Рішення № 71814759, 22.01.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/5199/17

Провадження 2/206/125/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" січня 2018 р. Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Соловйовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів, розірвання договору та стягнення коштів,

за участю:

представника позивача ОСОБА_4,

представника відповідача фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2017 року позивач звернулась до суду з позовом до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів, розірвання договору та стягнення коштів.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 06 вересня 2017 року за її місцем проживання, під впливом нав’язування послуг, було укладено договір споживчого підряду, індивідуальний номер замовлення AR – 00142 з відповідачем ФОП ОСОБА_2, відповідно до якого вона замовила виготовлення ПВХ конструкцій за характеристиками вказаними в договорі на суму 9174 гривні. Одночасно вона уклала договір споживчого кредиту № 17090611538633 зі співвідповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» на вказану суму, згідно якого банк повинен був перерахувати на рахунок ФОП суму коштів для оплати товару за договором підряду. Пізніше, детально ознайомившись з умовами договорів, позивач вирішила відмовитись від замовлення зазначених товарів та послуг, оскільки переплата за кредитні послуги склала 2638 гривень, тому наступного дня нею на адресу ФОП ОСОБА_2, а 19 вересня 2017 року на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк», поштою було направлено заяви з проханням розірвати договори. Відповідач ФОП ОСОБА_2 на її заяву не відповів, а відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовив у розірванні договору. Позивач вважає, що відповідачами було порушено чинне законодавство та його права як споживача, зокрема ст.ст. 10, 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Уточнивши позовні вимоги 11 січня 2018 року, позивач просив розірвати договір, індивідуальний номер замовлення AR – 00142 від 06 вересня 2017 року, укладений між нею та ФОП ОСОБА_2; розірвати кредитний договір №17090611538633 від 06 вересня 2017 року, укладений між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк»; стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь 11812,00 гривень.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили позов задовольнити.

Відповідач ФОП ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, надали відзив на позовну заяву (а.с. 53-55) та пояснили, що дійсно 06 вересня 2017 року було укладено договір № AR – 00142. Позивач підтвердила, що їй в повному обсязі надана інформація про товар, умови оплати та доставки. Позивачем було прочитано договір і додаток до нього, без будь – якого примусу, з повним розуміння його змісту. Волевиявлення учасників було вільним, відповідало їх волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків. Після укладення договору виконавцем були проведені роботи по його виконанню, а саме здійснено заміри, виїзд майстра, оформлення заявки заводу виробнику. Банком 08.09.2017 було переведено грошові кошти в повному обсязі, а ФОП ОСОБА_2, в свою чергу, одразу виконав замовлення та 08.09.2017 проведена сплата за замовлення на завод – виробник. Лист від позивача про розірвання договору відповідач отримав лише 11.08.2017, коли замовлення вже почало виконуватись та частково було зроблено.

Представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, оскільки позивач укладала договір споживчого кредиту добровільно, банк свої зобов’язання згідно договору виконав та надав грошові кошти позивачці.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

ОСОБА_7 ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 06 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір за індивідуальним номером замовлення AR-00142, відповідно до якого позивач замовила виготовлення ПВХ конструкцій за характеристиками вказаними у договорі, на суму 9174 гривні (а.с.5).

Того ж дня, тобто 06 вересня 2017 року, позивач підписала додаток № 1 до договору AR-00142, в якому зазначено, що відповідно до переліку товарів належної якості, що не підлягають обміну (додаток № 3 до Постанови Кабінету Міністрів України віл 19.03.1994 №172) скло, нарізане або розкроєне під розмір визначений покупцем (замовником) не підлягає поверненню. Розірвання договору не допускається. Позивачці в повному обсязі надана інформація про умови кредитування, відсоткову ставку, сукупну вартість кредиту та вартість з оформлення договору про надання кредиту. Додаток позивачкою уважно прочитано та добровільно підписано, без будь – якого примусу, з повним розуміння його змісту (а.с.6).

Також, 06 вересня 2017 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір споживчого кредиту на суму 11812,00 гривень, згідно якого банк повинен перерахував на рахунок ФОП ОСОБА_2 кошти за договором AR-00142 та вставлено регулярний платіж з картки позивачки на погашення заборгованості за договором (а.с.7).

Позивачка 07 вересня 2017 року засобами поштового зв’язком звернулась до ФОП ОСОБА_2 із письмовою заявою з проханням розірвати договір за індивідуальним номером замовлення AR-00142, яку відповідач ФОП ОСОБА_2 отримав 11 вересня 2017 року (а.с.11).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

ОСОБА_7 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема відповідно до частин 1, 3, 5 зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

На підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

ОСОБА_7 ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, за змістом ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману у випадку навмисного, цілеспрямованого введення іншої особи в оману стосовно фактів, які впливають на вчинення правочину. Ознакою омани є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Судом встановлено, що умови погоджені із замовником і добровільно ним прийняті. Зміст і умова угоди не суперечить вимогам ст. 203 ЦК України. Позивач не був введений в оману щодо умов договору та обставин, що мають істотне значення. Суттєве значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі які, істотно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Позивач не була введена оману щодо обставин, які мають істотне значення. Всі умови оплати були обумовлені в договорі і прийняті замовником, про що свідчить підпис на договорі. Зі всім цим погодилася позивачка і заперечень з її боку не було. Додатковим підтвердженням цього є також те, що позивачка погодила та підписала таблицю замірів, конфігурацію та комплектацію замовлення (а.с.59).

Після укладення договору виконавцем були проведені роботи по виконанню замовлення, а саме, заміри, оформлення заявки заводу виробнику, що вимагають витрат, а також були перераховані на завод кошти на виконання договору № 015 віл 22.05.2017 року (а.с. 39-46), що підтверджується платіжним дорученням № 321 від 08.09.2017 року (а.с.56).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

ОСОБА_7 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі у разі отримання ним грошових коштів.

Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» право на відмову від договору про споживчий кредит не застосовується щодо: 1) договорів про споживчий кредит, виконання зобов’язань за якими забезпечено шляхом укладення нотаріально посвідчених договорів (правочинів); 2) споживчих кредитів, наданих на придбання робіт (послуг), виконання яких відбулося до закінчення строку відмови від договору про споживчий кредит, встановленого частиною першою цієї статті.

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень відповідача ФОП ОСОБА_2, які підтверджуються відповідю на адвокатський запит ТОВ «Престиж Групп» від 16.01.2018, оплату рахунку – фактури від 07.09.2017 по договору AR-00142 від 06.09.2017 було здійснено від ФОП ОСОБА_2 ще 08.09.2017. Замовлення було негайно відправлено в роботу та 08.09.2017 було виконано роботу по розкрою склопакетів та розпочато роботу по виготовленню металопластикового профілю по розмірам, узгоджених з замовником (а.с.98).

Відповідно додатку № 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 172 затверджено перелік товарів належної якості не підлягаючих обміну та поверненню. ОСОБА_7 даного переліку, скло нарізане під розмір, позначений замовником поверненню не підлягає.

З огляду на те, що саме до отримання ФОП ОСОБА_2 відмови позивача від договору споживчого підряду вже було фактично нарізане скло та виконано роботу по розкрою склопакетів за цим замовленням, тому до виниклих спірних правовідносинах підлягають застосуванню положення ч. 6 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», згідно яких право на відмову від договору про споживчий кредит не застосовується до споживчих кредитів, наданих на придбання робіт (послуг), виконання яких відбулося до закінчення строку відмови від договору про споживчий кредит, встановленого частиною першою цієї статті.

ОСОБА_7 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

ФОП ОСОБА_2 виконав зобов’язання за договором, замовлення було виконано, що підтверджується довідкою ТОВ «ПрестижГрупп». Заказ, згідно договору був виготовлений, доставлений та відвантажений. ОСОБА_7 прийому - передачі доставка замовлення була здійснена у строк, передбачений договором, але позивач відмовився приймати замовлення (а.с.61-62).

Статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач ФОП ОСОБА_2 отримав письмову заяву позивача про відмову від договору лише 11 вересня 2017 року (про що свідчить роздруківка пошуку Укрпошти а.с.60), тобто вже на момент фактичного виконання робіт по розкрою склопакетів та по виготовленню металопластикового профілю по розмірам, узгоджених з замовником, право на відмову від договору про споживчий кредит не може бути застосовано.

ОСОБА_7 п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях банку, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивач зазначала, що вона нібито не мала наміру придбати у відповідача товар, а її волевиявлення не було вільним, але доказів, які б підтверджували, що під час укладання оспорюваних правочинів її було введено в оману (ст. 230 ЦК України), як це передбачено вимогами ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України, позивач не надала.

Крім того, в судовому засіданні безперечно було встановлено, що позивач власноручно та добровільно підписала договір за індивідуальним номером замовлення AR-00142 від 06 вересня 2017 року на виготовлення ПВХ конструкцій та кредитний договір, що свідчить про те, що вона була ознайомлена з умовами зазначених договорів.

Доводи позивача в частині несправедливості та суперечливості положень оспорюваних договорів суд оцінює критично, оскільки вони випливають лише з її особистого суб'єктивного відношення до фактично виниклих правовідносин з відповідачами і зводяться до зацікавленості у мінімізації своїх грошових зобов'язань, як боржника.

При цьому, на час укладання договору позивач була згодна з його умовами та взяла на себе відповідні зобов'язання добровільно, про що поставила відповідний підпис у додатку № 1 до договору, згідно якого підтвердила, що скло, нарізане або розкроєне під розмір визначений покупцем (замовником) не підлягає поверненню, розірвання договору не допускається та їй у повному обсязі надана інформація про умови кредитування, відсоткову ставку, сукупну вартість кредиту та вартість з оформлення договору про надання кредиту (а.с.6).

З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм правову оцінку, суд приходить до висновку про недоведеність вимог щодо введення позивача в оману під час укладення договорів, а також ведення відповідачами нечесної підприємницької діяльності, а тому вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 76-81, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів, розірвання договору та стягнення коштів – відмовити у повному обсязі.

Судові витрати з розгляду справи віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26 січня 2018 року.

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук