Рішення № 71837810, 26.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 січня 2018 року № 826/18089/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомНаціонального банку Українидо третя особа проФонду гарантування вкладів фізичних осіб Державна фіскальна служба України скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України (далі - позивач або НБУ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач або Фонд), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна фіскальна служба України, в якому позивач просить суд скасувати рішення «Про врахування податку на додану вартість при реалізації майна банків, що є предметом застави» Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.10.2016 №2017 повністю.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що правовідносини щодо створення і функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому до спірних відносин не застосовуються положення Податкового кодексу України.

Заперечуючи проти позову з підстав, викладених в письмових запереченнях, відповідач вказав на те, що оскільки банки є платниками податку на додану вартість до надходження від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, останні, при здійсненні операцій з постачання товарів, які є об'єктам оподаткування ПДВ, зобов'язані визначити за такими операціями податкові зобов'язання з ПДВ у загальновстановленому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2016 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Відповідно до ухвали суду від 22 травня 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Державну фіскальну службу України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2017 року прийнято адміністративну справу №826/18089/16 до провадження суддею Катющенко В.П. та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 28 листопада 2017 року на підставі ст. ст. 122, 128 КАС України судом ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2017 від 03.10.2016 «Про врахування податку на додану вартість при реалізації майна банків, що є предметом застави» на підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та керуючись пунктом чотирнадцятим частини п'ятої статті 12, частиною першою статті 48, частиною третьою статті 52 Закону, статтями 184, 185, 200, 202 Податкового кодексу України, з метою належного виконання неплатоспроможними банками зобов'язань щодо задоволення вимог кредиторів, виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішила: 1 - Банки, що перебувають в процедурі ліквідації, при здійсненні реалізації майна, яке є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, до дати виключення їх з реєстру платників ПДВ зобов'язані визначати за операціями з реалізації майна податкові зобов'язання з врахування ПДВ у порядку, визначеному Податковим кодексом України; 2 - Вартість/ціна заставленого майна банків, які перебувають на обліку як платники ПДВ, для його реалізації з метою позачергового задоволення вимог заставодержателів, на підставі частини третьої статті 52 Закону, визначається з урахуванням податку на додану вартість; 3 - Спрямування коштів для позачергового задоволення вимог заставодержателів за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна банків, що є предметом застави, здійснюється за вирахуванням ПДВ; 4 - Розрахунок витрат Фонду, що відшкодовуються заставодержателем здійснюється у відсотковому відношенні до сум, отриманих від реалізації заставленого майна за вирахуванням ПДВ; 5 - Департаменту консолідованого продажу та управління активами при винесенні на розгляд дирекції Фонду питань щодо затвердження початкової вартості реалізації майна банків, що є предметом застави, забезпечити відображення вартості майна окремими рядками з врахуванням ПДВ та без врахування ПДВ; 6 - погодження із заставодержателем початкової вартості реалізації майна банків, що є предметом застави, здійснюється без врахування ПДВ; 7 - відділу стратегії та нормативно-методологічного забезпечення та Фінансовому департаменту забезпечити внесення змін до Порядку здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 11 лютого 2016 року №138, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 березня 2016 року №353/28483, в частині визначення суми, отриманої від реалізації заставленого майна без врахування ПДВ; 8 - Департаменту врегулювання неплатоспроможності банків забезпечити доведення цього рішення до відома уповноважених осіб Фонду для врахування в роботі.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Водночас, згідно приписів п. 1. 3 ст. 1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Відповідно до змісту статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

За приписами п. 37.2 ст. 37 ПК України податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.

Згідно пп.37.3.1, 37.3.3 п.37.3 ст. 37 ПК України підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є, зокрема, ліквідація юридичної особи; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом.

При цьому згідно абз.3 п. 63.3 ст. 63 ПК України об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Відповідно до положень пп.194.1.1 п.194.1 ст.194 ПК України податок становить 20 відсотків, 7 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

Згідно з підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що згідно з нормами Кодексу податок на додану вартість додається до ціни товарів, особа, зареєстрована як платник ПДВ, при здійсненні операції з постачання товарів, які є об'єктом оподаткування ПДВ, до дати виключення її з реєстру платників ПДВ (включно) зобов'язана визначити за такими операціями податкові зобов'язання з ПДВ у загальновстановленому порядку.

В обґрунтування позовних вимог Національний банк України посилається, зокрема, на ст. 46 Закону №4452-VI, в якій вказано, що з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Щодо вказаних тверджень позивача суд зазначає таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків визначаються встановлюються та визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI).

Так, за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 45 Закону №4452-VI Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.

Частиною 5 наведеної статті Закону №4452-VI визначено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №4452-VI Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Крім того, як визначено пунктом 7 частини другої, частиною третьою статті 46 Закону №4452-VI, з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Згідно визначень, що містять в ст. 2 Закону №4452-VI ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства; неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність». Аналогічне визначення терміну «ліквідація» банку міститься і в Законі України «Про банки і банківську діяльність».

При цьому за приписами ст. 4 Закону №4452-VI однією з функцій Фонду є здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до п.1, 2 ч. 1 ст. 48 Закону №4452-VI Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку.

Статтею 50 Закону №4452-VI встановлено, що з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також ліцензія, гудвіл. Майно банку, що включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом. Перелік майна банку, що підлягає оцінці суб'єктами оціночної діяльності, встановлюється Фондом. Для проведення оцінки майна Фонд має право залучати суб'єктів оціночної діяльності з оплатою їх послуг за рахунок ліквідаційної маси банку.

Згідно положень, що містяться в ст. 51 Закону №4452-VI, виконавча дирекція Фонду затверджує заходи з передпродажної підготовки майна одного або кількох банків (майно, об'єднане у пули активів, цілісні майнові комплекси, пакети акцій тощо), ремонту основних засобів, добудови об'єктів незавершеного будівництва, реалізації девелоперських проектів (зокрема операцій з експлуатації нерухомості) на належних банку земельних ділянках із залученням інвестицій, вилучення з непридатного для експлуатації майна окремих деталей, вузлів, агрегатів тощо для подальшої реалізації. Після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2 затверджено Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку (далі - Положення №2), яке розроблено на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), "Про банки і банківську діяльність" та встановлює порядок прийняття рішень та вчинення дій Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) щодо виведення з ринку банку, який визнаний неплатоспроможним рішенням Національного банку України (далі - НБУ) (п. 1.1. Положення №2). Відповідно до п. 1.5 Положення №2 метою цього Положення є врегулювання процесу виведення окремого неплатоспроможного банку з ринку відповідно до Закону. У процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку Фонд виконує функції тимчасового адміністратора або ліквідатора неплатоспроможного банку.

За визначеннями, які містять в п. 2.1 Положення №2 організація реалізації майна банку, що ліквідується - заходи, що вживаються Фондом, щодо передпродажної підготовки, ремонту, добудови, реалізації девелоперських проектів, вилучення з непридатного для експлуатації майна окремих деталей, вузлів, агрегатів тощо для їх подальшої реалізації, оцінки, вибору способу, порядку формування лотів (у тому числі консолідація активів декількох банків) та умов відчуження майна шляхом прийняття відповідних рішень, реалізація яких покладається на уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку.

Разом з тим, відповідно до п. 2.3 Розділу V Положення №2 з дня початку процедури ліквідації банку укладення правочинів, пов'язаних із відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається у порядку, передбаченому статтею 51 Закону.

Згідно з п. 2.6 Розділу V Положення №2 Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій(им) особі(ам) Фонду на ліквідацію банку з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема: виконує повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу та виконує функції з управління та продає майно банку; здійснює грошові операції (отримання коштів у рахунок погашення заборгованості боржниками неплатоспроможного банку, приймання оплати за продане майно, оплата послуг осіб, залучених Фондом або уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень), та операції з готівкою (виплата вихідної допомоги звільненим працівникам неплатоспроможного банку, витрати на відрядження тощо) з метою забезпечення процедури ліквідації банку.

В аспекті зазначеного правозастосування суд звертає увагу на те, що дії уповноваженої особи Фонду щодо продажу майна банку (в тому числі, що є предметом застави) безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури банку, що охоплюється виключенням стосовно виникнення зобов'язань зі сплати, зокрема, податків передбаченим ч. 3 ст. 46 Закону України №4452-VI. З огляду на викладене, а також враховуючи те, що банки є платниками податку на додану вартість до їх ліквідації, суд дійшов висновку про те, що приймаючи оскаржуване рішення про врахування податку на додану вартість при реалізації майна банків, що є предметом застави, відповідач діяв в межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства. Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про врахування податку на додану вартість при реалізації майна банків, що є предметом застави» від 03.10.2016 №2, з огляду на що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись вимогами ст. ст. 2, 5 - 11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Національного банку України (адреса: 01601, вул. Інститутська, 9, м. Київ, код ЄДРПОУ 00032106) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: 04053, вул. Січових Стрільців, 17, м.Київ, код ЄДРПОУ 21708016) відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Окружний адміністративний суд міста Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.П. Катющенко