Постанова № 71821908, 23.01.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа № 917/1612/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.,

за участі секретаря судового засідання Кохан Ю.В.,

за участі представників:

позивача – ОСОБА_1, довіреність б/н від 01.03.2017 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1011 від 12.04.2002;

відповідача – ОСОБА_2, довіреність б/н від 05.01.2018 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ПТ № 1885 від 17.10.2017;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача – ТОВ "Білогір'я молокопродукт" (вх. № 3863П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року по справі № 917/1612/17

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Маргунас-Україна", с. Васищеве Харківського району Харківської області;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт", м. Гадяч Полтавської області;

про стягнення 135385,70 грн,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року ТОВ "Маргунас-Україна" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ТОВ "Білогір'я молокопродукт", в якій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки від 22.07.2013 № 2207-4, просив стягнути з відповідача 135385,70 грн, зокрема: 128912,53 грн основного боргу; 1250,27 грн 3% річних та 5222,90 грн інфляційних втрат, а також просив стягнути судовий збір.

В процесі розгляду справи Господарським судом Полтавської області представник відповідача - ТОВ "Білогір'я молокопродукт" 23.11.2017 за вх. № 14315 подав заяву про розстрочку виконання рішення суду у даній справі на 24 місяці рівними частинами в порядку п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка була чинною до 15.12.2017). Заяву обґрунтовано тим, що основним ринком збуту продукції відповідача був ринок Російської Федерації, проте Російською Федерацією було введено заборону на імпорт сільськогосподарської продукції, сировини та продуктів споживання, країною походження яких є Україна. На даний час Товариство шукає нові ринки збуту товарів, вживає дії щодо стягнення заборгованості зі своїх контрагентів. Зазначене, на думку заявника, унеможливлює виконання рішення суду за єдиним платежем, наслідком чого може стати арешт майна та коштів, що призведе до зупинки діяльності Товариства.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.11.2017 у справі № 917/1612/17 (суддя Паламарчук В.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача 128912,53 грн основного боргу, 1250,27 грн 3% річних, 5222,90 грн інфляційних витрат та 2030,79 грн судового збору. У задоволенні заяви представника відповідача про розстрочку виконання рішення суду на 24 місяці рівними частинами відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви представника відповідача про розстрочку виконання рішення, суд першої інстанції виходив з того, що боржником не доведено винятковості обставин та об'єктивної неможливості виконати рішення суду, оскільки тяжкий фінансовий стан боржника не є підставою для розстрочки виконання рішення суду, адже не є винятковою і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, а являється одним із можливих ризиків підприємницької діяльності. Тяжке фінансове становище та відсутність грошових коштів, достатніх для виконання рішення господарського суду на момент ухвалення цього рішення, не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для задоволення заяви про розстрочку виконання рішення у даній справі.

Повний текст зазначеного рішення складено та підписано 28.11.2017.

Відповідач – ТОВ "Білогір'я молокопродукт" 08.12.2017 засобами поштового зв’язку через Господарський суд Полтавської області направив до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви представника відповідача про розстрочку виконання рішення суду на 24 місяці рівними частинами та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити заяву про розстрочку виконання рішення суду на 24 місяці рівними частинами. Апеляційну скаргу обґрунтовує наявністю об’єктивних обставин, які можуть ускладнити виконання рішення у зв’язку з тяжким економічним становищем ТОВ "Білогір'я молокопродукт", зумовленим значним скороченням обсягів виробництва та реалізації молочної продукції, внаслідок обставин, що не залежать від боржника. Зазначає, що на даний час на розгляді в судах України знаходиться понад 20 справ про стягнення з ТОВ "Білогір'я молокопродукт" заборгованості на загальну суму більше 22 млн. грн. Також відносно ТОВ "Білогір'я молокопродукт" відкрито 21 виконавче провадження про стягнення на підставі ухвалених судових рішень заборгованості на загальну суму більше 10 млн. грн. За результатами господарської діяльності протягом першого півріччя 2017 року у товариства відсутній прибуток та обліковуються збитки в розмірі 3030000,00 грн, що підтверджується звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 1 півріччя 2017 року. Зазначає, що одночасне виконання рішень всіх судів може призвести до повної неплатоспроможності та ризику банкрутства товариства.

15.12.2017 набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”).

Пунктом 11 частини 1 Перехідних положень зазначеного кодексу встановлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи викладене, апеляційне провадження у даній справі здійснюється за правилами Господарського процесуального кодексу в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2017 у справі № 917/1612/17 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Пелипенко Н.М.; суддя Барбашова С.В.; суддя Медуниця О.Є.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та надано позивачу - ТОВ "Маргунас-Україна" строк для надання відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії цього відзиву та доданих до нього документів.

10.01.2018 у зв'язку з відпустками суддів Барбашової С.В. та Медуниці О.Є. автоматизованою системою розподілу апеляційних скарг між суддями у справі № 917/1612/17 здійснено заміну вказаних суддів та визначено суддів Білецьку А.М. та Гребенюк Н.В.

Позивач - ТОВ "Маргунас-Україна" 10.01.2018 за вх. № 239 надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому не погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заперечення на апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що скрутне матеріальне становище не може бути винятковими обставинами, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду, а оцінюється як звичайні, що носять господарський характер. Зазначає, що 12.05.2016 між позивачем - ТОВ "Маргунас-Україна" та відповідачем - ТОВ "Білогір'я молокопродукт" було укладено додаткову угоду № 7 до договору поставки від 22.07.2013 № 2207-4, якою вже було розстрочено оплата забогованості на загальну суму 489472,53 грн. Зазначена додаткова угода відповідачем виконана частково, заборгованість складає 128912,53 грн, що стало підставою для звернення ТОВ "Маргунас-Україна" до суду з даним позовом.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2018 у справі № 922/3544/17 призначено апеляційну скаргу до розгляду в судовому засіданні на 23.01.2018 об 11:30.

Судове засідання 23.01.2018 відбулось у присутності представників позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи та наявні у ній докази, дослідивши доводи, викладені в апеляційні скарзі, вислухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні 23.01.2018, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача - ТОВ "Білогір'я молокопродукт", виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 22.07.2013 між ТОВ "Маргунас-Україна" (продавцем) та ТОВ “Білогір’я молокопродукт” (покупцем) укладено договір поставки № 2207-4, за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю хімічну продукцію в асортименті (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та здійснити його оплату.

У відповідності до п.п. 1.2, 2.1 зазначеного договору, кількість, асортимент, найменування, ціна та загальна вартість відповідної партії товару на підставі погодженого сторонами замовлення встановлюється у видаткових накладних, що мають силу специфікації і є невід'ємною частиною цього договору.

За умовами п. 3.3 договору поставки від 22.07.2013 № 2207-4, оплата товару здійснюється покупцем на підставі видаткової накладної, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника впродовж 70 (сімдесяти) календарних днів з дати отримання покупцем товару. Оплата здійснюється щотижнево у розмірі не менше 10% загальної вартості поставленого на день оплати товару.

Згідно з п. 3.4 вказаного договору, сума договору становить суму вартості товару, що зазначена у всіх видаткових накладних на товар, оформлених між сторонами протягом строку дії цього договору.

Пунктом 6.1 договору поставки від 22.07.2013 № 2207-4 визначено строк дії договору до 31.12.2013.

Додатковою угодою № 6 до договору поставки від 22.07.2013 № 2207-4 сторони подовжили дію договору до 31.12.2017.

Позивач на виконання умов договору поставки від 22.07.2013 № 2207-4 протягом серпня-жовтня 2015 року по видатковим накладним № РН-0508-02 від 05.08.2015 на суму 144763,99 грн, № РН-1208-06 від 12.08.2015 на суму 140272,97 грн, № РН-2209-06 від 22.09.2015 на суму 76890,00 грн та № РН-2910-04 від 29.10.2015 на суму 142369,00 грн поставив відповідачу хімічну продукцію на загальну суму 504295,96 грн

Відповідач свої обов’язки по договору поставки від 22.07.2013 № 2207-4 в частині проведення оплат за поставлену хімічну продукцію у передбачені договором строки виконав не належним чином, оплати за хімічну продукцію, поставлену по видатковим накладним № РН-0508-02 від 05.08.2015, № РН-1208-06 від 12.08.2015, № РН-2209-06 від 22.09.2015 та № РН-2910-04 від 29.10.2015, провів не в повному обсязі з порушенням строків оплати, передбачених п. 3.3 договору.

Позивач 13.01.2016 за вих. № 1301-16МУ направив на адресу відповідача претензію-вимогу про негайну сплату заборгованості за хімічну продукцію, поставлену на підставі договору поставки від 22.07.2013 № 2207-4 по видатковим накладним № РН-0508-02 від 05.08.2015, № РН-1208-06 від 12.08.2015, № РН-2209-06 від 22.09.2015 та № РН-2910-04 від 29.10.2015, в тому числі: 489472,53 грн основного боргу; 35072,41 грн пені; 7682,56 грн інфляційних та 2391,43 грн 3% річних (а.с. 33-35).

Після проведення переговорів між позивачем та відповідачем 12.05.2016 Додатковою угодою № 7 до договору поставки від 22.07.2013 № 2207-4 (а.с. 22) сторони змінили порядок оплати за раніше поставлений по договору товар, виклавши п. 3.3 зазначеного договору в новій редакції, згідно з якою сторони розстрочили оплату вартості товару, поставленого і не оплаченого станом на 12.05.2016 на суму 489472,53 грн шляхом здійснення 39 платежів за узгодженим сторонами графіком з 20.05.2016 до 17.02.2017 включно.

Відповідач частково розрахувався за товар на суму 360560,00 грн, у зв’язку з чим у відповідача перед позивачем залишилась заборгованість по договору поставки від 22.07.2013 № 2207-4 в редакції додаткової угоди № 7 до зазначеного договору в сумі 128912,53 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлений обов’язок покупця щодо оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На момент ухвалення судом першої інстанції рішення від 23.11.2017 у справі № 917/1612/17 відповідач не погасив заборгованість по договору поставки від 22.07.2013 № 2207-4 в редакції додаткової угоди № 7 до зазначеного договору в сумі 128912,53 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.11.2017 у справі № 917/1612/17 задоволено позовної вимоги про стягнення заборгованості в сумі 128912,53 грн. У задоволенні заяви представника відповідача про розстрочку виконання рішення суду на 24 місяці рівними частинами відмовлено.

Крім того, Господарський суд Полтавської області рішення від 23.11.2017 у справі № 917/1612/17 задовольнив вимоги позивача про стягнення 3% річних за період з 18.02.2017 по 15.06.2017 в сумі 1250,27 грн та інфляційних втрати за період з 18.02.2017 по 15.06.2017 в сумі 5222,90 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Додатковою угодою № 7 від 12.05.2016 до договору поставки від 22.07.2013 № 2207-4 сторони визначили кінцевий строк сплати боргу 17.02.2017.

Перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки інфляційних та 3% річних, судова колегія погоджується з висновком Господарського суду Полтавської області про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за період з 18.02.2017 по 15.06.2017 в сумі 1250,27 грн та інфляційних втрат за період з 18.02.2017 по 15.06.2017 в сумі 5222,90 грн.

В цій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується.

Відповідач – ТОВ "Білогір'я молокопродукт" в апеляційній скарзі, посилаючись на наявність виняткових обставин, які ускладнюють виконання рішення, роблять неможливим негайне і одночасне його виконання, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви представника відповідача про розстрочку виконання рішення суду та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити заяву про розстрочку виконання рішення суду на 24 місяці рівними частинами.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, обов’язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що саме держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017), судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017), суд, який ухвалив рішення, може розстрочити його виконання, про що зазначає в рішенні.

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017), підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 у справі № 1-7/2013, підставою для застосування розстрочки виконання судового рішення є наявність об’єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення. До таких обставин належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Розстрочення та відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

З матеріалів справи вбачається, що 12.05.2016 між позивачем - ТОВ "Маргунас-Україна" та відповідачем - ТОВ "Білогір'я молокопродукт" було укладено додаткову угоду № 7 до договору поставки від 22.07.2013 № 2207-4, якою сторони визначили строк погашення заборгованості з оплати товару за узгодженим сторонами графіком з 20.05.2016 до 17.02.2017 на загальну суму 489472,53 грн.

Свої зобов’язання по оплаті заборгованості відповідач виконав частково. Всього відповідачем було сплачено 360560,00 грн, у зв’язку з чим у нього залишилась заборгованість в сумі 128912,53 грн, яка на час розгляду справи судом апеляційної інстанції не погашена.

Тобто протягом майже року після закінчення встановленого сторонами терміну сплати заборгованості (17.02.2017) відповідачем заборгованість в сумі 128912,53 грн погашена не була.

Прострочення відповідачем - ТОВ "Білогір'я молокопродукт" протягом тривалого часу виконання основного зобов'язання перед позивачем - ТОВ "Маргунас-Україна" порушує матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для останнього.

Невиконання судового рішення порушує та впливає, насамперед на права та інтереси позивача, за захистом яких він змушений був звернутись до суду.

Вказані вище обставини унеможливлюють задоволення заяви представника відповідача про розстрочку виконання рішення суду у даній справі на 24 місяці рівними частинами.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії”).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі “Чижов проти України” зазначено, що на державі лежить позитивне зобов’язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Вирішуючи питання про достатність доказів для застосування запропонованої заявником 24-місячної розстрочки виконання рішення, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності до ч. 1 ст. 79, ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що заявником не доведено необхідності застосування запропонованої ним 24-місячної розстрочки виконання рішення та можливості виконання рішення суду саме в визначений ним термін, не надано доказів очікуваного надходження грошових коштів в підтвердження реального виконання рішення протягом запропонованих ним 24-х місяців.

Наведені представником відповідача в заяві про розстрочку виконання рішення суду та в апеляційній скарзі підстави, а саме: тяжке матеріальне становище, яке полягає в скороченні виробництва, відсутності ринку збуту та введення Російською Федерацією ембарго на поставку товарів, недостатність коштів для виконання рішення суду у даній справі, нестійкий фінансовий стан підприємства, залучення кредитних коштів для здійснення господарської діяльності, не є виключними обставинами, з якими закон пов’язує можливість розстрочення виконання рішення, оскільки наявність або відсутність зазначених обставин прямо залежить від власної діяльності боржника - ТОВ "Білогір'я молокопродукт" і вони не відносяться до тих обставин, що були утворені з об’єктивних та незалежних від боржника обставин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви представника відповідача про розстрочення виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 23.11.2017 у справі № 917/1612/17 є обґрунтованим і відповідає приписам чинного законодавства, тому апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку, що місцевий господарський суд, ухвалив рішення з повним дослідженням обставин, які мають значення для справи, та правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись ст. 240, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача – ТОВ "Білогір'я молокопродукт" на рішення Господарського суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року по справі № 917/1612/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року по справі № 917/1612/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складено 26.01.2018.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.