Рішення № 71830850, 04.01.2018, Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 544/714/17

2/544/19/2018

Номер рядка звіту 26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2018 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого - судді Нагорної Н. В.,

за участю секретаря Ралець О. С.,

відповідача ОСОБА_1,

у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Пирятин, розглянувши цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого вказав, що на підставі кредитного договору № б/н від 02.02.2011 відповідачу був наданий кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідач за кредитним договором свої зобов'язання не виконала, у зв'язку з чим станом на 05.07.2017 має заборгованість за договором в сумі 19795,76 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом 338,20 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом 14538,21 грн, заборгованості за пенею та комісією 3500,00 грн, штрафу (фіксована частина) 500 грн, штрафу (процентна складова) 981,85 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь, а також судові витрати.

Представник позивача підтримав вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у повному обсязі та просив розглянути справу без його участі, про що надав суду заяву.

Відповідач позов не визнала, надала письмові заперечення та пояснила, що 02.02.2011 вона та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали договір на отримання кредитної картки з кредитним лімітом 500 гривень. 07.10.2013 по кредитній картці був проведений повний розрахунок. Залишок на картці становив 1,23 гривень. В цей же день вона звернулась до ПАТ КБ «Приватбанк» з проханням про закриття кредитної картки, але банк відмовив, пославшись на технічні причини. Через декілька днів вона знову звернулась до банку з письмовою заявою про закриття кредитної картки і знову отримала відмову через технічні причини. Співробітник ПАТ КБ «Приватбанк» пообіцяв що картка буде закрита. З 15.03.2014 по 15.07.2014 ПАТ КБ «Приватбанк» без її відому та згоди сплачував через її картку комунальні послуги водоканалу не маючи на це ніяких підстав. Просила суд звернути увагу на те, що договору на надання таких послуг ні усно, ні письмово з ПАТ КБ «Приватбанк» вона не укладала і згоди на таки дії не давала. Також у зазначений період вона самостійно сплачувала комунальні платежі водоканалу через «Укрпошту». Відповідач вважає такі дії ПАТ КБ «Приватбанк» навмисними, які призвели до виникнення штучного боргу про який вона навіть не здогадувалася. Відповідач просила відмовити у задоволенні позовних вимог та просила застосувати позовну давність до позовних вимог.

Судом в порядку ст.ст. 90, 230 ЦПК України для встановлення фактичних даних була допитана свідок ОСОБА_4, яка в судовому засіданні пояснила, що працює бухгалтером в КП "Пирятинський міський водоканал". По суті справи пояснила, що автоматичне списання коштів в рахунок оплати комунальних послуг можливе за умови налаштування в «Приват 24» обов’язкових платежів. Без згоди клієнта автоматичне списання коштів не можливе. Пирятинський міський водоканал співпрацює з Приватбанком з 1995 року і завжди банк здійснював автоматичні платежі зі згоди клієнта. Водоканал не має ніякого відношення до дій банку і операцій з банківськими картками. Платежі за комунальні послуги від відповідача надходили, як з Приватбанку так і з інших джерел. Водоканал ніяких вказівок, по списанню коштів, банку не давав.

Суд, заслухавши пояснення відповідача, допитавши свідка, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши докази, що маються в матеріалах справи, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 02 лютого 2011 року ОСОБА_1 і ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК" уклали кредитний договір, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 500грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до умов укладеного договору та ч. 1 статті 634 ЦК України договір складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та ОСОБА_3, що підтверджується підписом відповідача у заяві (а.с. 103-104).

За вказаним кредитним договором відповідачу була видана кредитна картка 4149437813213988 дата відкриття - 02.02.2011, термін дії - 08/16.

Згідно п. 1.1.2.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених кредитним договором.

Відповідно до п. 1.1.2.6 Умов та правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобов'язань за договором, позичальник зобов'язується на вимогу ОСОБА_3 виконати зобов'язання з повернення кредиту (а тому числі простроченого кредиту і овердрафту), оплати винагороди ОСОБА_3.

Згідно п. 1.1.5.20 Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити ОСОБА_3 штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з врахуванням нарахованих і прострочених відсотків і комісій.

Відповідно до п. 1.1.5.25 Умов та правил надання банківських послуг, за несвоєчасну оплату послуг, передбачених цим договором, Умовами і правилами, клієнт платить банку за кожним випадком порушення пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який платиться пеня, за кожний день прострочки.

В порушення умов договору відповідач взяті на себе зобов'язання виконував не у повному обсязі, передбачені умовами договору платежі вносив несвоєчасно, тому станом на 05.07.2017 утворилась заборгованість за договором в розмірі 19795,76грн, яка складається із: заборгованості за кредитом 338,20грн, заборгованості по процентам за користування кредитом 14538,21грн, заборгованості за пенею та комісією 3500,50грн, штрафу (фіксована частина) 500 грн, штрафу (процентна складова) 918,85грн, що підтверджено розрахунком позивача (а.с. 4-5).

Розглядаючи вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за кредитом, а також заборгованості по процентам за користування кредитом суд зазначає наступне.

Статті 526, 527, 530 ЦК України передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Згідно зі ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю таку ж суму грошей у термін і в порядку, передбаченими договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, отриманий кредит не повернув, у звязку з чим у кредитора виникло право на захист своїх порушених прав.

Відповідач просив застосувати строк позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до умов договору, укладеного між сторонами, кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання відповідає строку дії картки, тобто 08/16, позивач звернувся до суду з вимогами 02.08.2017, тобто строк позовної давності в частині стягнення кредитного ліміту не пропущений, тому вимоги в частині стягнення кредитного ліміту в сумі 338,20грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення відсотків за користування кредитом суд зазначає наступне.

Згідно Умов та Правил строк погашення відсотків по кредиту та комісій - щомісячно за попередній місяць до 25-го числа.

Установлено, що відповідач ОСОБА_1 згідно розрахунку заборгованості (а.с.64-71) останній платіж на кредитну картку здійснила у жовтні 2013 року, погасивши у повному обсязі суму заборгованості по кредитній карточці, однак картковий рахунок не закрила. В подальшому протягом часу з березня 2014 року по липень 2014 року користувалась кредитною карткою шляхом здійснення щомісячних регулярних платежів за воду.

Доводи відповідача в тій частині, що банк безпідставно без її відома та згоди оплачував з її кредитної картки комунальні послуги водоканалу, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження даних обставин, а також не надано доказів того, що вона оспорювала такі дії відповідача та вони визнані неправомірними.

Позивач звернувся до суду з позовом 02.08.2017.

Враховуючи вище викладене позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом підлягають задоволенню в межах трирічного строку до моменту звернення до суду в сумі 14464,40 грн. (14538,21грн. - 73,81грн.). У стягненні відсотків в сумі 73,81грн. слід відмовити у звязку з пропуском строку позовної давності.

При цьому при застосуванні строку позовної давності суд не враховує автоматичне погашення банком частини кредиту в сумі 99,50грн. в листопаді 2014 році, оскільки вказане не свідчить про визнання нею свого боргу та не може слугувати підставою для переривання позовної давності виходячи з наступного.

Підстави переривання строку позовної давності встановлені статтею 264 ЦК України.

Так, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново ( ч.ч.1,3 ст.264 ЦК України). При цьому слід враховувати, що переривання строку позовної давності можливе лише тоді, коли такий строк не закінчився.

Відповідно до п.1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої постановою НБУ №22 від 21.01.2004, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції), або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

З урахуванням обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна умов договору, з яких вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про внесення таких змін; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) платежів.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором в силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника, в даному випадку не оспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається законом або договором, не може свідчити про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Позивачем не надано суду будь-яких належних доказів, що автоматичне погашення частини кредиту з іншого рахунку відбулось за згодою відповідача.

Розглядаючи вимоги позивача в частині стягнення пені та штрафів суд зазначає наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Про викладене вище зазначив Верховний Суд України в правових позиціях у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 та постанові від 11 жовтня 2017 року у справі 6-1374цс17.

Відповідно до п п. 1.1.5.25 Умов та правил надання банківських послуг, за несвоєчасну оплату послуг, передбачених цим договором, Умовами і правилами, клієнт платить банку за кожним випадком порушення пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який платиться пеня, за кожний день прострочки.

У той самий час, згідно з п. 1.1.5.20 Умов та правил надання банківських послуг сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, при цьому позичальник зобов'язаний сплатити ОСОБА_3 штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з врахуванням нарахованих і прострочених відсотків і комісій.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для одночасного стягнення пені та штрафів за порушення грошового зобов'язання, тобто подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, тому в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 3500,50грн., штрафу (фіксована частина) в сумі 500 грн., штрафу (процентна складова) в сумі 918,85грн., слід відмовити.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивачем у розрахунку заборгованості зазначено, що сума 3500,50грн. - це пеня та комісія, яка, як убачається з самого розрахунку, нарахована одним платежем. Однак суд зазначає, що поняття пені та комісії є різними за своєю правовою природою, а тому вони не можуть нараховуватись одним платежем.

Підсумовуючи вище викладене суд зазначає, що стягненню з відповідача підлягає заборгованість за кредитним договором в наступному розмірі: 338,20грн - заборгованість по кредиту, 14464,40грн - заборгованість по процентам за користування кредитом. Всього сума до стягнення складає 14802,60грн.

Відповідно до вимогст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 1196,43 грн з розрахунку: 14464,40 грн х 1600 грн / 19795,76 грн = 1196,43 грн.

Керуючись ст. 6-13, 81, 141, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором в сумі 14802 (чотирнадцять тисяч вісімсот дві) гривні 60 копійок, яка складається з: 338,20грн - заборгованість по кредиту, 14464,40грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також стягнути судовий збір у сумі 1196 (одна тисяча сто дев’яносто шість) гривень 43 копійки, а всього стягнути 15999 (п’ятнадцять тисяч дев’ятсот дев’яносто дев’ять) гривень 03 копійки.

У задоволенні позовних вимог ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 в частині стягнення відсотків за користування кредитом в сумі 73,81грн., заборгованості за пенею та комісією в сумі 3500,50грн., штрафу (фіксована частина) в сумі 500грн., штрафу (процентна складова) в сумі 918,85грн. – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області шляхом подання апеляційної скарги через Пирятинський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. В. Нагорна