Рішення № 71814378, 24.01.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4780/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2018 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі у складі

головуючого судді Катаєвої Е.В.,

за участю секретаря судового засідання Чернецької О.А.,

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Юзбашян Х.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом громадянина Сирії ОСОБА_5 (29001 АДРЕСА_1) до Головного управління ДМС України в Одеській області (65045 м. Одеса, вул. Преображенська,44, код ЄДРПОУ 37811384) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До суду з позовом звернувся громадянин Сирії ОСОБА_5 до Головного управління ДМС України в Одеській області, у якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №272796 від 14.08.2017 року про скасування йому дозволу на імміграцію та зобов'язання відповідача видати йому посвідку на постійне проживання в Україні.

Позивач зазначив, що 05.02.2004 року між ним та ОСОБА_6, громадянкою України було зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 67, у зв'язку з чим звернувся до компетентних органів із заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну. У 2004 році він отримав безстрокову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 в ВПР та МР ОМУ та відповідно на законних підставах та правомірне проживав на території України.

З моменту надання позивачу дозволу на постійне проживання минуло більше 10 років, у нього сформувався певний уклад життя в цій країні, виникли зв'язки з оточенням.

Однак, 14.08.2017 року відповідачем прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію на підставі пунктів 1 та 6 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте за відсутності законодавче визначених підстав.

Підстави скасування дозволу на імміграцію встановлені ст.12 Закону України «Про імміграцію». В оскаржуваному рішенні відповідач посилається на пункти 1 та 6 ч.1 ст.12 Закону.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Але всі подані ним документи разом із заявою для отримання дозволу на імміграцію були достовірними, не підробленими та чинними, що було перевірено уповноваженим органом.

Частиною 6 ст.12 Закону встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасований в інших випадках, передбачених законами України. Тобто, такі «інші випадки», відповідно до наведеної правової норми мають бути передбачені виключно законами України.

Однак, відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не наведено жодної норми будь-якого закону, якими би було передбачено скасування дозволу на імміграцію, що також вказує на його безпідставність та необґрунтованість.

Позивач просив задовольнити позов, оскільки його права порушені.

Відповідач надав до суду витребувані докази та заперечення на позов, які просив у зв'язку зі змінами в КАС України, вважати відзивом на позов, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що 15.04.2004 року позивач звернувся до ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області з заявою щодо надання дозволу на імміграцію з документами, після розгляду яких йому було надано 25.05.2004 року дозвіл на імміграцію та документовано тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1, терміном дії «безстроково».

В заяві-анкеті позивач зазначив, що перебуває у шлюбі з громадянкою України, але на момент подачі документів для отримання дозволу на імміграцію з часу укладення шлюбу з громадянкою України не минуло двох років, що вимагає п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію»

Представник відповідача вважає, що громадянин ОСОБА_5 повідомив про себе неправдиві відомості, у зв'язку з чим дозвіл на імміграцію в Україну скасовано згідно пункту 1 та 6 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Представник відповідача зазначив, що згідно статті 14 Закону України «Про імміграцію» особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.

Ухвалою судді від 08.12.2017 року провадження по справі відкрито, розпочате підготовче провадження. Ухвалою судді від 08.12.2017 року витребувані у відповідача докази по справі та провадження по справі зупинено.

Відповідач до суду надав витребувані докази та заперечення на позов.

15.12.2017 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, згідно з яким КАС України викладений в новій редакції.

У відповідності до п.п.10 п.1 Розділу VII Перехідних Положень КАС України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою від 21.12.2017 року вирішено розгляд даної справи здійснити 19.01.2018 року за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача у судовому засіданні, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позов.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, пов'язані з умовами і порядком імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені Законом України «Про імміграцію», Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію в поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ №1983 від 26.12.2002 року(далі Порядок №1983).

Відповідно до ст.1 Закон України №3773-VІ іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст.2 цього Закону правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Статтею 3 Закону України №3773-VІ встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України №3773-VІ іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Статтею 1 Закону України «Про імміграцію» визначено, що імміграція-це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Таким чином, Закон України №2491-Ш визначає два направлення імміграції та відповідно іммігрантів і статтею 11 визначає для них порядок видачі посвідки на постійне проживання.

Згідно цієї статті Закону особа, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють імміграційну візу, що є чинною протягом року з дня оформлення. Зазначена особа в'їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України. Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п'яти робочих днів до органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграційною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію. Орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.

Щодо особи, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Статтею 4 Закону України «Про імміграцію» визначаються випадки щодо надання дозволу на імміграцію в межах квоти імміграції, а також поза квотою імміграції.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Статтею 9 Закону встановлено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах,- до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою. Вказана стаття також містить перелік документів, які повинен надати заявник для вирішення питання щодо надання імміграції У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Судом встановлено, що позивач на виконання вказаних вимог Закону подав до ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області 15.04.2004 року заяву про надання дозволу на імміграцію на підставі того, що уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_6, а також документи відповідно до переліку встановленому законом (а.с.77-87).

Згідно «Висновку про залишення в Україні на постійне місце проживання» ст. інспектора ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області Грішиної Н.П. від 24.05.2004 року, затвердженого 24.05.2004 року начальником ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області з О.В. Крусір, вирішено задовольнити клопотання ОСОБА_5 про залишення в Україні на постійне місце проживання (а.с.88).

На підставі вказаного Висновку Громадянину Сирії ОСОБА_5 видана тимчасова посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 безстроково (а.с.91).

На підставі вказаної посвідки позивач знаходився на законних підставах в України, останнє його місце реєстрації АДРЕСА_1 (а.с.36,37).

Листом від 10.03.2017 року Управління ДМС України в Хмельницький області на виконання п.23 Порядку №1983 направило для прийняття остаточного рішення до ГУ ДМС України в Одеській області направило пояснення ОСОБА_5, в якому він зазначив, у зв'язку з тим, що він був одружений на громадянці України звернувся з метою отримання дозволу на імміграцію в Україні до ВПР та МР м. Одеси, та в тому ж році отримав вказаний дозвіл та посвідку на постійне проживання в Україні (а.с.93).

Пунктом 23 Порядку №1983 встановлено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Листом від 21.03.2017 року ГУ ДМС України в Одеській області повідомило Управління ДМС України в Хмельницький області, що в результаті перевірки особової справи громадянина Сирії ОСОБА_5 встановлено, що дозвіл на імміграцію в Україну йому було надано в порушення чинного законодавства та посвідкою на постійне проживання він документований безпідставно. У теперішній час розпочато процедуру скасування дозволу на імміграцію (а.с.93).

14.08.2017 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області затверджений Висновок про скасування дозволу на імміграцію громадянину САР ОСОБА_5, який складений головним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та ОБГ ГУ ДМСУ в Одеській області Швець Т.П., та який вважав можливим: - згідно вимог п.1,п.6 ст.12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію громадянину САР ОСОБА_5 - скасувати; - в паспортному документі штамп «Видано посвідку на постійне проживання»-анулювати; - про прийняте рішення повідомити УДМС України в Хмельницький області (за місцем реєстрації заявника); - про прийняте рішення повідомити громадянина САР ОСОБА_5 (а.с.96-97).

14.08.2017 року ГУ ДМС України в Одеській області прийняте Рішення №272796 (о.с.) про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину САР ОСОБА_5 на підставі пунктів 1 та 6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» (а.с.98).

Листом від 17.08.2017 року ГУ ДМС України в Одеській області повідомило УДМС України в Хмельницький області про прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину САР ОСОБА_5 на підставі пунктів 1 та 6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», тимчасова посвідка на постійне проживання серії №195-И/2004-вилучена (а.с.100).

Суд вважає, що рішення про скасування дозволу на імміграцію №272796 (о.с.) від 14.08.2017 року є необґрунтованим, тобто прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; не розсудливим; не відповідає принципу пропорційності, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та принципу верховенства права.

Статтею 10 Закону визначені підстави для відмову у наданні дозволу на імміграцію, а ст.12 Закону підстави для скасування дозволу на імміграцію.

При наданні дозволу на імміграцію позивачу у 2004 році суб'єктом владних повноважень не було встановлено жодної підстави для відмови йому в наданні дозволу на імміграцію.

Відповідно до 12 Закону дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Аналіз ст.12 Закону щодо підстав скасування дозволу на імміграцію передбачає встановлення насамперед винних дій іммігранта.

Проте у висновку від 14.08.2017 року не зазначено будь-яких винних дій зі сторони позивача при отриманні ним у 2004 році дозволу на імміграцію.

У висновку не зазначено чітко з яких підстав відповідач скасував дозвіл на імміграцію на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону («з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність»), не зазначено жодного документу, який був підроблений або втратив чинність.

У Висновку вказано, що у якості підстав в заяві - анкеті про надання дозволу на імміграцію заявником було зазначено - «прошу залишитись в Україні на постійне проживання у родині». Проте будь-яких пояснень, висновків з якою метою вказані ці обставини не зазначено.

Суд вважає, що зазначення вказаних обставин заявником з метою отримання дозволу на імміграцію жодним чином не свідчить про зазначення неправдивих відомостей, а з урахуванням його заяви, в якій він написав про укладення шлюбу з громадянкою України у зв'язку з чим просив надати дозвіл на імміграцію свідчить про зазначення ним підстав для отримання дозволу.

Крім того, відповідно до п.11 Порядку №1983 у разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.

Пунктом 12 Порядку №1983 визначено, що саме територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Таким чином, саме до повноважень суб'єкта владних повноважень відноситься перевірка всіх документів наданих позивачем до заяви про отримання дозволу та вирішення питання по суті.

У Висновку, якій став підставою для скасування дозволу позивачу не зазначено про встановлення будь-яких протиправних дій позивача при зверненні до уповноваженого органу про отримання дозволу на імміграцію, а також про встановлення таких дій після отримання ним дозволу на імміграцію.

Щодо посилання представника відповідача на те, що дозвіл на імміграцію був наданий у порушення п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» відповідно до якого дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України, то незважаючи на наявність вказаного порушення, яке було допущено суб'єктом владних повноважень у 2004 році, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для скасування дозволу на імміграцію, виходячи з наступного.

На підставі виданої у 2004 році посвідки на постійне проживання позивач на законних підставах з 2004 року перебував в Україні.

Наслідками скасування дозволу на імміграцію відповідно до ст.13 Закону є вилучення у особи посвідки на постійне проживання. Крім того, особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Таким чином, скасування дозволу на імміграцію позивача через 13 років законного проживання його в Україні тягне негативні наслідки для нього.

Висновок про скасування дозволу на імміграцію позивачу, затверджений начальником ГУ ДМСУ в Одеській області, 114.08.2017 року взагалі не містить обставин щодо сімейного стану позивача, дотримання ним вимог законодавства за період проживання його в Україні з 2004 року (часу надання дозволу на імміграцію) по 2017 рік. Тобто, у Висновку, а також представником відповідача у судовому засіданні, не спростоване твердження позивача, що за період перебування в Україні він має стійкий правовий та соціальний зв'язок з Україною.

Суд не може вважати обґрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, верховенства права, зазначення у якості підстави для скасування дозволу на імміграцію позивача через 13 років на те, що станом на час надання дозволу на імміграцію позивачу у 2004 році він не перебував два роки у шлюбі з громадянкою України. Перебування його у даному шлюбі на час прийняття оскаржуваного рішення не спростовано відповідачем.

Не відповідає принципу верховенства права позиція відповідача і про наявність у позивача права на повторне звернення для отримання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня скасування дозволу на імміграцію, враховуючи відсутність буть-яких винних дій позивача, тривалість його проживання в Україні.

Згідно з ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477- ІV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу держав на дотримання принципу «належного урядування».

Так у рішенні суду «Рисовський проти України» Європейський суд зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, ст.3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

Оцінюючи дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах щодо прийняття висновку та оскаржуваного рішення, суд встановив порушення відповідачем вимог п.19 Порядку № 1983, яким встановлено, що рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Таким чином, рішення про надання дозволу на імміграцію є актом індивідуальної дії одноразового застосування, яке вичерпує свою дію фактом його виконання, а саме надання посвідки на постійне (тимчасове) проживання. Вказане положення п.19 Порядку №1983 відповідає принципу гарантії стабільності суспільних відносин між суб'єктами владних повноважень і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище, яке реалізоване на підставі прийнятого рішення, не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

С урахуванням викладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача та необхідність задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягає стягненню 640,00грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 139,262, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративним позовом громадянина Сирії ОСОБА_5 (29001 АДРЕСА_1) до Головного управління ДМС України в Одеській області (65045 м. Одеса, вул. Преображенська,44, код ЄДРПОУ 37811384) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДМС України в Одеській області №272796 (о.с.) від 14.08.2017 року про скасування дозволу на імміграцію громадянину Сирії ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області видати посвідку на постійне проживання в Україні громадянину Сирії ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з Головного управління ДМС України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь громадянину Сирії ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 640,00грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.