Рішення № 71825184, 18.01.2018, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2009/17

Провадження № 2-119/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2018 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Бондаренко Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України, Волинської митниці Державної фіскальної служби України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року прокурор Волинської області в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України, Волинської митниці Державної фіскальної служби України звернувся до суду про відшкодування шкоди в порядку регресу, в обґрунтування позовних вимог зазначив, що чинною постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22.03.2011 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу т.в.о. голови Держмитслужби України ОСОБА_1 від 02.02.2011 №136-к «По особовому складу митних органів» в частині припинення з 03.02.2011 року перебування на державній службі в митних органах України ОСОБА_2, визнано протиправним та скасовано пункти 1 і 2 наказу Ягодинської митниці від 03.02.2011 року №87-к «Про оголошення наказу Держмитслужби України від 02 лютого 2011 року №136-к» «По особовому складу митних органів» в частині, що стосується ОСОБА_2, визнано протиправним та скасовано пункти 1 і 5 наказу Ягодинської митниці від 07.02.2011 року №103-к «Про внесення змін до наказу Ягодинської митниці від 03.02.2011№87-к«Про оголошення наказу Держмитслужби України від 02.02.2011 року №136-к «По особовому складу митних органів» в частині, що стосується ОСОБА_2, поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора сектора митного оформлення № 2 митного поста «Ковель» Ягодинської митниці з 03.02.2011, а також стягнуто з Ягодинської митниці на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 5 809, 00 грн. Чинною постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з Волинської митниці ДФС на користь останньої 94 637,04 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На виконання зазначених судових рішень кошти в сумі 3466,74 грн. та 91170,30 грн., відповідно 05.04.2016 та 04.07.2016 перераховані ОСОБА_2 У зв’язку з наведеним позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Волинської митниці ДФС матеріальну шкоду в порядку регресу в розмірі 91170, 30 грн. та судові витрати.

11.09.2017 року винесено ухвалу про відкриття провадження у справі.

В судовому засіданні прокурор Тарасенко А.С. позовні вимоги підтримала, посилаючись на те, що внаслідок винесення відповідачем незаконного наказу про звільнення працівника було витрачено бюджетні кошти для виплати за вимушений прогул поновленому на роботі за судовим рішенням.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив повністю, посилаючись на відсутність правових підстав для стягнення коштів з відповідача в порядку регресу відсутні, оскільки відповідач не приймав рішення про звільнення ОСОБА_2 з посади, а лише технічно виконав відповідне рішення, попередньо прийняте іншою особою, не винен у її незаконному звільненні, а також не винен в заподіянні шкоди Державному бюджету України у вигляді виплачених ОСОБА_2 коштів.

Вислухавши прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінивши ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що чинною постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22.03.2011 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу т.в.о. голови Держмитслужби України ОСОБА_1 від 02.02.2011 №136-к «По особовому складу митних органів» в частині припинення з 03.02.2011 року перебування на державній службі в митних органах України ОСОБА_2, визнано протиправним та скасовано пункти 1 і 2 наказу Ягодинської митниці від 03.02.2011 року №87-к «Про оголошення наказу Держмитслужби України від 02 лютого 2011 року №136-к» «По особовому складу митних органів» в частині, що стосується ОСОБА_2, визнано протиправним та скасовано пункти 1 і 5 наказу Ягодинської митниці від 07.02.2011 року №103-к «Про внесення змін до наказу Ягодинської митниці від 03.02.2011№87-к «Про оголошення наказу Держмитслужби України від 02.02.2011 року №136-к «По особовому складу митних органів» в частині, що стосується ОСОБА_2, поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора сектора митного оформлення № 2 митного поста «Ковель» Ягодинської митниці з 03.02.2011, а також стягнуто з Ягодинської митниці на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 5 809.00 гривень.

Чинною постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з Волинської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 в розмірі 94637,04 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно повідомлення №01-73/536 від 05.04.2016 року управління державної казначейської служби України у Любомирському районі Волинської області про безспірне списання коштів з рахунків боржника №4 від 05.04.2016 року проведено безспірне списання коштів з рахунку №35213040089069 КПКВ 3507010 «Керівництво та управління в сфері фіскальної політики» по КЕКВ 2111 в сумі 3466, 74 грн.

Відповідно повідомлення №01-73/865 від 05.07.2016 року управління державної казначейської служби України у Любомирському районі Волинської області про безспірне списання коштів з рахунків боржника №16 від 05.07.2016 року проведено безспірне списання коштів з рахунку №35213040089069 КПКВ 3507010 «Керівництво та управління в сфері фіскальної політики» по КЕКВ 2111 в сумі 91170, 30 грн.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або достовірності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Таким чином, не підлягає доказуванню та обставина, що ОСОБА_2, відповідно наказу тимчасово виконуючого обов’язки голови Держмитслужби України ОСОБА_1 від 02.02.2011 №136-к «По особовому складу митних органів» в частині припинення з 03.02.2011 перебування на державній службі в митних органах України ОСОБА_2 IН.О., було звільнено незаконно, оскільки ця обставина встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили, а також не оспорювалась сторонами.

Відповідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не визначений законом.

Відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу робочу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Загальні підстави й умови матеріальної відповідальності працівника передбачені у ст. 130 КЗпП України, відповідно до якої працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Пунктом 8 ст. 134 КЗпП України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 №14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям працівниками», п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено обов’язок відшкодування шкоди, заподіяної установі у зв’язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу. Такий обов'язок покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону. При цьому, винна у незаконному звільненні особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини установі.

Оскільки звільнення ОСОБА_2 здійснено з порушенням закону, на ОСОБА_4, як на особу, за наказом якого припинено перебування на державній службі ОСОБА_2 покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну Волинській митниці ДФС України в розмірі 91170.30 грн.

Згідно ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 45 ЦПК України, ч 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 з мстою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звергається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Такий позов може бути пред'явлений лише після виконання зазначеного рішення, оскільки до моменту виконання в іншої особи, яка відшкодовує шкоду, немає витрат, які підлягають відшкодуванню.

Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України), тобто розмір відшкодування визначається трудовим законодавством.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством грошової суми третій особі, саме від цього часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.

До аналогічного висновку дійшов Верховний суд України у постанові від 21.12.2016 №675/28/15-11.

Згідно ч. 4 ст. 136 КЗпП України стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу, якими відповідно до п. 1 положення про Волинську митницю ДФС є Державна фіскальна служба України.

Відповідно до п.п. 1,13, 15 положення про Волинську митницю ДФС, затвердженого наказом ДФС від 21.08.2014 №59, Волинська митниця ДФС є територіальним органом ДФС, який підпорядковується ДФС. Митниця утримується за рахунок державного бюджету. Митниця є юридичною особою.

У відповідності до п.1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть були виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України. Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства. ... інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України).

Частиною 5. п. 7 ст. 22 Бюджетного кодексу України визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Зайве витрачання коштів державної установи призводить до порушення принципів збалансованості та цільового використання бюджетних коштів, які визначені ст. 7 Бюджетного кодексу України.

Суд приходить до висновку, що з вини відповідача ОСОБА_1 винесено незаконний наказ про звільнення ОСОБА_2.

Волинською митницею ДФС України перераховано на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 91170, 30 грн., які прокурор просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Волинської митниці Державної фіскальної служби України, в порядку регресу.

Таким чином, обставини і доводи, покладені в основу позовних вимог підтвердились під час судового розгляду.

При наданні правової оцінки запереченням відповідача суд вважає доведеним те, що 31.01.2011 року головою Державної митної служби України було виконано резолюцію № 2086/10.27 про згоду із висновками і пропозиціями, викладеними у акті службового розслідування від 21.01.2011 року відносно ОСОБА_2

Станом на 02.02.2011 року відповідач ОСОБА_1 перебував на посаді першого заступника Державної митної служби України і на підставі п.8 наказу Держмитслужби України № 16-в від 31.01.2011 року тимчасово виконував обов’язки голови Державної митної служби України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає безпідставними послання представника відповідача на те, що ці обставини мають істотне правове значення у спірних правовідносинах, оскільки вони не спростовують відомостей про достатність владних повноважень ОСОБА_1 для звільнення підпорядкованих працівників, виникнення у зв’язку із цим обов’язків діяти виключно в межах відповідних повноважень у встановлений законом спосіб, а також факту підписання скасованого судом наказу про звільнення саме відповідачем у цій справі.

Доводи заперечень проти позову відносно виконання відповідачем лише технічних функцій по реалізації висновків іншого органу при винесенні незаконного наказу про звільнення підпорядкованого працівника суд вважає необґрунтованими, оскільки ці обставини не спростовують фактів, покладених у основу позовних вимог, не мають правового значення саме у спірних правовідносинах.

Як зазначено у п.33 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року з метою запобігання незаконним звільненням судам слід неухилено додержувати вимог статей 109 (1502-06), 419 (1503-06) ЦПК і статей 134 (п.8), 237 КЗпП (322-08) про притягнення до участі в справі про поновлення на роботі і покладення на службову особу обов'язку відшкодувати шкоду підприємству, установі, організації, заподіяну в зв'язку з оплатою незаконно звільненому або переведенному працівникові часу вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи. При цьому належить враховувати, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п.8 ст.134 та нової редакції ст.237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Достатніх правових підстав приймати до уваги доводи заперечень на позов про обов’язковість проведення службового розслідування або винесення додаткових рішень для встановлення винності саме відповідача у винесенні скасованого судом наказу і незаконному звільненні працівника судом не встановлено. При цьому протиправність звільнення працівника і вчинення цих дій саме ОСОБА_1 як особою, що підписала відповідний наказ, встановлено чинним судовим рішенням, факт настання правових наслідків через незаконні дії відповідача у виді виплати коштів за судовим рішенням за рахунок бюджетного фінансування державного органу протиправно звільненому працівнику підтверджується доказами і ніким не оспорюється, тому сукупність встановлених під час судового розгляду обставин в достатній мірі підтверджує винність дій відповідача у заподіянні матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню в порядку регресу.

Доводи про неналежність позивача у спірних правовідносинах суд вважає необґрунтованими, оскільки вони не узгоджуються із законом і є протирічливими.

Так, відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема, ст. ст. 20, 33, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 45 ЦПК України, відповідно до якої прокурор може звертатися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або держави чи суспільних інтересів.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, по цій справі прокурор має достатні повноваження для самостійного визначення осіб, в інтересах яких пред’явлено позов.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов’язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов’язку від інших осіб.

Отже лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Позовні вимоги пред’явлені прокурором в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України, Волинської митниці Державної фіскальної служби України, які є належними позивачами і уповноваженими органами держави у спірних правовідносинах, оскільки саме за рахунок їх бюджетного фінансування за чинним судовим рішенням було стягнуто з Ягодинської митниці на користь ОСОБА_2 кошти, чим з огляду на незаконність здійснення відповідачем звільнення цього працівника заподіяно шкоду державі.

Достатніх підстав для відмови у задоволенні позову судом не виявлено.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається прокурор як на підставу для задоволення позову, знайшли підтвердження під час судового розгляду, оскільки ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, при цьому заперечення відповідача не ґрунтуються на законі та письмових доказах, суд вважає звернення прокурора в інтерсах держави в особі уповноважених органів правомірним, тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд вважає правомірними вимоги про відшкодування відповідачем понесених у цій справі судових витрат в повному обсязі, оскільки такі вимоги відповідають ст. 141 ЦПК України та підтверджуються наявними в матеріалах справи платіжним дорученням.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 22, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст. 130, 134, 136, 237 Кодексу законів про працю України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Волинської митниці Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: Волинська область, Любомильський район, село Римачі, вулиця Призалізнична, 13, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39472698) відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 91 170 грн. 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь прокуратури Волинської області (місцезнаходження: місто Луцьк, вулиця Винниченка, 15, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02909915) судові витрати в розмірі 1 600 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко