Рішення № 71815075, 22.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 січня 2018 року № 826/18159/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Кармазіна О.А., Скочок Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма-Ком»до проПенсійного фонду України визнання додатку 7 до Інструкції таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, визнання протиправним відповіді

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач-1, ОСОБА_1.), ОСОБА_2 (далі по тексту - Позивач-2, ОСОБА_2.), Товариство з обмеженою відповідальністю «Сігма-Ком» (далі по тексту - Позивач-3, ТОВ «Сігма-Ком») звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Пенсійного фонду України (далі по тексту - Відповідач, ПФ України), в якому, з урахуванням заяви про уточнення (доповнення) позовних вимог, просять:

- визнати додаток 7 до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, який включає умови по покриттю підприємствами самих пільгових пенсій, призначених особам по пункту «а» за списками №1, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»;

- визнати протиправним відповідь-рішення Пенсійного фонду України від 06.02.2017 по результатам розгляду спільного звернення товариства з обмеженою відповідальністю та його засновників від 23.01.2017;

- стягнути з Відповідача судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням заяви про зміну підстав адміністративного позову зазначено, що умова додатку 7 до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління ПФ України від 19.12.2003 №21-1 (далі по тексту - Інструкція №21-1), в частині включення виплат пільгових пенсій до витрат на їх виплату і доставку не відповідають положенням статей 6, 19, 92 Конституції України, статей 7, 9, 28, 73 та абзаців 3, 5 підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статей 2, 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», статей 8, 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому така невідповідність, на переконання позивачів, полягає в тому, що Відповідачем безпідставно включено до витрат на виплату і доставку пільгових пенсій безпосередньо її розмір, що не передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того, позивачі підкреслюють, що оскільки в силу приписів статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії не підлягають оподаткуванню, останні не можуть включатися до фактичних витрат на їх виплату та доставку. Також в обґрунтування своєї правової позиції позивачі зазначають, що жодний закон не містить вказівки на обов'язок підприємств забезпечувати покриття виплати пенсій.

Стверджуючи про протиправність відповіді-рішення ПФ України від 06.02.2017, позивачі вказують на те, що, відмовляючи у скасуванні додатку 6 та 7 до Інструкції №21-1, Відповідач посилався виключно на її положення без обґрунтування своєї позиції нормами актів вищої юридичної сили.

Заперечуючи проти позову, Відповідач у своїх письмових запереченнях зазначив, що згадана Інструкція №21-1, як і додатки до неї, пройшли правову експертизу на відповідність Конституції та законодавства України, а тому були зареєстровані Міністерством юстиції України в установленому порядку. Крім того, підкреслив, що визначений у додатку 7 до Інструкції №21-1 розмір відшкодування - 100% фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, повністю відповідає вимогам Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки витрати на виплату і доставку пенсій включаються у себе не лише відшкодування вартості послуг з їх виплати та доставки.

Крім іншого, у вказаних запереченнях ПФ України наголошував на необхідності залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачами шестимісячного строку звернення до суду, оскільки ТОВ «Сігма-Ком» здійснює відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій з грудня 2009 року, у той час як відповідне правове регулювання до моменту звернення до суду у листопаді 2016 року змін не зазнало.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 14.02.2017, яке у подальшому було відкладено на 20.04.2017, а потім на 13.07.2017, про що Окружним адміністративним судом міста Києва постановлені відповідні ухвали.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2017 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 28.11.2017.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року прийнято справу №826/18159/16 до провадження суддею Катющенко В.П. та призначено до судового розгляду колегією у складі трьох суддів у судове засідання на 20.12.2017.

Оскільки сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, справа розглядається у порядку письмового провадження у відповідності до вимог ч. 9 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Сігма-Ком» зареєстроване як юридична особа за адресою: 01042, м. Київ, Печерський район, бульвар Дружби Народів, 9, ідентифікаційний код - 24364037. Крім того, Позивач-3 перебуває на обліку у Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як платник внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та з грудня 2009 року здійснює відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком 1.

На адресу ТОВ «Сігма-Ком» 17.06.2016 надійшов лист Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.06.2016 №10177/16 із розрахунком фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині пенсій, призначених відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з червня 2016 року у сумі 24 342,27 грн. по списку №1. Доданий до вказаного листа розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в частині пенсій, призначених відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників) був складений за формою, визначеною у додатку 7 до Інструкції №21-1.

Вважаючи, що до складу фактичних витрат на виплату та доставку пенсій безпідставно включено загальний місячний розмір пенсій, позивачі звернулися до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його невідповідністю додатку 7 до Інструкції №21-1 нормативним актам вищої юридичної сили.

Крім того, 23.01.2017 позивачі звернулися до Відповідача з заявою, в якій просили:

- скасувати (внести зміни) в додатки 6 та 7 до Інструкції №21-1 в частині виключення умови по відшкодуванню самих пільгових пенсій та зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві списати заборгованість ТОВ «Сігма-Ком» перед Пенсійним фондом України на суму 475 921,78 грн.;

- зарахувати в рахунок переплати суми, сплачені товариством за період з 2015 по 2016 роки, які перевищують саме витрати на виплату і доставку пільгових пенсій, вказаних у розрахунках, поданих товариству, без самих пенсій.

За результатами розгляду даного листа Пенсійний фонд України листом від 06.02.2017 №3304/03-20 повідомив ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ «Сігма-Ком» про відсутність підстав для скасування (коригування) розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, які направлялися підприємству Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві в 2015-2016 роках, та списання заборгованості. В обґрунтування своєї позиції Відповідач зазначив, що в силу приписів п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 2, 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» обов'язок з відшкодування понесених Пенсійним фондом України витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», покладений на підприємства до досягнення особами пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Вважаючи дану відповідь ПФ України такою, що не містить обґрунтування відповідності додатку 7 до Інструкції №21-1 актам вищої юридичної сили, позивачі звернулися до суду із вимогою про визнання її протиправною.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Щодо посилання Відповідача на необхідність залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, оскільки ТОВ «Сігма-Ком» здійснює відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій з грудня 2009 року, а правове регулювання даних правовідносин до листопада 2016 року не змінилося, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з п. 10 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, яка набрала чинності 15.12.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 КАС України закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

На відміну від попередньої редакції Кодексу адміністративного судочинства України, яка діяла до 15.12.2017, чинні положення процесуального закону у частині 3 статті 264 закріплюють, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

За таких обставин, зважаючи на те, що нові процесуальні правила надають особам право оскарження нормативного акту протягом всього строку його чинності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині, що стосується оскарження додатку 7 до Інструкції №21-1.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Згідно з п. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Зі змісту наведених норм випливає законодавче закріплення за підприємствами обов'язку з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій до набуття особами права на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Інструкція №21-1 визначає процедуру стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески), сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, а також відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Відповідно до п. 6.1 згаданої Інструкції №21-1 відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для платників, зазначених у підпункті 2.1.1 пункту 2.1 цієї Інструкції, - фактичні витрати на виплату і доставку пенсій працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, крім працівників, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, у таких розмірах:

20 відсотків від фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій, призначених та/або виплачених у 2004 році;

30 відсотків від фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій, призначених та/або виплачених у 2005 році;

40 відсотків від фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій, призначених та/або виплачених у 2006 році;

50 відсотків від фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій, призначених та/або виплачених у 2007 році;

60 відсотків від фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій, призначених та/або виплачених у 2008 році;

70 відсотків від фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій, призначених та/або виплачених у 2009 році;

80 відсотків від фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій, призначених та/або виплачених у 2010 році;

90 відсотків від фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій, призначених та/або виплачених у 2011 році;

100 відсотків від фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій, призначених та/або виплачених з 2012 року.

Пунктом 6.4 Інструкції №21-1 передбачено, що розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається органами Пенсійного фонду України щорічно у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону (згідно з додатками 6 та 7), які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом місяця з новопризначених (перерахованих) пенсій.

Зі змісту додатку 7 до Інструкції №21-1, на невідповідності якого вимогам актів вищої юридичної сили наполягають позивачі, вбачається, що фактичними витратами на виплату пенсій (графа 10) є розмір пенсії (графа 8).

Надаючи оцінку складовим елементам фактичних витрат на виплату і доставку таких пенсій, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Приписи ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначають, що загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - підприємців; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; гласності, прозорості та доступності діяльності Пенсійного фонду; обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду використовуються на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Тобто, до складу витрат, які здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду, включаються, зокрема, витрати на виплату пенсій, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також на оплату послуг з виплати та доставки пенсій. При цьому, суд звертає увагу на те, що законодавець окремо розрізняє поняття «витрати на виплату пенсій» та «витрати на оплату послуг з виплати та доставки пенсій».

Разом з тим, на переконання суду, до складу фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій включаються не лише витрати на оплату послуг з їх виплати і доставки, а й витрати на виплату таких пенсій. В іншому ж випадку чинне законодавство передбачало обов'язок підприємства з відшкодування витрат на оплату послуг з виплати та доставки пенсій.

Крім того, суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до п. 6.6 Інструкції №21-1 додаткові пенсії, додаткові витрати на виплату підвищеного розміру пенсії відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», доплати, надбавки та підвищення, призначені відповідно до законодавства України, які виплачуються за рахунок інших джерел, ніж кошти Пенсійного фонду України, не включаються до розміру фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що підлягають відшкодуванню.

З наведеного вбачається, що додаткові пенсії, доплати, надбавки та підвищення, призначені відповідно до законодавства України, які виплачуються за рахунок інших джерел, ніж кошти Пенсійного фонду України, не включаються до розміру фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, які підлягають відшкодуванню. Натомість, розмір самої пенсії без урахування відповідних надбавок, доплат та підвищень, підлягає відшкодуванню підприємствами як складова фактичних витрат на виплату пенсії.

Крім іншого, висновок щодо необхідності включення основного розміру пенсії до складу фактичних витрат на її виплату та доставку, виходячи з аналізу положень п. 6 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пп. 6.6 Інструкції №21-1, неодноразово підтверджений Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11.02.2014 у справі №21-471а13, від 15.07.2014 у справі №21-261а14.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що положення додатку 7 Інструкції №21-1 в частині включення до розрахунків фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій розміру таких пенсій, призначених на підставі п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідають приписам статей 7, 9, 28, 73 та абзацу 3 підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статей 8, 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, зазначеними вище висновками суду спростовується твердження позивачів про протиправність відповіді ПФ України, яка міститься у листі останнього від 06.02.2017 року №3304/03-20, що, у свою чергу, свідчить про обґрунтованість позиції Відповідача про відсутність підстав для скасування (коригування) розрахунків фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, які направлялися підприємству протягом 2015 - 2016 років.

Посилання позивачів на невідповідність додатку 7 до Інструкції №21-1 вимогам абз. 5 пп. 1 п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 2, 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» суд вважає безпідставними, оскільки наведеними правовими нормами врегульовано питання оподаткування та відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в»-«е» та «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому форма розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку таких пенсій визначена у додатку 6 до Інструкції №21-1, який не є предметом оскарження у даній справі.

Твердження позивачів про те, що витрати на виплату і доставку пенсій покриваються підприємствами виключно за результатами атестації робочих місць, що, на їх думку, свідчить про невідповідність додатку 7 до Інструкції №21-1 приписам пп. 2 п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд вважає необґрунтованими.

Даними правовими нормами врегульовано питання призначення пенсії за рахунок коштів підприємств та організацій, бюджетних коштів та цільових фондів, але не раніше ніж за 5 років до досягнення віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, виключно окремим категоріям працівників залежно від умов праці за результатами атестації робочих місць.

Тобто, у вказаній нормі законодавцем передбачена додаткова можливість призначення пенсій за рахунок підприємств та організацій, бюджетних коштів та цільових фондів деяким категоріям працівників залежно від умов праці за наслідками атестації робочих місць. Водночас, призначення пільгових пенсій за п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також порядок відшкодування фактичних витрат на їх виплату і доставку врегульовано підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відтак правила пп. 2 п. 2 Прикінцевих положень вказаного Закону до спірних правовідносин застосовані бути не можуть.

Крім іншого, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України, яка повністю відповідає приписам ч. 2 ст. 171 КАС України у редакції, що діяла на момент подання даного позову до суду, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Зі змісту інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.06.2010 № 781/11/13-10 вбачається, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Згідно з положеннями пункту 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 № 2, судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Як вбачається зі змісту позовної заяви та заяви про уточнення підстав позову, обґрунтовуючи порушення додатком 7 до Інструкції №21-1 своїх прав, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що згідно розрахунків, які містять в оскаржуваному додатку, у ТОВ «Сігма-Ком» вилучаються оборотні кошти, чим зачіпаються права не лише суб'єкта господарювання, а й власників та засновників товариства, тобто Позивача-1 та Позивача-2.

Однак, дане твердження є, на переконання суду, помилковим, оскільки можливістю оскарження нормативно-правового акту наділені особи, на яких поширюється або може бути поширена його дія.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Тобто, ТОВ «Сігма-Ком» як юридична особа, державна реєстрація якої підтверджується наявними у матеріалах справи документами, є самостійним суб'єктом правовідносин, який, зокрема, вправі виступати позивачем у суді.

Разом з тим, як було встановлено раніше, обов'язок з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставки пільгових пенсій до набуття особами права на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чинним законодавством покладено на суб'єктів господарювання. За таких обставин, дія додатку 7 до Інструкції №21-1 не може поширюватися на фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, не зважаючи на їх правовий статус засновників та/або учасників товариства. У зв'язку з чим, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання додатку 7 до Інструкції №21-1 таким, що не відповідає акту вищої юридичної сили, є необґрунтованими з підстав непоширення наведеним нормативним актом дії на фізичних осіб.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі, щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма-Ком» (01042, м. Київ, б-р. Дружби Народів, 9, код ЄДРПОУ 24364037) до Пенсійного фонду України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, код ЄДРПОУ 00035323) відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Окружний адміністративний суд міста Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя В.П. Катющенко

Судді О.А. Кармазін

Т.О. Скочок