Постанова № 71820193, 24.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/3495/17 24.01.2018

Провадження №22-ц/784/153/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/3495/17 Головуючий І інстанції – Лузан Л.В.

Провадження № 22-ц/784/153/18 Доповідач – Темнікова В.І.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого – Темнікової В.І.,

суддів – Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання – Шагай О.А.,

розглянувши у порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 (далі – ПАТ КБ) «ПриватБанк» на заочне рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року, постановлене під головуванням судді Лузан Л.В. в приміщенні суду, у цивільній справі з єдиним унікальним номером 473/3495/17 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 12.09.2011 р. ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 4400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконав, в зв’язку з чим станом на 12.09.2017 року в неї утворилася заборгованість в сумі 17920,59 грн., яка складається з : 494,17 грн. - заборгованість за кредитом; 12896,87 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3200 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 829,55 грн. - штраф (процентна складова). На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмір 17920,59 грн. за кредитним договором № б/н від 12.09.2011 року та стягнути з відповідача судові витрати.

Заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Судом вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 12.09.2011 року, що утворилася станом на 12.09.2017 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 494 грн. 17 коп., заборгованість за процентами в розмірі 437 грн. 79 коп., пеню в розмірі 1 000 грн., а всього – 1931 грн. 96 коп. та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині незадоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі, а в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду в частині зменшення заборгованості по процентам та неустойці прийняте без повного, всебічного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 10 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) та ст.12 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) та ст.13 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст.60 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) та ст.81 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Так, судом було встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 12.09.2011 року був укладений кредитний договір б/н, в якому сторони узгодили всі його умови. Договір складається з анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, Умов і Правил надання банківських послуг, Пам'ятки клієнта, банківських тарифів.

На виконання умов договору відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % на місяць за користування кредитними коштами, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Як встановлено судом, позичальник дійсно порушила умови договору в частині вчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування ним. ОСОБА_2 має заборгованість за тілом кредиту в розмірі 494 грн. 17 коп., що не спростовано відповідачем, з дотриманням вимог ст.ст. 10, 57-60 ЦПК України.

Крім того, Банком нараховано заборгованість за процентами в розмірі 12 896 грн. 87 коп., виходячи з процентної ставки 2,5 % на місяць (30 % річних), яка була змінена Банком з 01.09.2014 року — 2,9 % на місяць (34,8 % річних), з 01.04.2015 року - 3,6% на місяць (43,2 % річних).

З матеріалів справи вбачається, що 20.03.2013 року відповідач, ознайомившись та погодившись з умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, оформила заяву на надання їй кредитної карти «Універсальна» без зазначення суми кредитного ліміту. П. 1.1.3.2.3. Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256, передбачено, що ОСОБА_1 має право проводить зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунку. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов’язаний не менше як за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку відповідно до п. 1.1.3.1.9. цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, вважається, що клієнт приймає нові умови.

Відповідно до п.1.1.3.1.9 вказаних Умов банк зобов’язаний не частіше одного разу на місяць способом, зазначеним в заяві, надавати держателю виписку про стан картрахунку та про проведені за минулий місяць операції по картрахунку. Заява не містить умов про спосіб надання виписки про стан картрахунку.

Разом з тим, з доданих до позову матеріалів слідує, що нові тарифи із підвищеною ставкою підлягають застосуванню лише для витрат, зроблених після введення в дію нових тарифів. З розрахунку заборгованості вбачається, що після 01.09.2014 року відповідач жодних витрат не здійснювала.

Крім того, позивачем здійснено нарахування процентів на прострочену заборгованість за підвищеною процентною ставкою (що фактично в кілька разів перевищує базову процентну ставку вказану в розрахунку заборгованості), проте доказів правомірності застосування такої процентної ставки, обґрунтування її розміру матеріали справи не містять.

Тому суд дійшов висновку, що заборгованість за процентами за період з 01.09.2014 року по 12.09.2017 року (в межах заявлених позовних вимог) підлягає перерахуванню, виходячи з процентної ставки в розмірі 30 % річних.

При цьому, суд погодився з розрахунком заборгованості за процентами, наданим позивачем станом на 31.08.2014 року, оскільки протилежного не встановлено.

Таким чином, суд вважав, що заборгованість за процентами станом на 12.09.2017 року (в межах заявлених позовних вимог) становить 437 грн. 79 коп., виходячи з наступного розрахунку: 09 грн. 72 коп. (з 01.09.2014 р. по 24.09.2014 р.: 485 грн. 86 коп. (тіло кредиту) * 30 % (відсоткова ставка) : 360 днів * 24 дні (кількість днів прострочки) + 2 грн. 03 коп. (з 25.09.2014 р. по 29.09.2014 р.: 487 грн. 17 коп. (тіло кредиту) * 30 % (відсоткова ставка) : 360 днів * 5 днів (кількість днів прострочки) + 444 грн. 34 коп.: з 30.09.2014 р. по 12.09.2017 р.: 494 грн. 17 коп. (тіло кредиту) * 30 % (відсоткова ставка) : 360 днів * 1079 днів (кількість днів прострочки) - 18 грн. 31 коп. (сплачено процентів за спірний період) + 01 коп. (нараховані проценти станом на 31.08.2014 року)

За порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором позивачем також нараховані: - пеня в розмірі 3 200 грн. 00 коп.; - штрафи за порушення грошових зобов'язань понад 30 днів у загальному розмірі 1 329 грн. 55 коп.

Приймаючи рішення по справі, суд врахував, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 даної статті). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно п. 2.1.1.7.6, п. 2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг за порушення зобов'язань по поверненню кредитних коштів, нараховується пеня, а також штрафи у розмірах визначених даними Умовами.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція Верховного Суду України викладена в постанові від 21.10.2015 року по цивільній справі №6-2003цс15 та в силу положень ст.360-7 ЦПК України є обов'язком для судів при застосуванні цих норм права.

Оскільки угодою сторін передбачено застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення зобов'язань за договором, їх одночасне стягнення є неприпустимим.

З урахуванням викладеного суд вважав, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача лише пеня, при визначенні розміру якої суд виходив з наступного.

Так, Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року по справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасно виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 року дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Вимога позивача про стягнення пені в розмірі, який перевищує заборгованість, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Такий висновок Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, а тому принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Конституційний Суд України визначив, що захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема ч.3 ст. 551 ЦК України.

В силу ч. 3.ст. 551 ЦК України, розмір неустойки, а пеня є її видом, може бути зменшений за рішенням суду, якщо значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тому суд дійшов висновку, що сума пені підлягає зменшенню до 1 000 грн. 00 коп. і це у повній мірі буде відповідати наведеним вище засадам Конституції України, міжнародній практиці та нормам цивільного законодавства про розумність та справедливість судових рішень.

Висновки суду про порушення відповідачем процедури підвищення фіксованої процентної ставки, є правильними, базуються на доказах, наданих позивачем для розгляду спору, відповідають вимогам норм матеріального та процессуального права, оскільки відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Відповідно до п 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку від 10.05.2007 року № 168, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Матеріалами справи встановлено, що 12 вересня 2011 року відповідач, ознайомившись та погодившись з умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, оформила заяву на надання їй кредитної карти «Універсальна» без зазначення суми кредитного ліміту (а.с. 6).

Відповідно до п. 1.1.3.2.3. Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256, які надав позивач, банк має право проводить зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунку. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов’язаний не менше як за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку відповідно до п. 1.1.1.3.1.9. цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, вважається, що клієнт приймає нові умови. Відповідно до п.1.1.3.1.9 вказаних Умов банк зобов’язаний не частіше одного разу на місяць способом, зазначеним в заяві, надавати держателю виписку про стан картрахунку та про проведені за минулий місяць операції по картрахунку (а.с. 13 зв.).

Як убачається з тексту заяви, вона не містить умов про спосіб надання виписки про стан картрахунку (а.с.6).

З вересня 2014 року відповідач не здійснює операцій по картрахунку, не виконує кредитних зобов’язань (а.с. 4, 65-67). З вказаного періоду позивач відповідно до вимог п.п. 1.1.3.1.6., 1.1.3.2.11 Умов та правил надання банківських послуг проводить автоматичне погашення простроченої заборгованості з інших рахунків відповідача (а.с. 65-67).

Таким чином позивач не надав доказів виконання ним п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг щодо своєчасно сповіщення відповідача у спосіб, передбачений договором, про зміну розміру фіксованої процентної ставки.

До апеляційної скарги позивач надав, на його думку, докази направлення відповідачу ОСОБА_3 про підвищення відсоткової ставки, але вказані докази не були надані суду першої інстанції і апеляційна скарга не містить посилань на те, що неподання вказаного доказу до суду першої інстанції зумовлено поважними причинами, що неможливість їх подання обумовлена причинами, що об’єктивно не залежали від позивача, і крім того, зазначений спосіб повідомлення не передбачений заявою.

Так, п. 1.1.3.1.9. Умов передбачає можливість надання інформації про стан рахунку шляхом використання функції ОСОБА_3 у випадку підключення клієнта до комплексу Mobile-banking (ПРИВАТ24), але матеріали справи не містять даних про підключення відповідача до вказаного комплексу. Крім того, надані до апеляційної скарги ОСОБА_3 не містять зазначення типу повідомлення, а саме – що вони отримані клієнтом (а.с.63-64).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що боржник своїми діями після підвищення відсоткової ставки вказав на прийняття пропозиції щодо її підвищення, не заслуговують на увагу, оскільки, як зазначалося вище, з вересня 2014 року відповідач не здійснює операцій по картрахунку, не виконує кредитних зобов’язань. З вказаного періоду позивач відповідно до вимог п.п. 1.1.3.1.6., 1.1.3.2.11 Умов та правил надання банківських послуг самостійно проводить операції по нарахуванню та списанню процентів та пені. Зазначені обставини не можуть свідчити про те, що відповідач свідомо сплачував заборгованість за підвищеними відсотками.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що процедура підвищення процентної ставки банком була порушена, а тому за період з 01 вересня 2014 року по 12 вересня 2017 року розрахував її, виходячи з 30% річних, як то передбачено умовами договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що банк завчасно повідомив клієнта про підвищення процентної ставки за перебаченою у заяві процедурою, не відповідють обставинам справи, доказам, що містяться у справі, а тому не заслуговують на увагу.

Розрахунки відсотків, наведені в рішенні суду, позивачем не спростовані.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що розрахунок заборгованості, неточності нарахувань заборгованості можливо визначити лише за допомогою економічної експертизи, не заслуговують на увагу. За змістом ст. 143 ЦПК України, який діяв на час ухвалення судом першої інстанції рішення, експертиза призначається для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. Розрахунок заборгованості за кредитом являє собою застосування елементарних знань математики з урахуванням умов кредитного договору, а тому вряд чи потребує спеціальних знань.

Та обставина, що розрахунок заборгованості не оспорював відповідач, не звільняла суд, відповідно до положень закону (ст. 214 ЦПК), від обов’язку його перевірити, а тому доводи апеляційної скарги щодо того, що за відсутності заперечень відповідача суд помилково відмовив в частині позовних вимог, не грунтуються на вимогах закону.

Апеляційна скарга не містять доводів щодо незаконності або необгрунтованості рішення суду в іншій частині, тому апеляційним судом воно в цій частині не переглядається.

З урахуванням наведенного, колегія суддів визнає, що рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України як таке, що винесено з додержанням норм матеріального та процесуального права слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Керуючить ст. 367,369, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» відхилити.

Заочне рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав та у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Судді

Повний текст постанови виготовлено 26.01.2018 року