Постанова № 718392, 22.05.2007, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.07 р. Справа № 28/220

м. Донецьк, вул. Артема, 157 к. 223

Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Вознєвій Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерДон”, м. Горлівка

до відповідача-1: Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції, м. Горлівка

до відповідача-2: Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області

про відшкодування з державного бюджету суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 29641 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “ІнтерДон”, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Центрально-міського відділення Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції та Відділення Державного казначейства у м. Горлівка про стягнення з державного бюджету бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 29641 грн.

08.09.2006 р. позивач надав суду уточнення до позовної заяви, відповідно до яких зменшив позовні вимоги та просить стягнути податок на додану вартість у розмірі 29626 грн.

Ухвалою суду по справі від 25.07.2006 року було здійснено заміну неналежного відповідача-1, Центрально-міське відділення Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції, на Горлівську об’єднану державну податкову інспекцію.

Рішенням господарського суду Донецької області від 11.10.2006р. по справі були частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерДон”, м. Горлівка, до Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції, м. Горлівка та Відділення державного казначейства в м. Горлівка про відшкодування з державного бюджету суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 29641 грн. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.12.2006р. зазначене рішення господарського суду Донецької області було залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.02.2007р. рішення господарського суду Донецької області від 11.10.2006р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.12.2006р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Ухвалою суду від "04" квітня 2007 року було відкрито провадження в адміністративній справі № 28/220 та провадження по справі відбувалось за правилами Кодексу адміністративного судочинства України

Ухвалою по справі від 22.05.2007р. здійснено процесуальну заміну відповідача-2, Відділення Державного казначейства у м. Горлівка, його правонаступником - Головним управлінням Державного казначейства України в Донецькій області.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідно до пп. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Позивачем була подана до ДПІ податкова декларація з податку на додану вартість та додаток № 3 до неї за червень 2000 року, згідно яких в даному податковому періоді від’ємне значення зобов'язань з ПДВ склало 33942 грн. Відповідно до розрахунку частки бюджетного відшкодування за червень 2000 року сума бюджетного відшкодування, яка може бути відшкодована платнику податків протягом місяця, що настає після подання податкової декларації за звітний період склала 24937 грн., а сума ПДВ, що відшкодовується шляхом зменшення податкових зобов’язань платника протягом трьох наступних звітних періодів склала 9005 грн. Позивач вважає, що згідно із пп. 7.7.1 та пп. 7.7.3 п.7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість"( в редакції яка діяла на час виникнення права на бюджетне відшкодування) він мав право на відшкодування з державного бюджету України податку на додану вартість. Своєчасно податок на додану вартість відшкодовано не було.

Відповідач-1 проти позову заперечив, посилаючись на те, що, по-перше, позивач у продовж тривалого часу не звітував до ДПІ з лютого 2002 року до квітня 2006 року, по-друге, позивач був зареєстрований менш ніж за 12 місяців до подання декларації з від’ємним значенням. Відповідачем зазначено, що, відповідно до пп. 7.7.11. п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначені особи, які не мають права на бюджетне відшкодування, а саме: особа, яка була зареєстрована як платник податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування; особа, яка не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців.

Відповідач-2 проти позову заперечує, посилаючись на те, що згідно з сумісним наказом Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України №200/86 від 21.05.2001р. "Про затвердження змін та доповнень до Порядку відшкодування податку на додану вартість" відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства за висновками податкових органів. На підставі висновків про відшкодування ПДВ органи Державного казначейства перераховують кошти з Державного бюджету на рахунок, вказаний у висновку. Органи Державного казначейства не проводять документальних перевірок правильності заявленої суми ПДВ до відшкодування, а відповідні висновки про суми відшкодування податку на додану вартість складаються податковими органами. Висновки податкової інспекції на відшкодування суми ПДВ до органів Держказначейства не надходили, тому, у зв'язку з відсутністю даних висновків, провести зазначене відшкодування з Державного бюджету казначейство не має можливості.

Відповідно до пояснень позивача на відзив відповідача-1, позивач вважає доводи відповідача необґрунтованими, посилаючись на наступне. По-перше, стосовно провадження діяльності протягом останніх 12 календарних місяців, то ТОВ “ІнтерДон” провадило діяльність протягом останніх 12 місяців, про що свідчать подані до ДПІ Центрально-Міського району м. Горлівки декларації з ПДВ та податку на прибуток. Як зазначає позивач, про цей факт Горлівській ОДПІ було відомо, оскільки за несвоєчасне подання декларацій (в яких підприємство вказувало результати своєї господарської діяльності) Горлівською ОДПІ до ТОВ “ІнтерДон” було притягнуто до відповідальності, а рішення по цьому факту оскаржується у ДПА Донецької області. Таким чином, ствердження ДПІ про відсутність діяльності ТОВ “ІнтерДон” не є такими, що не відповідають дійсності. По-друге, стосовно того що ТОВ “ІнтерДон” було зареєстровано як платник податків менш ніж 12 календарних місяців, то позивач вважає, що на момент подання позову підприємство було зареєстровано як платник ПДВ більш ніж 12 місяців. До січня 2006 р., тимчасово, ТОВ “ІнтерДон” не мало права на відшкодування ПДВ. Також, позивач звертає увагу на той факт, що на той момент, внесення змін до Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ “ІнтерДон” не мало право на відшкодування ПДВ, оскільки відповідач своїми рішеннями суми бюджетної заборгованості скасувало. ТОВ “ІнтерДон” оскаржувало ці рішення, але їх відміна сталася лише 23.12.2005 р., а рішення вступило до законної сили ще пізніше. Таким чином, позивач вважає що твердження ДПІ, про те що ТОВ “ІнтерДон” було зареєстровано як платник податків менш ніж 12 календарних місяців, не є достовірними та не можуть братися до уваги. По-третє, позивач вважає, що посилання ДПІ на пп. 7.7.11 Закону України “Про податок на додану вартість” є неправомірним, оскільки ТОВ “ІнтерДон” мало право на бюджетне відшкодування ПДВ ще у 2000 р., коли цей підпункт в новій редакції ще не діяв. В свою чергу у 2002 р. відповідач своїми діями позбавив позивача права на відшкодування ПДВ. Захищаючи свої права ТОВ “ІнтерДон” звернулося до суду, і лише у 2006 р. вступило в силу рішення, яким дії податкового органу визнані неправомірними, а за ТОВ “ІнтерДон” визнано право на відшкодування ПДВ, яке мало бути ще у 2000 р. Враховуючи те, що Закон зворотної сили не має, на думку позивача, положення пп. 7.7.1 Закону України “Про податок на додану вартість” (діючого на теперішній час) не може бути застосовано до правовідносин, які мали місце у 2000 р. В зв’язку з таким, за думкою позивача, у даних правовідносинах повинен бути застосований Закон України “Про податок на додану вартість” в редакції, яка діяла на час виникнення права на бюджетне відшкодування, оскільки законне право на своєчасне відшкодування ПДВ було порушено незаконним діями відповідача.

У судовому засіданні судом досліджені надані сторонами документи: свідоцтво про реєстрацію позивача як платника ПДВ, документи про правовий статус відповідача, податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2000 року, розрахунок частки бюджетного відшкодування за червень 2000 року, акт-доповнення про результати тематичної документальної перевірки від 26.02.2002 року, акт про результати попередньої документальної перевірки позивача з питання обґрунтованості відшкодування ПДВ від 18.08.2000 року, акт про результати комплексної документальної перевірки позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства від 18.06.2001 року, податкове повідомлення-рішення № 000306104070 від 07.06.2006 року, акт про порушення позивачем податкового законодавства та іншого законодавства від 06.06.2006 року, акти звірок розрахунків з бюджетом станом на 06.06.2006 року, на 28.08.2006 року, податкове повідомлення-рішення № 000306104070 від 07.06.2006 року, копія позовної заяви від 20.02.2004 року, рішення господарського суду Донецької області від 23.04.2004 по справі № 41/46а, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2004 року по справі № 41/46а, постанова Вищого господарського суду України від 07.12.2004 року по справі № 41/46а, ухвала Верховного суду України від 03.03.2005 року, постанова господарського суду Донецької області від 23.12.2005 року по справі № 41/46а, постанова Вищого адміністративного суду України від 19.04.2006 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, суд встановив:

Відповідно до податкової декларації та розрахунку частки бюджетного відшкодування Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерДон” за червень 2000 р. відшкодуванню підлягала сума ПДВ у розмірі 33942 грн.

Відповідачем складений акт-доповнення № 62/ДТ/23-211-3 від 26.02.2002 р. до акту документальної тематичної перевірки позивача № 450/ДТ/23-014-23 від 18.08.2000 р. стосовно обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість за червень 2000 р., яким виявлено розбіжності між сумами відшкодування, відображеними позивачем у декларації з податку на додану вартість за червень 2000 р., та сумами, встановленими перевіркою, в розмірі 33942 грн.

Як вбачається із Постанови Донецького господарського суду від 23.12.2005 року по справі 41/46а (спір між позивачем та відповідачем-1) на підставі акту-доповнення відповідачем прийняті рішення: розпорядження про внесення змін до суми податку на додану вартість № 5 від 28.02.2002 р., яким зменшено дебетове сальдо з податку на додану вартість за червень 2000 р. на суму 33942 грн.; рішення № 194/23-212/30670371/4511 від 11.03.2002 р., яким на підставі пп. 17.1.3 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1975 грн., податкове повідомлення № 0000202342/0 від 11.03.2002 р., яким позивачеві згідно пп. “б” пп. 4.2.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та відповідно до пп. 6.2.1 п.6.2 ст. 6, п.1.8 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у вигляді штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1975 грн.

Актом-доповнення № 62/ДТ/23-211-3 від 26.02.2002 р. встановлено, що у вантажних митних деклараціях у графі “А” відсутній відбиток особистої номерної печатки “виїзд”, який підтверджує факт вивозу товару за межі митної території України, тобто не підтверджений фактичний вивіз товару за межі митної території України, тому ці операції з продажу товарів не підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою згідно до п.6.2.1 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість”; за результатами зустрічних перевірок контрагентів позивача до товаровиробника не підтверджено формування податкових зобов’язань, тому у позивача відсутнє право на податковий кредит.

Позивачем були оскаржені у судовому порядку розпорядження про внесення змін до суми податку на додану вартість № 5 від 28.02.2002 р., рішення № 194/23-212/30670371/4511 від 11.03.2002 р., податкова вимога № 1/400 від 04.03.2002 р. та податкове повідомлення № 0000202342/0 від 11.03.2002 р.

Постановою по справі 41/46а від 23.12.2005 р. позовні вимоги задоволені частково. Судом визнані повністю недійсними: розпорядження Державної податкової інспекції в Центрально-міському районі м. Горлівки про внесення змін до суми податку на додану вартість № 5 від 28.02.2002 р., Рішення Державної податкової інспекції в Центрально-міському районі м. Горлівки про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення податкового законодавства № 194/23-212/30670371/4511 від 11.03.2002 р., податкове повідомлення Державної податкової інспекції в Центрально-міському районі м. Горлівки № 0000202342/0 від 11.03.2002 р. В іншій частині позову було відмовлено.

Суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями (в редакції Закону, яка була чинною під час виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно з пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (надалі в тексті Рішення Закон) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації. Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Правила випуску, обігу та погашення казначейських чеків встановлюються законодавством. Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів по інших податках, зборах (обов'язкових платежах) не дозволяється. Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Як вбачається з Постанови господарського суду Донецької області від 25.12.2005 року по справі № 41/46а сума бюджетного відшкодування з ПДВ по декларації за червень 2000 року була направлена в розмірі 7901 грн. в рахунок погашення податкових зобов’язань позивача з податку на додану вартість за період з липня 2000 року по січень 2002 року.

Відповідно до пп. 15.3.1. ст. 15.3. ст. 15 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не був порушений строк подання позовної заяви на відшкодування ПДВ.

Позивачем 20.07.2000 р. була здана до ДПІ у Центрально – Міському районі податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2000 р. з сумою ПДВ, яка підлягає відшкодуванню –33942 грн. Відповідно до розрахунку частки бюджетного відшкодування за червень 2000 р. який поданий разом із декларацією позивач визначив, що сума бюджетного відшкодування, яка може бути відшкодована платнику протягом місяця, що настає після подання податкової декларації за звітний період складає –24937 грн., а сума ПДВ, що відшкодовується шляхом зменшення податкових зобов’язань платника протягом трьох наступних звітних періодів складає 9005 грн.

У позивача виникло право на відшкодування податку на додану вартість.

08.02.2002 р. ТОВ “ІнтерДон” звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до ДПІ у Центрально – Міському районі м. Горлівки про відшкодування з бюджету податку на додану вартість в сумі 33942 грн. Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.03.2002 р. позовна заява залишена без розгляду.

26.02.2002 р. ДПІ у Центрально – Міському районі м. Горлівки складений Акт –Доповнення № 62/ДТ/23-211-3, яким встановлено завищення бюджетного відшкодування на суму 33942 грн.

28.02.2002 р. відповідачем прийняте розпорядження про внесення змін до суми податку на додану вартість № 5.

04.03.2002 р. прийнята податкова вимога № 1/400.

11.03.2002 р. відповідачем прийняте рішення № 194/23-212/30670371/4511, та податкове повідомлення № 0000202342/0.

23.02.2004 р. ТОВ “ІнтерДон” звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у Центрально –міському районі м. Горлівки про визнання недійсним розпорядження про внесення змін до суми податку на додану вартість № 5 від 28.02.2002 р., рішення № 194/23-212/30670371/4511 від 11.03.2002 р., податкової вимоги № 1/400 від 04.03.2002 р. та податкового повідомлення № 0000202342/0 від 11.03.2002 р.

Рішенням по справі № 41/46а від 23.04.2004 р. позовні вимоги задоволені частково. Визнано повністю недійсним розпорядження Державної податкової інспекції в Центрально-міському районі м. Горлівки про внесення змін до суми податку на додану вартість № 5 від 28.02.2002 р. Визнано повністю недійсним рішення Державної податкової інспекції в Центрально-міському районі м. Горлівки про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення податкового законодавства № 194/23-212/30670371/4511 від 11.03.2002 р. Визнано повністю недійсним податкове повідомлення Державної податкової інспекції в Центрально-міському районі м. Горлівки № 0000202342/0 від 11.03.2002 р.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2004 р. рішення господарського суду Донецької області від 23.04.2004 р. у справі № 41/46а залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2004 р. рішення господарського суду Донецької області від 23.04.2004 р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2004 р. у справі № 41/46а скасовані. Справа була направлена на новий розгляд до господарському суду Донецької області.

Ухвалою Верховного суду України від 03.03.2005 р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 07.12.2004 р. у справі № 41/46а.

Постановою господарського суду Донецької області від 23.12.2005 р. по справі № 41/46а позовні вимоги задоволені частково. Визнано повністю недійсним розпорядження Державної податкової інспекції в Центрально-міському районі м. Горлівки про внесення змін до суми податку на додану вартість № 5 від 28.02.2002 р. Визнано повністю недійсним рішення Державної податкової інспекції в Центрально-міському районі м. Горлівки про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення податкового законодавства № 194/23-212/30670371/4511 від 11.03.2002 р. Визнано повністю недійсним податкове повідомлення Державної податкової інспекції в Центрально-міському районі м. Горлівки № 0000202342/0 від 11.03.2002 р. У задоволенні позовних вимог в іншій частині – відмовлено. Зазначена постанова в встановленому порядку сторонами не оскаржена, що обумовлює набуття Постановою господарського суду Донецької області від 23.12.2005 р. по справі № 41/46а законної сили.

Таким чином, право позивача на відшкодування ПДВ виникло з 03.01.2006 року. 10.07.2006 р. ТОВ “ІнтерДон” м. Горлівка звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою про відшкодування з державного бюджету України суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 29641 грн.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з державного бюджету України заборгованості з податку на додану вартість з урахуванням направлення 7091 грн. у рахунок погашення податкових зобов’язань підлягають частковому задоволенню в сумі 26041 грн.

Суд зазначає, що від’ємне значення податку на додану вартість є коштами платника податку, які він сплатив продавцям товару відповідно до вимог Закону України “Про податок на додану вартість”. Цим законом встановлені умови та гарантії повернення цих коштів у вигляді обов’язку держави на підставі декларації здійснити повернення коштів за результатами звітного періоду.

Право на відшкодування від’ємної різниці є матеріальним правом позивача, несвоєчасне відшкодування коштів порушує його право власності, захист якого гарантовано першим реченням частини першої статті першої Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року та у відповідності до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського Суду від 29 листопада 1991 року у справі “Пайн Велей Девелоптменс ЛТД” проти Ірландії” зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Зазначене сподівання, тобто те, на що розраховував позивач, проводячи господарську діяльність, а саме на відшкодування від’ємної різниці податку на додану вартість у строки встановлені законом, першим відповідачем не дотримано.

Суд не погоджується із запереченнями відповідача-1 про те, що у відношенні позивача повинен бути заснований строк 12 місяців протягом якого він не здійснював діяльність з огляду на наступне.

Норма Закону України „Про податок на додану вартість”, на яку посилається відповідач-1 полягає у тому, що не мають права на отримання бюджетного відшкодування:

особа, яка була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів;

особа, яка не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців.

Аналіз наведених приписів закону у системному зв’язку з його іншими нормами, зокрема, щодо можливості включення невідшкодованих сум податку попереднього податкового періоду до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, дозволяє зробити висновок, що ці приписи, стосуються податкового періоду за наслідками якого повинно здійснюватись відшкодування податку з бюджету.

У даному випадку таким періодом є червень 2000 року, тому наведені полдоження Закону України „Про податок на додану вартість” не можуть бути до них застосовані.

Враховуючи вищенаведене, та керуючись пп. 7.7.1, пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, пунктами 2-1, 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерДон” до Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції про стягнення з державного бюджету податок на додану вартість в сумі 29626 грн. – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України (рахунок 31117030700021, код бюджетної класифікації 14010200, одержувач УДК у м. Горлівці ГУДКУ у Дон.обл., код ЄДРПОУ 34686448, банк одержувача ГУДКУ у Донецькій області, МФО 834016) на користь Товариства з обмеженою відповідальності “ІнтерДон” бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 26041 грн. за податковою декларацією з податку на додану вартість за червень 2000 року.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині – відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя