Рішення № 71825051, 11.01.2018, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1843/17

Провадження № 2-а-3/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2018 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Бондаренко Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Обухівського міськрайонного центру зайнятості про скасування акту, визнання наказу недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Обухівського міськрайонного центру зайнятості про скасування акту, визнання наказу недійсним.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона 11.11.2014 року подала до Обухівського районного центру зайнятості заяву про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, в якій зазначила, що не працює, і що не зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності та інші передбачені законодавством доходи не отримує, тому вона як застрахована особа виконувала належним чином усі свої зобов’язання, в тому числі обов’язок щодо подання відомостей, що впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг. Також позивачка зазначила, що дійсно, 03.10.2014 року між нею та ТОВ «Еулайф груп» було укладено договір про співробітництво, згідно якого позивачка мала надавати посередницькі послуги на страховому ринку від імені та за дорученням товариства, тому того ж дня за її участі, як страхового посередника було подано заяву на страхування ОСОБА_2Т та ОСОБА_3, після чого здійснено оплату страхової суми на рахунок ТОВ «Еулайф груп», після чого позивачка припинила виконання робіт і звернулась до Обухівського МЦЗ. За послуги, що були надані 03.10.2014 року , тобто до моменту надання статусу безробітної, відповідно акту виконаних робіт від 26.01.2015 року отримала комісійну винагороду у розмірі 338, 86 грн.. але відповідно до виробничого розрахунку №12/2014 року від 26.01.2015 року комісійні кошти були виплачені саме за послуги що були надані 03.10.2014 року. За результатами розслідування, що проводилось за дорученням відповідача ОСОБА_4 районним центром зайнятості складено акт №485 від 04.08.2015 року про розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, про те, що позивачка перебувала в цивільно-правових відносин з ТОВ «Еулайф груп» за договором від 03.10.2014 року № 3883807, були зроблені безпідставні висновки, про те, що вона виконувала роботи з 23.12.2014 року по 26.01.2015 року. Також ОСОБА_1 зазначила, що з актом №484 вона не ознайомлювалась і про його існування вона дізналась отримавши від відповідача претензію №584/02/06-23 від 02.10.2015 року про повернення незаконно отриманого матеріального забезпечення на випадок безробіття у розмірі 20995, 18 грн. З позовної заяви поданої до Кагарлицького районного суду Київської області за позовом Обухівського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю та коштів за наданні соціальні послуги позивачка дізналась, що відповідачем по результатам розгляду акту №485 видано Наказ №112, вважає акт незаконним, просить його скасувати та визнати недійсним наказ.

Позивач, будучи допитаною також в якості свідка, в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, показала, що у серпні 2015 року працівником центру зайнятості по телефону їй було повідомлено про виявлені порушення при призначенні їй допомоги по безробіттю, вона особисто отримала претензію, після цього надала до центру додаткові документи, вважала питання вирішеним, однак у липні 2017 року отримавши виклик до суду у іншій справі дізналась про наміри стягнути з неї виплачену допомогу, підтвердила факт укладення трудового договору, однак фактично за умовами цього договору вона виконала роботу лише одного разу, договір офіційно не розірвано.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на неправомірність дій посадових осіб відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог, вважав, що позивачка приховала факт перебування в трудових відносинах, тому незаконно отримувала винагороду за виконані роботи та в цей же період отримувала допомогу по безробіттю з Фонду ЗДССУВБ.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діє після 15.12.2017 року.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач 11.11.2014 року звернулась до Обухівського районного центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного, де була зареєстрований як така, що шукає роботу.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено статус безробітного який може набути: особа працездатного віку до призначення пенсії через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доході готова та здатна приступити до роботи.

Статус безробітного надається особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Згідно ст. 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні зобов'язані самостійно або за сприяння територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців; відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів з дотриманням письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов'язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення.

Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

Відповідно до ст. 46 Закону України "Про зайнятись населення" підходящою роботою для безробітного вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради. Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний. Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці.

Так, судом встановлено, що згідно ст. 9 Закону України «Про зайнятість населення», ст.ст. 6, 22 та 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року №1533 – ІІІ та Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 року №307, ОСОБА_1 на підставі наданих відомостей та поданих документів 16.02.2015 року призначено виплату допомоги по безробіттю.

04.08.2015 року ОСОБА_4 районним центром зайнятості складено акт №485 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» за результатами звірки якого встановлено, що ОСОБА_1 виконувала роботи 23.12.2014 року по 26.01.2015 року, комісійну винагороду за виконані роботи виплачено в січні 2015 року, договір №3883807 від 03.10.2014 року ТОВ «Еулайф груп» з ОСОБА_1 розірвано згідно п.4.1.3.6 з 24.05.2015 року.

З претензії №584/02/06-23 від 02.1.2015 року про повернення незаконно отриманого матеріального забезпечення на випадок безробіття виданої Обухівським міськрайонним центром зайнятості вбачається, що ОСОБА_1 порушила вимоги п.2 ст. 36 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та їй було запропоновано добровільно повернути кошти в розмірі 19620, 85 грн. за період з 11.11.2014 року по 23.09.2015 року, а також кошти за навчання в Державному підприємстві «Інститут підготовки кадрів промисловості» в розмірі 1374, 33 грн.

29.12.2015 року Обухівським міськрайонним центром зайнятості видано Наказ №112 про повернення незаконно отриманого матеріального забезпечення на випадок безробіття за подання ОСОБА_1 недостовірної відомості, що впливають на виплату допомоги по безробіттю, яким відображено в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість ОСОБА_1 перед Обухівським МЦЗ в сумі 19620,85 грн.

Згідно п. 8 ст. 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем вчинені визначені законом дії щодо сприяння у працевлаштуванні позивача, його навчанні та виплаті коштів по безробіттю, а ОСОБА_1 приховано відомості щодо її перебування у трудових відносинах, а тому, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України.

Надані сторонами докази вказують на те, що при винесенні оскаржуваного рішення позивач діяв правомірно, в межах своїх повноважень, оскільки позивач дійсно приховала факт, який в силу вимог чинного законодавства унеможливлює призначення державної допомоги по безробіттю.

Посилання позивача на фактичне невиконання нею умов укладеного договору ТОВ «Еулайф груп» не породжують правових наслідків у виді виникнення підстав для задоволення позову, оскільки не спростовують обставин укладення і чинності відповідного договору станом на час подання нею заяви про призначення допомоги, виплати державної допомоги і прийняття оскаржуваного рішення відповідача.

Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог суд вважає, що доводи позову не ґрунтуються на законі та зібраних у справі доказах.

Суд вважає, що під час судового розгляду не подано належних доказів неправомірності рішення суб’єкта владних повноважень, позов є недоведеним та не ґрунтується на матеріалах справи, з фактичних обставин справи не вбачається порушення законних прав та законних інтересів позивача, які б підлягали судовому захисту, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 3, 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, ст.ст. 22, 43 Закону України «Про зайнятість населення», ст.ст. 22, 31, 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Обухівського міськрайонного центру зайнятості про скасування акту, визнання наказу недійсним відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Суддя Кравченко М.В.