Постанова № 718379, 04.06.2007, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.07 р. Справа № 41/132пд

м. Донецьк, вул. Артема, 157 к. 223

Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Возневій Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Державної податкової інспекції в м. Краматорську

до відповідача-1: Приватного підприємства “Славсайт”, м. Слов'янськ

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготехнології”, м. Краматорськ

про визнання недійсними господарських зобов’язань за договорами від 09.01.2004р. № 0109/1, від 10.01.2004 року № 0110/1 та від 09.01.2004р. № 18, укладених між відповідачами, та застосування наслідків ст.208 Господарського кодексу України

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем, Державною податковою інспекцією в м. Краматорську, заявлено до суду позовні заяви до Приватного підприємства “Славсайт” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготехнології” про визнання недійсними господарських зобов’язань за договором від 09.01.2004р. № 18, укладеного між відповідачами, стягнення з відповідача-1 на користь відповідача-2 88030,40 грн., стягнення з відповідача-2 на користь держави 88030,40 грн. та про визнання недійсними господарських зобов’язань за договорами від 09.01.2004р. № 0109/1, від 10.01.2004 року № 0110/1, укладених між відповідачами, стягнення з відповідача-1 на користь відповідача-2 88030,40 грн., стягнення з відповідача-2 на користь держави 88030,40 грн.

Ухвалами суду від 27 квітня 2007 року були відкриті провадження в адміністративній справі № 41/132пд за позовом Державної податкової інспекції в м. Краматорську до Приватного підприємства “Славсайт” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготехнології” про визнання недійсними господарських зобов’язань за договором від 09.01.2004р. № 18 та застосування наслідків та в адміністративній справі № 41/133пд за позовом Державної податкової інспекції в м. Краматорську до Приватного підприємства “Славсайт” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготехнології” про визнання недійсними господарських зобов’язань за договорами від 09.01.2004р. № 0109/1, від 10.01.2004 року № 0110/1 та застосування наслідків та застосування наслідків.

Ухвалою суду від 27.04.2007 року об’єднані для спільного розгляду і вирішення позовні вимоги Державної податкової інспекції в м. Краматорську до Приватного підприємства “Славсайт” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготехнології” про визнання недійсними господарських зобов’язань за договором від 09.01.2004р. № 18 та застосування наслідків та про визнання недійсними господарських зобов’язань за договорами від 09.01.2004р. № 0109/1, від 10.01.2004 року № 0110/1 та застосування наслідків.

Адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції в м. Краматорську до Приватного підприємства “Славсайт” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготехнології” про визнання недійсними господарських зобов’язань за договорами від 09.01.2004р. № 0109/1, від 10.01.2004 року № 0110/1 та від 09.01.2004р. № 18 та застосування наслідків присвоєно номер 41/132пд.

В обґрунтування позовних вимог позивач наводить, що 09.01.2004 року між відповідачами укладено: договір від 09.01.2004р. № 18, згідно умов якого відповідач-1 зобов’язується поставити відповідачу-2 комплектуючі до ГИИ; договір від 09.01.2004р. № 0109/1 про поставку товару, відповідно до якого відповідач-2 зобов’язується поставити відповідачу-1 товар в кількості та терміни, відповідно до специфікації, договір від 10.01.2004 року № 0110/1, згідно умов якого відповідач-2 зобов’язується поставити відповідачу-1 інфрачервоні газові пальники. Умови оплати товару за зазначеними договорами: 100-відсоткова передплата вартості товару.

Позивачем пояснено, що відповідачі частково виконали зобов’язання за договорами: по договору від 09.01.2004р. № 18 поставлено товару на загальну суму 88030,40 грн., на залишок передплати у сумі 42015,60 грн. проведено взаємозалік; по договору від 09.01.2004р. № 0109/1 на загальну суму 58046,40 грн. поставлено товару на суму 38030,40 грн., решта передплати зарахована як повернення коштів; по договору від 09.01.2004р. № 0110/1 на загальну суму 72000 грн. поставлено товару на суму 50000 грн., решта передплати зарахована як повернення коштів.

Позивач вважає, що господарські зобов’язання за зазначеними договорами слід визнати недійсними на підставі їх укладення відповідачем-1 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки рішенням Слов’янського міського суду від 16.05.2006 року визнані недійсними установчі документи відповідача-1 та свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту державної реєстрації та було встановлено, що підприємство за юридичною адресою не знаходиться, засновник не мав наміру та можливості займатися підприємницькою діяльністю, керівництвом підприємства не займався, ніяких угод від імені підприємства не укладав та нікого на це не уповноважував.

Таким чином, як зазначив позивач, відповідач-1 був створений з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб та ця обставина є встановленою відповідно до вимог чинного законодавства. На думку позивача, у вказаних господарських операціях на стороні відповідача-1 діяла особа, яка не мала законних повноважень на здійснення таких операцій та підписання документів бухгалтерського та податкового обліку. За таких обставин, позивач вважає, що спірні податкові зобов’язання слід визнати недійсними на підставі їх укладення відповідачем-1 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, у відповідності до вимог ст. 207 ГК України.

Відповідач-2 надав до суду відзив, відповідно до якого проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивачем не доведені обставини, що свідчили б про наявність умислу у сторін по укладеному договору, а також укладення його з метою, завідомо протиправною інтересам держави та суспільства, оскільки рішенням місцевого суду не встановлюється безпосередньо вина юридичної особи у вигляді умислу у повноважних посадових осіб, також, за думкою відповідача-2, доказом наявності умислу не може бути визнано незнаходження за юридичною адресою. Визнання судом недійсними установчих документів підприємства не є підставою для того, щоб вважати недійсними договори, укладені таким підприємством з іншими підприємствами до моменту виключення його з державного реєстру.

Також, відповідачем-2 зазначено, що відповідач-1 був зареєстрований у встановленому порядку та в момент укладання угод був правоздатним. Укладений відповідачами договір був реально виконаний, що підтверджує відсутність наміру на здійснення угоди з метою, протиправною інтересам держави та суспільства. Відповідач-2 вважає, що висловлювання позивача про те, що метою укладання угоди між відповідачами є ухилення від сплати податків, є необґрунтованим та не підтверджується доказами. Крім того, як пояснив відповідач-2, позивач необґрунтовано вимагає стягнення з нього грошових коштів, оскільки одержані за договором ТМЦ до теперішнього часу зберігаються у відповідача-2.

Відповідач-1 про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, проте вимоги суду не виконав, представника в судове засідання не направив. Враховуючи викладене, а також те, що наявних в матеріалах справи документів та пояснень достатньо для прийняття постанови, суд вважає необхідним вирішити спір по суті.

У судовому засіданні судом досліджені надані сторонами документи: документи про правовий статус відповідачів, договори від 09.01.2004р. № 0109/1, від 10.01.2004 року № 0110/1 та від 09.01.2004р. № 18, специфікації до договорів, накладні, податкові накладні, платіжні доручення, листи, рішення Слов’янського міського суду від 16.05.2006 року по справі № 2-155-2006, акт про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, постанова про порушення кримінальної справи, податкові повідомлення-рішення, акти перевірок відповідача-2.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2 суд встановив:

Відповідач-1, Приватне підприємство “Славсайт”, зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом Слов”янської міської ради 02.06.03р., № рішення – 10753, включений до ЄДРПОУ за кодом 32466562.

Відповідач-2, Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготехнології” є юридичною особою, зареєстрований виконавчим комітетом Краматорської міської ради 23.03.2001 року, включено до ЄДРПОУ за № 31386523.

09.01.2004 року між відповідачами був укладений договір № 18, відповідно до якого відповідач-1 зобов’язувався поставити комплектуючі до ГИИ, оплата здійснюється шляхом 100-відсоткової передплати. На виконання вимог договору відповідачем-2 було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача-1 передплату на загальну суму 130046,00 грн. платіжними дорученнями: від 11.02.2004 року № 13 на суму 50246,00 грн., від 11.02.2004 року № 11 на суму 30000,00 грн., від 11.02.2004 року № 12 на суму 49800,00 грн. Відповідачем-1 було видано відповідачу-2 податкову накладну № 92 від 11.02.2004 року на суму передплати за блок автоматики в розмірі 130046 грн.

Листом від 13.02.2004 року відповідач-1 звернувся до відповідача-2 з пропозицією придбати інше обладнання у зв’язку з неможливістю поставки блоків автоматики по договору № 18 від 9.01.2004 року. Листом від 16.02.2004 року № 02164/1 відповідач-2 погодився придбати у відповідача-1 обладнання на загальну суму 88030,40, в тому числі ПДВ 14641,73 грн. Відповідно до зазначеного листа відповідач-2 вважає суму в розмірі 42015,60 грн., перераховану відповідачем-1 по іншим договорам, частковим поверненням, а також запропонував суму в розмірі 42015,60 грн. вважати частковим поверненням по договору 18 від 09.01.2004 року.

Відповідно до накладної № РН 0000092 від 17.02.2004 року відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв обладнання на виконання договору № 18 від 9.01.2004 року на загальну суму 88030,40 грн., в тому числі ПДВ 14641,73 грн., а саме, трансформатор ТМЗ 400/6-41 вартістю 33333,33 грн. та прес гідравлічний вартістю 40025,34 грн.

Таким чином, матеріалами справи доводиться укладання та часткове виконання між відповідачами договору від 09.01.2004 року № 18, а саме, передача відповідачем-1 та отримання відповідачем-2 товару на загальну суму 88030,40 грн. та оплата другим відповідачем отриманого за зазначеною угодою товару в такій же сумі. Докази неналежного виконання спірної угоди в матеріалах справи відсутні та не надавались податковим органом.

09.01.2004 року між відповідачами був укладений договір № 0109/1, відповідно до якого відповідач-2 зобов’язувався поставити товар, оплата здійснюється шляхом 100-відсоткової передплати. Відповідно до специфікації до зазначеного договору відповідач-2 поставляє відповідачу-1 Кондиціонери „Nord” на загальну суму 58046,40 грн., в тому числі ПДВ – 9674,40 грн. На виконання зазначеного договору відповідачем-1 було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача-2 платіжним дорученням від 10.02.2004 року № 55 суму в розмірі 58046,40 грн. Відповідачем-2 було видано відповідачу-1 податкову накладну № 13 від 10.02.2004 року на суму передплати за кондиціонери в розмірі 58046,40 грн.

10.01.2004 року між відповідачами був укладений договір № 0110/1, відповідно до якого відповідач-2 зобов’язувався поставити інфрачервоні газові пальники, оплата здійснюється шляхом 100-відсоткової передплати. Відповідно до специфікації до зазначеного договору відповідач-2 поставляє відповідачу-1 обладнання по договору на загальну суму 72000,00 грн., в тому числі ПДВ – 12000 грн. На виконання зазначеного договору відповідачем-1 було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача-2 платіжним дорученням від 10.02.2004 року № 54 суму в розмірі 72000,00 грн. Відповідачем-2 було видано відповідачу-1 податкову накладну № 12 від 10.02.2004 року на суму передплати за обладнання в розмірі 72000,00 грн.

Листом від 11.02.2004 року № 02114/1 відповідач-2 звернувся до відповідача-1 з пропозицією заміни газових пальників на котельне обладнання в зв’язку з неможливістю поставки в повному обсязі по договорам від 09.01.2004р. № 0109/1, від 10.01.2004 року № 0110/1. Листом від 12.02.2004 року відповідач-1 погодився придбати у відповідача-2 котельне обладнання вартістю 50000,00 грн., а суму 42015,60 грн. запропонував вважати частковим поверненням по договорам від 09.01.2004р. № 0109/1 та від 10.01.2004 року № 0110/1.

Відповідно до накладної № 02124/1 від 12.02.2004 року відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв кондиціонери у кількості 38 шт. на загальну суму 38030,40 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 6338,40 грн. на виконання договору № 0109 від 09.01.2004 року.

Відповідно до накладної № 02124/2 від 12.02.2004 року відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв котельне обладнання на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 8333,33 грн. на виконання договору № 0110/1 від 10.01.2004 року.

Таким чином, матеріалами справи доводиться укладання та часткове виконання між відповідачами договорів від 09.01.2004р. № 0109/1 та від 10.01.2004 року № 0110/1 а саме, передача відповідачем-2 та отримання відповідачем-1 товару на загальну суму 88030,40 грн. та оплата першим відповідачем отриманого за зазначеною угодою товару в такій же сумі. Докази неналежного виконання спірної угоди в матеріалах справи відсутні та не надавались податковим органом.

Позивач наполягає на визнанні недійсними господарських зобов’язань за договорами від 09.01.2004р. № 0109/1, від 10.01.2004 року № 0110/1 та від 09.01.2004р. № 18 на підставі ст. 207 ГК України та на застосуванні наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.

Згідно із п. 4 Розділу ІХ „Прикінцевих положень” Господарського кодексу України до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов’язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Спірна угода укладена та фактично виконана після набрання чинності Господарським кодексом України, таким чином, суд погоджується з такою думкою позивача та керується законодавством, чинним на момент виникнення відносин щодо укладення та виконання спірного господарського зобов’язання, а саме Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, який набув чинності з 01.01.2004р., господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 174, 175 цього ж кодексу визначені підстави виникнення господарських зобов'язань та визначено майново-господарські зобов'язання, а саме встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, в тому числі з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Позивач наполягає на наявності між сторонами господарських зобов’язань, які є укладеними 09.01.2004 року та 10.01.2004 року та виконаними, з чим суд погоджується з огляду на наведені приписи законодавства, пояснення відповідача-2 та додані до матеріалів справи документи щодо наявних між відповідачами правовідносин, які посвідчують факт виконання господарських зобов’язань.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, із змісту наведеної норми права випливає, що для застосування вимог цієї статті суд повинен встановити наявність певних обставин, які свідчать про те, що сторона (або сторони), укладаючи угоду, завідомо діяла з прямим умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Наявність (відсутність) зазначених обставин суд повинен встановити за допомогою належних доказів. При цьому суд повинен оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Визначення мети угоди такою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства здійснюється судом.

Як вбачається із позовної заяви, позивач вважає, що спірні господарські зобов’язання були укладенні відповідачем-1 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як на доказ наявності протиправного умислу у відповідача-1 позивач посилається на рішення Слов’янського міського суду від 16.05.2006 року по справі № 2/155-2006, яким визнані недійсними установчі документи відповідача-1 та свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту державної реєстрації.

Зазначеним рішенням Слов’янського міського суду, яке набуло законної сили 29.05.2006р., встановлено, що Солдатенко Л.В. в дійсності ПП „Славсайт” не створювала, обов’язки його директора фактично не виконувала, засновницькі документи на ПП „Славсайт” не складала, що державна реєстрація підприємства була нею здійснена за винагороду, а не з метою подальшого здійснення підприємницької діяльності. У зв’язку з таким місцевим судом визнані недійсними засновницькі документи ПП „Славсайт” з часу державної реєстрації, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ з часу видачі, податкові декларації, усі фінансові-господарські документи, оформлені та підписані від імені Солдатенко Л.В. у якості директора.

Суд вважає, що посилання позивача на вищезазначене рішення по даній справі не можуть бути враховані, оскільки таким рішенням не було встановлено вчинення Приватним підприємством „Славсайт” спірних господарських зобов’язань з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, при укладанні та виконанні. У рішенні суду взагалі відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що, укладаючи спірні господарські зобов’язання, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, посилання позивача на рішення Слов’янського міського суду від 16.05.2006 року по справі № 2/155-2006, як на доказ наявності у відповідача-1 мети, суперечної інтересам держави та суспільства при укладенні спірних господарських зобов’язань, суд вважає безпідставним, оскільки воно не містить в собі висновків щодо договорів від 09.01.2004р. № 0109/1, від 10.01.2004 року № 0110/1 та від 09.01.2004р. № 18, укладених між відповідачами, та не робилися висновки відносно мети та спрямованості таких договорів. Факт визнання недійсними установчих документів відповідача-1 та свідоцтва платника податку на додану вартість не є доказом наявності у такого суб’єкта господарювання мети, суперечної інтересам держави та суспільства при укладанні всіх угод та виконанні всіх господарських зобов’язань.

За таких обставин суд вважає, що позивачем не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи спірні господарські зобов’язання, сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Самі по собі договори з поставки обладнання не є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Надані позивачем податкові повідомлення-рішення від 27.02.2007 року, від 02.12.2004 року, що були прийняті відносно відповідача-2, та акти перевірки відповідача-2 від 30.11.2004 року, 15.02.2007 року, 27.02.2007 року, копії яких долучені до матеріалів справи також не доводять того, що, укладаючи спірні господарські зобов’язання, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність у жодної із сторін мети, суперечної інтересам держави та суспільства, при укладанні та виконанні спірних господарських зобов’язань

З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача про визнання недійсними господарських зобов’язань за договорами від 09.01.2004р. № 0109/1, від 10.01.2004 року № 0110/1 та від 09.01.2004р. № 18, укладених між відповідачами, та застосування наслідків ст.208 Господарського кодексу України, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст. 5, п.2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст.ст.2, 17-20, 69-72, 86, 94, 112, 158-163, 167, 185, 186, 254, п.6, 7 розділу V11 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції в м. Краматорську до Приватного підприємства “Славсайт”, м. Слов'янськ та Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготехнології”, м. Краматорськ про визнання недійсними господарських зобов’язань за договорами від 09.01.2004р. № 0109/1, від 10.01.2004 року № 0110/1 та від 09.01.2004р. № 18, укладених між відповідачами, та застосування наслідків ст.208 Господарського кодексу України – відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя