Постанова № 71841455, 25.01.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2713/18

Номер справи місцевого суду: 522/2985/16-ц

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.

за участю секретаря - Бахірко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні об'єкти» - Кліменка Володимира Павловича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ніка-2005», Виконкому Одеської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСББ «Ніка-2005», Виконкому ОМР про визнання права власності на нерухоме майно посилаючись на те, що у 1999 та 2000 р.р. між позивачем та ТОВ «Будівельні об'єкти» буди укладені договори про дольову участь у будівництві квартири та надземного гаражу, з підсобним приміщенням другого поверху по АДРЕСА_1. Позивачем умови договору виконані в повному обсязі.

У 2002 році позивач отримав технічну документацію на вказане майно та став відкрито їм користуватися з того ж часу.

Позивач посилався на те, що 16.02.2005 року ТОВ «Будівельні об'єкти» незаконно та корумповано отримало свідоцтво на право приватної власності на 14 поверховий 90 квартирний будинок 9814 кв.м. и 555 кв.м. гаражів.

ТОВ «Будівельні об'єкти» з цього часу почали судові тяготи з мешканцями будинку як власники, повторно продали 15 квартир та 8 гаражів, підвальні приміщення загального користування, в яких знаходяться всі інженерні комунікації будинку, демонтують обладнання в спец приміщеннях пожежогасіння 13-14 поверхів та продають ці приміщення під помешкання.

У 2003 році по факту шахрайства на керівництво ТОВ «Будівельні об'єкти» були порушені кримінальні справи.

21.03.2007 року апеляційним судом Одеської області було визнано недійсним свідоцтво на право власності ТОВ «Будівельні об'єкти» на 14 поверховий 90 квартирний будинок 9814 кв.м. и 555 кв.м. гаражів.

У зв'язку із вищевикладеним та у зв'язку із тим, що позивач посилається, що він добросовісно та відкрито користується майном протягом 10 років просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 площею 79,4 кв.м. та надземний гараж НОМЕР_1, площею 17,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_1, з підсобним приміщенням другого поверху, площею 16,4 кв.м.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано за ОСОБА_3 право власності на кв. АДРЕСА_1 площею 79,4 кв.м.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на надземний гараж НОМЕР_1, площею 17,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_1, з підсобним приміщенням другого поверху, площею 16,4 кв.м.

Вважаючи рішення суду незаконним представник ТОВ «Будівельні об'єкти» - Кліменко В.П. звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2016 року та постановити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 суд помилково дійшов зазначеного висновку.

Судом встановлено, що у 1999 та 2000 р.р. між позивачем та ТОВ «Будівельні об'єкти» буди укладені договори про дольову участь у будівництві квартири та надземний гараж, з підсобним приміщенням другого поверху по АДРЕСА_1. Позивачем умови договору виконані в повному обсязі.

У 2002 році позивач отримав технічну документацію на вказане майно та став відкрито їм користуватися з цього ж часу.

Відповідно до ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України: «Правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом».

Відповідно до п. 9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»: «Відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК).

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Суд, вважаючи викладені обставини достатніми та доведеними дійшов висновку про задоволення позову.

Проте з таким висновком суду колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Згідно правової позиції ВС України можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

В той же час, не ураховуючи правові позиції Верховного Суду України, які визначають повноваження судів визнавати право власності лише на підставі ст.ст.336, 376, 392 ЦК України, суд першої інстанції жодну зазначену норму цивільного права не застосував, а виступив у ролі законодавця, та встановив свою судову практику не передбачену діючим законодавством України про визнання права власності на нерухоме майно.

Відповідно до статей 526, 527, 530 - 532 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Разом з тим статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України визначає загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Указаними нормами права визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 31.01.2013 року встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 14 від 06.01.1993 року вилучено у Одеського заводу фрезерних верстатів ім. С.М.Кірова частину земельної ділянки площею 0,08 га відведеного під забудову багатоквартирного будинку та відведено Одеському верстатобудівельному заводу у постійне користування для будівництва земельну ділянку загальною площею 0.24 га. для будівництва 90 квартирного жилого будинку з підземними гаражами по АДРЕСА_1.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 101 від 30.03.1996 року надано дозвіл Одеському верстатобудівельному заводу на продовження будування багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1.

Наказом № 28 від 08.08.1996 року Одеського верстатобудівельного заводу поновлена діяльність дирекції «Будівельних об'єктів», яке відповідно до статуту засновано на державній власності створене з метою отримання та використання прибутку в інтересах засновника Одеського верстатобудівельного заводу.

Приватизацію ДП «Одеський верстатобудівельний завод» здійснював Фонд державного майна України (01601 м. Київ вул..Кутузова 18\9) шляхом перетворення його у лютому 1997 року у відкрите акціонерне товариство «Одеський верстатобудівельний завод» та продажу акцій.

Наявні в регіональному відділені документи, а саме акт оцінки цілісного майнового комплексу, план розміщення акцій, які були складені комісією з підготовки до приватизації підприємства на підставі документів,наданих цим підприємством, свідчать про те, що на балансі ВАТ не було державного майна,, в тому числі незавершеного будівництва, яке не увійшло до його статутного капіталу.

Крім того, вищевказані документи свідчать також про те, що і до статутного капіталу ВАТ не включена вартість будь-якого незавершеного будівництва. На час приватизації підприємства об'єктів незавершеного будівництва на його балансі не було.

Прокуратурою Одеської області за зверненням регіонального відділення ФДМУ по Одеській області з питань перевірки законності передачі до статутного капіталу ДП «Дирекція будівельних об'єктів верстатобудівельного заводу» об'єкту незавершеного будівництва по вул. Беліноського 6 в м. Одесі було проведено перевірку, з пояснень колишнього директора ДП «Одеський верстатобудівельний завод» ОСОБА_4 (1982-1995 роки), голови правління ВАТ «Одеський верстатобудівельний завод»

ОСОБА_5 (1995-1999 роки), колишнього директора ДП «Дирекція будівельних об'єктів верстатобудівельного заводу» ОСОБА_6 (1994-1998 роки) було встановленого будівництво не велося (був лише виритий котлован) у зв'язку з відсутністю державного фінансування,тому на той час об'єкту не існувало.

Згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Одеського верстатобудівельного заводу, складеного комісією, до складу якої входили представники регіонального Фонду відділення державного майна України по Одеській області, який затверджено 03.02.1997 року заступником Фонду державного майна України ОСОБА_7 на підставі інвентаризації майна Одеського верстатобудівельного заводу ,об'єкти незавершеного будівництва до балансової вартості не входили.

Будівництво будинку здійснювалось ТОВ «Будівельних об'єктів» за рахунок грошових коштів фізичних та юридичних осіб в порядку дольової участі в будівництві ,які в подальшому набули право власності на квартири в будинку. На час приватизації державного майна заводу, об'єкти незавершеного будівництва до балансової вартості підприємства не входили у зв'язку з їх відсутністю.

За період з 1996 -1998 роки дирекцією «Будівельних об'єктів» Одеського верстатобудівельного заводу з метою отримання кредиту на будування багатоквартирного будинку та безпосередньо будування будинку по АДРЕСА_1 в м. Одесі, було укладено ряд відповідних договорів з підрядними підприємствами, фірмами, та банками.

В 1998 році створено ТОВ «Будівельних об'єктів», яке відповідно до статуту є самостійним господарським суб'єктом підприємницької діяльності, здійснюючи свою діяльність на принципах господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 978 від 13.11.1998 року^ за зверненням Одеського верстатобудівельного заводу, вилучено у Одеського верстатобудівельного заводу земельну ділянку площею 0.24 га. по АДРЕСА_1 в м. Одесі та надано ТОВ «Будівельних об'єктів» право постійного користування земельною ділянкою під будівництво 83 квартирного житлового будинку з підземними гаражами.

Рішенням зборів учасників ТОВ «Будівельних об'єктів» від ,27.07.2000 року до складу засновників ТОВ «Будівельних об'єктів» прийнято дирекцію «Будівельних об'єктів» Одеського верстатобудівельного заводу.

Відповідно до акту державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об'єкта в експлуатацію від 31.01.2005 року ТОВ «Будівельних об'єктів» був зданий в експлуатацію 90 квартирний житловий будинок з підземними гаражами по АДРЕСА_1 в м. Одесі, який був затверджений розпорядженням №285 від 03.02.2005 року Приморської районної адміністрації Одеської міської ради за яким ТОВ «Будівельних об'єктів» було надано право оформити свідоцтво на право власності на будинок та будинку присвоєно адресу АДРЕСА_1.

16.02.2005 року ТОВ «Будівельних об'єктів» отримано свідоцтво про право власності на збудований 90 квартирний будинок по АДРЕСА_1.

Виходячи з матеріалів справи суд апеляційної інстанції встановив, що з 1999 року будівництво 90 квартирного будинку та здачу в експлуатацію будинку здійснювало ТОВ «Будівельних об'єктів» за власний рахунок, за рахунки дольової участі фізичних та юридичних осіб.

Зазначене судове рішення перевірене судом касаційної інстанції та залишено в силі. Відповідно до зазначеного саме апелянт має право вирішувати питання про передачу квартир у зазначеному будинку у власність інших осіб, а не хто інший, т.я. саме апелянт є замовником цього будинку.

Однак у позивача ОСОБА_3 право власності на спірні об'єкти нерухомого майна не виникло. Порядок оформлення права власності на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору купівлі-продажу майнових прав Законом України від 19 червня 2003 року № 978-ІУ «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом 1560-ХІІ. За змістом пункту 1.4 договорів купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності а.не саме право власності на нерухоме майно.

Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України ОСОБА_3 не довів, що він є саме власником спірного нерухомого майна і це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також те, що він втратив документ, який засвідчує його право власності.

А тому, з цих підстав позов задоволенню не підлягає.

3. Згідно правової позиції ВС України, викладеної у постанові цього суду, відповідно до ч. ч. 1,4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 334 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.

В той же час, позивач ОСОБА_3 захопив квартиру та гараж самоуправно без відповідних на це підстав, та на протязі усього часу не сплатив жодної гривні за комунальні послуги за ці об'єкти, якими він самоуправно користується. Таким чином, не можна вважати, що він добросовісно користується майном.

4. Відповідно до ч. ч. І, 2 ст.360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 ЦПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В той же час, правова позиція ВС України з питань визнання права власності та повноважень суду на це викладена у зазначених Постановах ВС України.

Однак, суд першої інстанції відступив від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, та при цьому не навів на це відповідних мотивів, що є порушенням вимог ч.2 ст.360-7 ЦПК Україн

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районним судом викладені обставини з'ясовано неповно, висновок суду не відповідає встановленим обставинам, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового.

Підстав для задоволення позову ОСОБА_3 колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись п.1 ч.1 ст.374, п. 1 ч. 1 ст. 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні об'єкти» - Кліменка Володимира Павловича - задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2016 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький