Постанова № 71828383, 24.01.2018, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 415/3979/17

Провадження № 22ц/782/1003/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді Дронської І.О.

суддів: Карташова О.Ю., Яреська А.В.

за участю секретаря Єгорової О.П.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 міської ради Луганської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків спричинених внаслідок безпідставного використання земельної ділянки

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 міської ради Луганської області на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2017 року, постановленої суддею Фастовцем В.М. о 09 годині 40 хвилин в м. Лисичанську

встановила:

Ухвалою суду, що оскаржується, провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 міської ради Луганської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків, спричинених внаслідок безпідставного використання земельної ділянки закрито, з підстав того, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз’яснено ОСОБА_2 міській раді право на звернення із зазначеним позовом до господарського суду Луганської області в порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивачем ОСОБА_2 міською радою подано апеляційну скаргу, в якій скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зазначаючи, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів. Як вважає скаржник, предметом зазначеного вище позову є стягнення збитків, спричинених внаслідок безпідставного використання земельної ділянки, зайнятої об’єктом нерухомого майна, права приватної власності на яке, на підставі договору дарування нежитлових приміщень від 12.04.2012 року, перейшло до фізичної особи ОСОБА_1 і саме до фізичної особи, як власнику об’єкту нерухомого майна, яке розміщено на земельній ділянці, котра на праві комунальної власності належить територіальній громаді м.Лисичанська, заявлено позов, а тому висновок суду першої інстанції про те, що дані спірні правовідносини склалися між юридичною особою (ОСОБА_2 міською радою) і фізичною особою-підприємцем (ОСОБА_1В.), є помилковим. Просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до Лисичанського міського суду Луганської області.

Позивач-скаржник, якого було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи у судове засідання не з’явився, відповідно до резолютивної частини апеляційної скарги скаржник просить розглянути справу без участі представника ОСОБА_2 міської ради.

Справу розглянуто на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України без участі представника ОСОБА_2 міської ради.

Заслухавши доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду за доводами апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у даній справ на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зареєстрована у якості суб’єкта підприємницької діяльності та згідно ліцензій на торгівлю алкогольними та тютюновими виробами здійснює підприємницьку діяльність за адресою: м. Лисичанська, вул. Сєрова, 41, тобто у нежитловому приміщенні на земельній ділянці, неотримані доходи за користування якою є предметом спору, при цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що та обставина, що нежиле приміщення було отримано відповідачем у власність як фізичною особою не впливає на висновки суду, бо ця нерухомість використовується у підприємницькій діяльності відповідача, тобто і правовідносини з користування земельною ділянкою під цією нерухомістю склалися у позивача з відповідачем саме як з фізичною особою-підприємцем, а тому справа повинна розглядатися в порядку господарського, а не цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає, що з таким висновком погодитися не можна, оскільки суд дійшов його поспішно при неповному з'ясуванню обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України( що діяла на час постановлення ухвали), суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Згідно ст.1 ГПК України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Виходячи з положень ст.3 ГК України, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору господарським судом; відсутність у законі норми , що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Підвідомчисть справ господарським судам визначена ст. 112 ГПК України.

Відповідно до роз'яснень п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді справ» №7 від 16.04.2004 року за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктивного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторони в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, повноважень при реалізації ними владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства частини першої віднесено до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до роз'яснень п.3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01.03.2013 року, суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Спір фізичної особи, яка має статус суб'єкта підприємницької діяльності, у цивільно-правових, житлових чи інших правовідносинах, що не має ознак господарського та не пов'язаний з господарською діяльністю, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору дарування нежилих приміщень від 20.04.2012 року відповідач ОСОБА_1, як фізична особа, є власником нежилого приміщення №№ 18, 19, загальною площею- 41,70 кв.м., в будівлі контори, що розташована за адресою: м.Лисичанськ, вул. Сєрова, буд. 41, Луганської області, а.с. 5.

Як вбачається з наданої позивачем інформації, ОСОБА_2 міська рада неодноразово нагадувала ОСОБА_1 про те, що останньою не оформлено право землекористування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: м. Лисичанськ, вул. Сєрова, 41, а також про те, що використання землі без оформлення права власності або права землекористування свідчить про порушення ОСОБА_1 ст. 125 ЗК України, що, у свою чергу, спричиняє збитки місцевому бюджету у вигляді недоодержаних доходів, а.а.с. 24, 26, 29, 31, 33, 34.

Як зазначає скаржник, предметом спору між сторонами є стягнення збитків, спричинених відповідачем ОСОБА_1, як фізичною особою та власником об’єкту нерухомого майна, внаслідок безпідставного використання останньою належної громаді м. Лисичанська на праві комунальної власності земельної ділянки, на якій розміщено об’єкт нерухомого майна ОСОБА_1

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що право власності відповідача ОСОБА_1 на об’єкт нерухомого майна за адресою: м. Лисичанськ, вул. Сєрова, буд. 41, Луганської області випливає з договору дарування нежилих приміщень від 20.04.2012 року та не з’ясував, на яких саме умовах і в якому обсязі користувався земельною ділянкою відчужувач нерухомого майна (ч.2.ст.120 ЗК України).

Також судом першої інстанції не з’ясовано порядок нарахування збитків позивачем, з урахуванням розміру річної плати за землю щодо фізичної особи чи фізичної особи-підприємця та не встановлено статус відповідача ОСОБА_1 у правовідносинах з ОСОБА_2 міською радою щодо користування земельною ділянкою під належними ОСОБА_1 нежилими приміщеннями.

Колегія суддів вважає, що встановлена судом першої інстанції наявність у відповідача статусу приватного підприємця, використання нерухомим майном для здійснення підприємницької діяльності, як про це зазначив суд першої інстанції, не є визначальними для вирішення питання підсудності щодо наявного між сторонами спору.

Відповідно до п. 1.ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини щодо вирішення питання юрисдикції спору, що виник між сторонами, а тому ухвала суду від 12.12.2017 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381, 382, 384, 390 ЦПК України колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Луганської області

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 міської ради Луганської області задовольнити.

Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2017 року скасувати і направити справу за позовом ОСОБА_2 міської ради Луганської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків спричинених внаслідок безпідставного використання земельної ділянки для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголощення.

Повний текст складений 25.01.2018 року.

Головуючий

Судді: