Рішення № 71836306, 09.01.2018, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8228/16-ц

пр. № 2/759/273/18

09 січня 2018 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді П'ятничук І.В.,

за участю секретаря Немировської А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.О. до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.О. звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договром №100/П/23/2008-840 від 13.03.2008 р. та просить суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість в сумі 10 156,91 доларів США та 94 483 грн. 79 коп. та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість в сумі 10 156,91 доларів США та 94 483 грн. 79 коп. та понесені судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що 13.03.2008 р. ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №100/П/23/2008-840 згідно з яким позивач надав відповідачу кредит в долларах США з метою придбання транспортного засобу в розімрі 26332,67 доларів США з розрахунку 14,8 % на рік строком з 13.03.2008 р. по 13.03.2015 р. Відповідно до п.3.2 вказаного кредитного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язувались перед позивачем як солідарні боржники. Відповідно до п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, відповідачі зобов'язувались вносити чергові мінімальні платежі по кредиту/кредитній лінії щомісячно до 18 числа поточного місяця. 27.032013 р. між позивачем та відповідачами укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору. Однак, відповідачами умови кредитного договору та додаткової угоди до нього не виконано і у відповідачів виникла заборгованість перед позивачем та посилаючись на ст. 526, 554, 610, 611, 629 ЦК України просить позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити посилаючись на обставини справи викладені в позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, направили до суду свого представника з належним чином оформленими повноваженнями, тому суд вважає можливим розглянути справу в їх відсутності.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечувала, просила в задоволенні позову відмовити вказуючи на обставини справи викладені в запереченнях.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, вважає встановленими наступні факти та відповідні ним правовідносини.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно пп.9 п.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до положень ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, в тому числі , подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення тощо.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 06 червня 2016 р. з вимогами в яких позивач просить суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість в сумі 10 156,91 доларів США та 94 483 грн. 79 коп. та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість в сумі 10 156,91 доларів США та 94 483 грн. 79 коп. та понесені судові витрати.

За клопотанням позивача судом неодноразово оголошувалась перерва для уточнення заявлених вимог, в судове засідання 09.01.2018 р. представником позивача надано заяву в якій уточнено заявлені позовні вимоги, однак, відповідно до ч.5 ст.49 ЦПК України у разі подання будь-якої заяви передбаченої п.2 ч.2 та ч.3 і ч.4 цієї статті до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, як вбачається з поданої заяви вона підпадає під визначення п.2 ч.2 ст. 49, але оскільки представником позивача вказані вимоги не виконано, тому відповідно до ч.5 вказаної статті суд не має можливості прийняти вказану заяву, вважає необхідним повернути її про що і зазначає у рішенні суду.

Зважаючи на ці обставини, суд також керується і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, яка є обов'язковою для усіх суб'єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для оголошення перерви та надання позивачу строку для усунення недоліків які містяться в матеріалах справи.

Як встановлено в судовому засіданні, 13.03.2008 р. ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №100/П/23/2008-840 згідно з яким позивач надав відповідачу кредит в долларах США з метою придбання транспортного засобу в розмірі 26332,67 доларів США з розрахунку 14,8 % на рік строком з 13.03.2008 р. по 13.03.2015 р.

Відповідно до п.3.2 вказаного кредитного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язувались перед позивачем як солідарні боржники.

Відповідно до п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, відповідачі зобов'язувались вносити чергові мінімальні платежі по кредиту/кредитній лінії щомісячно до 18 числа поточного місяця. 27.032013 р. між позивачем та відповідачами укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи позивач просить суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість в сумі 10 156,91 доларів США та 94 483 грн. 79 коп. та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість в сумі 10 156,91 доларів США та 94 483 грн. 79 коп. та понесені судові витрати.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати неодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п.3.2.6, 3.2.7, 3.2.8 договору та п.3.2.5-3.2.8 додаткової угоди №1 банк набуває право вимагати від поручителів виконання зобов'язань зо передбачені вказаним договором при умові, якщо у встановлений договором строк виконання позичальником зобов'язання в цілому чи в будь-який частині, вони не будуть виконані, а також при умові обов'язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов'язання позичальника в цілому або в тій чи іншій частині.

Однак, як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано жодних доказів щодо направлення у відповідності до вказаних вимог договору та додаткової угоди №1 листів з вимогами щодо погашення суми заборгованості.

Крім того в позовній заяві позивач просить стягнути суму боргу в розмірі 10 156,91 доларів США та 94 483 грн. 79 коп. двічі з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та таку ж суму з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 що по суті є подвійним стягненням суми заборгованості.

Також слід зазначити, що п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5 вказує на те, що, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 24.09.2014р. у справі № 6-145цс14, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний кредитний договір укладено між сторонами 13.03.2008 р. однак станом на час укладання даного одговору позивачем не надано вказаної ліцензії як і індивідуальної ліцензії, таким чином у суду немає підстав вважати, що вказаний кредит правомірно наданий банком в іноземній валюті.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Частина 1 статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки позивач не надав суду належних, достатніх та допустимих доказів тих обставин, про які зазначає в своєму позові.

Керуючись ст.ст. 261, 509, 525, 526, 530, 553, 554, 559, 628, 1049, 1050, 1054-1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.О. до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В.П'ятничук