Ухвала суду № 71837028, 15.01.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/15925/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" січня 2018 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В., секретар судових засідань Ярмак І.В., за участю особи, що звернулася з клопотанням ОСОБА_2, захисника Олійника В.В., слідчого Завгороднього М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання ОСОБА_2 про скасування арешту майна у рамках кримінального провадження унесеного до ЄРДР за № 42017100000000716,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернулася до слідчого судді із вказаним клопотання виходячи з того, що у рамках вказаного кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 03.11.2017 у справі № 755/15925/17, накладено арешт шляхом заборони розпорядження майном ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: грошові кошти у сумі 33212 (тридцять три тисячі двісті дванадцять) доларів США, 3430 (три тисячі чотириста тридцять) євро, 31000 ( тридцять одна тисяча) грн., які були вилучені 02.11.2017 під час обшук у будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Клопотання заявник умотивовує тим, щов дійсності, більша частина із зазначених в ухвалі суду грошових коштів належать її родині, а саме їй ОСОБА_2 та чоловіку ОСОБА_5

Так, заявниця разом з чоловіком зареєстровані та мешкають в одному будинку по АДРЕСА_1, разом із її батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Спільне проживання та родинні відносини обумовили те, що фактично вони проживають однією сім'єю та ведуть спільне господарство.

Окрім того, мати заявниці є пенсіонеркою, не працевлаштована та перебуває постійно вдома, доглядаючи за будинком.

У липні 2017 року заявниця з чоловіком прийняли спільне рішення та передали на зберігання її матері ОСОБА_6 26 000 доларів США та 3 430 євро, у зв'язку із від'їздом у відпустку за кордон.

По приїзду в країну нею та її чоловіком було прийняте рішення залишити кошти на зберіганні у батьків.

У той же час, 02.11.2017 СВ прокуратури м. Києва у рамках кримінального провадження унесеного до ЄРДР за № 42017100000000716 було проведено обшук у будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в якому проживає ОСОБА_4, під час якого виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 33212 (тридцять три тисячі двісті дванадцять) доларів США, 3430 (три тисячі чотириста тридцять) євро, 31000 ( тридцять одна тисяча) грн. на які, ухвалою слідчого судді від 03.11.2017 накладено арешт.

Усі ці обставини були заявницею повідомлені 27.11.2017 під час допиту у якості свідка слідчому прокуратури міста Києва Завгородньому М.С., який пообіцяв сприяти скасуванню арешту грошових коштів та поверненню заощаджень. Нажаль, жодних дій щодо поверненню вилучених та заарештованих грошових коштів, слідчий Завгородній М.С. не вчинив.

Відповідно, у цей період, заявниця позбавлена права вільно та відкрито володіти і користуватися своїм майном, а тому просить скасувати з нього арешт у порядку ст. 174 КПК України з наведених нею у зверненні передумов, про що остання і зазначила в судовому засіданні в ході розгляду даного клопотання.

У судовому засіданні представник заявника Олійник В.В. вказане клопотання підтримав, просив задовольнити, з вказаних в ньому підстав.

Слідчий Завгородній М.С. заперечував проти скасування арешту майна, так як на його переконання обставини регламентовані ст. 174 КПК України, у цей період, для скасування арешту майна відсутні.

Слідчий суддя заслухавши думку сторін, дослідивши надані ними матеріали, приходить до наступного.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).

Питання арешту майна, а саме його накладення, скасування є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження є неможливим, якщо потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні (п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України).

Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 131 КК України).

При цьому, згідно ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

У цьому випадку, заявниця, як власник майна, у ході розгляду питання про його арешт участі не приймала, а тому, в силу норм ч. 1 ст. 174 КПК України в дійсноті має право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, яке, в силу цієї правової норми, повине бути розглянуте слідчим суддею, адже кримінальне провадження у якому накладено такий арешт знаходиться на досудовому розслідуванні, з урахуванням такого.

У судовому засіданні встановлено, що третім слідчим відділом управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 12.06.2017 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420171000000000716, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

В рамках даного кримінального провадження 02.11.2017 було проведено обшук у будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в якому проживає ОСОБА_4, під час якого виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 33212 доларів США, 3430 євро, 31000 грн. на які, ухвалою слідчого судді від 03.11.2017 накладено арешт на підставі п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, так як 02.11.2017 ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а відповідно до ч. 5 ст. 170 вказаного Кодексу в випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

У той же час, в цей період, в ході розгляду даного клопотання заявниці установлено, що вона ОСОБА_2, згідно копії паспорта громадянина України на її імя, та її чоловік ОСОБА_5, відповідно до його особистої копії паспорта, мешкають в одному будинку з ОСОБА_4 по АДРЕСА_1, та його дружиною ОСОБА_6, матірю заявниці, з 03.11.1988 року та 09.08.2012 року відповідно, де власне і було 02.11.2017 проведено обшук під час якого виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 33212 доларів США, 3430 євро, 31000 грн.

При цьому, спільне проживання та родинні відносини обумовили те, що фактично вони проживають однією сім'єю та ведуть спільне господарство.

Так, у липні 2017 року заявниця з чоловіком прийняли рішення та передали на зберігання її матері ОСОБА_6 26 000 доларів США та 3430 євро.

Такі доводи заявниці можна сприймати, як слушні та дійсні, адже відповідно до наданих довідок про доходи ОСОБА_5, за період з 05.04.2016 по 31.12.2016 нараховано заробітню плату у сумі 256 415, 05 грн., а за за період з 01.01.2017 по 31.10.2017 - у сумі 376 372, 67., сама заявниця у 2013 році у ТОВ «ТЕВА Україна» отримана 249 965, 67 грн. заробітної плати, у 2014 році - 364 393, 38 грн., 2015 році - 490 613, 70 грн., за 2016 рік - 555 206, 71 грн. та у 2017 році за період з січня по жовтень - 522 747, 57 грн.

Як наслідок, є можливим говорити про те, що джерело набуття вказавного заявницею у зверненні майна, ураховуючи такі чинники, як час набуття та кошти (дохід) отриманий у попередній період та у період його вилучення слідчими, є реальним.

Сам по собі факт набуття цього майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, а тому заявниця має право на особисте приватне звернення за захистом своїх прав щодо усього майна, яке указане у зверненні, а не у його певній частці.

Дійсне джерело походження указаного майна у свою чергу також указує на те, що з нього має бути скасовано арешту у порядку ч. 1 ст. 174 КПК України, так як у відношенні його власника обставини визначені ч. 5 ст. 170 того ж Кодексу, у цьому кримінальному провадженні, не встановлені.

У той час, як ст. 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З урахуванням того, що ст. 41 Конституції України закріплено гарантію, відповідно до якої право власності є непорушним.

Так, як у п. 33 Рішення ЄСПЛ у справі «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 року та і у п. 38 Рішення ЄСПЛ у справі «Аnkel v. Switzerland» від 23.10.1996 року закріплено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

У п. 134 Рішення ЄСПЛ «Генадій Науменко проти України», п. 168 рішення у справі «Айдин проти Туреччини», п. 75 «Афанасьєв проти України», п. 207 рішення у справі «Ічаба проти Швейцарії» та багатьох інших рішеннях ЄСПЛ встановлено, що засіб правового захисту відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Право на ефективний засіб правового захисту») повинен бути ефективним на практиці, як і в теорії, у тому сенсі, що користуванню засобами захисту не повинно чинитися перешкод діями або бездіяльністю органів влади держави.

Адже, гарантія від втручання з боку держави та інших (третіх) осіб у здійснення власником своїх повноважень, перешкоджання перспективі протиправного позбавлення власника його майна, недопустимість дій, які суперечать інтересам власника, можливість захисту зазначеного права становить зміст принципу недоторканності (непорушності) права власності.

За змістом положень ст. 2 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Окрім того, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Таким чином, клопотання заявника підлягає задоволенню, адже лише у даний спосіб буде забезпечено ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, а арешт скасуванню, оскільки, на цей час, власник даного майна при відсутності обставин визначених кримінальним процесуальним законодавством фактично позбавлений права користування приватною власністю, що є не припустимим.

А тому, у відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, як-то того, що вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року), адже будь-яке втручання у те чи інше право особи право повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, зокрема необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу, бо необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52), тобто іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98), оскільки у справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним, а у справі "Ізмайлов проти Росії" (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має не становити "особистий і надмірний тягар для особи".

Таким чином, оскільки, у даному випадку, втручання у права заявника порушує "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, тобто становить "особистий і надмірний тягар для особи", та виходячи з того, що, на цей час, захист його прав можливий тільки шляхом задоволення клопотання, бо тільки в такий спосіб є можливим усунути усі наслідки дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію, а саме шляхом застосування єдино можливого шляху виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до проведення такої дії, враховуючи, що ЄСПЛ у справі «П'єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) (Article 50), Series A № 85, C. 16, зазначив, що він «виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому він перебував, адже таким чином підкреслюється верховенство обов'язку відновлення status quo ante, а в рішенні від 31 жовтня 1995 року у справі «Папамічалопулос та інші проти Греції» (Papamichalopoulos and Others v. Greece) (стаття 50), Series A № 330-B, суд застосував принцип restitutio in integrum та вказав, що виправлення здійсненого повинне, по можливості, усунути усі наслідки дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію та застосувати в цих цілях всі можливі шляхи такого виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до порушення (див. рішення у справах «Маестрі проти Італії» [ВП] (Maestri v. Italy [ВП]), заява № 39748/98, п. 47, ECHR 2004-І; «Ассанідзе проти Грузії» [ВПl] (Assanidze v. Georgia [ВП]), заява № 71503/01, п. 198, ECHR 2004-ІІ; «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» [ВП] (<…>), заява № 48787/99, п. 487, ECHR 2004-VII).

Щодо питання скасування арешту накладеного ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 03 листопада 2017 року у справі № 755/15925/17 в цілому, то, у цій частині доводи автора звернення є безпідставними, так як за цим судовим рішенням арештовано й інше майно ОСОБА_4, яке ОСОБА_2 не належить особисто, а тому, з цього питання клопотання задоволено бути не може.

Керуючись Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. ст. 170, 174,369-372, 376 КПК України, слідчий суддя

п о с т а н о в и в :

Клопотання - задовольнити частково.

Арешт накладений, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 03 листопада 2017 року у справі № 755/15925/17 на грошові кошти, а саме 26 000 (двадцять шість тисяч) доларів США та 3 430 (три тисячі чотириста тридцять) євро, які були вилучені 02.11.2017 під час обшук у будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1, - скасувати.

Зобов"язати слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва Завгороднього М.С. повернути грошові кошти, а саме 26 000 (двадцять шість тисяч) доларів США та 3 430 (три тисячі чотириста тридцять) євро, які були вилучені 02.11.2017 під час обшук у будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1 власнику - ОСОБА_2.

В іншій частині у задоволенні клопотання - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає та є обов'язковою до виконання на всій території України.

Визначити час проголошення повного тексту - 17:50 год. 18.01.2017.

Слідчий суддя: О.В. Бірса