Рішення № 71814570, 23.01.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 822/3475/17

РІШЕННЯ

іменем України

23 січня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в складі колегії: головуючого-судді Шевчука О.П. , суддів Лабань Г.В. , Петричковича А.І.

за участі:секретаря судового засідання : Бачка А.М. представика позивача: ОСОБА_1 представника третьої особи: Чайковського Е.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3.) звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області, в якому просить визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, щодо повернення матеріалів без права на виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 та зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України, затвердити висновок та нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу в сумі 290000,00 грн. ОСОБА_3, у зв'язку із встановленням II групи інвалідності відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ, а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у вересні 2017 року на виконання рішень судів першої та апеляційної інстанції, які набрали законної сили у справі №822/1582/17 звернувся з заявою (рапортом) та відповідним пакетом документів до ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області з метою нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги. В свою чергу ліквідаційна комісія УМВСУ в Хмельницькій області сформувала та направила висновок щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку із встановленням йому відповідної групи інвалідності. Однак, 24 листопада 2017 року від ліквідаційної комісії УМВСУ в Хмельницькій області на адресу позивача надійшов лист разом із копією листа МВС України про повернення матеріалів на призначення одноразової грошової допомоги без права на виплату в зв'язку із тим, що призначення та виплата вказаної допомоги повинна здійснюватись за останнім місцем служби поліцейського, а саме ГУНП в Хмельницькій області у відповідності до Закону України "Про Національну поліцію".

Вважаючи дії МВС України щодо повернення матеріалів без права на виплату одноразової грошової допомоги протиправними, та такими що порушують його права, позивач звернувся до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити з підстав наведених в позовній заяві.

МВС України, належним чином повідомлене про розгляд справи, в судове засідання уповноваженого представника не направило, причини неявки суду не повідомило. Направило до суду 23 січня 2018 року відзив на позовну заяву в якому зазначає, що МВС України не має повноважень розглядати та приймати рішення по призначенню поліцейському одноразової грошової допомоги. Одночасно з цим зазначає, що нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності та/або встановленням інвалідності даним особам, відповідно до п.4 розділу IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України від 11 січня 2016 року №4, та ч.4 ст.100 Закону України "Про Національну поліцію" здійснюється за останнім місцем проходження служби поліцейським.

В зв'язку із цим просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову. Пояснив, що з системного аналізу норм чинного законодавства України встановлено, що з моменту призначення позивача на відповідну посаду в поліцію він втратив право на отримання одноразової грошової допомоги як працівник міліції та одночасно за умови наявності визначених законодавством підстав може набути право на отримання одноразової грошової вимоги як працівник поліції.

Враховуючи положення ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши письмові докази, які знаходяться в матеріалах справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року, яка набрала законної сили 06 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду, задоволено адміністративний позов ОСОБА_3 та визнано протиправною бездіяльність ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області щодо неподання до Міністерства внутрішніх справ України у 15-ти денний строк з дня реєстрації заяви (рапорту) висновку щодо виплати ОСОБА_3 грошової допомоги разом з підтверджуючими документами, які додані до заяви та зобов'язано ліквідаційну комісію управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області надіслати до Міністерства внутрішніх справ України, висновок щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 грошової допомоги, у зв'язку із встановленням IІ групи інвалідності, відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію", а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.

Суд становив, що у вересні 2017 року на виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду та Вінницького апеляційного адміністративного суду, що набрали законної сили у справі №822/1582/17 ОСОБА_3 до МВС України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, позивач звернувся з заявою (рапортом) та відповідним пакетом документів до ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області з метою нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги.

В свою чергу третя особа, відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" №565-ХІІ від 20 грудня 1990 року, а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року (далі - Порядок №850), сформувала та направила висновок щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку із встановленням йому відповідної групи інвалідності.

На адресу позивача 24 листопада 2017 року УМВС України в Хмельницькій області в особі голови ліквідаційної комісії надійшов лист №1220/121/29-2017 від 24 листопада 2017 року разом із копією листа МВС України №15/2-4226 від 21 листопада 2017 року про повернення матеріалів без права на виплату одноразової грошової допомоги відповідно Порядку №850.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку вищевказаним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (далі - Закон №565-ХІІ) держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.

Згідно частини 6 ст.23 Закону №565-ХІІ передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівникові міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання ст.23 Закону №565-ХІІ, Кабінет Міністрів України постановою від 21 жовтня 2015 року № 850 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850), який є чинним на момент вирішення даного спору судом.

Згідно пп.2 п.2 Порядку №850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до п.7 Порядку №850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи:

- заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов;

- довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії:

- довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;

- постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

- акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС;

- сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;

- документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Згідно п.9 Порядку №850, МВС в місячний строк після надходження зазначених у п.8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

З наведеної норми прослідковується імперативна вказівка про те, що МВС приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених п.14 Порядку №850, про відмову в призначенні грошової допомоги. Тобто, підстави для відмови у виплаті грошової допомоги перераховані у п.14 Порядку №850, згідно якого, призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: вчинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Крім вищенаведених підстав щодо відмови у виплаті грошової допомоги у п.14 Порядку №850 не передбачено.

Згідно листа №15/2-4226 від 21 листопада 2017 року, МВС України відмовило у виплаті грошової допомоги посилаючись на те, що призначення та виплата одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 повинні здійснюватися Головним управлінням Національної поліції в Хмельницькій області відповідно до Закону та Порядку за рахунок асигнувань, передбачених у державному бюджеті на зазначені цілі.

У відповідності до ч.1 ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ч.1 ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З врахуванням наведеного вище, та враховуючи те, що відповідачем не враховано правову позицію в рішенні суду по справі №822/1582/17, яке набрало законної сили, при наданні відмови у прийнятті рішення позивачу №15/2-4226 від 21 листопада 2017 року, суд вважає таку відмову протиправною.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосуванні практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, необхідно зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Беручи до уваги ст.13 Конвенції, яка вказує про те, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави_(п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Сhahal v. Тhе United Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з огляду на наявність відмови відповідача в затвердженні висновку щодо нарахування і виплати одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності позивач не має можливості реалізувати своє право на отримання такої одноразової грошової допомоги.

При цьому суд враховує ч.2. ст.2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене, суд вважає, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково, визнати протиправними дії МВС України, щодо повернення матеріалів (висновку) про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 за його заявою, як такі що за змістом не відповідають вимогам чинного законодавства України.

З метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати повторно розглянути матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3, у зв'язку із встановленням II групи інвалідності та прийняти рішення відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ, а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст.5 Закону України "Про судовий збір", тому на підставі ст.139 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 6, 72-77,139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) до Міністерства внутрішніх справ України (01024, м.Київ, Печерський район, вул. Богомольця, буд.10, ідентифікаційний код - 00032684) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, щодо повернення матеріалів (висновку) на призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 за його заявою.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України, повторно розглянути матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3, у зв'язку із встановленням II групи інвалідності та прийняти рішення відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ, а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 .

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його підписання.

Повне рішення складене 26 січня 2018 року .

Головуючий суддя Судді О.П. Шевчук Г.В. Лабань А.І. Петричкович