному,або частковому неповерненні у встановлені кредитним договором строки суми кредиту, та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум процентів, та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафних санкцій) та у разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредитних коштів.

Судом було встановлено факт тривалого невиконання відповідачем кредитних зобов'язань, а тому у суд вважав що є законні підстави звернути стягнення на предмет іпотеки.

На момент розгляду справи, доказів погашення кредиту, відсотків, відповідачем суду не надано, та відповідно у суду вони відсутні. За таких обставин суд вважав вимоги позивачів про стягнення з відповідача суми заборгованості зі всіма складовими такими, що відповідають умовам договору та ст. 1050 ЦК України.

Згідно звіту про оцінку іпотечного нерухомого майна, складеного ТОВ «Експертна компанія «Професіонал», станом на 09.12.2015 р. становить 1301469 грн., з яких вартість будинку 1162409 грн., вартість земельної ділянки 139060 грн..

За викладених обставин суд вважав, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі та зважаючи на умови ст.ст. 37,38 Закону України «Про іпотеку» та умови нотаріально-посвідченого іпотечного договору з іпотекодавцем ОСОБА_2 та звернення стягнення на предмети іпотеки слід здійснити шляхом визнання на них права власності за позивачами.

Проте з таким висновком суду колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що апелянт та його представник не були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи. При ухваленні оскаржуваного рішення суд досліджував обставини виходячи з позовних вимог, не забезпечивши можливості скористатися процесуальними правами відповідачу та його представнику.

Позивачем було обрано спосіб судового захисту, який не передбачений законом.

Позивач у своїх позовній заяві просить визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою Одеська область, Овідіопольський район, с. Прилиманське, вул. Молодіжна, 101 а.

Така вимога, як визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку суперечить вимогам ЦК України та ЗУ «Про іпотеку», оскільки вказаними нормативно-правовими актами не передбачено застосування у судовому порядку такого способу захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.

Детальне обґрунтування наведеної правової позиції викладене у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-1851цс15 від 30.03.2016 р., а також у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2012 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2012 року.

У Постанові ВСУ від 30.03.2016 року № 6-1851цс15 судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне затвердження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку».

Порядок реєстрації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість вининення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Ст. 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

У рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2012 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що «як у ст. 39 ЗУ «Про іпотеку», так і у договорі іпотеки зазначено, що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції не врахували вимоги ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» та не прийняли до уваги умови договору іпотеки, застосували спосіб зверення стягнення на предмет іпотеки, що не передбачено застосовувати у судовому порядку, та виходячи із позовних вимог КС «Агро-Кредит», які відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України просили в уточненій позовній заяві визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки, у позові КС «Агро-Кредит» слід відмовити».

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року зазначено, що відповідно до ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. 335 та 376 цього Кодексу.

Отже, висновки, зроблені судом касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не відповідають висновкам, викладеним у вищезазначених постановах ВСУ, щодо застосування ст. 37-39 ЗУ «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм статтей 37-39 ЗУ «Про іпотеку». Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.Ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У ч. 1, 3 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовоми наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки і рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому ст. 37 цього Закону, право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленомуст. 38 цього Закону.

При цьому згідно із ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю прав власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 ЗУ «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч. 1 ст. 328 цього Кодексу).

Ст. 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень ст.ст. 33, 36, 37, 39 ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекождаержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателюправа власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку»).

Отже, у справі, яка переглядається ВСУ, суди ухвалюючи судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шлґхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосували норми ст. 39 ЗУ «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст. 360 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень у частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Викладені обставини судом з'ясовано неповно, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового.

Відповідно до ч. 3 п. 3 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення є обставина якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, якщо такий учасник обгрунтовує апеляційну скаргу такою підставою.

На підставі викладеного та керуючись п.1 ч.3 ст.374, ч. 1 п. 1 ст. 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року - скасувати.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький