Постанова № 71818189, 24.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 310/335/17 Головуючий у 1-й інстанції: Прінь І.П.

Провадження № 22-ц/778/357/18 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

Суддів: Крилової О.В.

Бєлки В.Ю.

при секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 вересня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Розагропродукт» до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА :

У січні 2017 року ТОВ «Розагропродукт» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про стягнення коштів, який неодноразово уточнювався в ході розгляду справи.

В обґрунтування позову зазначено, що наприкінці 2013 року ТОВ «Розагропродукт» виявило намір купити туристичний комплекс «Гулівер» який розташований на земельній ділянці площею 0,1839 га по АДРЕСА_1. Власником вказаного комплексу була ОСОБА_3 на підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20.06.2007 року.

На підтвердження наміру укласти договір купівлі-продажу між ТОВ «Розагропродукт» та ОСОБА_3 27.12.2013 року було укладено попередній договір купівлі-продажу, який був укладений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення. За умовами вказаного договору продавець виявив бажання продати, а покупець погодився купити туристичний комплекс «Гулівер» за 1 997 500 грн., нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, за домовленістю сторін, повинно бути здійснено 25.11.2014 року. Також продавець зобов'язалась в строк до 25.11.2014 року ввести в експлуатацію самовільно збудоване нерухоме майно, а також документально оформити договір оренди земельної ділянки.

На виконання умов попереднього договору купівлі-продажу ТОВ «Розагропродукт» здійснив виплату грошових коштів на користь ОСОБА_3 у розмірі 833 050 грн. та 70 982 дол. США. Проте, ОСОБА_3 у строк до 25.11.2014 року свої зобов'язання не виконала, не здійснила введення в експлуатацію об'єкта нерухомості та не підготувала всі необхідні документи для оформлення договору купівлі-продажу.

Лише 16.12.2015 року на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації туристичний комплекс «Гулівер» було введено в експлуатацію, проте ОСОБА_3 відмовилась його продавати. Тому на початку січня 2017 року, ТОВ «Розагропродукт» звернулося до ОСОБА_3 з вимогою повернути отримані нею за попереднім договором грошові кошти, проте остання відмовилась повернути грошові кошти.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Розагропродукт» суму авансу у розмірі 833 436 грн. та 70 982 дол. США; інфляційні втрати від вказаної суми за період з листопада 2014 року по вересень 2016 року у розмірі 349 957,10 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 75 484,10 грн., а також понесені судові витрати. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2015 року позов задоволено.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 вересня 2017 року позовні вимоги в частині стягнення авансу в розмірі 70982 дол. США залишено без розгляду на підставі заяви ТОВ «Розагропродукт».

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 вересня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Розагропродукт» авансові платежі в загальній сумі 833 436 грн., інфляційні втрати у розмірі 349 957,10 грн., 3% річних у розмірі 65248,62 грн. та судові витрати у розмірі 18729,63 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_3 будучи належним чином повідомленою про час та місце судового засідання 26.12.2017 року ,про що свідчить її особистий підпис в рекомендованому повідомленні, перед судовим засіданням апеляційного суду надіслала заяву про перенесення слухання справи у зв"язку з неможливістю присутності в судовому засіданні. Будь - яких доказів неможливості бути присутньою в судовому засіданні до заяви не надано, апеляційне провадження по справі відкрито за скаргою ОСОБА_3 23.10.2017 року і судова колегія ,з урахуванням приписів ч.1,п.10 ч.2 ст.2 ЦПК України щодо обов"язку суду та учасників процесу керуватися завданням цивільного судочинства, до складу якого входить своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, вважає зазначені причини неявки до суду неповажними і розглядає справу за відсутності особи яка подала апеляційну скаргу.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами попередній договір купівлі-продажу туристичного комплексу «Гулівер» є нікчемним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до вимог ст. 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно зі ст. 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, ТОВ «Розагропродукт» та ОСОБА_3, маючи намір укласти договір купівлі-продажу туристичного комплексу «Гулівер» який розташований на земельній ділянці площею 0,1839га. по АДРЕСА_1, 27.12.2013 року уклали попередній договір купівлі-продажу у простій письмовій формі (т.1 а.с. 13-16).

За умовами вказаного договору продавець ОСОБА_3 зобов'язалася зокрема, в строк до 25.11.2014 року, оформити договір оренди земельної ділянки на якій розташовано туристичний комплекс «Гулівер», ввести в експлуатацію вказаний об'єкт нерухомості та отримати свідоцтво на право власності. Покупець ТОВ «Розагропродукт» зі свого боку зобов'язався зокрема провести оплату згідно з умовами договору. Сторони визначили ціну об'єкта нерухомості - 1997500 грн., та порядок її сплати. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, за домовленістю сторін, повинно бути здійснено 25.11.2014 року.

Крім того, у пункті 1.1. попереднього договору купівлі продажу туристичного комплексу «Гулівер» від 27.12.2013 року, об'єкт нерухомості - туристичний комплекс «Гулівер» належить ОСОБА_3 на підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20.06.2007 року (а.с. 13, т.1).

Проте, зазначене рішення суду було скасовано рішенням апеляційного суду Запорізької області від 12 травня 2011 року (а.с. 122, т. 1).

Таким чином, на час укладення попереднього договору купівлі-продажу, а саме на 27.12.2013 року ОСОБА_3 вже не була власником туристичного комплексу «Гулівер», укладати правочини щодо нерухомого майна та отримання грошових коштів за нього правових підстав не мала.

Окрім цього, п. 3.1.3. попереднього договору купівлі-продажу від 27.12.2013 року ОСОБА_3 була зобов'язана ввести в експлуатацію об'єкт нерухомості - туристичний комплекс «Гулівер», та отримати свідоцтво про право власності у строк до 25.11.2014 року (а.с. 14, т.1).

Проте, в обумовлений строк ОСОБА_3 не було введено в експлуатацію зазначений об'єкт нерухомості та не отримано свідоцтво про право власності на туристичний комплекс «Гулівер»,державна реєстрація об"єкту нерухомості не здійснена, а тому вона не є власником зазначеного об'єкту нерухомості в розумінні вимог Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач маючи намір придбати у власність спірний об"єкт нерухомості , на виконання вищезазначеного попереднього договору сплатив ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 840050,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями, видатковими касовими ордерами і розписками, оригінали яких досліджені у судовому засіданні, а їх копії долучені до матеріалів справи ( а.с. 20-75, 192-193 т.1).

Згідно ч. 2 ст. 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Розглядаючи спір суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку що передана ТОВ «Розагропродукт» грошова сума є авансом, оскільки договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому.

Таким чином, грошові кошти, які сплачені позивачем на користь ОСОБА_3 в загальній сумі 840050 грн. є авансовими платежами, які підлягають поверненню позивачу.

Судом правомірно стягнуто на користь ТОВ «Розагропродукт» суму авансового платежу в розмірі 833 436 грн., оскільки як вбачається з матеріалів справи позивачем були заявлені вимоги про стягнення авансу саме в такому розмір (а.с. 78-82, т. 2).

Доводи апеляційної скарги відносно того, що у зобов'язані було змінено кредитора за договором цесії, який був укладений у листопаді 2016 року між ТОВ «Розагропродукт» і ОСОБА_4, а тому позивач не має права вимагати повернення сплачених ним коштів на свою користь, є необґрунтованими з огляду на таке.

Так, дійсно 03 листопада 2016 року між ТОВ «Розагропродукт» і ОСОБА_4, був укладений договір відступлення прав вимоги (цесії), за яким ТОВ «Розагропродукт» передало ОСОБА_4 право вимоги до ОСОБА_3 за попереднім договором купівлі-продажу туристичного комплексу «Гулівер» від 27.12.2013 року (а.с.222-223 т.2).

Проте, 06.02.2017 року між ТОВ «Розагропродукт» і ОСОБА_4 була укладена додаткова угода до договору відступлення права вимоги (цесії), за якою сторони домовилися про розірвання зазначеного договору відступлення прав вимоги з 06.02.2017року. (а.с 214, т.2).

Також колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 349957,10 грн. та трьох відсотків річних від суми боргу в розмірі 65 248,62 грн.

Оскільки договір купівлі-продажу не був укладений в обумовлені сторонами строки, ОСОБА_3 повинна була повернути авансові внески у цей же строк.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Повернення авансу є грошовим зобов'язанням, у разі невиконання якого має бути застосовано положення ч.2 ст. 625 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 375,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 вересня 2017 року у цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 26.01.2018 року

Головуючий:

Судді: