Постанова № 71816947, 24.01.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №275/117/17 Головуючий у 1-й інст. Лівочка Л. І.

Категорія 57 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 275/117/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів з банківського рахунку

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року, яке ухвалене під головуванням судді Лівочки Л.І. у смт Брусилів

в с т а н о в и в :

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів з банківського рахунку. В обґрунтування вимог зазначив, що він є опікуном свого племінника ОСОБА_2, який є інвалідом з дитинства 2 групи та визнаний недієздатним. ОСОБА_2 проживав разом зі своїми батьками до 2007 року в АДРЕСА_1, а після їх смерті оформив опіку над ним та забрав проживати в смт. Брусилів. Після смерті батьків ОСОБА_2 отримує пенсію по втраті годувальника. Оскільки до 2014 року ОСОБА_2 перебував на обліку в УПФ України в м. Ялті АР Крим, його пенсія перераховувалась на банківський рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк» за місцем взяття його на облік, де йому було видано розрахункову картку із терміном дії до 2012 року. Вказує, що частину коштів отримував в терміналах ПАТ КБ «ПриватБанк» до закінчення строку дії картки. В подальшому кошти продовжували надходити на відкритий рахунок, однак поїхати у м. Ялту для отримання нової картки у нього не було можливості.. Лише весною 2014 року в установі Банку у м Ялті він отримав іншу банківську картку № НОМЕР_1 із терміном дії до жовтня 2017 року. Проте зняти наявні на рахунку кошти не зміг, оскільки її було заблоковано. Уся первинна банківська документація залишилася у відділенні банку на окупованій території АР Крим, а тому отримати її немає можливості. Крім того зазначає, що на рахунку наявні кошти у розмірі у розмірі 20410 грн., які і просить стягнути із відповідача.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 суму залишку грошових коштів у розмірі 20410 грн., які були перераховані УПФ України в м. Ялті АР Крим та знаходяться на його банківському рахунку відповідно до картки для виплат № НОМЕР_1. Вирішено питання щодо відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Зокрема, зазначає, що відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ №492 від 12.11.2003 року договір банківського рахунку укладається у письмовій формі у двох примірниках, один з яких надається клієнту, а тому посилання позивача щодо відсутності у нього такого договору є безпідставними. Крім того вказує, що позивач не звертався до банківської установи із заявою про закриття рахунку і повернення коштів, а тому відсутні докази відмови Банку у виплаті йому коштів. Вказує, що позивачем не доведено факт наявності коштів на рахунку та суму. Також зазначає, що судом безпідставно взято до уваги як доказ звукозапис інформації щодо стану рахунку, оскільки із цієї інформації неможливо ідентифікувати номер рахунку, особу та час отримання цієї інформації, та аудіо запис здійснено без відповідного дозволу суду та банку.

У судове засідання апеляційного суду з'явилась представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Адаменко Т.С., доводи апеляційної скарги підтримала, надавши пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове - про відмову у задоволенні позову.

Також у судове засідання з'явились позивач ОСОБА_1, підопічний ОСОБА_2, адвокат - Осадчий А.А. Сторона позивача подала відзив на апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому зазначено, що наведені в апеляційній скарзі доводи щодо відсутності карткового рахунку позивача в ПАТ КБ«ПриватБанк» спростовуються матеріалами справи та поясненнями представника відповідача, вказано, що другий примірник договору карткового рахунку залишився за колишнім місцем проживання в АР Крим та надати його суду немає змоги, із заявою про закриття рахунку у Банку позивач не звертався, оскільки має намір ним користуватися, а поданий звукозапис телефонної розмови є належним доказом.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст. 367 ЦПК України, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, мотивуючи наступним.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради АР Крим №1722 від 27.08.2007 року ОСОБА_1 призначено опікуном над своїм племінником - недієздатним ОСОБА_2 та закріплено за останнім житло за адресою АДРЕСА_1 ( а.с. 6).

В подальшому ОСОБА_1 забрав ОСОБА_2 на постійне місце проживання до своєї сім'ї - за адресою АДРЕСА_2, де той проживає по теперішній час без реєстрації, що підтверджується довідкою Брусилівської селищної ради № 4208 від 08.11.2016 року (а.с. 10).

До квітня 2014 року ОСОБА_2 перебував на обліку в управлінні ПФУ в м. Ялта в АР Крим та отримував пенсію по втраті годувальника.

Згідно пенсійної справи, пенсія під час перебування на обліку в м. Ялті отримувалась через ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 14).

Із довідки Коростишівського об'єднаного управління ПФ України в Житомирській області № 46/04-2 від 09.11.2016 року вбачається, що за період із січня 2013 року до березня 2014 року ОСОБА_2 було нараховано пенсію по втраті годувальника у сумі 15130 грн. та згідно пенсійної справи зазначені кошти перераховувалися на його розрахунковий рахунок, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 15).

Так, в матеріалах справи міститься ксерокопія платіжної картки № НОМЕР_1, яка є підтвердженням наявності відкритого рахунку на ім'я ОСОБА_2 в ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 11). Оригінал вказаної платіжної картки був досліджений під час розгляду справи у суді першої інстанції, та заперечень, щодо її належності ПАТ КБ «ПриватБанк» від представника банку не надійшло.

Оскільки картку було заблоковано, ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із вимогою зняти наявні на рахунку ОСОБА_2 кошти, проте отримав відмову, яка мотивована тим, що територія АР Крим, де знаходиться майно ПАТ КБ «ПриватБанк» та вся документація, окупована Російською Федерацією, та відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» за відшкодування шкоди в результаті окупації покладена на державу-окупанта (а.с. 13).

Виходячи із наведеного, ОСОБА_1 позбавлений можливості вільно володіти та розпоряджатися грошовими коштами в інтересах підопічного ОСОБА_2

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права приватної власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, тому обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав відповідає нормам діючого законодавства.

Згідно із ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно із положеннями статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на відсутність доказів відкриття банківського рахунку - договору банківського рахунку.

Зазначені доводи є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, оскільки у листі Коростишівського ОУПФУ в Житомирській області вказано, що виплата пенсії по втраті годувальника здійснювалася на розрахунковий рахунок, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк», в матеріалах справи міститься ксерокопія платіжної картки ПАТ КБ «ПиватБанк», оригінал якої досліджувався під час розгляду справи в суді першої інстанці та представник відповідача ОСОБА_5 підтвердила, що картка випущена саме ПАТ КБ «ПриватБанк» і видана вона може бути лише після відкриття рахунку (а.с. 14, 11).

Крім того, у своїй апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що позивачем не доведено наявність спірних коштів на рахунку, а долучений до матеріалів справи диск із аудіо записом телефонної розмови не є належним та допустимим доказом в розумінні ЦПК України.

Вказані доводи скаржника спростовуються наступним.

Так, в матеріалах справи наявний диск із звукозаписом інформації, яка отримана внаслідок дзвінка на гарячу лінію ПАТ «КБ «ПриватБанк» із якої оператором в автоматичному режимі надано інформацію щодо наявності грошових коштів у розмірі 20410 гривень на рахунку, який належить ОСОБА_2 (а.с. 96).

Факт здійснення телефонного дзвінка на «гарячу лінію» банку за номер 3700, який є загально відомим та доступним, оскільки зазначається як на самій банківській картці, так і на сайті банку, із номера телефону ОСОБА_2 підтверджується роздруківкою відомостей про зафіксовані вихідні дзвінки ПрАТ «Київстар» з абонентського номеру НОМЕР_2. Так, із вказаної роздруківки вбачається, що із зазначеного номеру телефону 11.09.2017 року було здійснено три вихідні дзвінки на номер 3700, тривалістю загальною тривалістю 20 секунд (а.с. 137-138).

Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні перевірено належність номеру телефону, з якого було здійснено дзвінок на гарячу лінію ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом огляду та перевірки телефону ОСОБА_2 та відповідно і номеру.

Виходячи із наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, дослідивши в сукупності подані позивачем речові та письмові докази про наявність на картковому рахунку ОСОБА_2 коштів, сума яких станом на 11.09.2017 року складала 20410 грн., дійшов обґрунтованого висновку про їх стягнення.

Крім того, посилання ПАТ КБ «ПриватБанк», що фактично розмова тривала 2 хвилини, а за інформацією ПрАТ «Київстар» відображено менше, не може бути враховано, оскільки при здійсненні дзвінка на гарячу лінію дзвінок автоматично переводиться у режим очікування.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про неналежність вказаного доказу з огляду на таке.

Так відповідно до положень ст.34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

У даному конкретному випадку, здійснюючи запис телефонної розмови, позивач збирав інформацію, що стосується безпосередньо його. Ця інформація використана для захисту своїх цивільних прав. Підстав вважати, що такі дії створили будь-які загрози для держави чи обмежили або порушили права інших осіб, немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 ЦПК України речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Виходячи з вимог, які пред'являються до доказів, що вимагають використання технічних засобів при їх виготовленні та відтворенні, ці докази можуть бути покладені в основу судового рішення за умов, що: відоме джерело виготовлення цих матеріалів; відомий час виготовлення цих матеріалів; ці матеріали були виготовлені загальноприйнятим способом або способом, про який домовилися особи, які виготовили їх; ці матеріали до їх подання до суду зберігалися належним чином; ці матеріали можуть бути надані суду у доступному для відтворення і зберігання вигляді.

З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.

Судом апеляційної інстанції з'ясовувалась думка відповідача про необхідність призначення по справі судової експертизи на предмет достовірності запису, проте таке клопотання представником банку не заявлено.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26.01.2018р.

Головуючий Судді