Постанова № 71815750, 17.01.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа 757/24778/17 Головуючий у І-й інстанції - Новак Р.В.

апеляційне провадження № 22-ц/796/680/2018 Доповідач Заришняк Г.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розглядуцивільних справ:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі - Ткаченко І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ханнер - Схід» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ханнер - Схід» про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ханнер - Схід» про стягнення коштів. Зазначала, що 30 травня 2013 р. на підставі укладеного між сторонами договору купівлі - продажу нею було придбано квартиру АДРЕСА_1 Після придбання квартири нею з дотриманням норм чинного законодавства та умов договору підряду, було сплачено за ремонтно-оздоблювальні роботи в зазначеній квартирі 473458,80 грн., що еквівалентно сумі 59 234,14 доларів США.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.01.2015 року було частково задоволено позов ПАТ Закритий Недивересифікований Венчурний Корпоративний Інвестиційний Фонд «Ханнер-Схід» до ОСОБА_1 про розірвання договору, повернення нерухомого майна та визнання права власності: розірвано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений 30.05.2013 між ПАТ Закритий Недивересифікований Венчурний Корпоративний Інвестиційний Фонд «Ханнер-Схід» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міської нотаріального округу Нумеріцькою С.П. та зареєстрований в реєстрі за № 870; стягнуто з ПАТ Закритого Недивересифікованого Венчурного Корпоративного Інвестиційного Фонду «Ханнер-Схід» на користь ОСОБА_1 сплачену відповідно до вказаного договору купівлі-продажу квартири суму в розмірі 650 000,00 грн. В задоволенні іншої частини заявлених вимог - відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.03.2015 р. рішення суду залишено без змін. Неодноразові спроби владнати питання щодо добровільної виплати відповідачем вказаних коштів результату не дали, тому позивач звернулася до суду та просить зобов'язати відповідача повернути їй безпідставно набуте майно.

Посилаючись на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ПАТ «Закритий Недиверсифікований Венчурний Корпоративний Інвестиційний Фонд «Ханнер-Схід» на її користь інфляційні нарахування на прострочену суму 650 000,00 грн. згідно встановленого індексу інфляції у розмірі 428 350,00 грн., 3% річних від простроченої суми - 41 297,26 гри., а також у відшкодування витрат на ремонтно-оздоблювальні роботи в квартирі в сумі 870 283,80 грн., що разом становить 1 339 931,06 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Закритий Недиверсифікований Венчурний Корпоративний Інвестиційний Фонд «Ханнер-Схід» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 1 339 931,06 грн. та судовий збір в розмірі 3654 грн.

В апеляційній скарзі ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ханнер - Схід», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Позивачка в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до п.8 ч.1 1 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України в реакції Закону №2147VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративної-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402- VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду в порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147- VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, стягуючи з відповідача на користь позивачки інфляційні в сумі 428 350,00 грн., 3% річних в сумі 41 297,26 грн., а також кошти в сумі 870 283,80 грн. у відшкодування витрат на ремонтно-оздоблювальні роботи в квартирі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачка 03.06.2013р. сплатила відповідачу кошти в рахунок оплати вартості квартири, що встановлено рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.01.2015, саме з цього часу гроші перебували у користуванні відповідача, тому на користь позивачки підлягають стягненню інфляційні та 3 % річних за період з червня 2013 року по червень 2015 року. Витрати на роботи та матеріали (поліпшення), що були здійснені позивачкою внаслідок проведення ремонтно-оздоблювальних робіт вказаної квартири не можуть бути відокремлені від майна (квартири) без завдання йому шкоди, тому позивачка має право на відшкодування вартості майна (здійснених витрат), а відповідач зобов'язаний здійснити таке відшкодування.

Проте колегія суддів не може погодитися з висновками суду з таких підстав.

Судом встановлено, що 30 травня 2013 р. між сторонами було укладено договір купівлі - продажу квартири, на підставі якого позивачкою було придбано у ПАТ Закритий Недивересифікований Венчурний Корпоративний Інвестиційний Фонд «Ханнер-Схід» квартиру АДРЕСА_1 За домовленістю сторін продаж квартири було оцінено в 1 358 810 грн., що на день укладання договору за курсом НБУ становило 170 000 доларів США. Відповідно до умов договору покупець мала перерахувати продавцю вартість квартири наступним чином: суму у розмірі 639 440 грн. - не пізніше 01 липня 2013 р., а суму в розмірі 719 370 грн. не пізніше 01 грудня 2013 р. Однак, ОСОБА_1 не здійснила розрахунок за об'єкт нерухомості в повному обсязі, заборгованість складала 823 909 грн. 20 коп.

Після придбання квартири позивачкою на підставі Договору підряду на ремонт приміщення від 01.06.2013 р., укладеного між нею та ТОВ «Будмонтажсервіс», було виконано ремонтно-оздоблювальні роботи в зазначеній квартирі вартістю 473 458,80 грн., що еквівалентно сумі 59 234,14 доларів США (а.с.19-23).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.01.2015 року, яке набрало законної сили, було частково задоволено позов ПАТ Закритий Недивересифікований Венчурний Корпоративний Інвестиційний Фонд «Ханнер-Схід» до ОСОБА_1 про розірвання договору, повернення нерухомого майна та визнання права власності: розірвано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений 30.05.2013р. між ПАТ Закритий Недивересифікований Венчурний Корпоративний Інвестиційний Фонд «Ханнер-Схід» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міської нотаріального округу Нумеріцькою С.П. та зареєстрований в реєстрі за № 870; стягнуто з ПАТ Закритого Недивересифікованого Венчурного Корпоративного Інвестиційного Фонду «Ханнер-Схід» на користь ОСОБА_1 сплачені кошти відповідно до вказаного договору купівлі-продажу квартири в сумі 650 000,00 грн. В задоволенні іншої частини заявлених вимог - відмовлено. Даним судовим рішення було встановлено, що саме покупцем ОСОБА_1 не було в повному обсязі виконано грошове зобов'язання за договором купівлі-продажу.

На виконання рішення суду в жовтні 2015 р. 650 000,00 грн. були списані виконавчою службою з рахунку відповідача.

Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у частині п'ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Як видно з матеріалів справи, інфляційні та 3 % річних нараховані позивачкою на частково сплачені нею грошові кошти за договором купівлі-продажу квартири з часу передачі коштів продавцю в рахунок оплати вартості квартири, з червня 2013 року по червень 2015 року.

Такі вимоги ОСОБА_1 не є обгрунтованими, а норма права, на яку вона посилається, не може бути застосована до даних правовідносин. Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов»язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Разом з тим, за договором купівлі-продажу від 30.05.2013р. грошове зобов'язання щодо оплати квартири виникло саме у позивачки, у відповідача ж було зобов'язання передати обумовлений договором об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язання повернути сплачені позивачкою за договором купівлі-продажу грошові кошти виникли у відповідача лише на підставі рішення Святошинського районного суду від 14.01.2015р. і були ним виконані.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, присуджених до повернення рішенням суду у зв»язку з розірванням договору купівлі-продажу, не можна розцінювати як невиконане грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки ці дії вчинюються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань,а з інших підстав, йплатежі, сплачені в рахунок виконання договору купівлі-продажу при розірванні договору, повертаються в тому ж розмірі, в якому вони передавались продавцю, що унеможливлює застосування ст.625 ЦК України до цих правовідносин.

Доводи позивачки про те, що відповідачем несвоєчасно виконано рішення Святошинського районного суду м. Києва 14.01.2015р. щодо повернення вказаних коштів, не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відносини, що виникли між сторонами з приводу виконання рішення суду, стосуються виконання судового рішення органами виконавчої служби та передбачені Законом України «Про державну виконавчу службу», Законом України «Про виконавче провадження», і Законом України «Про державну службу». Законом України «Про виконавче провадження встановлена відповідальність боржника за невиконання рішення суду у добровільному порядку.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення інфляційних та 3 % річних.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування відповідачем на підставі ст.ст. 390, 1212, 1213 ЦК України вартості ремонтно - оздоблювальних робіт в квартирі АДРЕСА_1 в розмірі 870 283,8 грн., колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до вимог ст. 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним (ч.1). Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів (ч.3). Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

В справі відсутні будь-які належні та переконливі докази, які б свідчили про те, що понесені позивачкою витрати є необхідними для утримання та збереження вказаного майна.

Підставою для розірвання договору купівлі-продажу квартири послужило невиконання позивачкою зобов'язань за договором купівлі-продажу щодо повної оплати ціни придбаної квартири, що свідчить про її несумлінність, оскільки їй відомо про незаконність свого володіння спірною квартирою.

Несумлінний власник, за змістом закону, не має права на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна. Окрім того, укладеним між сторонами договором не було обумовлено покращення стану квартири до повної оплати її вартості.

За таких обставин колегія суддів вважає, що зобов'язань про відшкодування затрачених позивачкою коштів на зазначені вище роботи у відповідача не виникло.

Посилання позивачки не те, що відповідно до договору купівлі-продажу вона стала власником квартири і вправі була розпоряджатися нею на власний розсуд, не заслуговують на увагу, оскільки розірвання договору відбулося через недобросовісну поведінку ОСОБА_1, недобросовісний володілець не має права вимагати від власника повернення віддільних від речі поліпшень та відшкодування вартості невіддільних поліпшень.

Надані позивачем договір підряду на ремонт приміщення від 01.06.2013р, кошторис до договору, акт виконаних робіт та висновок експертного дослідження, свідчать про виконання позивачкою ремонтних робіт в спірній квартирі. З акту виконаних робіт вбачається, до вартості виконаних робіт віднесено також вартість придбання та встановлення кухонних меблів, кухонної побутової техніки, дверей, шафів, кондиціонера тощо, тобто речей, які є віддільними від квартири, і позивачка має можливість забрати їх в натурі.

Рішенням Ялтинського міського суду Республіки Крим від 18.10.2016 р., залишеним без зміни апеляційною ухвалою Верховного Суду Республіки Крим від 08.02.2017 р., було скасовано державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем та визнано недійсним свідоцтво про державну реєстрацію права на спірну квартиру, видане 17.06.2016 р. Державним комітетом по державній реєстрації і кадастру Руспубліки Крим на ім'я фонду «Ханнер - Схід» на підставі рішення Святошинського районного суду м.Києва від 14.01.2015р. (а.с.171).

Як видно із Виписки із Єдиного державного реєстру нерухомості про об»єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 та із Виписки із Єдиного державного реєстру нерухомості про основні характеристики і зареєстровані права на об»єкт нерухомості, виданої Державним комітетом по державній реєстрації і кадастру Республіки Крим, позивачка на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.01.2018 р. продала спірну квартиру ОСОБА_3 (а.с.228-234).

За таких обставин, новий власник спірної квартири мав оплатити позивачці вартість квартири з урахуванням здійснених останньою витрат, понесених на поліпшення квартири.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про незаконність судового рішення, яке підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні даного позову ОСОБА_1 за його недоведеністю.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ханнер - Схід» задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ханнер - Схід» про стягнення коштів, -відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 26.01.2018 р.

Головуючий:

Судді: