Постанова № 71825170, 24.01.2018, Верховний Суд (діє з 15.12.2017)

Постанова

Іменем України

24 січня 2018 року

м. Київ

справа № 278/1650/16-ц

провадження № 61-1277 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - комунальне підприємство «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради на рішення апеляційного суду Житомирської області у складі суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Широкової Л. В., від 7 грудня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради (далі - КП «Житомиртеплокомуненерго») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що наказом відповідача від 7 червня 2016 року його було звільнено з посади начальника служби економічної безпеки на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків за трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач просив поновити його на роботі на посаді начальника служби економічної безпеки, зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 7 червня 2016 року по день поновлення на роботі та стягнути 3 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, заданої порушенням роботодавцем трудового законодавства.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2016 року у складі судді Грубіяна Є. О. позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ КП «Житомиртеплокомуненерго» від 7 червня 2016 року в частині звільнення ОСОБА_4 Стягнуто з КП «Житомиртеплокомуненерго» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 7 червня по 11 серпня 2016 року включно. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки відсутні докази про застосування до ОСОБА_4 інших заходів дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання своїх обов'язків. При визначенні періоду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходив із того, що справу можливо було розглянути 11 серпня 2016 року, однак через неявку позивача та його представника розгляд справи було відкладено на іншу дату, а тому такі кошти слід стягнути по 11 серпня 2016 року у межах річного строку передбаченого статтею 235 КЗпП України. Крім того, позивач не довів завдання йому моральної шкоди.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 7 грудня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволена частково. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди та стягнення втрат на правову допомогу скасовано і ухвалено нове рішення, яким стягнуто з КП «Житомиртеплокомуненерго» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 7 червня по 25 жовтня 2016 року у розмірі 32 765 грн 76 коп., 500 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 1 тис. грн витрат на правову допомогу. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції помилково не зазначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, механізм визначення якого передбачений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, та обрахований судом період такого стягнення суперечить вимогам статті 235 КЗпП України. Крім того, незаконне звільнення позивача з роботи призвело до переживань та вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року, КП «Житомиртеплокомуненерго» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що затягування розгляду справи сталося з вини позивача, а тому суд першої інстанції правильно визначив період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди. Також, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що особами, які можуть надавати правову допомогу відповідно до норм цивільного законодавства, можуть бути адвокати та інші фахівці у галузі права, однак матеріали справи не місять документів, що підтверджують компетентність представника позивача.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

3 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанції встановлено, що позивач працював у КП «Житомиртеплокомуненерго» на посаді начальника служби економічної безпеки та був звільнений відповідно до наказу від 7 червня 2016 року на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків за трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Доводів в частині вирішення позову про поновлення на роботі касаційна скарга не містить, тому відповідно до положень частини 1 статті 400 ЦПК України законність ухваленого у цій частині рішення апеляційного суду колегією суддів не перевіряється.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що звільнення позивача відбулося без законної підстави, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь останнього середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 7 червня 2016 року по 25 жовтня 2015 року у розмірі, визначеному з урахуванням Порядку.

При обчисленні розміру середнього заробітку ОСОБА_4 за весь час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції використав формулу, за якою обрахуванню підлягає період прогулу з дати його звільнення по дату поновлення на роботі (день ухвалення рішення), виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що затягування розгляду справи сталося з вини позивача, а тому суд апеляційної інстанції необґрунтовано визначив період стягнення середнього заробітку по день ухвалення рішення безпідставні, оскільки за змістом статті 235 КЗпП України наявність чи відсутність вини працівника має значення тоді, коли заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року. Проте, як вбачається із матеріалів справи, розгляд справи тривав менше року.

Відповідно до статті 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідачем були порушенні трудові права позивача, що призвело до моральних страждань останнього і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, з урахуванням принципу розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 500 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги про недоведеність завдання позивачу моральної шкоди є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеними обставинами.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом другим частини 3 статті 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (чинного на час розгляду справи) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Із матеріалів справи вбачається, що понесення позивачем витрат на правову допомогу підтверджується: договором доручення (а. с. 14), актом про надання правової допомоги, юридичних та консультаційних послуг (а. с. 40) та квитанцією про сплату 1 тис. грн (а. с. 39).

З огляду на вищевикладене, висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, з огляду на документальне підтвердження витрат, а також їх розрахунку, є правильним.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та в частині вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 7 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С.Ф. Хопта