Рішення № 71827518, 16.01.2018, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/11890/17

Провадження №2-а/592/38/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми в складі:

головуючого – судді Корольової Г.Ю.

за участю секретаря Строколіс В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Суми справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сумського об*єднаногоУправління Пенсійного фонду України Сумської області, Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, Департаменту управління соціального захисту населення виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання здійснити дії в якій зазначив, що віа здобув право на отримання пенсії за віком. У зв'язку з набранням чинності постанови КМУ від 07.11.2014 року №595, якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей в населеному пункті, де він мешкав було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинено до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету, бюджету ПФУ та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. По листопад 2014 року він отримував пенсію за місцем проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1, а з листопада 2014 року по квітень 2017 року отримував пенсію в м. Суми як внутрішньо переміщена особа, але з невідомих їй причин з квітня 2017 року пенсію йому не виплачують. На адресу фактиячного перебування у м. Суми надійшов лист від 18.09.2017 року за №20892/05-20 за підписом заступника начальника Сумського об*єднаного управління Пенсійоного фонду України Сумської області, в якому зазначено, що рішенням Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Департаменту соціального захисту наслення Сумської міської ради позивачу припинено виплату пенсії за віком у зв*язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з 01.09.2017 року. Та і листі також зазначено, що оскільки скасована довідка внутрішньо переміщеної особи, то маю право повернути отриману у вересні 2017 року суму пенсії 7672,56 грн., але пізніше було прийнято повторне рішення і запропоновано повернути надміру виплаченої суми пенсії за період з 01.09.2017 року по 30.09.2017 року у розмірі 2 557,52 грн. Запропонували звернутися про відновлення виплати пенсії, але повідомили, що у разі відновлення виплати пенсії не сплатять заборгованності з місяця її припинення, тобто з 01.09.2017 року. З такими діями не погоджується, вказуючи, чинним законодавством не передбачено вимог щодо обов'язку перебування на обліку як внутрішньо переміщених осіб для отримання пенсійних виплат громадянам, попереднє зареєстроване місце проживання яких було на тимчасово окупованій неконтрольованій території. Факт переміщення може братися до уваги з метою введення статистичного обліку, для технічної організації здійснення пенсійних виплат. Постанова КМУ від 05.11.2014 року №637 щодо здійснення пенсійних (соціальних) виплат таким особам застосовується виключно у випадку особистого волевиявлення отримати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зазначене твердження міститься в поданні Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини. Вважає, що його право на отримання пенсії було порушено відповідачем. Жодних підстав для припинення виплати йому пенсії, передбачених ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не існує, тому дії відповідача слід визнати протиправними. Пенсія для нього є єдиним джерелом існування. Відсутність пенсійного забезпечення ставить під загрозу його життя, робить неможливим забезпечення його фізичних потреб, а саме забезпечення їжею. Внаслідок неотримання пенсії він може опинитися на межі смерті. Просив визнати протиправною бездіяльність Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо припинення ОСОБА_1І, нарахування та виплати пенсії з 01.04.2017 року, а такод щодо утримання надміру виплаченої суми пенсії у ромзірі 2557,52 грн. за період з 01.09.2017 по 30.09.2017 року та зобов'язати відповідача поновити пенсію з 01.04.2017 року та скасувати рішення віл 05.10.2017 року про утримання надміру виплаченої пенсії у розмірі 2557,52 грн.

Позивач у судове засіданнія не з*явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 . позов не визнав, в його задоволенні просить відмовити. Пояснив, що у відповідача відсутні законодавчі підстави для поновлення пенсійної виплати позивачу, оскільки відсутнє відповідне рішення Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, на підставі якого можливе відновлення таких виплат, а тому управління вважає позовні вимоги ОСОБА_1І, безпідставними та такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства.

Представник Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради до суду не з*явився, про причини неявки суд не повідомив, про день та час розгляду повідомлений належним чином, а тому розгляд справи відбувається у його відсутність.

З'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Із посвідчення №1208018434 вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером (а.с.10)

25.12.2014 року ОСОБА_1 Ю,І. видано довідку №5924002568 про взяття його на облік як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території Україна та районів проведення антитерористичної операції (а.с.10), а тому позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово непідконтрольної Уряду України території. У зв'язку зі здійсненням антитерористичної операції на Сході України, позивач змушений був виїхати до м. Суми, де зареєстрований, як внутрішньо переміщена особа за адресою: м. Суми, вул. Героїв Крут, будинок 82, корпус А, кв.104, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та знаходиться на обліку в Сумському обєднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області та отримував пенсію.

Виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалася з 2014 року і з 01.09.2017 року йому припинено виплату пенсії.

Листом від 18 вересня 2017 року першого заступника начальника управління позивачу повідомлено, що на підставі листа Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 01.09.2017 року йому припинено виплату пенсії за віком у зв*язку зі скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з 01.09.2017 року та у добровільному порядку пропоновано сплати переплачені кошти у розмірі 7672,56 грн. на рахунок Сумського об*єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (а.с.11).

02.10.2017 позивач звернувся до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області з заявою про надання інформації стосовно припинення виплати пенсії та просив її поновити.

10.10.2017 листом першого заступника начальника управління позивача повідомлено про наступне, що Рішенням комісії з питань призначення (відновлення/припинення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Департаментом соціального захисту населення від 27.07.2017 року ОСОБА_1 поновлена виплата пенсії з 01.07.2017 року і доплата пенсії за період з 01.07.2017 року по 31.08.2017 року виплачена у вересні 2017 року у загальному розмірі 5115,04 грн. Відповідно до листа Департаменту соціального захисту населення від 01.09.2017 року №12.01-30/7712/07 ОСОБА_1 припинена виплата пенсії за віком у зв*язку зі скасуванням з 01.09.2017 року дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 05.10.2017 року прийнято рішення про утримання надміру виплаченимх сум із заначенням вірної суми переплати пенсії за період з 01.09.2017 року по 30.09.2017 року у розмірі 2 557,52 грн. (а.с.13).

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд погоджується з про протиправність оскаржуваних дій відповідача.

Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За визначенням у ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (в редакції на видачі позивачу ОСОБА_3 про взяття на облік №1225000381 від 02.12.2014) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч.1 ст.7 вказаного для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

З 13.01.2016 з урахуванням внесених Законом № 921-VIII від 24.12.2015 змін статтею 4 Закону № 1706-VII передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12цього Закону.

За правилами ст.5 вказаного Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Положення ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону надають вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Закон перелік не передбачає розширеного тлумачення.

14.06.2016 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, якою затверджено:

- Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним;

- Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Згідно з п.1 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат № 365 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) цей Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообовязкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.п.2-5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат № 365 документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Реєстрація місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи здійснюється в установленому законодавством порядку.

За приписами п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

При цьому комісія не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття рішення щодо припинення соціальної виплати надсилає копію такого рішення органам, що здійснюють соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (п.13 цього Порядку).

З огляду на наведені правові норми, відповідач зазначає, що виплата пенсії позивачу припинена правомірно у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання та скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд вважає, що такі дії відповідача не узгоджуються з приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.

У відповідності до ч.3 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ст.5 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

З урахуванням наведеного, підстава припинення виплати пенсії має бути визначена безпосередньо законом, отже до спірних правовідносин застосуванню підлягає Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які мають вищу юридичну силу.

Припинення виплат через підстави, визначенні у підзаконному нормативному акті (зокрема через припинення дії довідки внутрішньо переміщених осіб), колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини, у контексті Європейської конвенції до майна належить, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії»).

У рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своії країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51). У. п.54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, 1959 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», згідно якої користування правами та свободами, визнаними Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольбору шкіри, мови, релігії, політичнтих чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної або юридичної особи мирно володіти своїм майном, та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішення в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», яке набрало статусу остаточного 08.07.2004 року, Європейський суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд МолдовиЮ який є єдиним законним Урядом Республіки Молдови за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров*я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов*язання за ст.1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Таким чином, суд вважає необґрунтоване посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», так як вказані приписи підзаконного нормативно-правового акту, яким встановлено інші випадки припинення соціальних виплат, суперечать нормам ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого виплата пенсії може припинятися виключно з підстав, встановлених законом. Крім того, Рішенням комісії з питань призначення (відновлення/припинення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Департаментом соціального захисту населення від 27.07.2017 року ОСОБА_1 поновлена виплата пенсії з 01.07.2017 року і доплата пенсії за період з 01.07.2017 року по 31.08.2017 року виплачена у вересні 2017 року у загальному розмірі 5115,04 грн. і суду не зрозуміло підстав для прийняття повторного рішення від 05.10.2017 року про утриманняґ надміру виплачених сум пенсії із заначеної вірної суми переплати пенсії за період з 01.09.2017 року по 30.09.2017 року з позивача, враховуючи відновлення пенсії з 01.07.2017 року.

З урахуванням встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, суд погоджується з позовними вимогами позивача про протиправність дій відповідача щодо припинення з квітня 2017 року виплату пенсії позивачу як внутрішньо переміщеній особі.

Керуючись ст. ст. ст.ст. 2, 6 - 9, 11, 69 - 71, 160 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,, ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», «Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування», затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року №365, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо припинення пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 року та щодо утримання надміру виплаченої суми пенсії у сумі 2557,52 грн. за період з 01.09.2017 року по 30.09.2017 року.

Зобов'язати Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 року, скасувавши рішення від 05.10.2017 року про утримання з ОСОБА_1 надміру виплаченої суми пенсії у розмірі 2557,52 грн.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Г.Ю. Корольова