Ухвала суду № 71829004, 25.01.2018, Верховний Суд (діє з 15.12.2017)

Ухвала

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 461/5577/15-ц

провадження № 61-313 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів Карпенко С. О., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О.В.

учасники справи:

позивач - Львівський державний університет внутрішніх справ (далі - Університет),

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівського державного університету внутрішніх справ на ухвалу Галицького районного суду м. Львова у складі судді Лялюка Є. Д. від 02 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області у складі суддів Савуляка Р. В., Бермеса І. В., Мусіної Т. Г. від 23 жовтня 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2015 року Львівський державний університет внутрішніх справ звернувся до суду в порядку цивільного судочинства із позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України.

Позовні вимоги обґрунтовувано тим, що відповідно до наказу Львівського державного університету внутрішніх справ від 06 серпня 2009 року за № 335 ОСОБА_2 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання; 24 серпня 2009 року між Університетом, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та ОСОБА_2 укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України.

Відповідно до пункту 2.3.6. зазначеного договору у разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до спливу встановленого трирічного терміну перебування на службі відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у навчальному закладі.

Відповідно до наказу ГУМВС України у Львівській області від 14 липня 2014 року №284 о/с ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням за пунктом 64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Сума розрахованих фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_2 у Львівському державному університеті внутрішніх справ, становить 18 928,15 гривень.

За наведених обставин, згідно з пунктами 2.3.6 та 3.2. зазначеного договору, пунктом 1 статті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року №313 «Про затвердження Порядку відшкодування особам витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України», наказом МВС України від 14 травня 2007 року №150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України», наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року №419/831/240/605/537/219/534 «Про затвердження Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах», частиною шостою статті 18 Закону України «Про міліцію» витрати на утримання курсантів у вищому навчальному закладі МВС України підлягають відшкодуванню у судовому порядку.

Виходячи з наведеного, керуючись статтями 22, 509, 526 ЦК України, Університет звернувся до суду із зазначеним цивільним позовом.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року провадження по справі за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів закрито, роз'яснено право позивачеві звернутись з позовом в порядку адміністративного судочинства.

Під час розгляду клопотання відповідача про закриття провадження у справі та постановлення оскаржуваної ухвали, суд виходив з того, що такий спір не може бути вирішено у порядку цивільного судочинства за правилами ЦПК України, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а, отже, провадження підлягає закриттю за правилами статті 205 ЦПК України (в редакції Закону на момент постановлення оскаржуваного судового рішення).

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що між Львівським державним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_2 виник спір про відшкодування витрат, пов'язаних з її утриманням як курсанта у вищому навчальному закладі, підпорядкованому Міністерству внутрішніх справ України, яке є суб'єктом владних повноважень, а, отже, провадження у справі підлягає закриттю згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України.

Університет, не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, звернувся із касаційною скаргою, просив суд скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводами касаційної скарги є неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судами під час вирішення питання про дотримання правил предметної юрисдикції не враховано, що спір виник з договірних правовідносин, однією із сторін якого є фізична особа, а, отже, такі правовідносини регулюються ЦК України. Заявник у скарзі заперечував проти висновків судів першої та апеляційної інстанцій, що такий спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Наведене свідчить, що позивачем оскаржується застосування судами правил предметної юрисдикції під час розгляду справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України в редакції Закону від 15 грудня 2017 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Справа разом з матеріалами касаційного провадження передана до Верховного Суду 03 січня 2018 року.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції.

Враховуючи, що касаційна скарга подана Львівським державним університетом внутрішніх справ, зокрема, й з підстав, на думку заявника, порушення правил предметної юрисдикції, суд вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

У Х В А Л И В :

Цивільну справу №461/5577/15-ц за позовом Львівського державний університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, за касаційною скаргою Львівського державного університету внутрішніх справ на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак