Постанова № 71814037, 16.01.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2018 року № 810/5684/14

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Терлецька О.О.,

при секретарі судового засідання Акопян Е.Н.,

за участю:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представник відповідача - Воронова К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

01.10.2014 до Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - позивач) до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0012311702 від 29.07.2014 та рішення про застосування штрафних санкцій №0012381702 від 29.07.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з висновками акту №368-1700-НОМЕР_1 від 14.07.2014 (далі - Акт перевірки), який став підставою для прийняття оскаржуваних рішень, щодо неправомірності віднесення до складу валових витрат за 2013 рік товарів, які були придбані, але не були реалізовані протягом цього року.

Постановою від 3.11.2014 судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Ухвалою від 1.03.2016 Київський апеляційний адміністративний суд залишив в силі постанову Київського окружного адміністративного суду. Ухвалою від 3.10.2017 Вищий адміністративний суд України скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд.

Відповідно до ч.5 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Зважаючи на зазначене, суд першої інстанції при новому розгляді справи враховує наступні висновки суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції вказав, що: «суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що при розрахунку об'єкта оподаткування платник податку має право врахувати витрати, включені до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) не раніше визнання доходів від реалізації таких товарів (робіт, послуг), які, в свою чергу, є базою оподаткування єдиним внеском. Разом з цим, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, обмежились лише висновком про недотримання платником податку порядку формування витрат і доходів, залишивши поза увагою необхідність надати юридичну оцінку правильності визначеного податковим органом розміру зобов'язання». При цьому судом касаційної інстанції було звернуто увагу на відсутність в матеріалах справи обґрунтування суми 17 893, 89 грн., яка була врахована відповідачем при визначенні об'єкта оподаткування та на необхідність дослідити походження цієї суми судом в межах нового розгляду справи.

Виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, Київським окружним адміністративним судом було витребувано від відповідача пояснення щодо суми 17 893, 89 грн., яка була врахована при визначенні для об'єкта оподаткування єдиним внеском для позивача, разом з документами на підтвердження таких пояснень. Відповідачем було надано письмовий відзив на позовну заяву з вищезазначеними поясненнями а також додаткові документи на підтвердження пояснень, а саме: копію акта про надання позивачем документів для перевірки з переліком таких документів, копію розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності.

В судовому засіданні 20.12.2018 судом було задоволено клопотання відповідача та замінено відповідача по справі на його правонаступника - Броварську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, про що було винесено протокольну ухвалу, відповідно до журналу судового засідання від 20.12.2018. Про задоволення відповідного клопотання відповідача представники позивача не заперечували.

Дослідивши матеріали судової справи з врахуванням поданих відповідачем пояснень та документів та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована як фізична особа-підприємець 08.10.2007; номер запису в ЄДР 23510000000001423; основний вид діяльності за КВЕД - оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами (46.33).

З 23.06.2014 по 07.07.2014 посадовою особою Податкового органу на підставі ст. 20, п. 77.1, п. 77.4 ст. 77, ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013. За результатами вказаної перевірки складено Акт №368-1700-НОМЕР_1 від 14.07.2014, у висновках якого зафіксовано порушення податкового законодавства: 1) п. 138.4 ст. 138, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування в сумі 13630,63 грн.; 2) п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого донараховано єдиного внеску в сумі 31532,19 грн.

Підставою для висновків відповідача про порушення податкового законодавства були обставини податкової перевірки, викладені в Акті перевірки.

Так, під час перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_4 у додатку 5 до поданого до розділу ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи "Розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, до валових витрат гр. 4 додатка 5 "Вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції", включила усі понесені витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей за 2013 рік, оплачених відповідно до виписок банку на суму 2 957 034,68 грн. без ПДВ, та відображені в книзі обліку доходів і витрат №156 від 04.07.2014 (кол. 6), чим порушено п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України.

Відповідно до рядка 281 "ТМЦ" та книги обліку доходів і витрат у ФОП ОСОБА_4 рахується залишок товарів, які не реалізовані станом на 31.12.2013 в сумі 108764,76 грн.

На підставі викладеного Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 138.4 ст. 138, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України та завищення валових витрат за 2013 рік в сумі 90870,87 грн. (2957 034,68+17893,89-108764,76), що зменшує об'єкт оподаткування - чистий дохід.

Перевіркою правильності визначення оподатковуваного доходу виявлено заниження доходу на суму 90870,87 грн., в результаті чого підприємцю нараховано ПДФО від підприємницької діяльності в сумі 13630,63 грн. Завищення витрат відбулося по причині включення до валових витрат придбаного та не реалізованого товару. Встановлення заниження чистого доходу на суму 90870,87 грн. вплинуло на правильність визначення бази для нарахування єдиного соціального внеску, в результаті чого позивачу також нараховано за 2013 рік суму єдиного внеску 31532,19 грн. (90870,87 х 34,7%).

На підставі Акту перевірки відповідачем прийняті оскаржувані:

1) податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0012311702 від 29.07.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи на суму 17038,29 грн., у тому числі основний платіж 13630,63 грн., штрафні санкції 3407,66 грн.;

2) рішення №0012381702 від 29.07.2014 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 9459,66 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у даній справі, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначено положеннями Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - Податковий кодекс України).

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат фізичних осіб - підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств").

Тобто, норма пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України є відсильною нормою, яка вказує, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем, що останнім до валових витрат 2013 року включено вартість придбаного та не реалізованого станом на 31.12.2013 товару. Ця обставина не заперечувалась представниками позивача і при новому розгляді справи.

При новому розгляді справи суд бере до уваги, що суд касаційної інстанції не спростував висновки судів попередніх інстанцій щодо порядку нарахування валових витрат у 2013 році, тому виходить з такого.

На відміну від положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які діяли до 01.04.2011 і передбачали правила першої події при формування валових витрат, Податковим кодексом України в редакції 2013 року визначений інший порядок формування витрат.

Так, відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України в на момент виникнення спірних правовідносин, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Виключенням з цього правила є лише нерозподільні постійні загальновиробничі витрати, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення.

Тобто, при розрахунку об'єкта оподаткування платник податку має право врахувати витрати, включені до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) одночасно, але не раніше за визнання доходів від реалізації таких товарів (робіт, послуг).

За правилами податкового обліку доходи від продажу товарів у платника податку виникають за датою переходу покупцеві права власності, а при наданні послуг чи виконанні робіт - за датою підписання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг (п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України). Це означає, що витрати, які впливають на собівартість реалізованих товарів, наданих послуг, виконаних робіт, включаються до складу витрат при розрахунку об'єкта оподаткування одночасно з визнанням доходів від реалізації таких товарів (робіт, послуг). Тому придбаний у 2013 році товар реалізований позивачем не був в розумінні податкового закону.

Суд погоджується з висновками відповідача про наявність порушення позивачем приписів пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України та завищення позивачем валових витрат за 2013 рік, що свідчить про обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо розрахунку валових витрат, який за висновком суду касаційної інстанції не був досліджений судами в частині суми 17 893, 89 грн., при новому розгляді справи судом встановлено наступне.

В Акті перевірки відповідач дійшов висновку про завищення позивачем витрат за 2013 рік на суму 90 870, 87 грн., яка була розрахована наступним чином: 2 957 034, 68 грн. - (2 957 034, 68 грн. + 17 893, 89 грн. - 108 764,76 грн.). В цьому розрахунку 2 957 034, 68 грн. - це вартість документально підтверджений витрат за даними декларації позивача за 2013 рік (додаток 5 поданий до Р.ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи «розрахунок податкових зобов'язань» з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності). 108 764,76 грн. - це сума залишку нереалізованого товару станом на 31.12.2013, а сума 17 893, 89 грн. - залишок нереалізованого товару станом на 01.01.2013 за даними бухгалтерського рахунку 281, поданого позивачем до перевірки відповідачу ( а.с. 57 - Оборотно-сальдова відомість по рахунку: 281 за 2013 рік).

Заперечуючи проти включення до валових витрат суми 17 893, 89 грн. позивач вказував на те, що товар на цю суму був реалізований, але зберігався на складі позивача. Однак суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки дані бухгалтерського обліку, є первинними документами, які враховуються відповідачем при визначенні, зокрема, і валових витрат. Так, відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Встановлене відповідачем завищення валових витрат і, відповідно, заниження чистого доходу вплинуло на правильність визначення бази для нарахування єдиного соціального внеску, в результаті чого позивачу також нараховано штрафні санкції. Так згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Ставка єдиного внеску для вказаної категорії платників складає 34,7% від бази оподаткування, визначеної статтею 7 Закону №2464-VI (ч. 11 ст. 8 Закону). Згідно з пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. Враховуючи правомірність висновку відповідача про завищення позивачем валових витрат, заниження бази оподаткування єдиним внеском, перевіривши калькуляцію розрахунку штрафних санкцій до оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про його правомірність та обґрунтованість.

В судовому засіданні представники позивача наполягали на вирішенні питання про допуск в якості доказу до справи звіту Аудиторської фірми «Капітал» (а.с. 103-106), який був поданий до суду апеляційної інстанції та не взятий до уваги ні судом апеляційної інстанції, ні судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При новому розгляді справи, суд дослідивши зміст даного звіту прийшов до висновку про те, що зазначений документ не є належним та допустимим доказом щодо заявленого позову, оскільки такий не є первинним документом, на підставі якого виникли зобов'язання для сторін спору у даній справі, як і не є документом, що опосередковує юридичні наслідки для сторін спору та в межах спору. Окрім того, зазначений звіт містить фінасово-правову суб'єктивну оцінку документів та обставин справи особою, яка не була залучена судом у передбаченому процесуальним законом порядку.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів неправомірності оскаржуваних рішень, тоді як матеріали справи свідчать про правомірність таких рішень та їх обґрунтованість. Проаналізувавши приведені вище норми законодавства України у сукупності зі встановленими під час судового розгляду обставинами справи, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, дійшов висновку про те, що відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень діяв на підставі, в межах та у спосіб, визначені законодавством України, та дійшов обґрунтованого висновку про завищення позивачем валових витрат, що потягло за собою нарахування штрафних санкцій з єдиного внеску, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Терлецька О.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 26 січня 2018 р.