Рішення № 71813665, 18.01.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2018 року (о 12 год. 15 хв.)Справа № 808/2037/17 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі – позивач або ОСОБА_3І.) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області (далі – відповідач або ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (вх. №25924 від 25.09.2017), просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 18.05.2017 №Ш-3696-3424/6-17 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5000 га, розташованої на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, в контурі поля №550;

зобов’язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,500 га, розташованої на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, в контурі поля №550 згідно клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 17 березня 2017 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Зокрема, вважає, що відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області є безпідставною. Вказує, що відповідачем в обґрунтування своєї відмови безпідставно вказано, що на запитувану ділянку вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою іншій особі. Разом з тим, позивач володіє запитуваною земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння та його ніхто такого права не позбавляв. Вважає, що відповідачем було порушено вимоги статті 118 Земельного кодексу України та просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила із підстав, наведених у наданих суду запереченнях (вх. №32446 від 23.11.2017). Зокрема, зазначає, що за результатами розгляду клопотання позивача відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, оскільки для реалізації права на розроблення проекту землеустрою та подальшого отримання земельної ділянки у власність, позивач мав звернутися до відповідача із клопотанням щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до статті 123 Земельного кодексу України. Окрім того, на запитувану позивачем ділянку вже було надано дозвіл іншій особі. З урахуванням вищенаведеного, просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі статті 250 КАС України в судовому засіданні проголошено скорочене рішення суду та оголошено про час складання повного рішення суду.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

23 серпня 1992 року ОСОБА_3 видано Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №5, згідно з яким позивачу надано у довічне успадковуване володіння для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку площею 1,50 га на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області.

17 березня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5000 га, яка розташована на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області в контурі поля №550. Разом із клопотанням позивачем надано схему розміщення земельної ділянки, копію паспорту, копію ІПН, копію державного акту.

Листом від 18.05.2017 №Ш-3696-3424/3/6-17 відповідач повідомив позивача, що ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою іншій особі на запитувану земельну ділянку. Задля запобігання ризиків фінансових втрат, пов’язаних з оформлення земельної ділянки, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача.

Вважаючи відмову відповідача в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою протиправною позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Так, правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Частина третя статті 22 Земельного кодексу України надає право громадянам набувати у власність земельні ділянки та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

При цьому, пункт «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначає те, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

В статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» №742-IV від 15.05.2003 визначено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Окрім того, частиною першою статті 6 Закону України "Про особисте селянське господарство" зазначено, що до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.

Статтею 33 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Отже, законодавством України передбачена можливість набувати громадянами України у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм визначених статтею 121 Земельного кодексу України за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В частині першій статті 121 Земельного кодексу України зазначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У спірних правовідносинах, з огляду на Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, таким органом є відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

У відповідності до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проте, згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 123 Земельного кодексу України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із наведених правових норм Земельного кодексу України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

Як встановлено вище, виходячи з аналізу вказаних положень Земельного кодексу України у системному їх зв'язку, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Натомість, відповідач, до компетенції якого належить розгляд питання та прийняття рішення щодо надання дозволу чи відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, необґрунтовано відмовив позивачеві у наданні такого дозволу із посиланням на те, що ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою іншій особі на запитувану земельну ділянку.

З приводу такої підстави для відмови в затвердженні проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 03.03.2017 громадянка ОСОБА_5 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5000 га, яка розташована на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 27.03.2017 №8-1360/15-17-СГ надано дозвіл ОСОБА_5 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Як свідчать матеріали справи, фізичною особою підприємцем ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_5 було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 2323655100:09:004:0133, який затверджено наказом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 25.07.2017 №8-3354/15-17-СГ.

Водночас, порівнянням схеми місця розташування земельної ділянки, площею 1,5 га, на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, за межами населеного пункту, контур поля №550, доданої позивачем до свого клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та викопіювання з кадастрової карти (плану) Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, доданої ОСОБА_5 до її клопотання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, встановлено, що хоча й обидві земельні ділянки розташовані на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області (за межами населених пунктів), водночас наказом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 27.03.2017 №8-1360/15-17-СГ надано ОСОБА_5 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення іншої земельної ділянки в порівнянні з тією, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на яку просив позивач.

Окрім того, пунктом 8 Постанови Верховної ОСОБА_4 України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» № 2200-XII від 13.03.1992 встановлено, що громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Отже, на момент звернення позивача до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивач зберігав своє право на використання належної йому на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №5, від 23.08.1992 земельної ділянки, а відповідачем дозвіл на розроблення проекту землеустрою саме на цю земельну ділянку іншим особам на надавався, тому суд вважає, що відмовляючи позивачеві із підстав, викладених в листі-відмові від 18.05.2017 №Ш-3696-3424/3/6-17, відповідач діяв всупереч вищенаведеним приписам статті 118 Земельного кодексу України.

При цьому, суд відхиляє покликання відповідача на те, що для реалізації права на розроблення проекту землеустрою та подальшого отримання земельної ділянки у власність, позивач мав звернутися до відповідача із клопотанням щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до статті 123 Земельного кодексу України, як на підставу для відмови в клопотанні позивача, та зазначає таке.

По-перше, приписами ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має бути вмотивованим. Разом з тим, в листі-відмові від 18.05.2017 №Ш-3696-3424/3/6-17 відповідачем не вказано вищенаведених підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

По друге, статтею 123 Земельного кодексу України, на яку посилався представник відповідача у судовому засіданні, регламентується порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, разом з тим, позивач звертався до відповідача із клопотанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не користування, а тому застосування приписів наведеної норми до даних правовідносин є безпідставним.

Також, суд зазначає, що надана позивачу відмова в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може визнаватися мотивованою як то передбачено ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки вона не містить ані посилань на приписи норм законодавства, ані на фактичні обставини, що її обґрунтовують, а лише складається з чотирьох речень.

Окрім того судом приймаються до уваги доводи позивач про порушення відповідачем термінів надання відповіді на клопотання, встановлених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Так, наведеною нормою передбачено, що клопотання має бути розглянуто у місячний строк, разом з тим, як встановлено судом з матеріалів справи, клопотання позивача було отримано відповідачем 24.03.2017 (а.с.18), проте відповідь на нього надано 18.05.2017, тобто з порушенням встановленого строку.

На підставі вищезазначеного, суд робить висновок, що рішення відповідача щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області не ґрунтується на вимогах закону та суперечить положенням чинного законодавства, а відтак таке рішення слід визнати протиправними.

Водночас, щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №826/4418/14 (номер в ЄДРСР 52934283).

Судом встановлено, що відповідач протиправно ухилився від надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, тому у цьому випадку вимога позивача зобов'язати відповідача виконати покладені на нього законом повноваження є вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.

Тому суд вважає, що єдиним вірним способом захисту прав позивача в даному випадку є зобов’язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи судову практику розгляду справ Європейським Судом з прав людини, суд зазначає, що стаття 6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасницею якої є Україна, захищає право кожного на подання позову або скарги, які пов'язані з його громадянськими правами та обов'язками, до суду, таким чином, це означає «право на суд». Однак, вказане право є ілюзорним, якщо правова система Високих Договірних Сторін допускає, щоб кінцеве обов'язкове до виконання рішення суду залишалось не виконаним та не усувало наслідків нанесеної одній із сторін шкоди.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «ОСОБА_7 проти Італії» наголошував, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Отже, визнання протиправною відмови відповідача в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за умови обґрунтованості та законності клопотання про надання такого дозволу, без спонукання відповідача виконати вимоги законодавства, не відновлює порушених прав позивача.

Окрім того, такий спосіб відновлення порушеного права не суперечить приписам ст..ст. 5, 245 КАС України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності..

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області (вул. Українська, 50, м. Запоріжжя, 69095, код ЄДРПОУ 39820689) від 18.05.2017 №Ш-3696-3424/6-17 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5000 га, розташованої на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, в контурі поля №550.

Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області (вул. Українська, 50, м. Запоріжжя, 69095, Код ЄДРПОУ 39820689) надати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вул. Кринична, смт. Новомиколаївка, Запорізька область, 70101) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5000га, розташованої на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, в контурі поля №550 згідно клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 17.03.2017.

Присудити на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вул. Кринична, смт. Новомиколаївка, Запорізька область, 70101) суму судового збору у розмірі 1 280,00 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят гривен) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.295, 297 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений 26.01.2018.

Суддя І.В. Батрак